Кримінально-процесуальне доказування

   Отже, ознаками будь-якого доказу є належність, допустимість, достатність та достовірність. Лише наявність всіх цих ознак в сукупності дозволяє використовувати конкретні фактичні дані як докази у справі. Відсутність в кримінально-процесуальному кодексі України згадки про ці ознаки є прогалиною в законодавстві і потребує негайного вирішення.

   Класифікують докази за різними ознаками, що обумовлено, в основному, різним їх значенням для кримінально-процесуального доказування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.1.2. Основні положення оцінки доказів 

   Оцінка доказів супроводжує всю  процесуальну діяльність і є  основою для висновку про доведеність (недоведеність) обставин, які складають предмет доказування по справі.

   Суд, прокурор, слідчий і особа, що провадить дізнання оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

   Жодні докази для слідчого, прокурору,  судді, суду, особи, що провадить дізнання, не мають раніше встановленої сили.

   Оцінка  доказів по внутрішньому переконанню означає, що посадові особи які ведуть процес, не пов’язані раніше встановленим правилом про силу доказу, про те якому із них віддати перевагу, а який не прийняти у випадку протиріччя між ними.

    Жоден доказ не має переваги  над іншими доказами і повинен  оцінюватися особою, що провадить  дізнання, слідчим, прокурором, судом  в їх сукупності по внутрішньому  переконанню.

   Внутрішнє переконання – це думка, яка склалася в процесі провадження по справі,  впевненість особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду в достовірності своїх висновків про обставини справи.

   Внутрішнє переконання повинно  бути основане на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

   Оцінюючи докази, посадові особи,  які ведуть процес повинні враховувати всі досліджені по справі  фактичні дані, співставляти їх  між собою, перевіряти чи підкріплюються одні докази іншими.

   При постановлені обвинувального вироку переконання у винуватості обвинуваченого повинні бути єдиним висновком до якого прийшли на підставі зібраних по справі доказів, а всі інші висновки повинні бути відкинуті.

   Суд, прокурор, слідчий, особа,  що провадить дізнання вільні в оцінці доказів. Вільна оцінка доказів по  внутрішньому переконанню передбачає те, що особа яка проводить оцінку доказів не пов’язана висновками зробленими іншими особами або органами в попередніх стадіях або в даній стадії.

   Слідчий, оцінюючи докази, за своїм внутрішнім переконанням, а тому може і не погодитись з вказівками прокурора і начальника слідчого відділу про кваліфікацію злочину і об’єм обвинувачення, а також по іншим питанням передбаченим в законі.

   Суд, оцінюючи доказ, не пов’язаний  з висновками, які наведені в обвинувальному висновку, думками сказаними обвинуваченим і захисником в судовому засіданні, а також оцінки вищестоящого суду.

   При оцінці доказів за своїм внутрішнім переконанням особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд керуються законом.

   Кримінально-процесуальне законодавство встановлює вимоги, яким повинні відповідати фактичні дані, які є доказами; встановлює коло обставин, які підлягають доказуванню по справі; передбачає способи і процесуальний порядок збирання і перевірки доказів; встановлює форму тих процесуальних доказів, в яких  викладаються результати оцінки і дослідження доказів (обвинувальний висновок, постанова про закриття кримінальної справи, вирок і так далі), зобов’язуючи при цьому слідство і суд мотивувати чому вони прийняли чи  відкинули ті чи інші докази – всі ці встановлені законом вимоги є необхідною умовою і важливою гарантією повного, всебічного і об’єктивного дослідження сукупності всіх обставин справи і кожного окремого доказу, встановлення істини по справі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.1.3. Показання свідка в кримінальному процесі, їх перевірка та оцінка 

   Повідомлення особою відомостей  про відомі йому обставини,  які мають значення для справи  подані і зафіксовані у встановленому  законом порядку під час допиту.

   Показання свідка є найбільш  розповсюдженим джерелом доказів  у кримінальному судочинстві.

   В якості свідка може бути  викликана будь-яка особа, відносно  якої є достовірні дані, що  їй відомі обставини, які відносяться  до справи.

   Закон визначає коло осіб, які  не можуть допускатись в якості  свідків. До них відносяться:  захисник підозрюваного, обвинуваченого  чи підсудного про обставини,  які стали йому відомі у  зв’язку з виконанням ним своїх  обов’язків,  законні представники, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі. З приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, яка довірила ці відомості.[18,C.32]

   Вказані особи не можуть бути допитані про обставини, які не підлягають розголошенню і навіть тих випадках, коли вони самі клопочуть про це. У разі отримання таких свідчень про зазначені обставини вони не будуть мати доказового значення в кримінальній справі.

   Свідок який відповідно до статті 533 КПК  дає показання під псевдонімом не може бути допитаний щодо даних про його особу, оскільки держава покладаючи на громадянина кримінально-процесуальний обов’язок давати показання пов’язані з виникненням небезпеки для його життя, здоров’я, житла чи майна гарантує йому як учаснику кримінального судочинства забезпечення його безпеки, безпеки членів його сім’ї та близьких родичів.

