Державного регулювання малих господарських формувань у сільському господарстві

Досліджуючи складні  процеси розвитку кооперації в Галичині, важливо відзначити деякі суттєві  особливості організації кооперативного руху у цей період. Так, засновниками крайового товариства "Сільський господар" у Стрийському повіті були брати-священики Тома і Юліан Дудкевичі, які проводили значну просвітницьку роботу з питань ведення господарської діяльності. Вони своїми зусиллями заклали основи "Маслосоюзу". Перша молочарня цієї організації була заснована 1 жовтня 1904 року.

На Львівщині питанням відновлення діяльності кооперативів в аграрному секторі займається Агентство з розвитку агробізнесу  та маркетингу, яке створене на базі Центру приватизації та аграрної реформи Львівської області. Технічну підтримку здійснює проект TACIC FDUK 9502 "Сприяння розвитку маркетингових та торгових структур в сільськогосподарському секторі України".

Вирішуючи питання відродження  кооперації на селі в Україні, Агентство з розвитку агробізнесу та маркетингу розвиває два нові напрямки кооперації сільськогосподарських товаровиробників. Один з них стосується власників приватних господарств, які шляхом створення кооперативної структури вирішують багато проблем, пов’язаних з виробництвом і збутом сільськогосподарської продукції. Поодинці досягти позитивних зрушень у цих питаннях досить важко. Крім того, утворені кооперативи могли б взяти на себе і певні просвітницькі функції на селі та вирішувати певні соціальні питання [37]. Зараз на території Карпатського регіону діють різноманітні обслуговуючі кооперативи: заготівельно-переробні, заготівельно-збутові, агросервісні, агрохімічного обслуговування тощо. Хоча в діяльності цих кооперативів не все здійснюється так, як цього бажають сільськогосподарські виробники (основна причина – це брак обігових коштів), однак їх перші кроки вселяють оптимізм щодо позитивних зрушень у процесах відновлення кооперації на селі.

На Львівщині не обмежувалися тільки розвитком кооперативів при виробництві, переробці і реалізації продукції тваринництва, а стали їх формувати в інших галузях. Так, на Стрийщині було створено перший картоплярський маркетинговий кооператив, наступні були організовані в Сокальському, Пустомитівському та інших районах Львівської області. Крім того, на Львівщині функціонують зернові обслуговуючі кооперативи, серед яких заслуговують на увагу "Самбірський" у Самбірському районі, заснований у липні 1998 р. і "Добробут" у Жидачівському районі, який почав діяти восени 1999 р. Ефективна діяльність цих кооперативів значною мірою була забезпечена завдяки отриманню від американського проекту "Sauthens Stats" міні-комбікормових млинів як спонсорської допомоги.

Розширення земельних  угідь у приватних господарствах, безумовно,  сприяє збільшенню виробництва продукції. Тому необхідно відшукувати найвигідніші канали її збуту. За допомогою посередницьких комерційних структур цього досягти практично неможливо, бо вони мають одну ціль – одержати максимальний прибуток, а не задовольняти потреби виробників. І це закономірно. Тому для того, щоб якнайбільше прибутків залишалося у сільського трудівника, необхідно створювати обслуговуючі збутові кооперативи. Їх ціль відмінна від посередницьких структур і полягає у найповнішому забезпеченні вимог і потреб селян, а не в одержанні прибутку. Адже цей кооператив є їхнє творіння, яке повинно служити їхнім інтересам.

Для досягнення позитивних зрушень необхідно, в першу чергу, створити для сільських трудівників  нормальні умови. Селянин від  природи навчений проявляти господарський хист і вміння налагоджувати функціонування своєї господарки за будь-яких умов внутрішнього та зовнішнього середовища. І якщо вони несприятливі, то це знижує рівень результативності його господарювання, і навпаки, якщо умови позитивно впливають на господарську діяльність селянина, то ефективність його господарки вища. В цьому випадку є два важливі виграші – виграє власник господарки, і, що найголовніше – держава одержує більше продукції і отже зміцнює свою продовольчу безпеку як на внутрішньому, так і на зовнішньому рівнях. Тому, державним органам необхідно створити належні умови для селянина, а селянинові раціонально їх використати. Саме такі підходи дозволять вирішити питання, які стоять перед АПК України. 

До вирішення проблем розвитку кооперації в різних сферах функціонування слід підходити глобальніше, беручи на озброєння все те позитивне, що досягнуто в розвинутих країнах з ринковою економікою і перевірене в наших умовах. Особливо слід звернути увагу на саму суть підходів до вирішення тих чи інших завдань. У нас і в країнах Заходу є суттєві відмінності. Так, коли в розвинутих країнах при проведенні тих чи інших змін, спочатку опрацьовуються моделі їх розвитку, то в наших умовах у більшості випадків наука іде за подіями, особливо в системі кооперування, менеджменту та в інших процесах виробничої діяльності.

