Державного регулювання малих господарських формувань у сільському господарстві

Отже, одним з найкращих  шляхів створення ефективно функціонуючої  дорадчої діяльності є одночасна  підтримка всіх її видів. В першу  чергу, районні управління агропромислового розвитку потрібно переорієнтувати  на надання консультаційних послуг. Перевагою такого виду консультаційної діяльності є державна підтримка, в тому числі фінансова, уніфікація та контроль їх якості, інтегрованість з освітньою мережею та використання інфраструктури аграрних університетів. У той же час консультаційні фірми, індивідуальні консультанти, компанії з іноземними інвестиціями зберігають свій незалежний статус та ведуть консультаційну діяльність на комерційній основі. Додатково, держава може оголошувати конкурси з метою вибору найкращих (за параметром ціна-якість) проектів на виконання певних видів робіт, наприклад, розробка програмного забезпечення для бухгалтерського обліку, проведення різних видів навчальних заходів для сільського населення. Перевагами даного підходу є гнучкість дорадчої діяльності, підтримка конкуренції та приватних ініціатив.

У всіх випадках дорадча  діяльність сприяє підвищенню ефективності та якості аграрного виробництва. Проте, яка дорадча діяльність найкраще підходить певним споживачам? В загалі, знання та інформація можуть передаватися шляхом індивідуальних консультацій, що є найефективніше однак дорого, або шляхом групових консультацій підчас семінарів, виїзних зустрічей, що менш ефективно, проте дешевше. При роботі із групою, наприклад, підчас професійних тренінгів для молодих фермерів, занять з підвищення кваліфікації чи виїздів на поля, одна особа може охопити велику аудиторію за один раз. З метою максимального охоплення можна розповсюджувати журнали та брошури, використовувати сільські бібліотеки, Інтернет, радіо, телебачення.

Проте ключову роль в системі дорадчих служб відіграють консультанти. Вони повинні бути висококваліфікованими, мати здібність швидко зрозуміти проблеми клієнта, постійно слідкувати за новинами. Попит на таких спеціалістів на ринку праці є досить великий, тому їх заробітна плата повинна бути достатньо високою.

З іншого боку, іноді участь у семінарі для фермера є дешевшою, але фермер повинен покинути господарство і приїхати на семінар. Рішення, що вигідніше  фермеру - чи найняти консультанта, чи приїхати на семінар залишається за ним. В обох випадках він буде платити за консультації лише за умови, що вигода від них буде вищою ніж витрати. Очевидно, що для великого господарства простіше амортизувати вартість консультації, коли для сімейної ферми можливо вигідніше взяти участь у семінарі.

Вирішення деяких питань, наприклад, юридичних чи пов’язаних з менеджментом, можна проводити  в офісі консультанта, не виїжджаючи на місце. Це ж саме стосується і  роботи з населенням та його інформування. Однак у цьому випадку необхідна розгалужена інформаційна сітка яка і повинна бути створена шляхом організації державної дорадчої служби.

Успіх дорадчих служб  залежить від коефіцієнту співвідношення “витрати-ефективність” та від  якості консультацій. В свою чергу, ефективність значною мірою залежить від мобільності консультанта та відстані до господарств. Якщо консультант має можливість доїхати до своїх клієнтів, а не чекати на них в офісі, він значно розширює свою клієнтуру. Задля відчутного розвитку сільських територій дорадча діяльність повинна мати розгалужену сітку служб, яка б охоплювала значну кількість населення на селі. На сьогодні 17 з 25 областей мають дорадчі служби різних донорських проектів, термін дії який, звісно, лімітований. Для продовження їх діяльності важливо забезпечити їх фінансування як за рахунок державних коштів, так із власних прибутків. З досвіду багатьох існуючих дорадчих служб можна зробити висновок, що через низьку платоспроможність сільськогосподарських виробників лише деякі з них можуть існувати за рахунок коштів клієнтів. В свою чергу, це може призвести до певних негативних наслідків, як то закриття чи переорієнтація служб, що спричинить втрату знань, навичок та інфраструктури, які пізніше все одно потрібно буде відновлювати. В даній ситуації зацікавленість політиків у подальшому розвитку дорадчих служб може слугувати знаком впевненості для працюючих консультантів у продовженні діяльності і після закінчення проектів.

