Державного регулювання малих господарських формувань у сільському господарстві

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП	4
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи державного регулювання розвитку малих господарських формувань	8
1.1. Виникнення та розвиток особистих господарств населення	8
1.2. Особливості та основні інструменти державного регулювання малих господарських формувань	23
1.3. Місце господарств населення в багатоукладній економіці агропромислового комплексу	29
РОЗДІЛ 2. Сучасні тенденції державного регулювання МАЛИХ господарських формувань	35
2.1. Аналіз етапів реформування земельних відносин в Україні	35
2.2. Роль сім’ї у веденні господарської діяльності	48
2.3. Вплив діяльності органів управління сільським господарством на власників землі	54
РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ ГОСПОДАРСЬКИХ ФОРМУВАНЬ	60
3.1. Основні напрями вдосконалення роботи аграрної дорадчої служби в Україні	60
3.2. Оцінка перспектив розвитку господарств населення	66
3.3. Кооперування малих форм господарювання в контексті розвитку фермерського руху в Україні	72
ВИСНОВКИ	83
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	88
ДОДАТКИ	97

 

 

ВСТУП

 

 

Підсумки проведення реформ в агропромисловому комплексі України взагалі і в його основній складовій частині – сільському господарстві зокрема показали всю складність і малопрогнозованість конкретних результатів кардинальних змін у веденні господарської діяльності. Внаслідок реформування одні форми господарювання припинили своє функціонування, на їх базі утворились інші організаційно-господарські структури, деякі з них порівняно недовго існували і трансформувались у нові господарські формування.

Трансформаційні процеси  в аграрному секторі України  створили передумови для формування приватного власника на землі. Безумовно  це сприяє розвитку приватного підприємництва. Створення різних за розмірами форм господарювання буде відбуватись на єдиній основі – індивідуальній власності. Найбільшим представником саме індивідуальної власності є малі господарські формування, які формуються з господарств населення, складовою яких є особисті селянські господарства та фермерські господарства в їх класичному розумінні.

Мала форма господарювання – це господарська діяльність, яка ґрунтується на праці однієї або декількох осіб, об’єднаних родинними або сімейними зв’язками, з метою задоволення споживчих потреб, забезпечення працевлаштування, у сфері виробництва, переробки та реалізації продукції сільського господарства. Саме тому, ми вважаємо за доцільне зосередити свою увагу на вивченні  малих форм господарювання на селі, а саме: господарств населення (домогосподарств), у тому числі особистих селянських господарств і фермерських господарств. Аграрний сектор має свої специфічні риси, які слід враховувати при градації господарюючих суб’єктів.

  Дослідження діяльності малих форм господарювання в сільському господарстві дає можливість глибше і всебічно вивчити причини невдач процесів реформування, прослідкувати специфічні особливості господарювання українського селянина, його потреби, бажання, вміння інтуїтивно відчувати ситуацію і приймати найбільш оптимальні рішення для захисту своєї господарки від впливів та дій різних негативних чинників. Життєздатність малих форм господарювання забезпечується в основному самими власниками, які ведуть свою господарську діяльність з позицій здорового селянського глузду і практичної доцільності. Ці риси притаманні нашому сільському трудівнику і саме вони дозволяють йому виходити із важких кризових ситуацій, що є важливим напрямком формування високорозвинутого і високоефективного аграрного виробництва.

Актуальність  теми. Здійснення аграрної реформи в Україні супроводжувалося кардинальними змінами форм господарювання. На базі колишніх організаційно-господарських структур (колгоспів, радгоспів, міжгосподарських підприємств, об’єднань тощо) сформувались нові господарські утворення, основані на приватній власності на землю та інші засоби виробництва. Чільне місце серед них зайняли малі форми господарювання, частка яких у валовому виробництві сільськогосподарської продукції загалом в Україні складає близько 60%, а в Карпатському регіоні, до якого входять Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області – понад 90 %.