Сільськогосподарське  виробництво в Україні розвивалось, особливо в радянський період, в  умовах ізольованості і тим самим  не прилучаючись і не використовуючи світовий досвід щодо функціонування господарського механізму при веденні аграрного виробництва. Так, у нашій державі, одночасно із виникненням нових форм господарювання, почали створюватися кооперативи. "Проте жоден із цих господарських утворень не був адекватним фундаментальним принципам кооперації сільськогосподарських товаровиробників у їх широко розповсюдженому у світі значенні. В той же час, в Україні набули певного поширення організації, які проголошували себе кооперативами, а по суті такими не були". Отже, на початкових стадіях формування і діяльності нових господарських формувань відбувались в основному імітаційні процеси щодо розвитку кооперативного руху, що в кінцевому підсумку негативно вплинуло на функціонування господарського механізму. Кооперативні засади ведення господарської діяльності не були адекватними наявним потенційним можливостям. І це було обумовлено діями як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів.

За період реформування аграрного виробництва мало уваги  приділялося створенню сприятливих  умов для результативної діяльності господарських формувань. Показники діяльності малих господарських формувань у сільському господарстві показують, що в їх діяльності значно більше утруднень виникало не у веденні безпосередньо виробничої діяльності, а у збуті виробленої продукції. Не вся і не завжди вироблена продукція знаходила споживача. А це уже марно затрачена праця, зменшення доходів, що супроводжувалася не рідко збитковістю виробництв і, що головне, песимізмом виробника, втрата ним віри у веденні результативної господарської діяльності. Саме ці обставини, в основному, обумовлюють поступовий занепад новостворених господарств та їх банкрутство.

Проблеми збуту продукції  – це основа результативної діяльності господарських формувань. Фактично їх вирішення можна забезпечити двома шляхами, а саме: створенням відповідних структур, які налагоджували б систему зв’язків між виробниками і споживачами та формування  прямих зв’язків виробників з  торговельними організаціями. В останні роки на Львівщині є певні зрушення у розвитку цих напрямків. Для прикладу, можна навести діяльність ТзОВ "Шувар", яке налагоджує тісні зв’язки з виробниками сільськогосподарської продукції і забезпечує вигідні умови транспортування, зберігання і збуту виробленої продукції. Така співпраця вкладається у дію принципу: "Ефективному виробництву – ефективний збут".

Удосконалення функціонування господарського механізму слід проводити  на основі системно-комплексного підходу  в трьох основних напрямках, а  саме:

- на рівні окремих господарських формувань слід врахувати ті обставини, що вони не потребують суттєвої допомоги при налагодженні і організації технологічних процесів виробництва продукції (вони можуть це зробити самі), а ось труднощі виникають у створені умов, особливо зовнішнього середовища, для їх результативного функціонування. Тут повинно все вкладатися у принцип: "Держава створює сприятливі умови, а господарства повинні їх результативно їх використовувати". Особливо при цьому слід звернути увагу на вирішення проблем збуту продукції.

Не менш важливе значення у функціонуванні малих господарських формувань має діюча система оподаткування. Хоча в теперішніх умовах вони звільнені від сплачування значної кількості податків, однак власники подвірних господарств добре усвідомлюють те, що цей період є обмежений.

Важливе значення для  розвитку господарств має налагодження обліку результатів їх діяльності. Без наявності відповідної інформації майже неможливо об’єктивно підійти  до оцінки сучасного стану функціонування цих господарств і реально  прогнозувати їх розвиток на перспективу.

Особливу увагу необхідно  звернути на розвиток прикордонного  співробітництва. На Львівщині є  приклади таких взаємозв’язків, зокрема  в Яворівському районі, де була створена і функціонує спеціальна економічна зона "Яворів". Проте в діяльності цієї зони переважають інвестиційні вкладання у сфери обслуговування, і незначні суми інвестицій направляються у сфери сільськогосподарського виробництва, зокрема в розвиток птахівництва. Для вирішення цих питань необхідно створити сприятливі умови для вкладення капіталів в аграрну сферу. Для досягнення цієї мети значних зусиль повинні докласти управлінські структури регіонального рівня. Це зокрема стосується покращення проведення селекційно-племінної роботи в тваринництві; забезпечення господарств високоякісним насінням сільськогосподарських культур і прогресивними технологіями їх вирощування; домогтися забезпечення шляхів для надходження засобів малої механізації тощо. При цьому особливу увагу слід сконцентрувати не тільки на вирішенні проблем надходження відповідних засобів, а створити необхідні умови, щоб сільські трудівники були зацікавлені в їх використанні. Цього можна досягти шляхом здешевлення наданих послуг, іншого вирішення цих проблем селяни не сприймуть.

