Шпаргалки по предмету "Теоретична соціологія"

 

51. Іншим відомим теоретиком класичної школи теорії організацій був М.Вебер ("Теорія соціальних та економічних організацій", 1947). Він в результаті емпіричного аналізу церковних, урядових, військових та комерційних організацій сформулював концепцію ідеальної бюрократії. Вебер розглядав бюрократію як нормативну модель, як ідеал, досягнення якого мають прагнути всі організації. 
За Вебером ідеальна бюрократія має 5 наступних основних характеристик: 
1) високий ступінь розподілу праці - кожна операція повинна виконуватися спеціалістом; 
2) чітка управлінська ієрархія - кожний нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому; 
3) численні правила, стандарти та показники оцінки роботи - організація повинна розробити та встановити певний набір правил та стандартів, аби гарантувати певну єдність виконання робіт; 
4) "дух формальної безособовості" - менеджери повинні управляти бізнесом за відсутності симпатій та переваг щодо окремих робітників; 
5) підбір кадрів в організації має здійснюватися виключно за діловими та професійними якостями кожного співробітника. 
Таблиця 4.1. 
Сильні та слабкі сторони ідеальної бюрократії

Сильні	Слабкі
1.     Такі елементи, як: - розподіл праці  - ієрархія повноважень       - використання правил       - підбір кадрів за їх  діловими           якостями  звичайно підвищують ефективність 2.     Бюрократична модель є основою для розуміння сутності процесу організації	1.     Бюрократична модель є жорсткою, стабільною та негнучкою 2.     У кожній моделі не приймаються до уваги людські та соціальні процеси в організації 3.     Тезис щодо управління в дусі формальної безособовості не є реалістичним

Зокрема, згідно раціональній теорії бюрократії М.Вебера, розрізняється  два її типи: традиційна “патрімоніальна” і сучасна раціональна. Переважною сферою впливу патрімоніальної бюрократії є царина державного управління, а  її метою – збереження традиційних  структур суспільного життя. Вона обмежена традиційними цінностями і несе ознаки ірраціональності. Натомість, доменом  раціональної бюрократії, яка формується в Новий час, була сфера приватно-господарчої  діяльності, перш за все внутрішньогосподарська діяльність великих промислових  підприємств. Її метою було забезпечення суто формальної ефективності виробництва, тому, виходячи з міркувань доцільності, вона не була обтяжена ніякими традиційними цінностями.

52. Професор Гарвардської школи бізнесу Е. Мейо також надавав великого

значення ролі людського  чинника в організації виробництва. Часто

переоцінюючи його в промисловому управлінні, Мейо намагався привернути

увагу вчених до специфіки  людської поведінки в управлінській  діяльності,

яку ігнорувала концепція  наукового управління. Робив він  це і для того,

щоб ідентифікувати соціальні  й психологічні чинники, які впливають  на

процес праці. Вивчаючи плинність  робочої сили на текстильних

підприємствах, дослідник  дійшов висновку, що головною її причиною була

відсутність контактів між  робітницями під час зміни, а  це істотно

впливало на їх задоволеність  роботою. Для виправлення ситуації було

вирішено запровадити  впродовж робочого дня обов'язкові перерви для

відпочинку, що дало змогу  робітницям спочатку перезнайомитися, а відтак

спілкуватися і дружити.

 

Експерименти у містечку Хоторн навели Е. Мейо на нові висновки. Перша

група експериментів стосувалася  впливу освітленості робочих місць  на

обсяги виробництва. Під  час експерименту виокремили дві  групи робітників

(одну — контрольну). Отримані  результати були дуже несподіваними:  з

поліпшенням освітленості приміщення продуктивність праці підвищувалася,

але підвищувалася вона і  з погіршенням освітленості. Зростала

продуктивність праці  і в контрольній групі, де умови  взагалі не

змінювалися.

 

У результаті аналізу було зроблено висновок, що на продуктивність

праці впливають інші, невідомі, але набагато вагоміші, чинники, ніж

фізичне середовище. Тому подальші експерименти спрямовували саме на їх

виявлення. Експериментальна група, яку утворювали збирачі телефонного

устаткування, працювала  під керівництвом майстра в окремому приміщенні,

де також перебував  і спостерігач, який фіксував дані експериментів  і

реакцію працівників. В організацію  праці внесли певні зміни, які

стосувалися тривалості роботи і перерв, можливості відпочити, а  також

унеможливили дію зовнішніх  чинників. Усі працівники знали про  мету

експерименту. Після стабілізації соціальної ситуації у групі, з

перетворенням її на команду  суттєво поліпшилися і результати її роботи.

