Електоральна соціологія

Поняття електоральний прогноз (від грецьк. — передбачення) означає властивість суспільної свідомості віддзеркалювати дійсність із випередженням на основі наукового передбачення.

Електоральне  політичне прогнозування - це процес науково обґрунтованого отримання інформації (на основі вже відомих знань про минуле і сьогодення) про вірогідний майбутній стан політичної сфери суспільства (політичних структур, політичних відносин, політичної діяльності та політичної свідомості),який може впливати на проведення виборчої кампанії.

Електоральне  політичне прогнозування використовує такі методи:

1). Метод експертних електоральних оцінок, коли підбирають експертів, готують відповідні анкети, збирають експертні висновки, що аналізують і оцінюють з погляду достовірності;

2).«Метод дельфійського оракула», або «метод Дельфі», який поєднує об’єктивну інформацію з урахуванням великого досвіду та інтуїції фахівців із проведення виборчих кампаній і використовується в короткотермінових електоральних прогнозах;

3). Метод екстраполяції, спрямований на побудову динамічних показників виборчого процесу (статистичних або логічних рядів), що прогнозується із використанням теорії ігор, ймовірностей;

4). Метод аналогії, який використовує методологію порівняльної політології в аналізі виборчих кампаній;

5). Методи імітаційного моделювання, коли вибудовується імітаційна математична модель виборчої кампанії, яка досліджується за допомогою комп’ютерів із використанням альтернатив, зміни параметрів досліджуваної системи і т. ін.

Коли мова йде про прогноз результатів голосування, мається на увазі наявність двох дослідницьких завдань:

1) завдань, пов'язаних з визначенням числа що взяли участь у виборах;

2) відповідність остаточного розподілу голосів.

Виокремлюють екстраполяційний і цільовий електоральний прогноз.

Екстраполяційний (пошуковий) електоральний прогноз описує можливий стан політичних подій, явищ, процесів з урахуванням керівного впливу під час проведення виборчої кампанії, який прагне дати відповідь на запитання, що найвірогідніше відбуватиметься в майбутньому, за умови збереження існуючих тенденцій розвитку політичної сфери.

Цільовий (нормативний) електоральний прогноз пов’язаний із постановкою цілей передвиборчої кампанії, описом параметрів суспільства або суб’єкта політики, шляхів і засобів їх досягнення під час проведення виборчої кампанії. Цей вид прогнозу покликаний дати відповідь на запитання, якими шляхами можна досягти успіху на виборах чи референдумі.

Слід зазначити, що реальне  електоральне життя характеризується гармонічним (несиметричним) поєднанням екстраполяційного і цільового електорального прогнозування. Посилити точність екстраполяційних прогнозів, які, як правило, ґрунтуються на основі даних останнього рейтингового опитування, можна за допомогою трендових екстраполяційних прогнозів. В основі побудови трендових моделей лежить вивчення динаміки рейтингів партій і кандидатів в моніторингових повторних електоральних опитуваннях, про що йшла мова вище. Адже дані певного опитування рейтингів (навіть і проведених за кілька днів до виборів) - це момент у потоці їх постійних змін. Виявити тенденцію змін - означає встановити математичну формулу, яка дасть можливість з певною мірою точності розрахувати кількісне значення показника на ту чи іншу дату в майбутньому. Для таких прогнозів потрібна наявність даних рейтингів в якомога більшій кількості моментів (краще за методом «хвильових» опитувань) та надійного математичного забезпечення. А тому в прикладних дослідженнях електорату вони використовуються рідко.

Ще більш складними  є методи прогнозування електорального вибору, що ґрунтуються на певних теоретичних моделях електоральної поведінки - статусної, ідеологічної ідентифікації, економічного голосування чи ідеологічно-економічного голосування. При цьому слід враховувати специфіку політико-електоральної культури та факторів електоральної поведінки в різних країнах. Справа в тому, що різні групи виборців України за ідеологічною ідентифікацією та три групи (провладна, розчарована та протестна) не ідеологізованих виборців голосує за певні партії та кандидатів різним чином, а тому і прогноз треба робити по кожній із них.    

Алгоритм електорального політичного прогнозування передбачає етапи:

1. передпрогнозний (розробка програми дослідження електорального процесу);

2. побудова базової моделі виборчої кампанії (методом системного аналізу);

3. збирання даних прогнозного електорального фону (тенденції соціально-економічного розвитку, соціальна, міжнародна, міжнаціональна обстановка, громадська думка)

4. побудова пошукових  прогностичних моделей виборчих  кампаній;

5. побудова нормативних  (реальних) моделей виборчих кампаній;

6. оцінка достовірності  і точності прогнозу;

7. вироблення рекомендацій для політичного рішення щодо організації виборчої кампанії;

8. критичний аналіз  електорального прогнозу.

За прогнозними періодами виокремлюють такі види електоральних політичних прогнозів:

а) оперативні (1–6 місяці), які стосуються поточних політичних подій і явищ, пов’язаних із виборами;

б) короткострокові (1–2 роки), пов’язані із прогнозуванням результатів  виборів, розвитку політичної кризи тощо;

в) середньо-термінові (5–7 років), пов’язані з розвитком виборчих систем та виборчих тенденцій у системі міжнародних відносин;

г) довгострокові (до 20 років), які стосуються загальних проблем перспективного політичного розвитку, пов’язаного із демократичними методами формування влади

Українські соціологи при проведенні оперативних досліджень сформулювали дві формули оперативного прогнозування виборчої активності населення України:

а) формула середньострокового оперативного прогнозування (за 2–6 місяців до виборів):

nа = а1 + а2 - К,

де а1 – частка тих, хто збирається взяти участь в  голосуванні за 2–6 місяців до виборів  в передвиборчому опитуванні, а2– частка тих, хто ще не визначився щодо участі у виборах, К – коефіцієнт кореляції, який визначається розрахунком різниці між реальним відсотком тих, хто брав участь в останніх виборах загальнонаціонального чи місцевого рівня і відсотком тих, хто брав участь в опитуванні.

б) формула короткострокового оперативного прогнозування (за останні два місяці до виборів)

nа = а1 - К,

де а1 і К визначається аналогічним чином, що й в першій формулі.    

Звичайно, ці  формули можуть бути змінені коли зміниться громадський клімат в державі щодо участі в виборах.

Ще складнішим є питання  прогнозування розподілу голосів виборців між різними політичними партіями (блоками) чи окремими кандидатами на мажоритарних виборах.

На відміну від інших  дослідників, соціологи в пострадянському  просторі мають предметом вивчення кризовий соціум з нестійкими інтересами і не устояне політичними поглядами. Тому прогнозування електоральних подій має бути багатоваріантним, що розглядає найбільш ймовірні сценарії розвитку виборчої кампанії. Російським соціологом Е. Березіної (яка використовувала методику рейтингових опитувань, запропоновану А. І. Вишняком), була запропонована програма прогнозування підсумків виборів за трьома сценаріями залежно від змісту отриманої в ході досліджень інформації. Сценарії прогнозування Є. Березіної:

1) висока точність  прогнозу гарантується, якщо дані попереднього дослідження свідчать про високу інформованості великої групи виборців про кандидатів і стійкості їх електорату;

2) задовільна точність  прогнозу виходить тоді, коли  передвиборчі заміри показують  середній рівень потенційної  активності виборців і нестійкість електорату провідних кандидатів;

3) невисока точність  прогнозу частіше трапляється  за наявності значної частки  тих, хто не прийняв рішення  про участь у виборах, а виборці  демонструють низький рівень  поінформованості про претендентів  на перемогу у виборах.

Російські соціологи В.П. Дубіцька і М.І. Тарарухіна також запропонували проводити дослідження такого роду «кроками», поетапно:

1) визначення меж виборчого  «ринку» і прогнозування участі  у виборах, тобто рівня явки;

2) типологізація виборців - своєрідне сегментування «ринку»;

3) визначення значущих  ознак «товару» - виявлення індикаторів,  що характеризують електоральні  уподобання;

4) позиціонування «товару»  і визначення цільової аудиторії  - аналіз категоріальних структур  політичної свідомості виборців, з'ясування рівня їх відповідності іміджу кандидата;

5) контроль ефективності  виборчої кампанії;

6) прогноз результатів  виборів.

Враховуючи особливості  вітчизняного електорату, таких як складна структурованість, нестійкість  переваг та ін., непродуктивно спиратися тільки на один із способів з'ясування рейтингових позицій. Багато фахівців наполягають на проведенні рейтингових замірів декількома способами. Російські та білоруські соціологи зазвичай виділяють три з них:

1). Так званий «укол», який передбачає побудову рейтингового ряду на базі даних, отриманих після відповіді на одне питання. Найчастіше він формулюється так: «Хто з політичних діячів є для вас найбільш авторитетним?», «Якби вибори відбулися найближчої неділі, то за кого б Ви проголосували?» і т.д.

