Державного регулювання малих господарських формувань у сільському господарстві

Отже, кожному виробнику  сільськогосподарської продукції  необхідні цивілізовані умови господарювання, в результаті яких він міг би виробити максимум продукції з мінімальними затратами та мав би можливість її, а не землю, ефективно продати.

2.2. Роль сім’ї  у веденні господарської діяльності

Функціонування господарств  населення та фермерства забезпечується в основному завдяки сімейним стосункам. У сільських сім’ях, як показують проведені дослідження, склалася природна спеціалізація у виконанні конкретних видів робіт при виробництві продукції. При цьому тут враховуються специфічні особливості жіночої і чоловічої статі, людей працездатних і непрацездатних, підліткового, середнього та похилого віку.

Природа так сформувала умови життєдіяльності  на селі, що, починаючи з підліткового і закінчуючи похилим віком, для  кожного знаходиться можливість виконання тих чи інших видів робіт у складних процесах виробництва продукції сільського господарства. Таких закономірностей ми не спостерігаємо в жодній галузі народного господарства.

В історичному аспекті є підстави стверджувати, що виникнення і функціонування індивідуальних господарств населення супроводжувалося встановленням і розвитком сім’ї. Формування сім’ї в період родового ладу внесло відповідні зміни і в розвиток господарської діяльності людей. В період матріархату, патріархату розвивалися сімейні відносини, які в кінцевому підсумку сформували моногамні сім’ї, до складу яких входили батьки і діти.

Сучасні дослідники по-різному трактують  поняття "сім’я". Проте найчіткіше, на нашу думку, його сформулював С.В. Степаненко: "Сім’я – найважливіша первинна клітина суспільства. Це заснована на шлюбі або кровноспоріднених зв’язках мала група людей, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою".

Тривалі історичні процеси супроводжувалися відповідними змінами в господарській діяльності сім’ї. Окрема сім’я, як економічний осередок розвитку суспільства, мала свої інтереси і проблеми, а також можливості їх практичного вирішення. Забезпечення потреб, особливо в товарах першої необхідності (продуктах харчування, одязі, житлі тощо), було основною умовою виживання сім’ї. Вирішувалися ці складні завдання завдяки відокремленому веденню господарської діяльності. Кожна сім’я, як відомо, на селі забезпечувала, забезпечує і ще довго буде забезпечувати (з урахуванням сьогоднішніх кризових явищ в Україні і напрямків, засобів і методів виходу з такого стану) себе життєво-необхідними засобами для існування.

Для науки і практики важливо  не тільки констатувати той факт, що господарства населення забезпечують виробництво понад половини валової продукції сільського господарства, а важливо дослідити механізми досягнення цього. В першу чергу це стосується функціонування сім’ї як основи розвитку подвірних господарств. Саме тут, у цьому соціальному формуванні, найреальніше відображається взаємозв’язок людини з природою, їх органічне поєднання у вирішенні економічних, соціальних, екологічних та інших проблем. Це саме, тільки з деякими відмінностями, характерне і для фермерської діяльності.

Система взаємовідносин людей, членів сім’ї побудована так, що в роботі задіяні практично всі особи різних вікових груп. На відміну від інших галузей народного господарства і форм господарювання в сільському господарстві взагалі і в подвірному зокрема, для всіх є можливості проявити свої здібності. Тому сільське населення в переважній своїй більшості задіяне в різних виробничих процесах при виконанні різноманітних технологічних і організаційних операцій. Так, діти дошкільного і шкільного віку зайняті випасанням гусей, худоби, доглядом за сільськогосподарськими культурами (прополювання, просапування, збір урожаю сільськогосподарських культур) тощо. На роботах, які вимагають значних затрат мускульно-ручної праці, зайнята працездатна частина членів сім’ї – особи чоловічої статі. Це роботи з оранки земель, косіння трав, заготівлі кормів на зимово-стійловий період, всілякі вантажно-розвантажувальні роботи та інші.

Для жінок у присадибних і  фермерських господарствах є  свої види робіт, які полягають у  догляді за сільськогосподарськими культурами (прополювання, просапування та інші), тваринами (особливо доїння корів, частково прибирання гною, годівля), підготовки кормів до згодовування та інші.

