Шпаргалки по предмету "Теоретична соціологія"

Реформаторські  рухи. Породжують їх намагання змінити суспільство або окремі його структури без повної трансформації самого суспільства. Для їх розгортання необхідно, щоб учасники позитивно ставилися до порядку в суспільстві, зосереджуючись тільки на окремих негативних сторонах суспільного устрою, а також могли висловлювати власні думки та активно діяти на підтримку певної реформи

Революційні рухи. Розвиваються в атмосфері загального соціального невдоволення, прагнуть зруйнувати існуючу соціальну систему і встановити новий соціальний порядок. Демократія не є живильним середовищем для них. Вона є основою соціальних реформ, а реформи неминуче відсувають революцію.

Рухи опору. Виникають серед тих людей, які вважають, що зміни в суспільстві відбуваються надто радикально й швидко. Вони акумулюють зусилля певних груп людей на блокування можливих або викорінення уже здійснених змін, супроводжують як революційні, так і реформаторські рухи. Отже, суспільні рухи спрямовані на стимулювання, розвиток соціальних процесів або на їх стримування чи навіть придушення. Природа і характер, спрямованість їх залежать від змісту світових, регіональних і національних процесів, стану суспільства.

58.  Модернізація — це перехід від доіндустріального до індустріального (в сучасних умовах — постіндустріального) суспільства, що передбачає рішучі зміни в усіх сферах суспільного життя. Теорія модернізації в сучасних умовах пояснює чинники та шляхи входження раніше відсталих країн до світового співтовариства. 
 
Модернізація може відбуватися двома шляхами. Перший називають органічною модернізацією, оскільки суспільні зміни зумовлені переважно внутрішніми чинниками, тобто модернізація є логічним наслідком певних тенденцій розвитку країни. Особливістю такого шляху є те, що органічна модернізація починається з поступової зміни цінностей, культурних стандартів, світогляду. Тобто перш ніж модернізація стане реальністю, має бути усвідомлена потреба у відповідних їй змінах, мають сформуватися ціннісні підвалини нового типу соціальних відносин. У сучасних умовах такий шлях модернізації не є типовим. Переважає інша модель — неорганічна модернізація, що відбувається як «відповідь на виклик» розвинутіших країн. Вона починається і концентрується у сфері економіки та політики. Під впливом економічних та політичних змін починає змінюватися соціальна система, ціннісна структура суспільства. Вітчизняна історія XX ст. знає спроби проведення такої модернізації. Наприклад, сталінська індустріалізація відбувалася саме таким шляхом. 
 
Осмислення модернізації як специфічного феномена відбувається в межах соціологічних теорій модернізації, які відзначаються різноманіттям підходів і не мають чітко визначених основних понять. Спільним для них і водночас таким, що відрізняє їх від інших теорій суспільного розвитку, є певна соціально-філософська концепція «сучасності» («модерну»), яка базується на певних «класичних» соціологічних теоріях. Базовим принципом цієї концепції є тлумачення модернізації як процесу, що в різних формах розширює масштаб автономії індивідуальності, її свободи. 
 
Основний зміст розвитку — звільнення особи. «Сучасним» стає лише те суспільство, яке здатне подолати властиве «традиційним» суспільствам відчуження людини від власності і від влади.

 
Можливість модернізації суспільства  пов'язується з такими умовами: а) перетворення місцевих (локальних) ринків на загальний, універсальний, безособовий механізм, що стає посередником між автономними  сегментами (елементами суспільства), а на цій основі зникає можливість застосування позаекономічного примусу; б) створення ринку праці як умови  розрізнення ролей виробника  та споживача, виділення виробництва  з сімейного господарства, професіоналізації  та підвищення продуктивності праці; в) технічне переоснащення всіх сфер життєдіяльності  людини — індустріалізація.

Трансформація — відносно новий термін, що використовується з кінця 80-х років для визначення специфіки соціальних змін у так  званих постсоціалістичних країнах. За своїм змістом трансформація  передбачає кілька стадій процесу: а) усвідомлення кризового стану суспільства, що стає системним; б) визначення (на рівні  соціально-політичних програм та політичної ідеології) механізмів кризи та альтернатив  соціального розвитку; в) формування політичних рішень щодо суспільно-політичного  вибору (найчастіше це відбувалося  у формі політичних революцій); г) перебудова суспільної системи на нових  засадах, але з чітким усвідомленням  того, що суспільство саме трансформується, а не руйнується. Трансформація відрізняється  від модернізації не тільки своїм  історичним контекстом, а й характером перебігу процесів, особливостями активності соціальних спільнот , що є рушійною силою трансформаційних процесів, особливо на їх початкових стадіях, коли ще не зовсім чітко визначилися початкові  соціальні процеси, які можуть супроводжувати трансформацію (маргіналізація населення, розшарування і посилення соціальних дистанцій тощо).

