Шпаргалки по предмету "Теоретична соціологія"

Певна частина соціологів вважає, що саме нерівномірний розподіл влади зумовлює розподіл багатства  та престижу, а статус у системі  влади визначає статус в економічних  і соціальних структурах. Саме тому влада є тим чинником, який визначає основні ознаки соціальної стратифікації, окреслює межі верств і класів, їхню ієрархію.

У наш час найбільш упливовою  думкою щодо процесу формування соціальних верств є теорія стратифікації К. Девіса й У. Мура, в якій вони запропонували  функціональне пояснення нерівності. Вони вважають, що суспільство є певним чином організованою сукупністю нерівноцінних позицій, одні з яких більш важливі для функціонування суспільства як цілого, інші - менш важливі (менеджер/вахтер). Соціальний порядок у суспільстві базується на розподілі індивідів за соціальними статусами (відповідно до їхніх функціональних можливостей, тобто за їхнім максимальним внеском у досягнення суспільної мети), а також мотивації до виконання соціальних ролей, що цим статусам відповідають.

Чим вищий статус, тим більше має здійснити витрат для розвитку здібностей, кваліфікації та компетентності індивід, який претендує на цей статус. Отож суспільство заздалегідь "закладає" винагороду в статус і людина знає, що вона отримає в обмін на свої зусилля та працю.

Пояснення нерівності під  кутом функціональної користі має  свої вади, містить суб'єктивізм при  оцінці функції та неспроможний пояснити деякі реалії соціального життя.

розподіл людей  на соціальні верстви відбувається за такими критеріями:

- якісні характеристики  членів суспільства, що визначаються генетичними рисами та приписаними статусами (походженням, здібностями та ін.);

- рольовий набір, який  людина виконує в суспільстві  (посада, рівень професіоналізму тощо);

- володіння матеріальними  та духовними цінностями. Кожне  суспільство має власну організацію  соціальної нерівності. Незважаючи  на соціокультурні особливості  кожної країни, можна виділити чотири історичні форми стратифікації:

•  рабство - форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав;

• касти- суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар'єри, котрі неможливо подолати (неможливість перейти з однієї касти в іншу, приналежність до якої визначено з народження, неможливість одружитися з представником іншої касти);

• стани — групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами. Належність до станів передавалась у спадок, але не виключала можливості переходу з одного стану до іншого;

• класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними групами.

Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує  суворо закріплена система стратифікації  та перехід із однієї страти в іншу майже неможливий. Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються вільні переходи з однієї верстви  до іншої.

55. Суспільство постійно перебуває у процесі змін. Соціальні зміни - це ті перетворення в організації суспільства, у зразках поведінки та мислення групи й індивідів, з яких воно складається, та які відбуваються з часом.

Соціальні зміни можуть відбуватися  на макрорівні та на мікрорівні.

Зміни на макрорівні передбачають перетворення в суспільстві взагалі, його структурах та інституціях, на мікрорівні - зміна соціальних ролей і статусів індивіда та ін.

Соціальні зміни можуть бути пов'язані з такими факторами:

• природними - зменшення  природних ресурсів, забруднення довколишнього середовища, природні катаклізми;

• демографічними - міграція, перенаселення, зміна поколінь;

• соціально-політичними  — реформи, революції;

• культурними;

• науково-технічними;

• соціально-психологічними.

 

Сучасні соціологічні теорії соціальних змін залежно від інтерпретації  головних чинників можна досить умовно поділити на три різновиди: 
 
а) соціокультурні теорії — пов'язують соціальні зміни з динамікою духовної сфери суспільства (система цінностей, ідеології, способи накопичення та поширення знань, світоглядні орієнтири, наука і т. ін.); 
 
б) технологічні теорії — виводять зміст та спрямування соціальних змін з особливостей техніко-технологічного розвитку матеріального виробництва. Такі теорії особливо поширились на перших стадіях сучасної науково-технічної революції; 
 
в) соціально-економічні теорії — намагаються пояснити соціальні зміни через встановлення змісту взаємодії економічного базису та надбудови.

 

Існує кілька підходів до типології  соціальних змін. Вони різняться ознакою, за якою виділяються ці типи. Найзагальнішою є типологія залежно від того, яких елементів соціальної системи стосуються зміни. В цьому разі виділяють такі різновиди. 
 
Структурні зміни, тобто зміни у взаєморозміщенні елементів соціальної системи. Такі зміни можуть мати як кількісний (зміна чисельності і т. ін.), так і якісний (поява нових спільнот) характер. 
 
Процесуальні зміни, тобто зміни в характері взаємодії певних елементів соціальних систем. Коли ми фіксуємо виникнення соціальних суперечностей у взаємовідносинах якихось спільнот або появу конкуренції між товаровиробниками, то саме це є виявом процесуальних змін. 
 
