Механізм вдосконалення страхування вантажів у зовнішній торгівлі

      4) впливу особливих природних властивостей  вантажу;

      5) невідповідної тари або упаковки  вантажу;

      6) недостачі вантажу при цілісності зовнішньої упаковки;

      7) пошкодження вантажу гризунами,  комахами;

      8) затримки доставки вантажу та  у зв’язку з падінням цін;

      9) непрямі збитки страхувальника  або вигодоздобувача та ін.

      Цей перелік практично ідентичний до того, який наведений у гл. 8. Той список визначав перелік ситуацій, при заступленні яких у перевізника існує можливість довести відсутність своєї вини і на підставі цього не виплачувати вантажовласнику відшкодування за вантаж.

      Взаємовідносини перевізника, страховика та вантажовласника будуються наступним чином.

      Якщо  застрахований вантаж в процесі  перевезення пошкоджено або втрачено, то його одержувач  (страхувальник, вигодоздобувач) звертається до страхувальника з вимогою виплатити страхове відшкодування. Після одержання страховиком необхідних документів, що дають йому право на регресивний позов до перевізника, страховик отримує страхове розміщення. Після цього страховик звертається до перевізника і вимагає від нього відшкодувати збитки як правомочне за договором перевози лице.

      Якщо  вантаж не застрахований, то вантажовласник звертається до перевізника з  вимогою до нього відшкодувати ті самі збитки.

      Страховик виплатить страхувальнику або вигодоздобувачу  відшкодування тільки у тому випадку, якщо він буде впевнений, що поверне ці суми від перевізника. Страховик завжди йде у “фарватері” перевізника. Це означає, що випадки і події, при наставанні яких страховик не виплачує страхове відшкодування, співпадають з обмеженнями відповідальності перевізника, що вказані в договорі перевезення, що оформлений по відповідному нормативному акту. Страховик фактично впевнений, що він отримає виплачену їм вантажовласнику суму від перевізника, і тому одержує невелику страхову премію.

      До  найбільш загальних для всіх страхових  компаній обов’язків страхувальника/бенефіціара в цій ситуації відносять наступне:

      1. Сповістити страхову компанію  про настання страхового випадку  та виконувати її настанови,  якщо такі будуть. Правила встановлюють  форму такого повідомлення  (найчастіше  письмову) та терміни повідомлення компанії  (“негайно”, “терміново”, “в триденний термін з моменту виявлення шкоди” і т.д.). Якщо спосіб передачі повідомлення в Правилах не встановлюється, то мається на увазі, що добросовісний вигодоздобувач повинен виконати свій обов’язок у відповідності до звичаїв ділового обороту з використанням засобів швидкого зв’язку.

      На  підставі цієї інформації страховик  або його представники мають право  брати участь своїми засобами у рятуванні  застрахованого вантажу або організувати розшук майна, що зникло. Однак, подібні дії з його боку не є підставою для визнання права бенефіціара на одержання страхового відшкодування.

      Для страховика своєчасна інформація, особливо у випадку великих збитків, має  дуже велике значення, оскільки дає  йому підставу в терміновому порядку вимагати відшкодування збитків від перевізника в порядку регресу або по каналам перестрахування.

      Обов’язок страхувальника/бенефіціара повідомити страхову компанію може бути вказаний не тільки в Правилах, але й винесений  у страховий поліс.

      Передача такої інформації допускається і представнику страховика, найближче розташованому до місця подій. Для того, щоб страхувальник мав змогу виконати свій обов’язок, страховик повинен вказати в полісі або передати окремо список своїх представників або агентів з адресами, номерами телефонів та факсів.

      Невиконання обов’язку по своєчасному інформуванню страховика може стати підставою  для відмови у виплаті страхового відшкодування, хоча ця норма і не носить безумовного характеру.

      2. страхувальник або вигодоздобувач зобов’язані прийняти необхідні заходи, розумні й доступні в обставинах, що склалися, по попередженню та зменшенню збитку по вантажу. При прийнятті таких заходів страхувальник повинен діяти за інструкцією страховика або його представника.

