Шпаргалки по предмету "Теоретична соціологія"

 
66. Соціальний контроль-це особливий механізм регуляції поведінки та підтримання суспільного порядку, котрий дає можливість зберегти традиції, звичаї, норми моралі, відтворити соціальні відносини в межах нормативної системи, усталеної в суспільстві. Нормативно обмежуючи стиль життя своїх членів, група здійснює контроль за тим, щоб ніхто суттєво не відхилявся від узвичаєних правил.

Механізми соціального контролю за членами суспільства:

• соціалізація - процес засвоєння соціальних ролей і культурних норм, який передбачає, що люди будуть виконувати свої ролі несвідомо, за звичкою, традицією, перевагами. Людина має бажати впорядкувати своє життя, добровільно підкорятися законам суспільства та відчувати розгубленість і роздратування, якщо ці закони порушуються;

• груповий тиск - кожна людина є членом якоїсь первинної групи (сімї, студентської групи тощо). Група має свої неписані норми взаємодії, поведінки. Член такої групи повинен дотримуватися хоча б мінімуму тих вимог, норм, які існують у ній. Якщо це не відбувається, до порушника застосовують неформальні санкції - це може бути суспільний осуд або ізоляція. Ступінь групового тиску залежить також від згуртованості групи: чим вона вища, тим сильніший тиск. Група виконує функцію нормативного обмеження індивідуальної поведінки.

Основними структурними елементами соціального  контролю є норми та санкції.

Норми - це приписи, вимоги й очікування відповідної поведінки.

Норми можуть існувати на двох рівнях:

- норми, що існують  у суспільстві чи у великих  соціальних групах (звичаї, традиції, закони);

— норми, які існують  у малих групах — "групові звички".

Норми можуть існувати як стандарти поведінки чи як очікувана поведінка. Незалежно від форми існування, норми виконують такі функції:

• інтеграційну - полягає  в об'єднанні членів групи;

• контрольну - проявляється в контролі за поведінкою членів групи;

• еталонну - полягає  у виробленні зразків і стандартів поведінки.

У кожному суспільстві  трапляється певне порушення  норм. Щодо порушників використовуютьсясанкції. За А. Кравченком, санкції можуть бути чотирьох типів:

• формальні позитивні  санкції- це засіб соціального контролю, тобто визнання з боку офіційних структур (почесні звання, нагороди та ін.);

• неформальні позитивні  санкції-засіб соціального контролю чи публічне схвалення, не пов'язане з офіційними структурами (визнання, слава, визнання лідерських рис тощо);

• формальні негативні  санкції - засіб соціального контролю у формі покарань, визначених юридичними нормами (арешт, ув'язнення, штраф, звільнення та ін);

• неформальні негативні  санкції-засіб соціального контролю у формі покарань, не передбачених офіційними установами (зневага, осуд, зауваження тощо).

У сучасному суспільстві  соціальний контроль здійснюється переважно  формальними нормами (накази, постанови, закони).

Він набув інституційної  підтримки, котру здійснюють основні  соціальні інституції (армія, освіта, правосуддя, уряд тощо).

67. Вивчення особистості допомагає окреслити підходи до з’ясування причини поведінки, що мають своїм джерелом взаємозв’язки суспільства і людини. Знання цих питань допомагає розв’язати задачу про те, як сприяти максимальному виявленню можливостей людини, її сил на користь суспільства. В психології можна зустріти терміни: людина, індивід, індивідуальність, особистість, суб’єкт діяльності, які іноді є синонімами, але кожне з цих понять фіксує лише певний аспект в загальній сукупності психічних властивостей. Найширше поняття серед названих – людина. Це жива істота, яка володіє мовленням, свідомістю, здатна створити знаряддя і користуватись ними у спільній праці. Це вид “гомо сапіенс”, система ознак, що відрізняє людину від інших видів живих істот.  
Індивід – це окремий представник виду, якому властиві і загальні, і одиничні, і неповторні якості. 
Індивідуальність – це сукупність особливостей, що відрізняють одну людину від інших. Цей термін підкреслює, об’єднує неповторні риси людини. До особистісних властивостей з усієї різноманітності рис людини, відносять ті, які обумовлюють суспільну поведінку або діяльність. Це, в першу чергу, мотиви і задачі, які людина ставить, риси характеру, що обумовлюють вчинки, здібності, які забезпечують придатність людини до суспільно корисної праці. Слово особистість застосовується до людини лише з певного етапу її розвитку. Ознаки появи особистості: підпорядкування мотивів, “я сам”, довільна поведінка. Індивідом але не особистістю і не індивідуальністю, можна назвати і немовля, і розумово відсталу людину, і людину, яка зростала поза суспільством (вовчі діти). 
Індивідуальність – 1) сторона особистості, що фіксує її унікальність, цінність для суспільства, її своєрідність. 2) це вищий рівень розвитку індивіда, як особистості. (Б.І.Ананьєв).т.д.