Отже, сім’я – це та ніким не знищувана, живуча і своєчасно оновлювана і постійно функціонуюча клітина господарського механізму на селі. Як з теоретичної, так і практичної точок зору дії цієї клітини в питаннях ведення господарської діяльності підпорядковані вимогам економічних законів у різних їх проявах та доцільності проведення тих чи інших дій з позицій здорового глузду. Незважаючи на важливе значення кожної конкретної сім’ї у веденні виробничої діяльності на селі, дослідження проблем функціонування цього важливого осередку суспільства в сільськогосподарському виробництві проводилось дуже рідко. Такий стан не дозволяв і не дозволяє сьогодні комплексно оцінити процеси і наслідки проведення реформ в АПК. Особливо це стосується розвитку господарств населення, які найменше зазнали руйнації в процесах реформування. Вони вносять значний вклад у забезпечення продовольчої безпеки країни.

Враховуючи вищесказане, в даній роботі виникає необхідність провести дослідження функціонування сім’ї як економічного осередку ведення виробничої діяльності регіону. Результати досліджень повинні привернути увагу як науковців, чиновників державних управлінських структур, так і практиків до вирішення насущних проблем існування селянських сімей не тільки в окремих регіонах, а і в Україні в цілому.

За період реформування АПК в Львівській області пройшли  значні зміни стосовно функціонування селянських сімей (табл. 2.1). Кількість сімей, що мають присадибні ділянки, зменшилась з 342,4 тис. у 2009 р. до 340,5 тис. у 2011р., що становить всього 0,6%, а ось площа присадибних ділянок зросла від 656,8 тис. га в 2009 р. до 755,1 тис. га в 2011 р., або на 15%.

Збільшення площ присадибних  ділянок і зменшення чисельності  сімей спричинило розширення площ земельних  угідь в розрахунку на одну сім’ю. За досліджуваний період це збільшення становило 0,3 га, або 15,6%.

Отже, темпи зростання  кількості сімей, що займаються господарською  діяльністю на присадибних ділянках, незначно перевищують темпи розширення земельних угідь в розрахунку на одну сім’ю.

Становить інтерес наявність  поголів’я тварин в господарствах  населення. В розрахунку на 100 сімей  спостерігається зменшення худоби, так поголів’я великої рогатої  худоби зменшилось на 21 голову (15%), в  тому числі корів на 10 голів (11,1%).

Розширення земельних  площ як в абсолютних, так і відносних  показниках і зменшення поголів’я  тварин у розрахунку на 100 сімей пояснюється  тим, що сільські жителі в сучасних умовах повинні самі забезпечувати  тварин кормами, тобто із своїх земельних  площ (раніше значна частина кормів надходила з господарств суспільного сектора). Отже, іде закономірний процес, який дозволить реально оцінити діяльність господарств населення, поступово позбавляючись хибних уявлень про значну землевіддачу їх продукцією тваринництва.

Таблиця 2.1

Співвідношення площ земельних угідь і поголів’я  тварин в  господарствах населення  Львівської області

Ведення присадибного господарства має сімейний характер і саме в  цьому полягає основа їх стабільності, вони менше зазнають негативних впливів  процесів реформування. Поряд з цим  слід зазначити, що при веденні господарської діяльності кожна сім’я не діє ізольовано від інших сімей, чи інших господарських формувань, а тут проявляються тісні взаємозв’язки. І характерним у цих взаємозв’язках є те, що вони побудовані на принципах взаємовигоди і господарської доцільності. Саме ці два фактори є основою у залученні додаткових резервів при веденні малих форм господарювання.