Додатково до вже зазначених завдань держава може зробити  наступне:

- забезпечити конкурентне середовище через створення умов для розвитку приватних дорадчих служб;

- сприяти вивченню консультаційної справи у вищих та середньо-спеціалізованих навчальних закладах, адже досвід підтверджує, що фермери з вищою освітою застосовують кращі виробничі технології, а отже мають більшу продуктивність землі та худоби. Крім цього, освітній рівень сприяє зменшенню бідності на селі, адже надає можливості знайти роботу поза сільським господарством. Нарешті сільськогосподарські виробники з відповідною сільськогосподарською освітою отримають набагато більше від дорадчої служби через краще сприйняття її послуг;

- дозволити сільськогосподарським виробникам використовувати відшкодування ПДВ, що накопичується на спеціальному рахунку, для оплати консультаційних послуг. Наразі, вони можуть витрачати ці кошти лише для купівлі обладнання, техніки, добрив, пального для виробництва;

- потрібно зазначити, що дослідження, загальні та спеціальні, навчання та дорадчі послуги, разом з передачею інформації виробникам і споживачам відносяться до “Зеленої скриньки” в системі підтримки сільського господарства в рамках СОТ, до яких не застосовуються обмеження. Більше того, цей вид підтримки є найліпшою запорукою стабільного довгострокового розвитку сільського господарства, покращення добробуту сільського населення та розвитку ринкової та соціальної інфраструктури.

У Львівській області  розпочинала свій розвиток дорадча  діяльність в Україні. Тут починали свою роботу перші проекти міжнародної  технічної допомоги з розвитку дорадництва  в Україні, створювалася перша обласна дорадча служба з розгалуженнями  по районах. Особливо слід зазначити, що обласна влада підтримала це важливе починання аграрної спільноти і продовжує надавати технічну і матеріальну допомогу Львівській дорадчій службі. Дорадча служба Львівщини виступила одним з ініціаторів створення Всеукраїнської асоціації дорадчих служб та надає допомогу у навчанні й поширенню досвіду іншим дорадчим службам України (семінари, наради, тренінги, випуск навчальної літератури тощо).

3.2. Оцінка перспектив розвитку господарств населення

В сучасних умовах фактично сформувались два напрямки в оцінці діяльності господарств населення  на стратегічну перспективу –  одні вважають їх не пріоритетною формою господарювання, інші, навпаки, вбачають в них перспективність розвитку. Так, О.М. Онищенко вважає, що “…особисті селянські господарства як дрібні виробники сільськогосподарської продукції не належать до перспективних форм господарювання в розвинутій ринковій структурі аграрного сектора. Подальше збільшення ними сільськогосподарського виробництва не можна віднести до стратегічних напрямків формування в Україні ефективної організаційної структури аграрного сектора ринкової економіки” [51]. Ряд аграрників, позитивно оцінюючи діяльність господарств населення, разом з тим підкреслюють: “… але вони не можуть бути переважаючими в оглядовій перспективі й розвитку аграрного виробництва (через малі розміри, ручну працю, низький рівень використання НТП, велику частку пенсіонерів до 2/3 тощо). Подібної точки зору дотримуються В. Галанець і Д. Мороз вказуючи, що “ господарства населення допомагають вирішувати продовольчу проблему. Але в стратегічному плані, коли думати не про сьогодення, а про майбутнє, є підстави стверджувати, що на перспективу господарства населення ніяк не можуть бути пріоритетною формую господарювання” [28]. Цитування названих авторів щодо неперспективних напрямків розвитку господарств населення не вичерпується цими твердженнями, вони є тільки незначним віддзеркаленням цих поглядів вчених-аграрників.

Щодо прихильників відносно перспективності розвитку господарств  населення, то слід відмітити такі твердження: “Переваги особистих підсобних  господарств полягають в їх підприємливості, високій інтенсивності праці, згуртованості, відповідальності членів сім’ї за кінцевий результат виробництва, ощадливості у витраті ресурсів, старанності у якісному і вчасному виконанні робіт”. Такі особливі і позитивні риси діяльності цих формувань, безумовно втілюють оптимізм у їх перспективності. Звідси і впевненість, що “ОПГ є перспективна форма господарювання та ефективний спосіб розв’язання проблем зайнятості на селі”, або “Особисте підсобне господарство виявилось самим економічно стійким. Воно і в подальшому буде розвиватись” [29].

Співставляючи ці два  підходи щодо оцінки функціонування господарств населення виникає питання, якому з них слід надати перевагу? З огляду на актуальність поставленого питання, необхідно дещо по іншому підійти до оцінки діяльності не тільки цих господарств, але і всього АПК. Зокрема до прогнозованості розвитку тих чи інших перетворень, їх об’єктивності та практичних результатів. На початку 90-х років минулого століття, тобто на початку проведення реформ “ні науковці, ні політики, ні практики не звертали на господарства населення особливої уваги”. Більше того, ніхто навіть не передбачав, що особисті господарства населення стануть домінуючою формою ведення сільськогосподарського виробництва. Однак вони такими стали і де є впевненість, що сьогоднішні прогнози не спіткає доля попередніх не те, що в далекій, але і в найближчій перспективі? І може статися так, що взагалі ні одне передбачення не знайде свого практичного втілення. Однак, на наше переконання, господарства населення збережуться і будуть вносити відповідний вклад не тільки у сфері сільськогосподарського виробництва, а будуть задіяні у вирішенні цілого комплексу проблем, що стоять перед конкретним населеним пунктом, з одного боку, і держави в цілому, з іншого.

