Електоральна соціологія

Адже, користуючись даними кваліфікованих рейтингових опитувань  електоральної поведінки і розроблених  на їх основі прогнозів, на думку О.В.Петрова, «кандидат може висунутись в іншому окрузі,  зняти свою кандидатуру на користь партнера,  уникнути зайвих матеріальних затрат на продовження виборчої кампанії». 

Практика  виборчих кампаній по мажоритарним округам на виборах до Верховної Ради України дає немало прикладів, коли кандидати на основі невтішних прогнозів соціологів щодо власних можливостей бути обраними «міняли» округ і посідали в парламенті.                                                                                                                              

До того ж, ексклюзивні  прогнози результатів голосування, які  виконані кваліфікованими соціологами, особливо попередні прогнози, не носять характеру невідворотного віщування, що кандидат Х (партія А) набере 20% голосів, а кандидат У (партія Б) –15%. Попередні прогнози носять, як правило, багатоваріантний характер, і означають, що якщо кандидат Х (партія А) не внесе відповідних кардинальних змін до своєї виборчої кампанії, її стратегії чи тактики, то він набере 20% голосів, а якщо внесе, то – 25%. Прикладом багатоваріантних прогнозів можуть слугувати прогнози фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс» на останніх президентських виборах  щодо залежності активності виборців від результатів голосування. Прогнозування результатів голосування і розподілу між партіями чи кандидатами голосів виборців неможливо без передбачення рівня і структури виборчої активності громадян.

Методи прогнозування  виборчої активності, які застосовувалися в електоральній соціології на початку Незалежності малі методичні проблеми вимірювання виборчої активності в передвиборчих опитуваннях. Адже в питанні: «Якби вибори Президента ( депутата Верховної Ради, мера тощо) відбувались сьогодні, то особисто Ви взяли б в них участь чи ні?» застосовувались дві шкали вимірювання:                                                                                                     

1) «помірковано-жорсткі» шкали: «Так», «Ні», «Важко сказати»;                                        

2) «м’які» шкали: «Впевнений, що братиму участь», «Радше братиму участь», «Радше не братиму участі», «Впевнений, що не братиму участі», «Ще не вирішив».                                                                                                                                  

Однак, як показали методичні  експерименти, проведені під час  прогнозування  президентських виборів  в Україні Матусевичем та В.Оссовським, для виявлення електоральної  активності були використані три варіанти шкал, умовно названі «жорсткі», «м’які» та «помірковані»:                                                 

Перший варіант включав наступні позиції: «Так, обов’язково прийму участь в голосуванні», «ні, голосувати не буду», «Важко сказати». Порівняння отриманих розподілів з результатами інших опитувань показало, що такий варіант суттєво - на 10–15% - занижує частку потенційних виборців і невиправдано завищує відсоток невизначених.                                                                                                 

Другий варіант включав позиції: «Так, буду голосувати», «Скоріше всього буду голосувати», «Ще не вирішив, буду голосувати чи ні», «Скоріше всього голосувати не буду», «Ні, голосувати не буду». Отримані в цьому випадку розподіли відповідей не піддавались однозначній інтерпретації.                          

Третьий вариант «поміркований». Його позиції: «Так», «Ні», «Важко сказати» дали найбільш близькі до реальних результати. Відхилення відсотків потенційних виборців від тих, хто прийняв участь в голосуванні склало 2,5%. При цьому, О.І.Вишняк, провідний фахівець  фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс» зазначив: «Хоча і проста, «поміркована» шкала, звичайно ж, повністю не зняла проблему невизначених виборців, однак, саме на ній будуються практично всі формули перерахунків результатів опитувань в прогнози виборчої активності». Тільки білоруський соціолог Д. Ротман запропонував формули перерахунку результатів опитувань по «м’якій» шкалі в прогнозі виборчої активності. Однак використання  в Україні «формули Ротмана» для «м’яких» шкал дало дуже неточні результати, а прогноз виявився дуже завищеним.