   Не може бути допитана особа,  яка має відомості про дійсні  дані про свідка, який дає показання під псевдонімом щодо цих даних. Це положення встановлює гарантію безпеки особи, взятої під державний захист. Вказані вище особи мають абсолютний імунітет свідка.

   Факультативним імунітетом наділені  три категорії осіб:

• члени сім’ї;
• близькі родичі;
• усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

   Поняття “член сім’ї”  міститься у ч.2 ст. 64 ЖКУ. Ця норма встановлює, що  до членів сім’ї належать чоловік, дружина, діти і батьки. Членами сім’ї можуть бути визнані і інші особи, якщо вони проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

   Поняття “близькі родичі” дано  в п. 11 ст. 32 КПК. Це  батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки незалежно від спільності проживання з підозрюваним, обвинуваченим, підсудним.

   Відмовитися давати показання  як свідок має право і особа,  яка своїми показаннями викривала  б себе, членів сім’ї, близьких  родичів, усиновленого, усиновителя  у вчиненні злочину.

   Ці особи можуть виступати  як свідки і давати показання  лише в тому разі, якщо вони добровільно побажають виконати цей обов’язок, тому дізнавач, слідчий, прокурор, суд зобов’язані роз’яснити цим особам (перед допитом), що за КУ та відповідно до ст. 69 КПКУ вони мають право відмовитися від дачі показань по справі про що зазначають в протоколі допиту чи судового засідання. Така відмова в силу ст. 63 КУ та ч.2 ст. 69 КПК не веде  до кримінальної відповідальності за ст. 385 КПК.

   Не можуть без їх згоди бути  допитані як свідки особи, які  мають право дипломатичної недоторканості, а також працівники представництв без згоди дипломатичного представника. Це обмеження поширюється і на членів їх сімей, якщо вони не є громадянами України. Члени обслуговуючого персоналу, які  не є громадянами України або не проживають в Україні постійно не зобов’язані давати показання як свідки щодо дій вчинених при виконанні службових обов’язків.

   Консульські службовці та працівники  обслуговуючого персоналу не  можуть відмовлятися давати показання  як свідки, але вони не зобов’язані  давати показання з питань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків та показань, що роз’яснюють законодавство, акредитуючою державою. У разі відмови консульських посадових осіб давати показання як свідки, до них не можуть бути застосовані заходи примусу або покарання.

   Закон передбачає у випадку необхідності в якості свідка  можуть бути допитані і малолітні. Особа набуває процесуального статусу свідка з моменту його офіційного виклику для допиту у якості свідка.

   Крім вищевказаних прав свідок має право:

1. давати показання на рідній мові і користуватися послугами перекладача;
2. знайомитися з протоколом допиту і вимагати доповнення протоколу і внесення до нього виправлень, а також написати свої показання після допиту власноручно;
3. подавати скарги на дії особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора;
4. вимагати відшкодування розходів, витрат пов’язаних з явкою по виклику в органи дізнання, досудового слідства, прокурора суду.

   ККУ передбачає кримінальну відповідальність  за вчинення перешкоди явки  свідка, примушування його до  відмови від дачі показання, підкуп, погрози за раніше дані показання.

   Свідок зобов’язаний:

1. з’явитися за викликом органу дізнання, суду;
2. давати правдиві показання про відомі йому обставини по справі;
3. не розголошувати дані досудового слідства.

   При неявці свідка без поважних причин свідок може бути підданий приводу, крім того суд має право за такі дії накласти на свідка грошове стягнення в розмірі до половини мінімального розміру заробітної плати.

   Свідок дає показання про обставини,  які він сприймав безпосередньо  або про ті, які йому відомі  зі слів інших осіб. Якщо показання  свідка ґрунтується на  показаннях інших осіб, то ці особи повинні бути допитані. Не можуть бути доказами повідомлені свідком дані джерело яких не відоме.

   Показання свідка  як і будь-які докази по справі підлягають ретельній перевірці і оцінці тому, що свідок може бути зацікавленим у результаті справи і давати за відомо неправдиві показання.

   Такі показання можуть бути  викликані і впливом зі сторони обвинуваченого, потерпілого або близьких їм осіб шляхом підкупу, обману та ін.

   Закон передбачає перед початком кожного допиту свідка дослідити в яких відносинах він знаходиться з підозрюваним і обвинуваченим, а також потерпілим, що має важливе значення для оцінки показань свідків. В показаннях добросовісних свідків можливі помилки через суб’єктивні причини, а саме: поганий слух, зір, стан переляку, сп’яніння так і об’єктивних причин – погане світло, велика відстань, тощо.

   Свідок може забути деякі обставини, не усвідомлюючи, замінити в пам’яті реальні факти видумками.

   Показання свідків перевіряються шляхом аналізу їх змісту, співставлення з іншими доказами, що є у матеріалах справи під час проведення додаткових і повторних допитів, відтворення обставин події і т.д. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.1.4. Предмет показань потерпілого. Особливості їх оцінки 

   Показання потерпілого – це повідомлення особою, якій злочином завдано фізичної, моральної або майнової шкоди, відомостей про відомі їй обставини, що підлягають встановленню по справі, зроблені і зафіксовані у встановленому законом порядку під час слідчої дії.