Отже, не слід підходити  до оцінки діяльності господарств населення, як найпоширеніших малих форм господарювання на селі тільки з точки зору виробників продукції сільського господарства, а проводити дослідження ширше і глибше. З цього приводу заслуговують твердження С.Г. Натрошвілі проте що “селянське господарство – це не лише особлива форма виробничої діяльності, це особливий спосіб життя, що становить фундамент культурних традицій народу, джерело життєвої сили нації”.

Досвід України й  інших держав світу, свідчить, що ті господарські формування, які сформувались під адміністративним впливом панівних управлінських структур того чи іншого устрою держави зникають разом із зникненням правлячих режимів. З іншого боку ті, які виникли протягом тривалого історичного періоду і сформовані самими виробниками функціонують незалежно від волі управлінських структур і прогнозів, які виходять від них. Діяльність господарств населення як до проведення реформ в Україні, так і після них є тому підтвердженням. В сьогоднішніх умовах і на перспективу не слід протиставляти різні форми господарювання, а поєднувати їх у процесі виробництва сільськогосподарської продукції.

При обґрунтуванні стратегічних напрямків розвитку особистих господарств  населення необхідно взяти до уваги одну, на перший погляд малопомітну, обставину, яка найбільш характерна для жителів сільської місцевості. Якщо людина виросла в селі і залишилася там, то вона природно вплітається у різноманітні аспекти та механізми ведення господарської діяльності на землі, незважаючи на всі об’єктивні та суб’єктивні труднощі, що зустрічаються на її життєвому шляху. Такі закономірності притаманні в основному власникам присадибних господарств і рідко іншим видам діяльності людини в суспільстві.

Зовсім по-іншому власники особистих господарств ставилися  до зміни засобів економічного впливу. Прийняття тих чи інших законів, постанов, рішень економічного характеру сприймалося селянами з надією на покращення умов їх господарювання, що в кінцевому підсумку сприяло поліпшенню їх життєвого рівня. Хоча не завжди сільським жителям і вдавалося використати дію такого змісту нормативно-законодавчих актів, однак у більшості випадків після довготривалого, скрупульозного і не завжди однозначного їх аналізу на свій здоровий глузд та багаторазової перевірки їх дії на практиці вони приймали їх. У світовій практиці і особливо на території України, що входила до складу Російської та Австро-Угорської імперії, майже не було таких реформ в аграрній сфері економіки, які б виправдали надію селянства. Після кардинальних змін, особливо революційного характеру, вони здебільшого залишалися із добрими намірами і побажаннями реформаторів на кращі умови життя, а насправді майже завжди сільський трудівник залишався сам на сам із суворою дійсністю. Після таких змін вони, як правило, залишалися обдуреними, приниженими і, що, на жаль, зустрічалося часто, біднішими, ніж раніше.

Не стали винятком і сьогоднішні реформи. Будь-які  заклики до селянина, щоб він брав якомога більше землі, розширював свою господарку і став справжнім господарем, сприймалися та сприймаються ним  насторожено, з недовірою до, на перший погляд, досить позитивних і хороших дій. Власник особистої господарки сприйме всякі позитивні рішення управлінських структур різних ієрархічних рівнів керівництва схвально лише тоді, коли внутрішньо відчує і на практиці перевірить їх необхідність та доцільність. Такі підходи дають можливість зберегти його господарку від можливих потрясінь та забезпечити її життєздатність на майбутнє. Селянин дуже добре усвідомив один важливий принцип: "За прийняте рішення і реалізацію його відповідати буде він сам, і в першу чергу – результатами своєї діяльності".

Виходячи з цього, слід усвідомити, що лише реальні дії  економічного характеру забезпечать  поступове розширення особистої  господарки та її зміцнення на майбутнє. Кожний господарник сприйме будь-яке  рішення управлінських структур лише тоді позитивно, коли воно забезпечить результативність ведення його господарської діяльності.

Приймаючи рішення селянин  не робить поспішних кроків з його реалізації, а поступово впроваджує його у сфери своєї діяльності. Це обумовлено тим, і сільський житель це добре усвідомлює, що в будь-який момент рішення вищих органів влади може бути змінено, доповнено, або взагалі прийнято нове, відмінне від діючого рішення. Нестабільність діючого законодавства і його майже непрогнозований розвиток породжує недовіру до органів управління. Позитивним у сьогоднішніх умовах є те, що відпрацьовуються деякі елементи та здійснюються певні зрушення в прийнятті нормативно-законодавчих актів, термін дії яких поширюється на декілька років, і такі кроки схвально сприймаються власниками особистих господарств населення.