Державного регулювання малих господарських формувань у сільському господарстві

Як відомо, ведення  сільського господарства супроводжується використанням цілого комплексу умов, дія яких мало піддається впливу людини, і тому важко досліджувати і прогнозувати можливий їх розвиток на майбутнє. Проте, з іншого боку, реформи проводяться людьми, і їх результативність значною мірою залежить саме від поведінки людського фактора. Фактично зміни відбуваються не в діях природних факторів (кількість опадів, температурний режим, інтенсивність сонячної енергії тощо), а в системах взаємовідносин між суб’єктами господарювання в процесах виробництва, переробки і збуту продукції.

Виходячи саме з цих  аспектів, при проведенні реформ важливо  досліджувати три складові частини  перетворюючих процесів, а саме: форми, системи і механізми господарювання. Вони характеризуються різними ознаками: неоднаковим ступенем впливу на проведення змін, рівнем використання наявних ресурсів людиною тощо.

При цьому важливо, щоб  при дослідженні діяльності особистих  господарств населення кожна  складова частина реформуючих процесів була б детально вивчена, а одержані результати оптимально використані в процесах розвитку виробництва. Негативні наслідки реформувань значною мірою обумовлені тим, що в дослідженнях надавали переваги одним складовим частинам і применшували роль інших чи взагалі не враховували їх дію. У процесах реформування, як правило, використовували ті важелі, які не вимагали значних зусиль та приводили до популістсько-видимих змін, хоча із малопомітними, а інколи і відчутними негативними результатами.

Використання існуючих методологічних підходів дослідження функціонування систем господарювання стосовно діяльності особистих господарств населення дає можливість констатувати, що на початкових стадіях формування господарських структур діюча система господарювання забезпечувала в основному функціонування основних форм господарювання. Проте дальший розвиток процесів реформування дещо порушив відповідні ритми взаємозв’язків між цими явищами. Для з’ясування причин деяких невідповідностей між формами і системою господарювання в розвитку виробництва необхідно провести цілий комплекс різноманітних досліджень.

Зміна форм і систем господарювання в практичному їх здійсненні не вимагають  значних затрат праці і матеріально-фінансових засобів. Значно важча проблема –  забезпечити результативне функціонування розроблених і впроваджених форм і систем господарювання безпосередньо у виробничих умовах. Тобто цю систему необхідно привести в поступово-прискорений рух. І саме це можуть забезпечити механізми господарювання, основні напрямки функціонування яких представлені на Рис. 1.3.

Механізми господарювання – це активна складова частина  перетворюючих процесів, що забезпечують результативне функціонування форм і систем господарювання. Саме розробка і використання ефективних механізмів господарювання є запорукою ефективності проведення реформ у будь-якій сфері діяльності.

Для цього необхідне  не тільки бажання і можливості окремих  господарств, а й раціональне  використання потенціалу окремих господарств, регіону і держави у здійсненні намічених змін.

Досвід розвитку фермерських  господарств у зарубіжних країнах показує, що високі показники їх розвитку досягнуті саме завдяки комплексному підходу до вирішення проблем фермерства. Так, на рівні держави встановлюються відповідні пільги для американських фермерів при виробництві сільськогосподарської продукції (щорічно із бюджету США на сільське господарство виділяються дотації в сумі до 65 млрд. доларів), на рівні штатів враховуються специфічні умови господарювання і проводиться відповідна мотивація діяльності [22]. Фактично кожне фермерське господарство націлене на найрезультативніше використання створених для нього умов діяльності, однак не кожному як із суб’єктивних, так і об’єктивних причин вдається досягти цієї мети.

Рис. 1.3. Основні напрямки поліпшення функціонування механізму господарювання в системі АПК

Існуюча методологія  дослідження діяльності господарських  формувань, хоча і дозволяє виявити  основні закономірності їх розвитку, однак не повною мірою дає можливість дослідити причин невдач у процесах діяльності суб’єктів господарювання. Тому виникає необхідність розробки і впровадження таких методологічних підходів дослідження функціонування як особистої, так і фермерської господарки, щоб при наявній інформативній базі, використанні існуючих методів економічного аналізу, застосування сучасних технічних засобів обробки інформації домогтися  якісної оцінки розвитку цих господарств у теперішніх умовах та обґрунтування їх розвитку на перспективу.

1.3. Місце господарств населення в багатоукладній економіці агропромислового комплексу

Місце господарств населення  в багатоукладній економіці агропромислового комплексу визначається тією роллю, яку вони відіграють у сфері суспільного виробництва, забезпечуючи себе та інші верстви населення продуктами харчування, а промисловість – сировиною. В різні періоди оцінка їх діяльності була не однозначною. Коли переважала негативна точка зору на їх функціонування, то їх діяльність обмежували, коли навпаки підкреслювалась значна позитивна роль, то розроблялися заходи, приймалися рішення та постанови щодо розширення їх діяльності.

На нашу думку, значення присадибних господарств населення не слід як недооцінювати, так і переоцінювати. Їм завжди треба відводити те місце, яке вони займають у сфері функціонування економіки агропромислового комплексу. Значення господарств населення у сферах суспільного виробництва протягом різних періодів не є однакове. Із зміною умов внутрішнього і зовнішнього середовища змінювалися і змінюються погляди управлінських структур різних ієрархічних рівнів керівництва на функціонування особистої господарки, що в кінцевому підсумку приводить до відповідних змін у визначенні їх ролі. Поряд з цим слід зазначити, що значних змін в організаційних і технологічних аспектах діяльності селянина в своєму господарстві майже не відбувається. Це обумовлено тим, що сільські трудівники застосовують в основному ручну мускульну працю, використовуючи примітивні засоби виробництва, в основному доісторичних епох, і в своїх діях проявляють зваженість, а у поглядах – консерватизм.