Функціональні зміни фіксуються як зміна одного з інституалізованих стандартів поведінки окремих елементів соціальних систем у конкретних ситуаціях реалізації соціальних функцій.  
Мотиваційно-ціннісні зміни відбуваються у сфері суб'єктивної регуляції соціальної поведінки і виявляються у динаміці потреб інтересів, мотивів, настанов тощо. Такі зміни мають особливе значення, оскільки будь-які інституційні перетворення (керовані або стихійні) мають супроводжуватися змінами в механізмах суб'єктивної регуляції соціальної поведінки. Революція — це комплексна зміна істотно важливих сфер життєдіяльності суспільства, що відбувається різко, у формі стрибка та є переходом від одного якісного стану до іншого. Такий підхід радикально змінює соціальну систему як структурно, так і функціонально. Особливість революцій полягає в тому, що в них соціальним змінам передують певні якісні зміни в політичному житті, економіці.

 

Реформа являє собою часткові зміни у будь-якій сфері суспільної системи, що самі по собі не змінюють її природу. Реформа — це шлях поступових змін у суспільстві.

 

Модернізація — це перехід  від доіндустріального до індустріального (в сучасних умовах — постіндустріального) суспільства, що передбачає рішучі зміни  в усіх сферах суспільного життя. Теорія модернізації в сучасних умовах пояснює чинники та шляхи входження раніше відсталих країн до світового співтовариства.

 

Нововведення (інновації) —  це початкова стадія керованої (свідомої) соціальної зміни. За своїм змістом  нововведення являють собою процес створення, поширення та використання (засвоєння) нових видів людської діяльності, який супроводжується зміною соціального механізму її реалізації.

 

Трансформація — відносно новий термін, що використовується з кінця 80-х років для визначення специфіки соціальних змін у так  званих постсоціалістичних країнах. перебудова суспільної системи на нових засадах, але з чітким усвідомленням того, що суспільство саме трансформується, а не руйнується.

 

56.  У перекладі з латини «процес» — це проходження, просування; визначається як закономірна, послідовна зміна явища. 
Соціальний процес — послідовна зміна явищ соціального буття, соціальні зміни в динаміці. 
У ширшому розумінні соціальний процес — сукупність односпрямованих соціальних дій, які можна виділити з множини інших. Це серія явищ взаємодії людей, або серія явищ, які відбуваються в організації, структурі груп і змінюють стосунки між людьми чи між складовими елементами спільноти. 
Соціальний процес здійснюється під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, має стійкий порядок взаємодії своїх компонентів, тривалість у часі і спрямованість до певного стану об'єкта. Кожен соціальний процес охоплює декількастадій, які відрізняються за змістом І механізмами, способами взаємозв'язку його компонентів і які визначають напрями, темпи розвитку на даній стадії. 
Найважливішими рисами соціальних процесів є їх загальність і зв'язок із суб'єктом, який здійснює процес. Ніщо не може відбуватись у суспільстві поза соціальним процесом. Функціонування і розвиток суспільства відбуваються в різних формах соціальних процесів, які характеризують суб'єктно-об'єктні зв'язки і відносини у всіх сферах діяльності людей.

Аналіз соціальних процесів тісно пов'язаний з проблемою  їх класифікації.

Важливим для класифікації соціальних процесів є з'ясування її базових критеріїв. Один з них  — ступінь загальності соціальних процесів, за яким розрізняють соціетальні (глобальні), загальні, особливі й окремі соціальні процеси. До соціетальних належать процеси всесвітньо-історичного  розвитку цивілізації, глибокі процеси  економічних, демографічних, екологічних  та інших змін. Загальними вважають процеси функціонування таких соціальних інститутів, як системи управління, охорони здоров'я, освіти, виховання тощо. До особливих належать процеси урбанізації, адаптації, стабілізації.

За характером процеси можуть бути еволюційними та революційними, за спрямованістю  — прогресивними та реакційними. У їх розмежуванні часто використовують поділ на прості й складні, на процеси  розвитку і деградації.

За системами, у яких відбуваються процеси, їх класифікують на:

— внутріособистісні (процес самоосвіти);

— процеси у стосунках між  двома індивідами;

— процеси у стосунках між  індивідом і групою;

— процеси, які змінюють організацію  і внутрішню структуру спільноти;

— процеси, які змінюють відносини  між двома групами (спільнотами);

— процеси, які змінюють структуру  та організацію глобального суспільства.