Відповіді на запитання  такого типу дають загальні уявлення про ставлення електорату до провідних суб'єктів політичного поля. При цьому, самим невдалим варіантом є питання: «В якій мірі довіряєте наступним кандидатам (партіям)?», Оскільки це є калькою, тобто буквальним запозиченням із західної соціологічної практики, і не цілком відповідає особливостям вітчизняної політичної культури, внаслідок чого дані, отримані при його допомоги, ненадійні.

2). Метод «терези», при якому використовуються два питання: «За кого б Ви проголосували, якби вибори відбулися в найближчу неділю?», «За кого б Ви не проголосували ні за яких обставин?». Рейтинг, побудований на різниці відносин, володіє більшою точністю.

3). Метод «сита», який вважається найефективнішим для цілей електорального дослідження. В ході такого заміру відношення до політичних діячів або угрупованням встановлюється за допомогою набору запитань, в який входять індикатори: ступінь впізнаваності лідера, рівень авторитетності, можливості бути обраним, оцінка його дій, програмних заяв і т.п. Цей підхід представляється найбільш точним, так як в значній мірі знімає випадковість в оцінках респондентів. В ході такого заміру відношення до політичних діячів або угрупованням встановлюється за допомогою набору запитань, в який входять індикатори: ступінь впізнаваності лідера, рівень авторитетності, можливості бути обраним, оцінка його дій, програмних заяв і т.п. Цей підхід представляється найбільш точним, так як в значній мірі знімає випадковість в оцінках респондентів.

Для розробки прогнозів результатів голосування  потрібно враховувати такі фактори:

1) рейтинг привабливості  (вибору) політичних партій чи  кандидатів та тенденції їх  зміни;

2) ступінь усталеності  рейтингів вибору та можливість  їх зміни в останні тижні  напередодні виборів;

3) розподіл «голосів» тих виборців, які збираються брати участь у виборах, але на момент опитування ще не визначились за кого голосуватимуть;

4) розподіл «голосів» тих виборців, які збираються брати участь у голосуванні, але відмовились брати участь в опитуванні.

А самих виборців можна поділитися на тих:                                                                                       

а) хто вже остаточно  визначився за кого голосуватиме (І група);                                             

б) тих, хто віддає перевагу певному кандидату, але ще може змінити  свою позицію (II група);                                                                                                                

в) тих, хто не визначився за кого голосуватиме, але дав дослідникам відповіді щодо своїх соціально-політичних і економічних орієнтацій (III група);                                         

г) тих, хто взагалі  не побажав брати участь в опитуванні (IV група).

Щодо першої групи  професійні дослідники на основі даних масових опитувань мають більш-менш точну інформацію з урахуванням похибки вибірки, щодо другої групи ця інформація менш точна, адже орієнтації можуть ще дещо змінитись. Щодо голосування третьої групи нема прямої інформації щодо можливого розподілу голосів, але є деякі побічні соціально-політичні та економічні орієнтації, щодо останньої групи – відсутня будь-яка, навіть соціально-демографічна інформація. 

І хоча є підстави вважати, що «соціологічні відмовники» виявляють меншу електоральну активність, ніж інші групи потенційних виборців, однак розрахунки показують, що серед активних виборців вони складають від 5 до 10%, і їх вибір може суттєво вплинути на загальні результати голосування.

Цим пояснюється певною мірою деякі відхилення результатів голосування від соціологічних прогнозів на користь опозиційних партій, адже є підстави вважати, що саме серед цієї групи виборців найбільша частка протестного електорату, однією з причин якої є відмова від участі в опитуваннях. В будь-якому разі навіть такої групи потенційних виборців потребує розробки спеціальних методів кількісно-якісного оцінювання і використання експертних методів врахування їх вибору при розробці соціологічних прогнозів. І, звичайно, потрібно намагатись мінімізувати частку «відмовників»,тому що повністю цю проблему вирішити неможливо. Адже, навіть в розвинених західних країнах, де виборці вже звикли до масових електоральних опитувань, де професійні соціологи мають великий досвід і високу кваліфікацію, до 15% респондентів при випадковій виборці за місцем проживання «випадають» з опитувань через відмову чи через те, що інтерв’юери не змогли застати їх дома.