      Поряд з цим, вимагати прийняття певних заходів страховик має право тільки в тому випадку, коли страхувальник має можливість їх виконати в конкретній ситуації.

      Частіше за все дії страхувальника або  вигодоздобувача в цьому напрямку полягають в:

• підборі місця для складування аварійного вантажу;
• огляді пошкодженого вантажу представниками страховика, яких слід викликати;
• сепарації здорового вантажу від пошкодженого;
• прийнятті заходів по подальшому транспортуванню “здорового” вантажу;
• оплаті всіх витрат по рятуванню, складуванню, перевантаженню аварійного вантажу, а також по попередженню його подальшого пошкодження.

      Найтиповішими розходами страхувальника в такому випадку є розходи по перетарюванню  та перепакуванню порушених місць  (вартість нової тари, матеріалів для  перепакування та робочої сили); розходи по зберіганню пошкодженого вантажу в порту, на залізничній станції, в аеропорту на час його ремонту; брезенти для укриття вантажу; розходи по оплаті експерта для визначення характеру пошкодження вантажу та деякі інші.

      Закон зобов’язує страховика відшкодувати збитки страхувальника по зменшенню збитків, навіть якщо відповідні заходи виявилися безуспішними, однак при умові, що такі розходи були необхідні або призведені на підставі вказівок страховика або його представника. У випадку виникнення спорів тягар доведення того, що розходи не були необхідними, покладається на страховика.

      Такі  розходи відшкодовуються пропорційно  відношенню страхової суми до страхової  вартості незалежно від того, що разом з відшкодуванням інших  збитків вони можуть перевищити страхову суму. Відшкодування цих розходів окремою позицією повинно входити до усіх умов страхування, що пропонуються страхувальником в Правилах.

      У випадку умисної вини страхувальника в неприйнятті розумних та доступних  заходів по зменшенню збитків страхове відшкодування не виплачується. Тягар доведення умислу страхувальника покладається на страховика

      3. Страхувальник зобов’язаний забезпечити  страховику право на регрес  до винної сторони. В правилах  страхування практично усіх іноземних  та національних страхових компаній вказується, що якщо з вини страхувальника здійснення такого права виявиться неможливим, то страховик у відповідному розмірі звільняється від зобов’язання виплачувати страхове відшкодування, а у випадку виплати, що вже відбулася, страхувальника повинен повернути її.

      При вимозі страхового відшкодування після  настання страхового випадку страхувальник  або вигодоздобувач зобов’язані  пред’явити відповідно оформлений оригінал поліса і документально довести  свій інтерес в застрахованому майні; наявність страхового випадку; розмір претензії по збиткам.

      Для доведення страхового інтересу у  вантажі необхідно представити  рахунки на товар  (інвойси), а  також коносаменти, транспортні  накладні та інші документи на перевезення, якщо у відповідності до цих документів вигодоздобувач має право розпоряджатися вантажем. При страхуванні фрахта при морському перевезенні провинні бути пред’явлені чартер-партія та коносаменти.

      Наявність страхового випадку доводиться документами, встановленими в законодавчому порядку на тому чи іншому виді транспорту, а також офіційними актами відповідних компетентних органів. По морським перевезенням такими документами є морський протест, документи Регістру, виписка з судового журналу, акт про загальну аварію; по залізничним перевезенням – акт загальної форми та комерційний акт, залізнична накладна з відміткою про збиток; для автоперевезень – протокол або довідка ДАІ про ДТП, протокол міліції про грабіж або крадіжку, пояснювальна записка водія, авто накладна з відміткою про пригоду; для авіаперевезень – авіа накладна з відміткою про пригоду.

      Розмір  претензії по збитку підтверджується  документами, складеними відповідно до закону та звичаю того місця, де збиток визначається. В першу чергу до них відносяться документи, що підтверджують факт та розмір збитку, що складені у відповідності до вимог законодавства на тому чи іншому виді транспорту, що дають можливість пред’являти претензію перевізнику за необережну доставку.

