Анализ нормативно - правовой базы, регулирующей обеспечения прав детей с ограниченными функциональными возможностями

Вступ

 

Розділ I. НАУКОВІ  ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМ ЛЮДЕЙ  З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ 

 

1.1. Законодавчі  акти як необхідна  умова соціальної  реабілітації  інвалідів 

 

1.2. Система  соціальної освіти  для дітей  з обмеженими  функціональними  можливостями 

 

1.3. Особливості дезадаптації дітей з обмеженими функціональними можливостями

 

Розділ II. МЕТОДИ, ФОРМИ ТА ПРОГРАМИ РОБОТИ З ДІТЬМИ З ОБМЕЖЕНИМИ ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ  МОЖЛИВОСТЯМИ

 

2.1. Особливості  роботи соціального  педагога  з дітьми з обмеженими  функціональними  можливостями

 

2.2. Соціально-психологічна  реабілітація  дітей з обмеженими  функціональними  можливостями 

 

2.3. Соціальна  реабілітація сім'ї  з дітьми  з обмеженими функціональними   можливостями 

 

Висновки 

 

Резюме 

 

Список використаної літератури

 

Вступ

 

?. Розділ. Теоретичний аналіз проблеми  соціально-психологічного розвитку  дітей з обмеженими функціональними  можливостями.

 

1.1. Сучасний стан  та діагностика  дитячої інвалідності

 

1.2. Законодавче забезпечення  соціального  захисту дітей-інвалідів  в Україні

 

??. Розділ. Специфіка  соціально-педагогічної  роботи з дітьми з обмеженими  функціональними можливостями.

 

2.1. Особливості роботи  соціального  педагога навчально-виховного   закладу з дітьми-інвалідами

 

2.2. Труднощі соціально-психологічної   реабілітації дітей-інвалідів та  їх розв`язання.

 

2.3. Організація соціально-педагогічної  роботи з дітьми з обмеженими  функціональними можливостями за  кордоном

 

Висновок.

 

Список використаної літератури

 

Додатки.

 

ВСТУП

 

Актуальність  дослідження. Одним  із найважливіших чинників прогресивного розвитку суспільства є гуманне, милосердне та дбайливе ставлення до дітей і молоді, які позбавлені можливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного та психічного розвитку. Діти-інваліди, перебуваючи в умовах інтернатного закладу або на вихованні в сім`ї, позбавлені можливості вести повноцінний спосіб життя, виявляються непідготовленими до нього у відкритому середовищі. Воно не відповідає їхнім потребам, має бар`єри у спілкуванні.

 

Інвалідність дитини обмежує її участь в активній діяльності. Така дитина відірвана від багатьох подій життя, важливих для її формування як особистості. Це позначається на її баченні самої себе, на адекватності самооцінки. Неадекватна, занижена самооцінка суттєво впливає на поведінку дитини. Її невпевненість у власних силах знижує можливість досягти успіху. Хвора дитина внаслідок викликаних нездоров`ям обмежень вважає себе неповноцінною людиною. Зокрема, це стосується спілкування з іншими людьми, особливо - однолітками.

 

Кількість дітей з  обмеженими функціональними можливостями постійно зростає, хоча її причини і наслідки можуть бути різними. За даними ООН, кожна четверта сім`я у світі стикається з проблемами інвалідності, загальна кількість людей з обмеженими функціональними можливостями на планеті становить 600 млн. осіб, і понад чверть з них - діти (зокрема в Україні налічується понад 160 тис. дітей-інвалідів до 16 років).

 

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що проблемами дітей-інвалідів  займалося багато науковців, зокрема  Л.С. Вавіна, Т.А. Власова, М.С. Певзнер, Л.І. Плаксіна, К.С. Лебединська, Л.І. Солнцева, Т.Г. Єгорова, Т.Д. Ілляшенко та багато інших.

 

Мета  дослідження – аналіз нормативно – правової бази, яка регулює  забезпечення прав дітей з обмеженими функціональними можливостями

 

Об`єкт  дослідження - діти з обмеженими функціональними можливостями.

 

Предмет дослідження – Законодавство  України про соціальну підтримку  дітей з обмеженими функціональними  можливостями .

 

Гіпотеза  дослідження - добре спланована і узгоджена соціально-педагогічна робота з дітьми з обмеженими функціональними можливостями буде сприяти гармонійно розвинутій особистості дитини-інваліда.

 

Завдання  дослідження:

 

1. Проаналізувати  психолого-педагогічну  літературу  щодо проблеми дитячої  інвалідності.