69. Соціалізація особистості

Головним соціальним процесом, через  який здійснюється взаємодія між  особистістю та суспільством, є процес соціалізації.

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Завдяки соціалізації людина залучається  до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми  раціональності та чуттєвості. Спрощеним є трактування соціалізації як одномірного, односпрямованого процесу дії соціальних факторів на конкретну людину, де індивіду відводиться пасивна роль об'єкта впливу.

До впливу соціального середовища людина ставиться вибірково на основі сформованої у її свідомості системи  цінностей. Індивідуальність особи, її потенційні можливості засвоїти культурний пласт суспільства, потреби та інтереси, спрямованість соціальної активності є найважливішими чинниками її соціалізації. Агентами соціалізації є сім'я, сусіди, ровесники, вихователі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової інформації, соціальні інститути, насамперед культурно  виховні, референтні групи тощо. Соціалізація здійснюється протягом усього життя  людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя  людини, а значить і вона сама, постійно змінюються, вимагають входження  у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних.

З. Фрейд виокремлює такі механізми  соціалізації:

— імітація — усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати  поведінку дорослих і друзів;

— ідентифікація — засвоєння  дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних;

— почуття сорому і провини —  негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі  моделі поведінки.

Завдяки соціалізації людина залучається до соціального життя, одержує і змінює свій соціальний статус і соціальну роль. Соціалізація — тривалий і багатоактний процес. Адже суспільство постійно розвивається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності й норми. Водночас протягом життя багаторазово змінюються людина, її вік, погляди, уподобання, звички, правила  поведінки, статуси і ролі. Завдяки  соціалізації люди реалізують свої потреби, можливості й хист, налагоджують відносини  з іншими членами суспільства, їх групами, соціальними інститутами  і організаціями, з суспільством загалом. Все це дає змогу їм почуватися в суспільстві, соціальному житті  впевнено. У перехідних суспільствах часто простежується явище ресоціалізації — докорінної зміни соціального середовища, яке зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Це болісний процес, який нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, руйнування попереднього і нового світорозуміння, розриву з традиційними культурними цінностями, необхідності брати на себе незвичну соціальну роль тощо.

70.  Українське суспільство, як і будь яке інше, зацікавлене у власному відтворенні у наступних поколіннях. Це зумовлює актуальність проблем, пов»язаних з процесом соціалізації української молоді, тобто процесами, кінцевим результатом яких є засвоєння молоддю системи цінностей, норм і настанов, що притаманні суспільству.

Сучасна молодь опинилась  в умовах соціально-економічної  духовної кризи нашого суспільства: знецінено одвічні загальнолюдські  чесноти - почуття любові й відданості Вітчизні, своєму народові, людському  обов»язкові, гідності, милосердю. Багато дівчат та юнаків значною мірою втратили здатність пройматись хвилюваннями й турботами іншої людини, її горем  чи радістю. Натомість все наполегливіше утверджується байдужість, жорстокість, ворожнеча, споживацьке ставлення до людей, ненависть, розчарування.

Становлення державності  в Україні проходить у складних умовах. Невизначеність і нестабільність у політичній, фінансовій, ідеологічній, правовій, культурній, духовній та інших  сферах зумовило виникнення й загострення  негативних процесів і тенденцій  соціальної дійсності. Народ України  зіткнувся з раніше невідомими соціальними  явищами: економічною кризою, масовими страйками, постійним падінням обсягів  виробництва, невиправданим ростом цін на товари першої необхідності, неспроможністю широких верств населення  забезпечити себе мінімальним прожитковим  мінімумом, безробіттям тощо.