59.  Революція — це комплексна зміна істотно важливих сфер життєдіяльності суспільства, що відбувається різко, у формі стрибка та є переходом від одного якісного стану до іншого. Такий підхід радикально змінює соціальну систему як структурно, так і функціонально. Особливість революцій полягає в тому, що в них соціальним змінам передують певні якісні зміни в політичному житті, економіці. Наприклад, радикальна зміна соціальної структури нашої країни після Жовтневої революції 1917 р. стала можливою лише тому, що в результаті політичного перевороту було встановлено диктатуру більшовицької партії, знищено приватну власність, проведено інші економічні та політичні зміни. Історія людства знає чимало прикладів революційних змін. Найістотніший вплив мали: а) неолітична революція, яка тривала майже три тисячі років і привела до формування нового типу господарювання — виробничого, замість привласнюючого, що мало вирішальне значення для подальшого розвитку людського суспільства; б) промислова революція (XVIII— XIX ст.), яка мала своїм змістом формування фабрично-заводської індустрії, основаної на нових джерелах енергії та засобах праці, а соціальною суттю — перехід до капіталістичного ладу; в) сучасна науково-технічна революція, соціальні наслідки якої вражають сучасників, але в перспективі очікуються ще радикальніші соціальні зміни.

 

 

60. Теорія соціального обміну

Теорія соціального обміну, фундатором якої вважають американського соціолога, соціального психолога  Джорджа Хоманса (1910—1989), втілює спроби встановити зв'язки між макро- і мікрорівнями соціальної реальності. Представники цієї концепції розглядають обмін  різними видами діяльності як фундаментальну основу суспільних відносин, на якій формуються певні структурні утворення (влада, статус, престиж, конформізм та ін.). Варіанти теорій соціального обміну набули поширення  у соціології, соціальній психології, політології, економіці.

Згідно з цією теорією  люди взаємодіють між собою на основі аналізу власного досвіду, потенційних  винагород і покарань. Існують  дві переумови теорії соціального  обміну. Перша виходить з припущення, що у поведінці людини переважає  раціональне начало, яке націлює  її на одержання певних вигод (гроші, товари, послуги, престиж, повага, успіх, дружба, кохання та ін.). Типи вигод  концептуалізуються по-різному: «цінність» — у соціології; «корисність» —  в економіці; «нагорода», «плата»  — у соціальній психології.

Друга розкриває зміст  назви цієї концепції: процес соціальної взаємодії тлумачиться як постійний  обмін між людьми різними вигодами. «Обмінні угоди» розглядаються як елементарні  акти, з яких складається фундаментальний  рівень суспільного життя, а дедалі складніші структурні утворення (соціальні інститути та організації) вважаються такими, що виростають з обмінних відносин.

Концепції соціального обміну часто конвергують з іншими методологічними  концепціями емпіричної соціології — аналізом соціальних мереж, теорією  ролей та ін.

61. Соціальні зміни — процес виникнення нових явищ, структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

Це поняття фіксує факт зрушення, зміни в широкому розумінні  слова. Соціальні зміни відбуваються на рівні міжособистісних відносин, на рівні організацій та інститутів, малих і великих соціальних груп, на місцевому, соціетальному та глобальному  рівнях.

Соціологія аналізує різні  типи соціальних змін: еволюційні й  революційні, короткострокові й  довгострокові, організовані й стихійні, насильницькі й добровільні, усвідомлені  й неусвідомлені, а також зміни  на рівні індивіда, групи, організації, інституту, суспільства та ін.

Соціальний прогрес — глобальний, всесвітньо-історичний процес сходження людських суспільств від примітивних станів (дикості) до вершин цивілізованого стану, заснованого на вищих науково-технічних, політико-правових, морально-етичних досягненнь.

Соціальна еволюція – поступові  зміни , які досить стійкі із тенденцією на збільшення або зменшення елементів  у системі,«процес структурної  реорганізації в часі, в результаті якої виникає соціальна форма  чи структура, якісно відрізняється  від попередньої форми» Окремим  випадком соціальної еволюції є соціальний розвиток. Основи загальної теорії соціальної еволюції були закладені  Г. Спенсером ще до розробки Ч. Дарвіном загальної теорії біологічної еволюції.

Революція (від лат. revolutio — обертання, розвертання) — швидка зміна встановленого політичного, соціального чи економічного порядку суспільства здебільше насильницьким способом.

 

63. Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства  відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:

 
— первіснообщинний;

— рабовласницький;

— феодальний;

— капіталістичний;

— комуністичний.

 

Однак у сучасних умовах формаційний  підхід при визнанні певних його положень піддається критичному аналізу.

По-перше, п’яти ланкова періодизація розвитку суспільства не має всеохоплюючого значення. Вона більш-менш прийнятна в основному для країн Західної Європи, але не відображає повною мірою своєрідності розвитку азійського способу виробництва, еволюції цивілізацій Китаю, Індії, а також не висвітлює особливостей історичного розвитку Росії, України.

По-друге, формаційний підхід не розкриває багатоваріантності життя, збіднює історію людського суспільства, зводячи її в основному до одного фактора — розвитку матеріального виробництва, практично не враховує ролі соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку суспільства (національних, релігійних, етнічних, ментальних тощо).

По-третє, уявляючи історію розвитку людства як процес "революційного" руйнування старого способу виробництва і заміни його новим, формаційний підхід, таким чином, припускає певну перервність (дискретність) історичного процесу.

По-четверте, формаційний підхід надмірно абсолютизує класову конфронтаційність між власниками і не власниками, між роботодавцями і найманими працівниками.

На потребу глибшого наукового  пізнання закономірностей розвитку суспільства, економічна теорія сформулювала, окрім формаційного, цивілізаційний підхід.

Проте, по-перше, немає чітко  окресленої сфери застосування терміну  цивілізація. Так, у дослідженні  Г.Пфлаумана, спеціально присвяченого генезису слова "цивілізація", показано, що поняття "цивілізований" спочатку використовувалося для позитивної оцінки тих чи інших суспільних явищ. Мірабо (відомий діяч Великої Французької революції 1789 – 1791 рр.), якому приписується пальма першості у використанні цього терміну, пов'язував його з доброчесністю. "Цивілізація нічого не здійснює для суспільства, якщо вона не дає йому доброчесності". Деякі вітчизняні політики, особливо депутати різних рангів, коли в них не вистачає аргументів, використовують слово "цивілізація" як остаточний переконливий доказ своєї правоти: "Так робиться в усьому цивілізованому світі". Найчастіше цивілізація означає просто певну епоху в історичному (економічному, соціальному, культурному) розвитку суспільства.

Наприклад, виділяють цивілізації  локальні, особливі, всесвітні, до індустріальні, індустріальні та постіндустріальні; цивілізацію західно-християнську, європейську, техногенну, капіталістичну і т.д. Відомий американський історик  Л.Г.Морган (1818-1884 рр.) цивілізацією називав  заключний етап розвитку суспільства (дикість, варварство, цивілізація).

Отже, діапазон існуючих уявлень  про цивілізаційний підхід виключно широкий, і кожен автор вкладає  в нього те, що йому більше до вподоби. Але найчастіше цивілізацію пов’язують із загальнолюдськими цінностями. Цивілізоване суспільство - це таке суспільство, в якому захищені права людини, де існують широкі можливості для всебічного її розвитку і т.д.

Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою.

В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:

1) багатовимірності аналізу  економічних систем;

2) природної еволюційної  поступовості історичного процесу;

3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту  і цілей системи;

4) пізнання системи в  єдності її економічних і соціокультурних  елементів;

Сучасні дослідження розвитку суспільства  визначають сім цивілізацій:

1. Неолітична — 7—4 тисячоліття  до н. е.

2. Східнорабовласницька — 3—1 тисячоліття  до н. е.

3. Антична — VII ст. до н. е. —  VI ст. н. е.

4. Ранньофеодальна — VII—XIII ст.

5. Передіндустріальна — XIV—XVIII ст.

6. Індустріальна — 60-ті роки XVII ст. — 50-ті роки XX ст.

7. Постіндустріальна — починаючи  з 60-х років XX ст.

У доіндустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця.

В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.

У постіндустріальному суспільстві домінують принципово нові види техніки і технологій, посилюється творчий характер праці, набувають дедалі більшої ваги потреби творчої самореалізації особистості, на перший план висуваються сфера послуг, наука, освіта, інформатика, духовні блага тощо.

65. Існує кілька підходів до типології соціальних змін. Вони різняться ознакою, за якою виділяються ці типи. Найзагальнішою є типологія залежно від того, яких елементів соціальної системи стосуються зміни. В цьому разі виділяють такі різновиди. 
 
Структурні зміни, тобто зміни у взаєморозміщенні елементів соціальної системи. Наприклад, економічні реформи, процеси приватизації в українському суспільстві спричинилися до появи нових соціальних груп і до якісної зміни старих, тобто соціальна структура зазнала структурних змін. Такі зміни можуть мати як кількісний (зміна чисельності і т. ін.), так і якісний (поява нових спільнот) характер. 
 
Процесуальні зміни, тобто зміни в характері взаємодії певних елементів соціальних систем. Коли ми фіксуємо виникнення соціальних суперечностей у взаємовідносинах якихось спільнот або появу конкуренції між товаровиробниками, то саме це є виявом процесуальних змін. 
 
Функціональні зміни фіксуються як зміна одного з інституалізованих стандартів поведінки окремих елементів соціальних систем у конкретних ситуаціях реалізації соціальних функцій. Наприклад реалізація в Україні стратегії дерегулювання підприємницької діяльності передбачає певні обмеження контрольних повноважень багатьох органів державної влади, що є саме функціональною зміною у діяльності цих соціальних інститутів. 
 
Мотиваційно-ціннісні зміни відбуваються у сфері суб'єктивної регуляції соціальної поведінки і виявляються у динаміці потреб інтересів, мотивів, настанов тощо. Такі зміни мають особливе значення, оскільки будь-які інституційні перетворення (керовані або стихійні) мають супроводжуватися змінами в механізмах суб'єктивної регуляції соціальної поведінки. Наприклад, дослідження промислових соціологів довели, що успіх технологічних або організаційних нововведень значною мірою залежить від наявності адекватних змін у мотивації працівників, їх суб'єктивній орієнтації на прийняття цих нових стандартів діяльності.