польський соціолог Ян Щепанський (нар. у 1913 p.), класифікуючи соціальні  процеси, виходить з того, що основним джерелом суспільного життя є  необхідність задоволення різноманітних  потреб:

Пристосування — прийняття індивідом чи групою культурних норм, цінностей та еталонів нового середовища, якщо норми й цінності, засвоєні у попередньому середовищі, не задовольняють потреби, не створюють прийнятої поведінки.

Співробітництво — соціальний процес, який полягає в узгодженні діяльності індивідів, груп для досягнення загальної мети, незалежно від її характеру.

Суперництво — соціальний процес, який полягає у зіткненні протилежних інтересів індивідів, груп або прагнення до задоволення однакових інтересів за допомогою засобів, якими інші групи чи індивіди хочуть реалізувати власні інтереси.

Конфлікт — соціальний процес, у якому індивід чи група прагнуть досягнення власних цілей (задоволення потреб, реалізації інтересів) шляхом усунення, знищення чи підпорядкування собі іншого індивіда або групи з близькими чи ідентичними цілями.

Міграція (лат. migratio — переселення) — процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп, їх переміщення в інший район чи іншу країну, а також переселення з села в місто або навпаки.

 

57.  Важливим джерелом соціальних змін є соціальні рухи.

Соціальні рухи — сукупність колективних дій великої кількості людей, спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або на протидію їм.

Соціальні рухи, з одного боку, можуть нагнітати напруження і конфлікти у суспільстві, з  іншого — бути засобом та інструментом їх подолання. Вони завжди високодинамічні, але не стійкі. Постають у зв'язку з певними причинами і припиняють своє існування після їх зникнення. В них задіяна обмежена (хоча і  не мала) кількість людей.

Соціальні рухи не мають своєї  організації, офіційного членства з  фіксованими правами і нормами  поведінки, санкціями, закріпленими статусними ролями. Якщо соціальний рух досягає  стадії формальної організації, де діють  установлені правила та норми  поведінки, він перетворюється на організацію.

У своєму розвитку соціальні  рухи проходять кілька стадій: виникнення, об'єднання, формалізації, розпаду і  зникнення.

Стадія виникнення (стурбованості). На цій стадії домінують соціальна незадоволеність певними аспектами життя, почуття соціальної несправедливості, невпевненості. Криза традиційної ідеології, відчуття страху, нестабільності свого становища в соціальному середовищі, невпевненості в ефективності нововведень формують у людей соціальну стурбованість.

Стадія об'єднання (збудження). Занепокоєність людей певною проблемою настільки фокусується на конкретних соціальних об'єктах, що спонукає їх до активних дій. Вони гуртуються для обговорення проблем. З'являються агітатори, висуваються лідери. Від їх активності, здібностей та популярності залежить подальший розвиток руху.

Стадія формалізації і бюрократизації. Цієї фази досягають далеко не всі рухи. Ідеологія руху стає визначеною та зрозумілою.. На цій стадії формуються традиції підтримки і захисту інтересів його членів, символіка і кодекси.

Стадія розпаду. Рух може припинити своє існування навіть на ранніх стадіях розвитку. Під впливом внутрішніх і зовнішніх умов, після досягнення своїх завдань, або зникнення причин, що зумовили появу руху, він розпадається (припиняє своє існування) або ж перетворюється на соціальний інститут чи організацію.

Позаяк суспільні рухи є динамічними, їх непросто класифікувати. Метою суспільних рухів можуть бути соціальні перевороти (революція, контрреволюція), конкретні політичні результати (рух в підтримку політичного  лідера), економічні, культурні, соціальні  та інші реформи.

Експресивні рухи. Виникають внаслідок перебування людей у рамках обмеженої соціальної системи, яка їх не задовольняє. Реальна дійсність для учасника такого руху не є привабливою, тому він за допомогою ритуалів, танців, ігор, видінь, мрій та інших форм емоційної експресії шукає емоційного полегшення. У наш час ці рухи проявляються в молодіжному середовищі (хіппі, рокери, байкери), коли їх учасники прагнуть створити свою субкультуру, дистанціюватись від офіційного суспільства.

Утопічні рухи. Постають на хвилі прагнень теоретично обґрунтувати досконале людське суспільство. Спершу невеликі групи їх учасників були виключно релігійними (рух перших християн, релігійні секти Сходу). Вони виявилися досить життєздатними, оскільки їх учасники не прагнули до особистого щастя і матеріального добробуту. Натомість ідеологія світських утопічних рухів ґрунтувалась на концепції доброї, альтруїстичної людини. Ігнорування їх лідерами таких природних прагнень людини, як бажання особистого благополуччя, реалізувати свої здібності й одержати винагороду спричиняли згасання таких рухів. Та оскільки утопічні ідеї є життєстійкими, після розпаду одного руху його ідеї відроджуються в інших.