Зовсім по-іншому впливають  зміни, що відбуваються в сферах суспільного  виробництва, на погляди управлінських  структур і всіх тих, хто має певне  відношення до діяльності господарств  населення. Вони, як правило, змінюють свої погляди досить швидко, радикально і, що характерно, не завжди зважено. Сільський трудівник таких коливань у процесах ведення своєї важкої і тривалої господарської діяльності майже не допускає. Він завжди майже безпомилково, інтуїтивно визначає своє місце в суспільному виробництві, хоча мало уваги приділяє різноманітним і малозрозумілим точкам зору на функціонування його особистої господарки.

Сільський житель вбачає роль своєї господарки у забезпеченні себе і сім’ї продуктами харчування – основою свого існування. Особливого значення ці господарські формування набувають у період соціальних потрясінь. Адже в цей час великі господарські формування, на відміну від дрібних, зазнають значних втрат у процесах виробництва продукції через дію різноманітних факторів як зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

Проведені соціологічні дослідження показують, що селянин  мало уваги приділяє саме визначенню свого місця в суспільному  виробництві. Його основне завдання зводиться не до визначення ролі його господарки в суспільному виробництві, а в налагодженні її нормального функціонування. Місце, як правило, визначають ті, хто має не пряме, а опосередковане відношення до діяльності господарств населення.

До проблем визначення місця і ролі присадибних господарств населення слід підходити обережно, виважено і об’єктивно. Сьогоднішня оцінка діяльності цих господарських формувань, так як, до речі, і в попередні періоди, не повною мірою враховує ці вимоги і проводиться дещо однобоко. Так, за період існування колишнього Союзу, особливо в 70-ті і 80-ті роки, вважалося, що господарства населення, володіючи всього 1,5% сільськогосподарських угідь, виробляють понад 25 % валової продукції сільського господарства. Хіба можливо на таких мізерних площах виробляти таку масу валової продукції? Такий поверховий підхід до оцінки діяльності цих господарських формувань позбавляє реальності в проведенні аналізу одержаних результатів їх функціонування. Навіть деякі зарубіжні економісти підходили до таких трактувань із сумнівом, вказуючи, що корова колгоспника або робітника радгоспу трьома ногами стоїть на землі суспільного користування.

Визначаючи місце господарств  населення в багатоукладній економіці агропромислового комплексу, слід звертати особливу увагу на специфічні особливості їх функціонування.

Ефективний розвиток господарств населення може бути забезпечений за умови ефективного функціонування великих сільськогосподарських формувань. Тут слід звертати увагу не тільки на проблеми кормовиробництва, але й на використання сільськогосподарської техніки, особливо при збиранні сільськогосподарських культур, поліпшення сортооновлення в рослинництві і покращення ведення селекційно-племінної роботи у тваринництві тощо. При цьому встановилася тверда закономірність – згортання виробництва великими сільськогосподарськими формуваннями негативно впливає на розвиток господарств населення. Хоча вони не зазнають таких значних скорочень виробництва, їх стабільність пояснюється тією роллю, яку вони відіграють для селянина, з одного боку, і специфічними особливостями їх функціонування, з іншого.

Подолання кризових явищ в економіці України буде супроводжуватися нарощуванням темпів виробництва сільськогосподарської  продукції у великих господарських  формуваннях, заснованих на різних формах власності. Це в кінцевому підсумку призведе до зменшення значення господарств населення у вирішенні питань забезпечення населення продуктами харчування. Поряд з цим слід зазначити, що присадибні господарства будуть і надалі відігравати важливу роль у виробництві продукції трудомістких культур. Особливо це стосується овочевих і плодово-ягідних культур, картоплі тощо. З погляду на майбутнє саме на розвиток виробництва продукції цих культур повинні бути спрямовані зусилля державних, кооперативних і комерційних структур у вирішенні проблем забезпечення високоякісним насіннєвим матеріалом, надання пільгового кредитування, дотримання паритетності цін, задоволення потреб у засобах малої механізації, створення сприятливих умов для реалізації вирощеної продукції та ін.

Великі за обсягами організаційно-господарські структури покликані забезпечити  потреби держави в зерні, особливо в продовольчому виробництві  хлібних виробів у комплексі  з продукцією технічних культур, а господарства населення – потреби  в картоплі – "другому хлібі" у нашій державі в комплексі з продукцією овочевих і плодово-ягідних культур.

Становить інтерес також  оцінка місця і ролі господарств  населення на різних рівнях. На рівні  сільських жителів, які ведуть господарську діяльність, їх значення в найближчу перспективу майже не зміниться, хоча в агропромислового комплексу пройдуть, безумовно, кардинальні позитивні зміни. Це викликано в першу чергу тим, що господарства населення – це не просто господарська діяльність сільського населення, а об’єктивно обумовлений спосіб і уклад життя на селі, що є основою не тільки життєдіяльності селянства, але і джерелом існування держави.

Селяни в силу об’єктивних  і суб’єктивних причин протягом тривалого  історичного періоду так пройнялися своєю господарською діяльністю, що кожна клітина їх організму живе працею у присадибній господарці. І цю життєздатність не може припинити ніщо і ніхто. Тривалий час функціонування цих господарств, особливо у роки радянської влади, є тому підтвердженням.

Більшість власників  господарств населення, вирощуючи різноманітні сільськогосподарські культури і утримуючи різні види тварин, отримує достатню кількість продуктів харчування власного виробництва як для особистого споживання, так і для продажу. Ця характерна особливість ведення господарської діяльності на селі була притаманна йому і в історичному минулому.