На рівні вищих органів  державної влади необхідно:

• не лише приймати відповідні закони і доводити їх до відома виконавців, а забезпечити необхідні умови для виконання кожного закону, постанови, рішення;
• проводити дієву політику захисту вітчизняного виробника. В цьому напрямку є певні позитивні зрушення. Населення України в останні роки уже усвідомило, що продукти харчування, вироблені нашими підприємствами з нашої сільськогосподарської сировини, є якіснішими, а в деяких випадках і дешевшими;
• податкову політику проводити з врахуванням інтересів держави і можливостей домогосподарств оплачувати податки;
• використовувати бюджетні кошти не тільки для закупівлі високопродуктивної сільськогосподарської техніки за рубежем, але і вкладати ресурси у фінансування вітчизняного сільськогосподарського машинобудування;
• налагодити дієву систему економічного та адміністративного впливу на забезпечення виробництва екологічно чистої продукції, збереження родючості ґрунтів від руйнівного характеру їх використання.

Отже, проблеми удосконалення  функціонування господарського механізму мають кардинальне значення для розвитку аграрного виробництва у малих господарських формуваннях. Для їх ефективного вирішення слід не тільки залучати безпосередніх виробників, а всіх тих, хто має відношення до розвитку аграрного сектора економіки держави. При цьому провідну роль повинні відігравати органи самоврядування та державні органи управління агропромисловим комплексом, основне завдання яких полягає у створенні сприятливого внутрішнього і зовнішнього середовищ для розвитку вітчизняного сільськогосподарського виробника.

  
Висновки

У своїх висновках  ми виходимо з того, що господарства населення і фермерські господарства мають зайняти свою нішу в агропромисловому виробництві, використовуючи свої специфічні переваги при веденні виробничої діяльності. При цьому важливим чинником визначення цієї ніші є регіональні особливості. Так, в Карпатському регіоні, де малі господарські формування забезпечують виробництво близько 90% валової сільськогосподарської продукції, регіональна аграрна політика повинна орієнтуватися на підтримку та створення сприятливих умов для їх розвитку.

1. До малих форм  господарювання у сільському  господарстві слід відносити  господарську діяльність, що ґрунтується  на праці членів сім’ї з  можливим залученням одного середньорічного найнятого працівника. Під такі критерії підпадають господарства населення, зокрема особисті селянські господарства та класичні фермерські господарства. Функціонування дрібних форм господарювання забезпечується в основному завдяки саме сімейним стосункам. І в історичному аспекті є підстави стверджувати, що виникнення та функціонування цих господарств супроводжувалося встановленням і розвитком сімейних відносин. Саме у цьому соціальному формуванні найреальніше відображаються тісні взаємозв’язки людини з природою, їх органічне поєднання у вирішенні економічних, соціальних, екологічних та інших проблем ведення сільського господарства.

2. Господарства населення  та фермерські господарства можуть  ефективно розвиватися на основі  інтеграції та кооперації й у тісній діалектичній єдності з крупними господарськими формуваннями. З цього приводу слід зауважити, що всяке велике за розмірами господарство розвивається завдяки індивідуальної діяльності окремих своїх членів. Одночасно будь-яке дрібне господарське утворення є повторенням великого в мініатюрі. Проведеними дослідженнями встановлено, що у дрібних і крупних господарствах слід налагоджувати різні виробництва. Скажімо, вирощування овочевих і плодово-ягідних культур, картоплі тощо доцільно зосереджувати в малих господарствах, а виробництво продукції зернових і технічних культур – у крупних господарських формуваннях. Отже, поєднання малих і великих форм господарювання є одним із важливих економічних законів розвитку сільськогосподарського виробництва. Всяке порушення співвідношення між дрібними і крупними господарствами приводить до негативних наслідків як для розвитку цих форм господарювання, так і для економіки загалом.

3. Специфікою становлення  фермерських господарств в Україні  стало те, що вони сформувалися в надрах колгоспно-радгоспної системи шляхом виділення відповідних земельних площ, а не на основі особистих селянських господарств еволюційним шляхом. У цьому криються особливості фермерства в Україні та проблеми, пов’язані з його розвитком. Основні причини невдач у розвитку фермерського руху полягають в тому, що були відсутні науково-обґрунтовані програми формування фермерських господарств як на рівні держави, так і на регіональному рівні.