Питання розвитку малих форм господарювання у сільському господарстві були завжди в центрі уваги досліджень науковців. Так, у минулому діяльність цих господарств відображена в працях вчених: М.І.Туган-Барановського, О.В.Чаянова, І.Я.Франка, Н.Б.Гуревича, Ф.А.Щербини, Є.Храпливого, В.Барвінського, В.Навроцького, С.Луцького та ін. Формування і розвиток малих організаційно-господарських структур у сучасних умовах функціонування аграрного сектору економіки досліджували П.С.Березівський, В.Г.Галанець, С.І.Дем’яненко, В.К.Збарський, Д.В.Крисанов, В.В Липчук, М.Г. Лобас, Ю.О. Махортов,  Л.І. Михайлова, І.Р.  Михасюк, В.М. Нелеп, О.М.Онищенко, С.М.Онисько, Т.О.Остапко, Г.В.Черевко, О.М.Шпичак, В.В.Юрчишин та ін.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є розробка і обґрунтування практичних рекомендацій щодо вдосконалення важелів державного регулювання малих господарських формувань для забезпечення результативності та сталого ведення господарської діяльності як в умовах конкретного регіону, так і держави загалом.

Відповідно до вказаної мети поставлено та вирішено такі практичні завдання:

• дослідити виникнення та розвиток особистих господарств населення;
• охарактеризувати особливості та основні інструменти державного регулювання малих господарських формувань;
• визначити місце господарств населення в багатоукладній економіці агропромислового комплексу;
• проаналізувати аналіз етапів реформування земельних відносин в Україні;
• визначити роль сім’ї у веденні господарської діяльності;
• проаналізувати вплив діяльності органів управління сільським господарством на власників землі;
• запропонувати основні напрями вдосконалення роботи аграрної дорадчої служби в Україні;
• здійснити оцінку перспектив розвитку господарств населення;
• запропонувати шляхи розвитку кооперування, як малих форм господарювання в контексті розвитку фермерського руху в Україні

Об’єктом  дослідження є процес регулювання діяльності малих господарських утворень у сільському господарстві.

Предметом дослідження є вплив держави на діяльність особистих та фермерських господарств як основних форм функціонування малих господарських формувань.

Методи дослідження. Реалізацію завдань дослідження забезпечено за допомогою використання системного методу наукового пізнання, що дало можливість вивчати розвиток сільськогосподарського виробництва у тісному взаємозв’язку з чинниками зовнішнього і внутрішнього середовища. Це обумовило можливість здійснити комплексний аналіз складних процесів формування малих господарських формувань у сільському господарстві. В дослідженні використовувались також такі методи економічних досліджень, як статистичні, соціальних спостережень, економіко-математичні, кожен із яких дозволяв глибше проаналізувати те чи інше явище та розробити конкретні рекомендації щодо усунення виявлених проблем і спрогнозувати розвиток його на майбутнє.

Інформаційною базою  дослідження є матеріали Державного комітету статистики областей Карпатського регіону, оперативні дані Міністерства аграрної політки та продовольства України та його регіональних структур, наукова і нормативно-довідкова література, а також різноманітні матеріали щодо функціонування окремих господарств.

Структура і  обсяг роботи. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 101 сторінка, з них 79 сторінок основного тексту. Робота містить 1 таблицю, 4 рисунки, 4 додатки. Список використаних джерел містить 97 найменувань.

 

РОЗДІЛ 1

Теоретичні основи державного регулювання розвитку малих господарських формувань

 

 

1.1. Виникнення та розвиток особистих господарств населення

 

 

З теоретичної точки  зору доцільність формування та функціонування особистих господарств населення можна констатувати тим, що вони внаслідок свого консерватизму та невибагливості до змін як внутрішнього, так і зовнішнього середовища є надзвичайно стабільними. Феномен живучості цих господарських формувань не слід переоцінювати, але не слід і недооцінювати. До вивчення їх розвитку слід підходити реально і об’єктивно, з урахуванням як сильних, так і слабких сторін їх діяльності.

Історичний досвід ведення  господарської діяльності у різних країнах показує, що змінювалися  суспільно-політичні формації, до влади приходили різні політичні сили, які суттєво, а інколи і докорінно впливали і впливають не тільки на організаційні форми ведення сільськогосподарського виробництва, а взагалі на все суспільне виробництво, проте особисте господарство населення, як форма ведення виробництва продукції на землі, зберігалося і зберігається. Правда, інколи змінювалися їх розміри, назви, системи взаємовідносин, однак суть їх залишалася для сільського трудівника незмінною – забезпечення його засобами існування. Ця форма господарювання функціонувала в різні історичні епохи та в різних країнах і нерозривно зв’язана з існуванням селянства. Так, зокрема, в Греції основними осередками сільськогосподарського виробництва в VIII-VI століттях до нашої ери були дрібні селянські господарства і великі маєтки родової знаті. У VI-V століттях до нашої ери в Скіфії розвивалося індивідуальне землеробство при збереженні общинної власності на землю. Такі форми ведення господарської діяльності збереглися при формуванні Київської Русі як держави. У Галичині в 1902р. 42,3% селянських господарств мало менше 2 га землі, в кінці ХІХ століття на Закарпатті і в Буковині таких господарств було 50%, а в Російській імперії 19% селянських дворів мали менше ніж 3,3 га. Функціонували малі сімейні ферми в країнах Західної Європи, США тощо. Фактично, це були ті самі дрібні селянські господарства, які відрізнялися від особистих господарств радянського періоду площею земельних наділів, рівнем застосування технічних засобів та системами взаємовідносин з державними структурами.

Поряд з цим слід зазначити, що сьогоднішній розвиток процесів реформування АПК дозволяє розширити площі  земельних угідь в особистих  господарствах населення за рахунок  земельних паїв, виділених сільським  жителям з господарств суспільного  сектора та налагодити систему взаємозв’язків, які характерні для країн з розвинутим сільським господарством. Указ Президента України від 3 грудня 1999 року "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" дав "можливості розширювати особисті підсобні господарства населення без створення юридичної особи за рахунок цих ділянок (земельного паю), а також одержаних при виході з зазначених підприємств майнових паїв"[15].

Хоча й були деякі  відмінності у веденні дрібного селянського господарства в різні історичні епохи і в різних країнах світу, однак роль та значення цих господарств у житті сільських жителів були і є незмінними та життєво важливими.

Ми не можемо пов’язувати  виникнення індивідуальних господарств  громадян з процесами колективізації, а тільки констатувати їх трансформацію у господарські структури з врахуванням існуючої політики держави. Дрібні селянські господарства практично обмежували як за розмірами земельних площ, кількістю утримання тварин, можливостями мати у власності технічні засоби тощо, так і правами вільного використання виробленої продукції. Тобто змінилася система взаємовідносин між дрібними селянськими господарствами населення і владними державними структурами. Ці господарства почали називати по-різному: особисті, підсобні, присадибні, індивідуальні тощо. Отже, не в 30-ті роки ХХ-го століття виникли особисті господарства населення, вони існували і раніше. Виникнення нових історичних епох і формування нових умов внутрішнього і зовнішнього середовища впливали на зміну тільки їх назви, а суть залишалася незмінною.

Проведення реформ в  АПК України спричинило кардинальні  зміни в системі створення  нових організаційно-господарських  структур і удосконалення існуючих. Найбільш глобальних перетворень зазнали  господарства суспільного сектора: колгоспи, радгоспи, міжгосподарські підприємства і об’єднання, які трансформувалися в нові господарські формування (селянські спілки, акціонерні товариства, агрофірми тощо), на базі їх виникло фермерство і за рахунок їх значно розширили земельні наділи особисті господарства населення. Слід зазначити, що особисті господарства населення як з теоретичної точки зору, так і з погляду практики мають свої, тільки їм притаманні особливості. В першу чергу, це одна з найдавніших і древніх та відносно стабільних форм організації виробництва на селі. Їм, особливо в останнє століття, не присвячувалися глобальні дослідження, як, скажімо, господарствам суспільного сектора в умовах функціонування соціалістичної системи господарювання і господарствам фермерського типу в країнах капіталістичної орієнтації.