Це засвідчило, що такі чинники, як монотонність, втомлюваність,

збільшення платні, хоч  і впливають на ефективність праці, але не є

основними. Головне — згуртованість  групи, її високий корпоративний  дух.

Усі ці чинники простежувалися у взаємодії й спілкуванні  поза роботою, у

допомозі колегам тощо. Було доведено, що поведінка людей  зумовлюється не

стільки змінами фізичного  середовища, скільки його соціальним

сприйняттям. Тому керівники  повинні більше уваги звертати на задоволення

емоційних і соціальних потреб та інтересів підлеглих, адаптацію  до зміни

ситуації.

 

Науковим результатом  Хоторнських експериментів стало  обґрунтоване Е.

Мейо поняття “соціальна людина” на противагу поняттю  “економічна

людина”, яке визначало  ідею теорії наукового управління. Якщо для

“економічної людини”  стимулом є фінансова винагорода, то для “соціальної

людини” — взаємини у  виробничій групі. На цьому ґрунтувалися твердження,

що найважливішою характеристикою  людини у системі управління є  прагнення

бути свідомо пов'язаною з колегами по роботі, тому управління не повинно

цього ігнорувати.

 

53. Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу. 
 
Основні види соціальних норм:

1. Норми права - це загальнообов'язкові, певний^-певні-визначені-формально-певні  правила поведінки, які встановлені  або санкціоновані, а також  охороняються державою.

2. Норми моралі (моральності) - правила  поведінки, які зложившись у  суспільстві, виражають подання  людей про добро й зло, справедливості  й несправедливості, боргу, честі,  достоїнстві. Дія цих норм забезпечується  внутрішнім переконанням, суспільною  думкою, заходами суспільного впливу.

3. Норми звичаїв - це правила  поведінки, які, зложившись у  суспільстві в результаті їхнього  багаторазового повторення, виконуються  в чинність звички.

4. Норми громадських організацій  (корпоративні норми) - це правила  поведінки, які самостійно встановлені  громадськими організаціями, закріплені  в їхніх уставах (положеннях  і т.п.), діють у їхніх межах  і ними ж охороняються від  порушень за допомогою певних  заходів суспільного впливу.

У суспільстві завжди існують  особи чи групи, що порушують встановлені суспільством правила.

Поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальним нормам, називається девіантною. Люди, котрим притаманна така поведінка, - девіантами. Пояснити сутність і причини девіацій намагалися такі відомі соціологи, як Е. Дюрк-гейм, Т. Парсонс, Р. Мертон, В. Шелдон та ін.

Загальна теорія девіантності має свою структуру й охоплює такі елементи:

• характеристика та класифікація девіантних вчинків, їхні наслідки для  індивіда і суспільства, взаємозв'язок, структура, динаміка, тенденції;

• соціальна природа, причини  й умови їх існування та прояву, соціальні і психологічні механізми їхнього формування;

• профілактика, що передбачає попередження девіацій, планування і  здійснення соціальних та індивідуальних механізмів зміцнення суспільного порядку.

Девіація пов'язана з  поняттям "норма".

Норми-це формальні чи неформальні приписи, вимоги, очікування поведінки індивідів, соціальних груп, організацій. Норми, що діють у суспільстві, залежать від традицій, історичного шляху та рівня розвитку суспільства. Вони релятивні, не завжди чітко визначені, що й ускладнює визначення девіації.

Девіація може існувати на індивідуальному рівні, коли окремий  індивід порушує норми своєї  групи чи суспільства, а також  на груповому рівні, коли яка-небудь група відмовляється від встановлених суспільством правил.

Девіантна поведінка завжди оцінюється з позицій тих норм, які існують у суспільстві. Це набуває прояву в тому, що одні відхилення засуджуються, а інші - схвалюються.

Більшість суспільств схвалюють  відхилення, що сприяють прогресивному  розвиткові суспільства (наукова, художня  творчість, героїзм та ін.). Що ж стосується порушень закону та норм моралі, то такі відхилення завжди засуджуються.

