Електоральна соціологія

Цінність «еxit-poll» для електоральної соціології полягає в тому, що це опитування дозволяє:

а) оцінити розходження  між намірами людей і їх реальними діями;

б) протестувати якість роботи регіональної мережі;

в) дані, одержувані соціологами  в ході еxit- poll, допомагають скласти 
фактичний портрет електорату тієї чи іншої партії або кандидата;

г) отримати додаткову  інформацію про процес прийняття  рішення виборцями і ступеня  довіри самого процесу виборів.

Крім того, цінність результатів exit-poll визначається ще й тим, що вони надають можливість вивчення соціологічних  характеристик електорату тієї чи іншої партії або політичної персони. Його використання дає можливість досить чітко зафіксувати контури результатів виборчих перегонів, місце її лідерів і аутсайдерів.

Критерії достовірності exit-poll, запропоновані відомими українськими соціологами Н.Паніной і В. Паніотто полягають в наступному:

1) відповідність даних еxit- poll даними Центрвиборчкому;

2) відповідність даних еxit- poll даними паралельного підрахунку голосів;

3) узгодженість результатів еxit- poll, проведених різними центрами;

4) відповідність даних,  отриманих в еxit- poll тими ж центрами в 
попередніх виборах;

5) логічна валідність - контроль вірності процедури на кожному етапі.

Отже, в умовах гострої політичної боротьби довести відсутність зацікавленості того чи іншого дослідницького центру само як підтвердити відсутність систематичних відхилень від заявленої методології проблематично. Цей факт найбільш яскраво проявився на виборах 2004 року, коли дані п'яти основних українських соціологічних центрів кардинально відрізнялися один від одного. При цьому довести фальсифікацію результатів еxit- poll при застосовуваних технологіях виявилося практично неможливо.

Одним із виходів із ситуації представляється залучення зовнішніх  експертів і аудиторів, але треба  враховувати в такому випадку необхідність наявності зацікавленого незалежного замовника, який забезпечив би фінансування подібної процедури і відповідного технічного оснащення.

Особливості проведення exit-poll в Україні. Крім низки методологічних, технологічних, логістичних особливостей української дійсності, слід виділити наявність складнощів з якими стикаються українські соціологи:

1) приписування еxit- poll контрольної функції призводить до того, що джерелом проблем стають члени виборчих комісій. Розбіжність результатів exit-poll на ділянці з результатами голосування може породити хвилю критики в ЗМІ і судового розгляду на адресу конкретної комісії. У таких умовах члени комісії не зацікавлені у співпраці з соціологами, а проти присутності польстерів на ділянках нерідко заперечують спостерігачі від партій, що підозрюють їх у агітації.

2) exit-poll активно використовується  як інструмент політичних технологій різними «агентами електорального процесу» - журналістами, політологами, фахівцями з опитуваннями, політтехнологами. Як свого часу зауважив В.Литвин «зараз будь-хто, прочитавши пару книжок називає себе соціологом». Під маскою «аналітиків» в електоральному процесі виступають як професіонали, так і люди без спеціальної підготовки, охочі заробити на виборах. До речі, В. Литвин, що зайняв сьоме місце на останніх президентських виборах, більше за всіх був незадоволений роботою соціологів.

Варто відзначити, що на батьківщині exit-poll в США опитування на виході з виборчих дільниць - елемент  передвиборчого шоу, а не інструмент, за допомогою якого після виборів доводять факт фальсифікації результатів голосування. На скандально відомих президентських виборах кандидату від демократів Джону Керрі навіть в голову б не прийшло апелювати до результатів еxit- poll з метою довести електоральні фальсифікації штабу Джорджа Буша-молодшого в штаті Огайо.

В. Паніотто дотепно зауважив, що «основна відмінність «справжніх» соціологів від агентів електорального процесу в даному випадку проявляється в переслідуваних ними цілей. Перші зацікавлені в максимально точному вимірі, другі - в отриманні потрібного їм ефекту».

Методик проведення exit-poll існує безліч, але в Україні  застосовують дві основні, традиційно використовувані в усьому світі.

Перша - класичний підхід, що передбачає заповнення анкети на виході з виборчої дільниці, коли людина відповідає на запитання за кого він проголосував.

Друга - імітація голосування. У коробку, яка імітує урну, виборці кидають заповнену анкету у вигляді бюлетеня. Людина самостійно заповнює анкету, при цьому інтерв'юер навіть не бачить його відміток, що дозволяє зберігати конфіденційність і таємницю голосування, а також нівелювати похибку і зменшити можливі помилки.

