Анализ нормативно - правовой базы, регулирующей обеспечения прав детей с ограниченными функциональными возможностями

 

I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.

 

Центральні і місцеві  органи виконавчої влади та органи місцевого  самоврядування, підприємства, установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання, виду діяльності і галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності, банки та інші фінансові установи, фізичні особи, які використовують найману працю, а також представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, залучають представників громадських організацій інвалідів до підготовки рішень, що стосуються інтересів інвалідів.

 

Дискримінація інвалідів забороняється  і переслідується за законом.

 

Стаття 2. Інвалідом  є особа зі стійким розладом функцій  організму, зумовленим захворюванням, наслідком  травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження  життєдіяльності, до необхідності в  соціальній допомозі і захисті.

 

Стаття 3. Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.

 

Положення про медико-соціальну  експертизу затверджується Кабінетом  Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій інвалідів в особі їх республіканських органів.

 

Стаття 4. Діяльність держави щодо інвалідів виявляється  у створенні  правових, економічних, політичних, соціально-побутових  і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

 

Соціальний захист інвалідів з  боку держави полягає  у наданні  грошової допомоги, засобів  пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів.

 

Стаття 5. Порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда. Види і обсяги необхідного соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації.

 

Індивідуальна програма реабілітації є обов'язковою для  виконання  державними органами, підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями.

 

Стаття 6. Захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.

 

Громадянин має  право в судовому порядку оспорювати рішення органів  медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його інвалідом.

 

Службові особи  та інші громадяни, винні у порушенні  прав інвалідів, визначених цим Законом, несуть встановлену законодавством матеріальну, дисциплінарну, адміністративну  чи кримінальну відповідальність.

 

Стаття 7. Законодавство  про соціальну  захищеність інвалідів в Україні  складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

 

Органи місцевого  самоврядування зобов'язані інформувати  інвалідів  про зміни і доповнення законодавства  про соціальну  захищеність інвалідів.

 

Нормативно-правові  акти, які стосуються матеріального, соціально-побутового і медичного забезпечення інвалідів, розробляються за участю громадських організацій інвалідів.

 

II. ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ  УКРАЇНИ,  ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ  ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ  В ГАЛУЗІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ  ЗАХИЩЕНОСТІ ІНВАЛІДІВ

 

Стаття 8. Державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності  інвалідів здійснюється центральним  органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством  охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

 

Представники республіканських громадських  організацій інвалідів  є членами  колегій центрального органу виконавчої влади з питань праці та соціальної політики та Міністерства охорони здоров'я  України.

 

Стаття 9. Центральний  орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики спільно з іншими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів здійснює розробку й координацію довгострокових і короткострокових програм по реалізації державної політики щодо інвалідів та контролює їх виконання.

 

Центральний орган  виконавчої влади  з питань праці  та соціальної політики з урахуванням  думки громадських  організацій  інвалідів може входити  до Кабінету Міністрів України з пропозиціями щодо вдосконалення законодавства з проблем інвалідності, сприяє розвиткові співробітництва державних і громадських організацій з зарубіжними країнами в галузі соціальної захищеності інвалідів.

 

Стаття 10. Фінансування заходів щодо соціальної захищеності інвалідів і дітей-інвалідів здійснюється Фондом соціального захисту інвалідів, а також органами місцевого самоврядування за місцевими програмами соціального захисту окремих категорій населення за рахунок коштів місцевих бюджетів.

 

Положення про Фонд соціального захисту інвалідів  затверджується Кабінетом Міністрів  України з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій  інвалідів.

 

Стаття 11. Бюджет Фонду  соціального  захисту інвалідів  формується за рахунок коштів державного бюджету, благодійних внесків, добровільних пожертвувань та інших надходжень.

 

Органи місцевого  самоврядування мають право утворювати цільові  фонди соціальної допомоги інвалідам, які є складовою спеціального фонду відповідного місцевого бюджету. Порядок і умови витрачання коштів цих фондів визначаються органами місцевого самоврядування з урахуванням пропозицій громадських організацій інвалідів.

 

III. ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ  ІНВАЛІДІВ

 

Стаття 12. Громадські організації  інвалідів та спілки громадських  організацій інвалідів (далі - громадські організації інвалідів) створюються з метою здійснення заходів щодо соціального захисту, реабілітації інвалідів, залучення їх до суспільно корисної діяльності, занять фізичною культурою і спортом та мають право користуватися пільгами і преференціями, передбаченими законодавством.

 

Стаття 13. Центральні і місцеві  органи виконавчої влади  та органи місцевого самоврядування повинні  подавати допомогу і сприяти  громадським  організаціям інвалідів  в їх діяльності.

 

Стаття 14. Громадські організації інвалідів надають соціальні послуги, здійснюють громадський контроль за дотриманням прав інвалідів, представництво інтересів та захист прав інвалідів, створюють підприємства, які здійснюють комерційну і некомерційну господарську та іншу діяльність, не заборонену законодавством.

 

Продукція підприємств  і організацій  громадських організацій  інвалідів  включається до державного замовлення в порядку, встановленому  Кабінетом  Міністрів України.

 

Об'єкти капітального будівництва, які  зводяться за рахунок коштів громадських організацій інвалідів, у заявленому обсязі включаються до державного замовлення.

 

Держава сприяє забезпеченню матеріально-технічними та іншими ресурсами  виконання державних  замовлень, зазначених у частинах другій та третій цієї статті.

 

Стаття 14-1. Підприємства та організації громадських  організацій  інвалідів мають  право на пільги із сплати податків і зборів (обов'язкових  платежів) відповідно до законів України  з  питань оподаткування. Застосовувати  зазначені пільги такі підприємства та організації мають право за наявності дозволу на право користування пільгами з оподаткування, який надається на квартал, півріччя, три квартали, рік міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів (далі - Комісія).

 

Комісія є  спеціально уповноваженим державним  органом, створеним з метою визначення доцільності надання державної  допомоги підприємствам та організаціям громадських організацій інвалідів  у вигляді пільг з оподаткування, поворотної та безповоротної фінансової допомоги (далі - фінансової допомоги), позик, сприяння в наданні пріоритетів при розміщенні державного замовлення, у працевлаштуванні інвалідів та в інших формах, а також здійснення обліку і контролю за використанням такої допомоги.

 

Фінансове та матеріально-технічне забезпечення Комісії здійснюється за рахунок  Державного бюджету України.

 

Положення про міжвідомчу Комісію з питань діяльності підприємств  та організацій  громадських організацій  інвалідів, типове положення про  регіональні комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

 

До складу Комісії  входять представники Міністерства праці та соціальної політики України (у тому числі Фонду соціального  захисту інвалідів), Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Міністерства фінансів України (у тому числі Головного контрольно-ревізійного управління України), Міністерства економіки України, Державного комітету України по земельних ресурсах, народний депутат України - представник профільного комітету Верховної Ради України з питань соціального захисту інвалідів та представник, делегований всеукраїнськими громадськими організаціями інвалід