Взагалі, формули прогнозу активності виборців, що ґрунтуються на «поміркованих» шкалах, є варіаціями прямої екстраполяції даних опитувань з певним коефіцієнтом щодо врахування участі невизначених респондентів. Так російський соціолог В. С. Комаровський пропонував метод, який отримав назву «формула Комаровського», в якому:                            

na= (100а1+50а2): 100,

де na - прогноз активності,

а1 - частка тих, хто відповів на питання про участь у виборах «Так»,

а2 - частка тих, хто відповів: «Важко сказати».                                                                                                                                   

Ця формула давала наближені результати, тобто з кінця 90-х років розрахований по цій формулі прогноз давав завищений результат.                                                              

Українські дослідники Ю.Пахомов і А.Ручка при прогнозуванні  виборчої активності до частки тих, хто  мав намір брати участь у виборах, додавали третю частину невизначених, які вірогідно візьмуть участь у виборах і отримували досить точний прогноз результатів президентських виборів в 1991 році. Аналогічну методику опитування і розподілу думок невизначених щодо участі в голосуванні застосовували інші соціологи. Так з'явився метод, який отримав назву «формула Ручки-Демидова». Цей метод давав досить точні прогнози результатів голосування, а потім через певні зміни в громадській думці і соціальних нормах, тому що говорити про неучасть у виборах стало непрестижно, почав давати завищені результати.                                                                  

Що стосується науково-пізнавального значення опитувань в день виборів, то важко переоцінити їх теоретичну і методичну значущість, за умови високого рівня їх соціологічного прогнозування. Адже саме опитування в день виборів і поствиборчі опитування, на відміну від передвиборчих, мають справу не тільки з електоральними намірами (очікуваннями, орієнтаціями) виборців та факторами, що їх визначають. «Exit - poll» дає можливість вимірювання більш-менш точного (адже елімінувати ні фактор відмовників, ні фактор замовчування і нещирості відповідей в повній мірі неможливо) реальної електоральної поведінки виборців, коли наміри вже змінити неможливо, коли відсутня категорія ще не визначених щодо партій та кандидатів, коли соціологи мають справу не з потенційними виборцями, а з реальним електоратом. А,отже, виникає можливість:                                                                                                

1) визначення соціального портрету електорату певних політичних партій та кандидатів;                                                                                                                              

2) найточнішого вивчення  впливу статусних факторів електоральної  поведінки, політико-ідеологічних  характеристик виборців, показників  соціального самопочуття на реальний  електоральний вибір за допомогою методів кореляційного та регресійного аналізу, якої не мають соціологи в передвиборчих опитуваннях, адже в тих опитуваннях вони  мають справу з електоральними установками та очікуваннями, а не з реальним електоральним вибором;                                                                                                                                  

3) верифікації теорій електоральної поведінки і кількісного вимірювання їх впливу на реальний електоральний вимір.                                                                      

Звичайно, що такі теоретичні функції опитування в день виборів можуть здійснюватись, тільки якщо до програми їх будуть внесені не тільки питання щодо того, за кого голосували виборці та соціально-демографічні характеристики респондентів, але й питання щодо їх ідеологічної ідентифікації, часу вибору певної партії (кандидата), соціально-психологічного самопочуття виборців, мотивів їх вибору.                                                                                            

Слід ураховувати, що «еxit - poll» - це різновид експрес-опитувань і його опитувальний лист повинен включати не більше 30 запитань, а тому і показники соціально-психологічного самопочуття і ідеологічної ідентифікації виборців повинні бути заздалегідь перевірені та обмежені невеликою кількістю.  

Ефективність досліджень «еxit - poll» в виявленні тенденцій електоральних установок та поведінки населення в цілому та його окремих соціальних груп, факторів, що їх визначають, посилюється ще й тим, що в таких дослідженнях, як і в поствиборчих опитуваннях, проведених через кілька тижнів чи місяців після виборів, виникає можливість:

1) простежити час формування електоральних намірів виборців різних партій та кандидатів;

2) вивчити специфіку електорального вибору «виборців останнього тижня» і «постійного електорату», мотивацію вибору, адже як відзначала німецька дослідниця Е. Ноель, «Кращий прогноз збуту можна скласти на основі думок тих людей, які лише недавно купили... Можна сформулювати правило: в дослідженнях про майбутню поведінку, про майбутні рішення можна опитувати так званих «не тих» людей, тобто не тих, хто в найближчий час буде вирішувати, а тих, хто в недалекому минулому вже вирішив. Від них можна дізнатись краще і достовірніше про те, що будуть робити майбутні покупці». І такий висновок стосується не тільки споживацької поведінки, але й інших видів

соціальної поведінки. «Exit - poll» якраз і дає можливість вивчати мотиви вибору, який вже відбувся.