Який метод дає більш точні результати-випадковий чи квотного відбору? Дослідження Е. Ноель в Німеччіні кілька десятиліть того показували, що більш точні прогнозування можливі на основі квотного відбору. Хоча американські и англійські дослідники електоральної поведінки віддають перевагу методу систематичного випадкового відбору. Вибори 2004 року, що призвели до соціального вибуху і «помаранчевої революції», показали неоднозначність exit-pollів, пов'язаних з великими розбіжностями в рейтингах кандидатів.

Відомий український вчений, професор НАУКМА В. Паніотто, який протягом багатьох років займається електоральною соціологією зробив висновок, що причинами великих розбіжностей в рейтингах професійних центрів є те, що:

1) дані відносяться  до різних періодів часу;

2) порівнюються різні показники;

3) питання суттєво  відрізняються між собою; 

4) наявність малопрофесійних центрів та публікації даних неіснуючих центрів про нібито проведених дослідженнях.

А.І. Вишняк вважає, похибки прогнозів результатів голосування зумовлені не тільки випадковими та систематичними похибками рейтингового опитування, не тільки адекватністю методів прогнозування, але й необхідністю врахування ефектів «замовчування» (бо частина опитаних із міркувань престижу чи страху приховує свої реальні електоральні наміри) та ефекту реклами (бо частина опитуваних під впливом масованої реклами говорить, що голосуватиме за найбільш рекламовані партії, а потім голосує згідно з більш глибокими мотивами).

Однак, як зазначає В. Паніотто, професійні, постійно працюючі центри теж час від часу отримують  різні результати. Виникає питання - з чим це пов'язано? Проведений аналіз дав цікавий результат.

1. Дані опитувань завжди  можуть розрізнятися в межах  помилки вибірки, оскільки вибіркові  вимірювання в будь-якій області  - будь то технічної, економічної,  чи соціальної - завжди дають лише  приблизний результат, зі статистичною похибкою, яку при математично обґрунтованому побудові вибірки можна розрахувати з необхідною вірогідністю. При цьому треба взяти до уваги, що, як правило, соціологічні центри повідомляють величину помилки вибірки без врахування так званого дизайн-ефекту, а саме - без урахування особливостей конкретної вибірки. Тобто публікують ту помилку, яка була б, якби вибірка була повністю рівноймовірно стохастичною. Реальні ж вибірки, які застосовуються соціологічними центрами, істотно відрізняються від повністю стохастичних. Тому навіть для добротної випадкової вибірки реальна похибка в кращому випадку в півтора рази більше, ніж розрахована без врахування дизайн-ефекту. Наприклад, якщо опитано 2000 респондентів, корінь квадратний дорівнює приблизно 45, поділити 100 на 45, вийде 2.2%. Майже всі центри і дають цей відсоток як помилку вибірки, однак, щоб отримати реальну помилку, можна сміливо множити наведену помилку на півтора.

2. Різниця в рейтингах  залежить від конструкції анкети, зокрема, від списку партій, який використовувався в опитуванні. Тільки коли списки, за якими опитуваним пропонувалося зробити вибір, були однаковими і за складом, і за порядком партій чи кандидатів, порівняння отриманих даних досить коректно.

Зараз, коли жеребкування вже пройшло, списки будуть повністю співпадати і відмінності даних стануть менше. На жаль, тоді соціологи не домовилися про які-небудь стандартах питань в рейтингах. Одні центри спочатку ставили питання про те, чи буде респондент брати участь у виборах, і якщо так, то йому ставилося запитання про рейтинги. Інші спочатку ставили запитання про рейтинг всім опитуваним і тільки потім питання, чи буде респондент брати участь у виборах. Все це вносило додаткові відмінності в результати опитування.

3. Різниця в рейтингах може залежати від часу проведення опитування. У виборчій компанії 2004 року, зразу після початку виплати добавок до пенсій став зростати рейтинг Януковича. Тому порівняння результатів досліджень, проведених із зрушенням в один-два тижнів давали дуже різні результати.

4. Найпоширеніша з  помилок - порівнюються відсотки, розраховані від неоднакових  базових величин: 

а) або по відношенню до всіх, хто відповів на запитання;

б) або до всіх, хто визначився, за кого голосувати;

в) чи до всіх тих, хто  має намір прийти на вибори.

Порівняння цих даних  між собою може породити ілюзію відмінностей там, де їх зовсім немає. Наскільки сильно можуть відрізнятися різні показники  видно на прикладі даних дослідження 2006 року під керівництвом В. Паніотто (Опитано 2014 респондентів у всіх областях України, вибірка випадкова багатоступінчаста). У першій колонці відсотки розраховані по відношенню до всіх опитаних, включаючи тих, хто не збирається брати участь у голосуванні і тих, хто ще не визначився. У другій колонці - ті ж дані, але відсотки розраховані по відношенню до тих, хто швидше за все прийде голосувати і визначився з вибором. Ієрархія, зрозуміло, не змінилася, але рейтинг Партії Регіонів на 11% вище, НУ - на 6% і т.д. Друга колонка показує, яким був би результат виборів, якби вони проходили в день опитування. Це показано в таблиці 1.

Слід зазначити, що в  більшості досліджень використовується дуже практична і економна квотна вибірка, яка не є статистично  обґрунтованої (на відміну від стохастичної вибірки) і нечутлива до деяких характеристик досліджуваного населення.

Якщо звернутися до першого  графіку, до рейтингів професійних  центрів, то видно, що значущі відмінності є тільки по Партії Регіонів. Причому дані КМІСу практично повністю збігаються з даними ІнМайнда, а дані USS-DIF збігаються з даними Центру Разумкова. З чим це може бути пов'язано?

Таблиця 1.

Результати опитування КМІС (4-13 лютого 2006р.)

	Усі опитані %	Ті, хто скоріш за все  прийде на вибори та визначився
Партія Регіонів	26,0	37,0
НУНС	14,4	20,4
БЮТ	11,7	16,6
СПУ	4,5	6,3
Народний блок Литвина	3,2	4,5
КПУ	2,2	3,1
Народна опозиція	1,5	2,1
ПОРА-ПРП	1,4	2,0
НЕ ТАК	0,5	0,6
Блок Костенко і Плюща	0,4	0,5
Інші партії разом	2,8	4,1
Не підтримали б не яку партію	3,8	2,8
Не брали б участі в голосуванні	5,5	100,0
Не визначились	22,1
Разом	100,0

 

По-перше, КМІС і ІнМайнд використовують стохастичну вибірку, а USS-DIF і Центр Разумкова - квотну.

По-друге, дещо відрізняються  питання про рейтинг: КМІС ставить  це питання після питання про  рейтинг, питання про рейтинг задається всім. А USS-DIF ставить спочатку питання про явку, а потім ставить запитання про рейтинг тільки тим, хто планує прийти на вибори.

Хоча дослідження всіх центрів дані по відношенню до тих, хто планує брати участь у виборах, оцінка того, скільки виборців прийде, у різних центрів відрізняється. Тому дещо відрізняються і бази для розрахунку відсотків, тобто рейтинги не повністю порівняні.

Особливо потрібно відзначити, що різниця в рейтингах професійних  соціологічних центрів може бути пов'язана з такими факторами:

1) помилки вибірок  (плюс дизайн-ефект вибірки);

2) відмінності в інструменті  дослідження, перш за все, в  списку партій, який пред'являється  респондентам, а також у формулюванні  питання про рейтинг; 

3) різні періоди опитувань; 

4) показники, які порівнюються (відсоток до всіх, хто відповів, чи до всіх, хто визначився, чи до тих, хто має намір прийти на вибори). Можливі й інші варіанти розрахунків, які пов'язані з більш складними моделями прогнозування того, як будуть вести себе визначився;

5) тип вибірки (квотна  чи стохастична).

«Exit-poll» дозволяє також вирішувати багато методичних проблем, серед яких одвічне питання масових опитувань, в тому числі і електоральних, щодо переваг і недоліків випадкового і квотного відбору респондентів. Результати  «еxit-poll» дають можливість співставлення прогнозу результатів виборів на основі квотної та випадкової вибірки, що дає можливість стверджувати, що при інших рівних умовах (опитування проводилось в тих же містах і районах, виборчих дільницях) і квотна вибірка і схема випадкового відбору дають однакову точність результатів, а розбіжності в отриманих даних щодо окремих партій статистично не значимі. 

За таких умов в  «еxit-poll» можна застосовувати як метод квотного, так і випадкового відбору. Тобто, квотний відбір (навіть без наявності точних даних щодо структури генеральної сукупності за основними квотними ознаками) може дати не менш точні дані, ніж випадковий відбір. Враховуючи ж той факт, що опитування за адресною схемою випадкового відбору потребує більше часу та фінансових затрат, ніж опитування за методом квот, реабілітація квотного методу в електоральних опитуваннях дає можливість проводити передвиборчі зондажі оперативніше і дешевше, тобто добитись підвищення ефективності таких опитувань.