Соціологічне пояснення  девіантної поведінки першим спробував  дати Е. Дюркгейм. У суспільстві, що швидко змінюється, у якому немає  єдиної, чіткої системи норм, багато норм і цінностей різних субкультур вступають у суперечність одна з  одною. Наявність у буденному  житті суперечливих норм, невизначеність можливої моделі поведінки, може спричиняти таке явище, як аномія (розбалансованість  у суспільстві). Людина втрачає соціальні  орієнтири, надійність і стабільність у виборі лінії нормативної поведінки.

Сучасний соціолог Р. Мертон відзначає, що аномія виникає від неможливості для багатьох індивідів поводити себе відповідно до тих норм, які вони сприймають. Головна причина девіацій - дисгармонія між культурними цілями та легальними засобами здійснення цих цілей.

Соціальні відхилення відіграють у суспільстві подвійну роль: вони загрожують стабільності суспільства - з одного боку, а з другого - підтримують  цю стабільність, стимулюючи суспільство  до адаптації культури відповідно до соціальних змін. Однак варто зазначити, що більшість соціальних відхилень мають деструктивний характер.

На сьогодні жодна із соціологічних  теорій не може дати вичерпної відповіді  на питання: чому виникають девіації?

Узагальнюючи їх, можна  дійти висновків, що девіаціям сприяє неоднакове становище різних соціальних верств та груп у суспільстві, яке  породжує нерівність у реалізації потреб:

• соціальну невлаштованість;

ч суперечність між домінантною  культурою та різними субкультурами;

• втрату особистістю морально-ціннісних  орієнтирів;

• статусну неузгодженість;

• аномію.

Різновиди девіантної поведінки:

• злочинність - найбільш небезпечне відхилення від соціальних норм, набуває особливого поширення в молодіжному середовищі;

• пияцтво й алкоголізм також набули значного поширення серед молоді. За даними досліджень, 70-80 % опитуваних уже пробували вживати алкоголь у віці 13-15 років;

•  самогубство, рівень скоєння котрих, як свідчать дослідження, підвищується в період економічних і соціальних криз. Різкі зміни в суспільстві призводять до зниження адаптивних можливостей людини. Підлітки та молоді люди здійснюють самогубства через непорозуміння з батьками, конфлікти у сім'ї, нещасливе кохання тощо. Багато самогубств пов'язані з асоціальною поведінкою особистості (наркоманією, алкоголізмом, проституцією та ін.).

54. Сучасне суспільство характеризується наявністю груп, які розпоряджаються значно більшими ресурсами багатства та влади, ніж інші групи. Наявну в суспільстві (спільнотах і групах) нерівність між індивідами й об'єднаннями індивідів, яка виявляється в неоднаковому доступі до соціальних благ і ресурсів та володінні ними, називають соціальною стратифікацією.

Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, що існує в певному суспільстві в певний історичний період.

Вона є стійкою, регулюється  та підтримується інституцій-ними механізмами, постійно відтворюється й модифікується.

Соціальна стратифікація  має такі особливості:

• стратифікація - це рангове  розшарування населення, коли вищі верстви  перебувають у більш привілейованому  становищі порівняно з нижчими;

• кількість вищих верств значно менша, аніж нижчих. Стратифікація  має такі основні виміри (критерії):

• прибуток, власність;

• освіта;

• влада;

• престиж.

Перші три критерії стратифікації- прибуток, освіта, влада-мають об'єктивні  одиниці виміру (гроші, роки, люди).

Престиж є суб'єктивним показником, який відтворює рівень поваги до якої-небудь професії, посади, до виду діяльності в суспільній думці.

Цітирим Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві має три основні види:

• економічна - за рівнем прибутку, де багатство й бідність -полюси, між якими розташовані та котрими відмежовані одна від одної різні верстви;

• політична - означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість;

•  професійна - за ієрархічною будовою шкали професій залежно від важливості   їхніх функцій у житті суспільства.

Це означає, що суспільство  потрібно розділяти за критеріями прибутку (а також багатства), за критеріями впливу на поведінку членів суспільства та за критеріями, пов'язаними з успішним виконанням соціальних ролей, наявністю знань, навичок, умінь, які оцінює та винагороджує суспільство.