      При втраті або пошкодженні вантажу  при перевезенні морським транспортом одержувач повинен сповістити в письмовому виді про факт пошкодження вантажу протягом трьох діб після закінчення розвантаження судна. Копія заяви перевізнику та його відповідь в оригіналі надаються страховику.

      У випадку втрати або пошкодження вантажу при перевезенні автотранспортом та встановлення стану вантажу в присутності вантажоперевізника вантажоодержувач зобов’язаний зробити відмітку про якість та кількість вантажу, що прибув на всіх оригіналах авто накладної міжнародного зразка, яка візується підписом водія машини. Якщо вантажоодержувач приймає вантаж без належної перевірки його разом з перевізником та/або у випадку, коли втрати або пошкодження не є очевидними або зовнішньо непомітні, вантажоодержувач повинен зробити письмову заяву перевізнику про втрату або пошкодження вантажу в день їх виявлення але не пізніше 7 днів після видачі вантажу, не враховуючи неділю та інші неробочі дні. Ці вимоги встановлені в Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення  (п. 1, 2 ст. 30).

      При перевезенні залізничним транспортом за вимогою вантажоодержувача або його експедитора залізна дорога зобов’язана скласти та видати комерційний акт. Якщо вантаж рухається тільки залізничним транспортом і його перевезення оформлюється накладною міжнародного зразка, то складення комерційного акту відповідає вимогам відповідної угоди  (УМЗС, CIM-COTIF або двосторонніх угод). При доставці вантажу залізничним транспортом до/з морських портів комерційний акт складається відповідно до вимог Транспортного уставу залізних доріг України.

      При перевезенні повітряним транспортом  за вимогою вантажоодержувача або  його експедитора авіаперевізник зобов’язаний скласти і видати комерційний  акт відразу після видачі вантажу.

      Важливими документами, що характеризують розмір збитків, є акти експертизи товару, складені юридичними або фізичними лицями сюрвеєрами  (Surveyer), експертними фірмами, представниками Бюро товарних експертиз Торгово-промислової палати, що спеціалізуються на огляді пошкодженого товару.

      На  перше місце серед усіх документів, що підтверджують як страховий випадок взагалі, так і розмір збитків, страховики всього світу ставлять акт огляду вантажу, що складений аварійним комісаром.

      Аварійний комісар  (Average Commissioner or Surveyer) – особа або фірма, що займається встановленням причин, характеру та розміру збитку по застрахованим вантажам. Він має необхідний досвід та знання, що дозволяють йому кваліфіковано провести огляд майна та оформити його відповідним документом. Аварійний комісар визначається, як правило, страховиком. Страхові компанії зазвичай вказують у полісі до якого саме комісара в країні виникнення збитку слід звертатися у разі необхідності. При відсутності рекомендацій в полісі з ціллю огляду застрахованого майна прийнято звертатися до агентів англійської компанії “Ллойд”, документи якої визнаються страховими компаніями всього світу.

      Наявність збитків, його характер, розмір, причини  виникнення, а також сторону, відповідальну  за збитки, аварійний комісар указує в аварійному сертифікаті  (Survey Report).

      В усіх випадках страхувальник сам складає розрахунок збитків на підставі даних експертизи, аварійного сертифікату та інших документів, що підтверджують його розходи. В розрахунках збитків перераховуються наступні пункти:

• вартість пошкодженого вантажу;
• відсоток очікуваного прибутку, якщо він був застрахований;
• розходи на експертизу;
• розходи на складення аварійного сертифікату
• інші види розходів, якщо вони були і можуть бути підтверджені документально.

     Головне, на що страхувальник повинен звертати увагу при розрахунку збитків – це розмір страхової суми. Якщо вона нижча за дійсної вартості, то збиток, за який відповідає страховик, повинен розраховуватися в тій самій пропорції, в якій страхова сума співвідноситься зі страховою вартістю.