Така система взаємовідносин обумовлена реальною об’єктивністю. Як відомо, не кожна селянська сім’я  має коней чи сільськогосподарську техніку (на одному гектарі не утримаєш таку кількість худоби), але кожній необхідно своєчасно виорати ділянку землі (лопатами таку кількість не можна скопати), чи своєчасно посадити, наприклад, картоплю, зібрати врожай, а якщо поле віддалене від садиби, то і привезти його до місця зберігання. Ті та інші роботи вимагають від кожної сім’ї, в особі її голови, як правило чоловіка, налагоджувати взаємозв’язки з тими сім’ями, які здатні вирішити ці проблеми. Отже, тут існує дієва, позбавлена будь-яких паперових зволікань, бюрократизму та окозамилювання сільська господарська кооперація. При цьому характерним є те, що гроші, як засіб розрахунку при виконанні тих чи інших робіт, використовуються рідко. Тут в основному відбувається обмін послугами чи продукцією. Тому й існує наше село, жителям якого роками не виплачували зароблених грошей в господарствах суспільного сектора, значно затримували мізерні пенсії, а вироблену продукцію оцінювали досить низько (в основному на рівні 1990 року), хоча ціни на продукцію промисловості, яка необхідна селу, зросли в 10 і більше разів. Правда, в сьогоднішніх умовах ситуація дещо поліпшується.

У процесах господарської  діяльності селяни не звертають особливої  уваги на значні затрати матеріальних, грошових і особливо трудових зусиль при веденні своєї особистої господарки. При цьому вони акцентують увагу на виробництві тих видів продукції сільського господарства, які забезпечують грошові надходження для існування сім'ї у важких умовах кризового стану економіки.

Процеси реформування супроводжувалися вивільненням значної частини сільського населення від роботи у великих господарських формуваннях. Деякі звільнені працівники стали займатися індивідуальною комерційною діяльністю, дехто поповнив лави безробітних, виїхав за кордон на заробітки, але основна маса сільських жителів залишилася в селі, займаючись веденням господарської діяльності, розширюючи свої присадибні земельні ділянки, збільшуючи поголів’я тварин тощо.

Таким чином, дохід селянської сім’ї від ведення господарської  діяльності забезпечується шляхом вкладання значних затрат важкої особистої праці сільських жителів, переважно мускульно-ручної, для виробництва продуктів рослинництва і тваринництва.

2.3. Вплив діяльності органів управління сільським господарством на власників землі

Процеси реформування в аграрному секторі економіки АПК досить ґрунтовно і всебічно висвітлювалися як науковцями, так і практиками. Проте недостатня увага концентрувалася на тому, як ці процеси вплинули на рівень експлуатації сільського населення. І взагалі слід зазначити, що темі експлуатації людини людиною за період існування колишнього Союзу приділялося мало уваги. Це обумовлювалося сформованою доктриною про те, що з ліквідацією приватної власності на засоби виробництва усувається будь-яка експлуатація людини людиною.

Хоча ведення сільськогосподарського виробництва є однією із найдавніших форм господарської діяльності людини на землі, однак ця галузь найпроблематичніша у проведенні механізації і автоматизації виробничих процесів. Коли в різних галузях промисловості, які виникли набагато пізніше, ніж сільське господарство, рівень застосування технічних засобів майже повністю витіснив ручну працю з технологічних процесів виробництва продукції, то в сільському господарстві, особливо в господарствах населення, досягти такого стану не вдалося.

У період реформування як в АПК, так і в інших галузях  економіки необхідність дослідження  проблем експлуатації назріла досить відчутно. Адже різні форми експлуатації людини існують у процесах її виробничої діяльності незалежно від того, вивчають їх чи ні. Особливо це проявляється як в результаті діяльності, так і посиленої бездіяльності управлінських структур різних ієрархічних рівнів керівництва в періоди проведення реформ. Вони практично слідували за подіями, а не випереджали їх. Це деякою мірою обумовило те, що перетворюючі процеси вийшли з-під контролю тих, хто повинен їх контролювати.

Державні органи управління значно послабили свій вплив на процеси, що відбувалися, а це в кінцевому  підсумку призвело до негативних наслідків. У першу чергу, це стосується значного порушення паритету цін на сільськогосподарську продукцію і продукцію промисловості, яка необхідна для ведення сільського господарства. Такі процеси в діючому механізмі ціноутворення спричинили майже безплатне привласнення значної кількості виробленої продукції на селі, тобто посилення експлуатації сільських трудівників. Низька ефективність ведення сільськогосподарського виробництва (а в більшості його збитковість), обумовлена не зниженням працевіддачі селян, а тим, що результати їхньої діяльності, внаслідок неконтрольованого і нерегульованого з боку державних структур розвитку ринкових відносин, перемістилися в інші галузі і види діяльності.