 

2. Розглянути особливості  соціально-психологічного  розвитку  дітей з обмеженими  функціональними можливостями.

 

3. Визначити специфіку  соціально-педагогічної  роботи з  дітьми з обмеженими  функціональними  можливостями  в умовах дошкільних  навчально-виховних закладів та  загальноосвітніх шкіл.

 

Розділ I Теоретичний аналіз проблеми соціально-психологічного розвитку дітей  з обмеженими функціональними можливостями

 

1.1 Сучасний стан  та діагностика   дитячої інвалідності

 

Проблема дитячої  інвалідності досліджується в Україні вже досить давно. Адже людей з обмеженими функціональними можливостями у всьому світі дуже багато, і кількість їх постійно зростає. У світовій програмі дій стосовно інвалідів, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 1982 року, наводяться такі дані: у середньому щонайменше кожен десятий мешканець світу має фізичні, розумові або сенсорні дефекти, а близько 25% будь-якої групи населення відчувають на собі негативний вплив цього явища. Отже, кожна країна має вирішувати цілий комплекс проблем, щоб сприяти повноцінній інтеграції людей з функціональними обмеженнями у фізичне і соціальне середовище.

 

Нині соціальні  працівники і  соціальні педагоги знайшли себе у соціальній політиці стосовно дітей  з обмеженими функціональними  можливостями. Вони повернули професійну діяльність не до політичних реформ, а  до людини, зосередившись на створенні місцевих організацій, різних громад, які добре знають потреби жителів, а тому роблять усе, щоб фінансувати задоволення їхніх потреб.

 

До сьогодні в Україні  немає єдиного терміну стосовно осіб, котрі мають фізичні та психічні відхилення у здоров`ї. у засобах масової інформації та у спеціальній літературі вживаються паралельно різні поняття: інвалід; особа з обмеженими функціональними можливостями; людина з обмеженою дієздатністю; людина з особливими потребами; особа з вадами розвитку; людина з обмеженими можливостями; дитина-інвалід; людина з обмеженими функціональними можливостями від народження; набута інвалідність.

 

Інвалідність - це обмеження  в можливостях, спричинене фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та суспільними факторами і не можливість брати участь в житті сім`ї та держави на тих умовах, що й інші члени суспільства.

 

Інвалід - особа, яка  має порушення  здоров`я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеження життєдіяльності та зумовлюють необхідність соціального захисту. [9;58]

 

З метою оптимального вирішення  проблем соціального  захисту і підтримки дітей  з обмеженими функціональними можливостями. Державним центром соціальних служб для молоді, Державним комітетом у справах сім`ї та молоді, а також Державним інститутом проблем сім`ї та молоді було проведено соціологічне дослідження «Соціальна адаптація дітей та молоді з функціональними обмеженнями», яке дозволило виявити соціальні проблеми дітей з обмеженими функціональними можливостями та їхніх батьків, окреслити можливі шляхи удосконалення процесу вирішення проблем даної групи. [10;16]

 

За допомогою даного дослідження  вдалося виявити  низку питань, що постійно переслідують дітей-інвалідів  та їхніх батьків. Це - фінансові  та матеріальні проблеми, постійне психічне та нервове перевантаження батьків, нерозуміння соціального  оточення, відчуття покину тості, самотності, ускладнення у сфері моралі й етики через ставлення суспільства до таких дітей. А також проблеми пов`язані з лікуванням, здійсненням медичної і педагогічної корекції та комплектації вад, а також отриманням технічних засобів і спеціального приладдя, задоволенням потреб у періодичному контролі стану здоров`я, кваліфікованих консультаціях, оздоровленні. Це основні проблеми, з якими щоденно стикаються інваліди і які невід`ємно пов`язані з проблемами сімей, у яких вони проживають. [2;149]

 

Існуючі проблеми були умовно розділені  на кілька основних різновидів. Було виявлено слідуючі проблеми:

 

1. Проблеми недостатності  нормативно-правового  забезпечення  та його реалізації.

 

2. Проблеми спеціалізованої   допомоги, обумовлені специфікою  захворювання осіб з фізичними обмеженнями.

 

3. Проблеми постійної  допомоги  психологів, соціальних  педагогів,  соціальних працівників у період  психологічної кризи дитини і  сім`ї, яка її виховує.

 

4. Проблеми освіти.

 

5. Проблеми, пов`язані  з охороною  здоров`я.

 

6. Проблеми, спричинені  недоліками  фінансового і матеріально-технічного  забезпечення.

 

7. Проблеми недостатності інформаційного  забезпечення.