Аналогічні завдання по вивченню соціально-демографічної  структури виборців певних політичних партій та кандидатів, факторів і мотивів електоральної поведінки вирішують і інші поствиборчі дослідження, які проводяться через кілька тижнів чи місяців після виборів. Однак, є і певні відмінності:

1) на відміну від «еxit - poll» поствиборчі дослідження прямо не спрямовані на вирішення прогностичних чи контрольних завдань. Хоча їх результати і можуть використовуватись партіями або кандидатами для виявлення ефективності виборчих технологій,  внесення змін в стратегію і тактику подальшої діяльності;

2) наукова значимість таких опитувань дещо нижча, бо в таких опитуваннях суттєво зростає частка тих, хто не пам’ятає чи не бажає відповідати на питання: «За кого Ви голосували?», а також виявляється, що частка тих, хто голосував за кандидата чи партію-переможця виявляється більшою, ніж реально голосувало, а отже на відміну від опитування в день виборів в поствиборчих опитуваннях респондент вже знає результати виборів, що може додатково спотворювати електоральні установки і мотиви голосування. До того ж в поствиборчих, як і в передвиборчих дослідженнях, обсяг вибірки (1200–3000 респондентів) суттєво менший, ніж в опитуваннях «еxit - poll». Це не тільки збільшує розмір похибки вибірки, але й різко зменшує можливість поглибленого аналізу електоральної поведінки окремих груп виборців.

Методика розрахунку індексу електоральної унікальності регіону.

Проблема оцінки електоральних  відмінностей між регіонами є  однією з найбільш значущих для досліджень сучасних виборів. При проведенні досліджень такого роду найчастіше обмежуються одномірним аналізом розподілу електоральної підтримки політичних партій і блоків. Іншими словами, суб'єкти розглядаються через призму інтенсивності голосування за якусь одну політичну партію, при цьому панує порядковий рівень оцінки такої інтенсивності. Типове міркування: «в регіонах А, В і С підтримка партії N значно вище середнього по Україні рівня, а в регіонах X, Y і Z значно нижче». Інтервальні оцінки зустрічаються епізодично і не є основним інструментом вимірювання відмінностей, а лише ілюструють окремі тези.

На підставі аналізу  інтенсивності голосування за окремі партій нерідко робляться спроби сконструювати комплексні типології, засновані на стійких сполученнях  рівня підтримки різних політичних сил. Наприклад, електорально-географічний «біло-блакитний» конструкт відрізняється стійко високим рівнем підтримки лівих політичних сил і зниженим голосуванням за партії «право-радикальних» орієнтацій. Не заперечуючи пізнавальної цінності подібного підходу, слід вказати на ряд пов'язаних з ним проблем. В першу чергу, це проблема точності оцінки регіональних відмінностей. Операції на порядковому («більш інтенсивна / менш інтенсивна підтримка») або номінальному (регіон відноситься / не відноситься до даної типологічної групи) рівнях не дозволяють дати точної кількісної оцінки електоральних відмінностей між регіонами. У тому ж випадку, коли враховуються розбіжності в абсолютних показниках електоральної підтримки, аналіз неминуче набуває одновимірний характер. Таким чином, залишається питання про те, які відмінності між регіонами з урахуванням інтенсивності голосування виборців за всі політичні партії, які беруть участь у виборах.

У той же час ставиться  завдання отримати для кожного регіону  конкретний індекс, що відображає його електоральну унікальність. Рішення  такого завдання можливе в рамках ряду підходів, що застосовуються в багатовимірної статистики, перш за все, в кластер-аналізі й факторному аналізі.

Російський дослідник  А. С. Ахременко запропонував кілька альтернативних методик обчислення таких індексів. Однак загальним для всіх них методичним прийомом є геометричне уявлення. Мова йде про представлення випадку (регіону) як точки в умовному просторі, «координатними осями» якого є змінні «електоральна підтримка політичної партії N або кандидата K». За допомогою геометричного представлення обчислюються точні відстані між двома будь-якими точками (регіонами) в n-мірному просторі голосувань або відстані між усіма парами регіонів в просторі всіх голосувань.