Негативний вплив на свідомість і поведінку молоді справляє репертуар  багатьох відеосалонів і ряду телепрограм, які пропагують здебільшого культ  сили, насильство, жорстокість, романтику  злочинного життя; а також вільний  продаж творів еротичного і відверто порнографічного змісту. Розповсюдженню низькопробної субкультури практично  нічого не протиставляється. А тому відомі численні випадки скоєння  неповнолітніми правопорушень і  злочинів під впливом перегляду  чи прочитання такого напрямку фільмів  та літератури.

В нинішній ситуації соціалізації підлітка, коли відбувається глобальна  трансформація суспільного ладу, дуже важливо оберігати юне покоління  від стану соціальної фрустрації і всіляко сприяти його прогресивному  зростанню. Інакше підлітки сконцентрують  у собі ті соціально-психологічні характеристики «маргіналів», які створюватимуть трудноті в ході їхньої інтеграції в соціальні  інституції та соціальні відносини. Поступово загострюючись і поглиблюючись, стаючи дедалі стійкішими, такі соціально-психологічні новоутворення мають негативний відтінок, деформують підлітка, приводять  до грубості й жорстокості у стосунках, до наркоманії, проституції, злочинів. Є також небезпека, що, легко втративши  орієнтири і ставши зручним об’єктом різного роду (політичного, злочинного тощо) маніпулювання, підлітки можуть звернути на шлях антисоціальної поведінки, впасти в агресивність чи соціальну  апатію, а їхня активність може набути ескапістської (від англ. escapism — втеча від житгя) або страглістської (від англ. struggle — боротьба)-спрямованості деструктивного характеру.

Аналіз суперечностей  і визначення шляхів їх подолання  допоможе глибше зрозуміти соціально-психологічні особливості соціалізації сучасних підлітків. Загальною залишається  суперечність, з одного боку, між  вимогами суспільства, яке переживає  етап соціально-економічних реформ та перетворень, і намаганнями самої  особистості до розвитку й самореалізації, з другого — деякими обмеженнями  цього розвитку й самоактуалізації як через об’єктивні умови, так і  внаслідок недостатньо високого культурного, морального рівня та відповідної  активності самого підлітка. Подолання  цієї суперечності потребує створення  для підростаючої особистості оптимальних  умов її соціалізації.

71.  Поняття "особистість" дуже багатогранне, воно відтворює зв'язок з життєдіяльністю та соціальною сутністю людини, а також індивідуальне відображення соціально значущих рис, сукупності соціальних відносин.

Особистість - це стійка система соціально значущих рис і властивостей людини, котра реалізується в процесі соціальних зв'язків через активну предметну діяльність та спілкування.

Особистість є об'єктом і суб'єктом  соціальних відносин.

Особистість як об'єкт соціальних відносин характеризується через:

• соціалізацію - процес входження в суспільство, включення особистості в соціальні зв'язки, в різні типи соціальних спільностей, засвоєння нею соціальних норм і культурних цінностей. Вона охоплює як соціально контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на людину, так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування;

•  соціальну ідентифікацію — усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної спільноти, її поведінки відповідно до усталених у групі норм. Рівень вимог з приводу ідентичності залежить від широти та значущості набору ролей, що їх реалізує людина в межах певної спільності, від ступеня згуртованості й форм регламентації поведінки в суспільстві.

Особистість як суб'єкт  соціальних відносин характеризується:

•  самоусвідомленням особистості як соціально-психологічної характеристики людини. Джерелом усвідомлення власної самобутності є довколишні значущі для особистості люди;

• системою ціннісних орієнтацій, через яку вона сприймає та оцінює соціальну реальність. Вони набувають функцій найважливіших регуляторів соціальної поведінки;

•  потребами, мотиваціями, соціальними настановами й соціальною поведінкою. Потреби відображають залежність людини від зовнішнього та соціального середовища. Природні потреби визначаються біологічною сутністю людини (житло, їжа, продовження роду, одяг). Соціальні потреби є продуктами суспільного життя, рівня розвитку людини.