 

Анкети, розроблені Державним  інститутом проблем сім`ї та молоді, при відповідній  трансформації  можуть бути використані (разом чи кожна  окремо) у практичній роботі соціальних педагогів і соціальних працівників  з урахуванням специфіки регіонів та індивідуальних особливостей дітей з обмеженими функціональними можливостями. [18;339]

 

Висновки, яких дійшли автори дослідження після анкетування  показали, що проблеми дітей і молоді з обмеженими функціональними можливостями зосереджені у таких сферах;

 

ь Психологічна допомога дітям і  батькам (нестача матеріально-технічного та інформаційно-методичного забезпечення інноваційних методів роботи);

 

ь Медичне обслуговування (недостатня кількість і якість послуг безкоштовного  лікування, а також профілактики, реабілітації і ранньої діагностики, брак спеціалізованих закладів і  фахівців, особливо в сільській місцевості, брак путівок на оздоровлення в санаторіях для дітей-інвалідів);

 

ь Матеріальне забезпечення (недостача  пільг, безкоштовного  забезпечення технічними та медичними засобами лікування, реабілітації, компенсації вад і  захворювань);

 

ь Підготовка дітей  і молоді до самостійного життя (нестача центрів соціальної адаптації, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями, створення спеціальних служб знайомств та ін.);

 

ь Освіта і професійне навчання (нестача  спеціальних груп у дитячих садках і спеціальних  класів у школах, особливо в сільській  місцевості, недостатня якість надомного  навчання і спеціальної підготовки педагогів);

 

ь Вільне пересування (нестача транспортних пільг, невиконання  вимог законодавства щодо пристосування  будівельних споруд і транспорту до потреб людей дітей з обмеженими функціональними можливостями) [13;16]

 

Однак, вирішити всі ці проблеми одночасно  неможливо, проте зменшити їх тиск можна. Сутність даного підходу полягає  у залученні до процесу адаптації, реабілітації та інтеграції самих клієнтів, які при відповідній підтримці державної політики, громадських організацій та наявності новітніх технологій можуть створити повноцінну життєдіяльність для даної категорії людей.

 

1.2 Законодавче забезпечення  соціального захисту  дітей-інвалідів  в Україні

 

Сучасна політика держави  щодо людей  з обмеженими функціональними  можливостями - це результат її розвитку протягом останніх 200 років. Значною мірою  вона відображає загальні умови життя, а також соціальну та економічну політику в різні періоди часу. Протягом багатьох років політика стосовно інвалідів розвивалася від елементарного догляду у спеціальних закладах до навчання та до реабілітації людей, які стали інвалідами у дорослому віці.

 

До інвалідів у  нашому суспільстві відносяться  по-різному: одні - абсолютно байдужі  до них, другі - жаліють їх, треті - активно  допомагають їм. Крім того, існує стереотипне уявлення про інтелектуальну і психічну неповноцінність людини із серйозними фізичними вадами і прирікає її на повну ізоляцію.

 

Основною передумовою  успішного  вирішення даних проблем  є  державна політика щодо інвалідів. У  зв`язку з цим важливим завданням  держави є забезпечення соціальної захищеності інвалідів, створення  ними необхідних умов для індивідуального розвитку, реалізації інтелектуального чи творчого потенціалу. Це здійснюється завдяки участі інвалідів у відповідних державних програмах, розроблених на основі врахування виявлених потреб і регулювання надання соціальної допомоги у передбачених законодавством видах для усунення наявних перешкод. З цією метою держава визначає для дітей з обмеженими функціональними можливостями додаткові гарантії для реалізації їхніх прав і законних інтересів, проявляючи при цьому особливу турботу про дітей. Хоча на даний момент ці діти відносяться до найбільш незахищеної категорії населення.[3]

 

Протягом останніх років було розроблено низку документів, згідно з якими  державні структури, громадські об`єднання, залучаючи до цього приватні ініціативи, покликані здійснювати заходи, спрямовані не лише на охорону здоров`я і профілактику інвалідності, але й на створення умов для реабілітації інвалідів, задоволення їх інтересів, інтеграцій у суспільство і професійну діяльність.[5;65]

 

В Україні протягом тривалого часу сформовано державну систему соціальної підтримки дітей-інвалідів  й дітей з вадами психічного та фізичного розвитку, яка організаційно  розподілилася між Міністерством освіти України, Міністерством охорони здоров`я України, Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством у справах сім`ї та молоді України, Державним комітетом України з фізичної культури та спорту.

 

Правові засади щодо задоволення особливих  потреб дітей з обмеженими функціональними  можливостями у соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці та громадській діяльності відображені у Законах України: