Кримінально-процесуальне доказування

Автор: Пользователь скрыл имя, 15 Сентября 2011 в 19:15, курсовая работа

Краткое описание

Мета даної роботи полягає в з'ясуванні сутності процесу доказування та основних проблем у цій сфері, розгляді основних понять, що стосуються даного питання.

Оглавление

Вступ……………………………………………………………………………..c.3
Розділ 1. Загальна характеристика доказування в кримінальному процесі...c.5
1.1. Поняття та значення кримінально-процесуального доказування ………c.5
1.2. Предмет та межі доказування в кримінальному процесі………………...c.7
1.3. Суб’єкти кримінально-процесуального доказування…………………...c.12
1.4. Зміст доказування…………………………………………………………c.13
1.5. Встановлення об’єктивної істини – мета доказування…………………c.15
1.6. Елементи доказування в кримінальному процесі……………………….c.16
Розділ 2. Особливості процесу доказування в кримінальному процесі……c.19
2.1. Поняття доказів в кримінальному процесі………………………………c.19
2.1.1. Класифікація доказів……………………………………………………c.21
2.1.2. Основні положення оцінки доказів…………………………………….c.23
2.1.3. Показання свідка в кримінальному процесі, їх перевірка та оцінка…c.25
2.1.4. Предмет показань потерпілого. Особливості їх оцінки………………c.28
2.1.5. Показання підозрюваного і обвинуваченого в кримінальному процесі. Особливості їх перевірки……………………………………………………...c.29
2.1.6. Висновки експерта, речові докази як джерела доказів……………….c.31
2.2. Загальні особливості доказування для стадіях кримінального процесу………………………………………………………………………….c.34
2.3. Кримінально-процесуальна преюдиція в процесі доказування в кримінальних справах…………………………………………………………c.35
Розділ 3. Перспективи формування стандартів доказування в сучасному кримінальному процесі України………………………………………….…c.40

Висновки………………………………………………………………………c.44
Список літератури……………………………………………………………c.47

Файлы: 1 файл

Оригинал.doc

— 363.00 Кб (Скачать)

   В кримінально-процесуальній літературі існують різні визначення предмета доказування.

   На думку М.М. Міхєєнка, В.Т. Нора, В.П. Шибіко предмет доказування в кримінальному процесі – це така сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, установлення яких необхідно для вирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінальної справи в цілому або судової справи у стадії виконання вироку, а також для прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі.

   На думку А.П. Рижакова предмет доказування – це повний перелік обставин, які в обов'язковому порядку підлягають встановленню і підтвердженню (їх наявність або відсутність) з використанням доказів по кожній кримінальній справі.

   Є.Г. Коваленко визначає предмет доказування як коло фактів, що підлягають дослідженню і встановленню в кримінальній справі для її правильного вирішення.

   Л.Д. Удалова також визначає предмет доказування як коло обставин, що підлягають доказуванню і встановленню в конкретній кримінальній справі з метою її правильного вирішення.

   Отже, в можна зробити висновок, що предмет – це сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення справи.

   Предмет доказування характеризує  якісну сторону процесу доказування  при провадженні дізнання, досудового  слідства, розгляду кримінальної справи в суді підлягає доказуванню.

   Стаття 64 КПК України дає перелік обставин, які підлягають доказуванню при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді. До них КПК відносить:

  1. подію злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);
  2. винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;
  3. обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;
  4. характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

   Міхєєнко, крім того, відносить до предмета доказування причини та умови, які сприяли вчиненню злочину (ст.23 КПК).

   Певні особливості предмет доказування має при провадженні в справах про злочини неповнолітніх (ст.433 КПК України), в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб (ст. 417 КПК України), а також при вирішенні судом питань про застосування заходів медичного характеру (ст. 420 КПК України).

   Зокрема, при провадженні в справах про злочини неповнолітніх, крім обставин, зазначених у статті 64 КПК України, необхідно також з'ясувати вік неповнолітнього, стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього, характеристику особи неповнолітнього, умови життя та виховання неповнолітнього, обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність. (ст.433 КПК України).[14,C.105]

   Окреслений в статті 23 і 64 КПК України предмет доказування є загальним і обов'язковим для всіх кримінальних справ. Розглянемо кожний із елементів, що складають предмет доказування окремо. Серед обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі, повинні бути встановлені насамперед ті, що стосуються події злочину. В ч.1 ст.64 КПК України конкретизуються обставини, які саме мають бути тут досліджені. Це час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину. Слід зазначити, що час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину підлягають встановленню і підтвердженню по кожній кримінальній справі незалежно від того, чи мають ці обставини значення для кваліфікації суспільно небезпечного діяння чи ні.

   Час – це не лише в який день і о котрій годині вчинено злочин, але й те, скільки років в цей день і годину було тому, хто його вчинив, а отже, який матеріальний закон тоді діяв. Від встановлення цих обставин може залежати вирішення питання про те, чи досяг обвинувачений до моменту вчинення злочину віку, з настанням якого можливо притягнути його до кримінальної відповідальності, а також (при зміні законодавства, наприклад, при введенні в дію нового кримінального кодексу) для вирішення питання про те, який кримінальний закон по даній справі повинен застосовуватися.

   Спосіб вчинення злочину – це система будь-яких дій (бездіянь), що стали причиною настання злочинного результату. Виявлені компетентними органами ознаки, що характеризують спосіб, дозволяють відмежувати один злочин від іншого. Саме спосіб вчинення злочину відрізняє крадіжку від грабежу і розбою.

   Зміст поняття „інші обставини вчинення злочину ” для різних злочинів може бути різним. Тим не менш до таких фактів прийнято відносити[18,C.51]:

  • суспільну небезпечність діяння;
  • протиправність;
  • засоби і предмети вчинення злочину;
  • дані про потерпілого від злочину, а іноді і про характер його дій;
  • застосовані обвинуваченим засоби приховання злочину і подібні обставини.

   Вимога закону про те, що підлягають доказуванню винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину, передбачає необхідність установлення суб'єкта і суб'єктивної сторони злочину (умисел чи необережність, їх форми, мотив, мета). Коли вже доказаний факт вчинення діяння конкретною особою, необхідно з'ясувати, чи діяла вона при цьому умисно чи необережно, яка форма умислу чи необережності.

   Важливе кримінально-процесуальне значення мають мотиви і мета злочину. Тому їх наявність, конкретний зміст і направленість повинні бути неодмінно доказані.

   У випадках, коли за обставинами справи виникають сумніви в психічному стані обвинуваченого, в його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, підлягає доказуванню його осудність.

   При доказуванні обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, необхідно встановити всі обставини, які пом'якшують, обтяжують чи виключають кримінальну відповідальність.

   Стаття 66 КК України визначає обставини, які пом'якшують покарання. До них, зокрема відносяться: з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування завданого збитку чи заподіяної шкоди; вчинення злочину неповнолітнім; вчинення злочину жінкою в стані вагітності; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких обставин; вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову та іншу залежність тощо.

   Стаття 67 КК України визначає обставини, які обтяжують покарання. До них відносять: вчинення злочину особою повторно та рецидив злочину; вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату та інші.

Всі обставини, закріплені в статтях 66-67 КК України  характеризують особливості злочину: його суб'єкт, суб'єктивну сторону, об'єкт  чи об'єктивну сторону. Всі ці обставини мають важливе значення для справи. Тому вони обов'язково підлягають доказуванню.

   Не менш суттєвими для справи є обставини, які характеризують особу обвинуваченого. До таких обставин слід віднести поведінку обвинуваченого в побуті, в колективі, його відношення до праці та характеристики його як працівника, наявність у нього нагород, почесних звань тощо.

   Характер і розмір шкоди, завданої злочином і розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння можуть також впливати на кваліфікацію злочину або на розмір покарання. В таких випадках вони підлягають встановленню разом з іншими кваліфікуючими обставинами або обставинами, які впливають на ступінь і характер відповідальності винного. Іноді ці обставини набувають самостійного значення, оскільки їх встановлення може слугувати основою для відшкодування шкоди, заподіяної злочином. У вказаному випадку вони складують окремий елемент предмета доказування.

   Стаття 23 КПК України зазначає, що при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину.  Це є досить суттєвим елементом предмету доказування, оскільки такі причини та умови можуть вплинути на ступінь та характер відповідальності, а їх не встановлення може потягнути відміну вироку. Крім того, виявлення причин та умов вчинення злочину може  бути корисним для проведення профілактики злочинності та застосування заходів боротьби зі злочинністю.

   Поняття предмета доказування тісно пов'язане з поняттям меж доказування. [20,C.38-39]

   Під межами доказування у кримінальному процесі розуміють такий обсяг доказового матеріалу, який забезпечує надійне і достовірне встановлення всіх обставин, що входять до предмета доказування.

   Більш точним і повним, на нашу думку, є визначення меж доказування в кримінальному процесі, яке вказує, що під межами доказування слід розуміти такий обсяг доказового матеріалу (доказів ті їх джерел), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин справи і прийняття процесуальних заходів для запобігання злочинам.

   Щодо співвідношення предмету  і меж доказування, то слід зазначити, що більшість процесуалістів співвідносять їх як мету і засіб її досягнення. Крім того, якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути з'ясовано, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Межі доказування визначають ступінь дослідження обставин, що підлягають встановленню, коло, обсяг доказів та їх джерел, доказових фактів, процесуальних дій, необхідних для цього.

   Межі доказування є різними у кожній кримінальній справі. Однак вони обов'язково мають забезпечувати законність і обґрунтованість прийнятих у справі процесуальних рішень.[11,C.26]

   Наслідком неправильного визначення меж доказування може бути необґрунтоване звуження або розширення процесу доказування. При чому для кримінального процесу негативним є як перший, так і другий наслідок.

За необґрунтованого звуження деякі обставини, які належать до предмета доказування, залишаються  недостатньо дослідженими через  прогалини в доказовому матеріалі. Або ж їх неможливо буде визнати  встановленими в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що забезпечує надійність висновків.

   Наслідком необґрунтованого розширення є невиправдане нагромадження доказової інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи, а також залучення додаткових процесуальних сил і засобів.

   Розкриваючи питання про межі доказування в кримінальному процесі, не можна не звернути увагу на статтю 299 КПК України, яка визначає порядок дослідження та обсяг доказів, які підлягають дослідженню. Ч.3 ст.299 КПК України зазначає, що суд вправі, якщо цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. Однак, на нашу думку, це суперечить принципу всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, закріпленого в статті 22 КПК України. Крім того, КПК України містить ст.323, яка вказує, що суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Як бачимо, наведені статті суперечать одна одній, а тому це є прогалиною в законодавстві, яку необхідно усунути.

   Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи однакові як для стадії досудового слідства, так і для стадії судового розгляду, то і межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Але через пошуковий, дослідницький характер процесуальної діяльності на цих стадіях, а також неправильне або неточне визначення меж доказування ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширшими на досудовому слідстві, аніж у суді, і навпаки.[19,C.45]

   Межі доказування на досудовому слідстві та в судовому розгляді кримінальної справи можуть не збігатися внаслідок:

  1. необхідності перевірки в стадії судового розгляду нових версій;
  2. неоднаковості визначення предмета доказування;
  3. різниці в оцінці належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.

Информация о работе Кримінально-процесуальне доказування