Державного регулювання малих господарських формувань у сільському господарстві

Для особистих господарств  населення життєво важливим напрямком  підвищення їх продуктивності на перспективу  є не тільки дотримання в своїй  діяльності принципу: "Що, коли, як і  скільки вироблятися", а враховувати дію іншого, не менш важливого, дієво-динамічного принципу : "де, коли і як продати вироблену продукцію". Ось в цих аспектах власникам особистих господарств необхідна дійова допомога з боку державних управлінських структур.

Саме на початкових стадіях проведення реформ селяни зазнали помітних втрат від того, що не мали змоги куди збути вироблену продукцію. Так, для прикладу, на початку проведення реформ коли припинили роботу приймальні пункти заготівлі молока в селах, продукцію молочного скотарства просто не було куди подіти. І у віддалених від міст селах і хуторах відбувалися дії, позбавлені будь-якого здорового глузду. Були випадки коли видоєне молоко сільські жителі, особливо пенсійного віку, використовували в кормових цілях для тієї корови, від якої воно одержано. Тобто відбувався "повний закритий цикл" технології виробництва, переробки (молоко розводили водою перед згодовуванням його коровами) і використання одержаної продукції молочного скотарства, тобто видоєне молоко від корови було спожито нею як корм.

У Львівській області  також на початку 90-х років минулого століття в період проведення реформ молокозаводи та молококомбінати значно скоротили прийом і переробку  молока і тільки одиниці з них  працювали більш-менш нормально. До цих підприємств, яким вдалося зберегти виробництво і згодом наростити його, належить ВАТ "Бродівський завод сухого знежиреного молока". Досягнення позитивних зрушень тут відбулося, в першу чергу, завдяки створенню і ефективному функціонуванню дієвої служби маркетингу, структура управління якої враховувала умови виробництва. На підприємстві діють в основному два цехи: цех із виробництва масла тваринного і сухого знежиреного молока та цех із виробництва продукції з незбираного молока.

Підприємство випускає різноманітну продукцію: сухе знежирене молоко, масло, сметану, сир, кефір, морозиво тощо. Її реалізують як в межах України, так і експортують в країни Західної Європи, Росію, Америку, Японію, країни Балтії.

Заготівлю молока проводять  в особистих господарствах населення  із 180 сіл, з них 104 – Бродівського району, та в 88 господарствах суспільного сектора Львівської, Рівненської, Тернопільської, Волинської та Хмельницької областей. У цих процесах задіяні 35 менеджерів, 217 молокоприймальних пунктів, 120 вантажників та візників молока, використовується 30 молоковозів. Крім того, підприємство надає різноманітні послуги як особистим господарствам населення, так і великим господарським формуванням (збирання зернових, покращення племінних та породних якостей великої рогатої худоби і свиней, постачання нафтопродуктів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо).

Отже, налагодження результативної діяльності підприємств переробної промисловості є одним із основних напрямків, що забезпечує ефективний розвиток господарств населення на майбутнє.

Ті та інші системи  зв’язків власників особистої господарки з органами державного керівництва  і місцевого самоврядування, які  мають відношення до виробників сільськогосподарської  продукції, не вичерпує вирішення насущних проблем розвитку присадибних господарств населення, а дають можливість більш детально та кваліфіковано підійти до дослідження умов їх функціонування. Тобто суть проблеми полягає в тому, щоб найповніше врахувати потреби особистих господарств населення і розробити конкретні шляхи їх задоволення. При цьому важливо, щоб кожна сторона, яка задіяна в тих чи інших зв’язках з присадибними господарствами, найбільш повно використала свій економічний потенціал впливу для розширення і зміцнення особистої господарки як у сучасних умовах, так і на перспективу.

3.3. Кооперування малих форм господарювання в контексті розвитку фермерського руху в Україні

Сучасний етап розвитку кооперативного руху в Україні характеризується пошуком раціональних кооперативних  структур, в тому числі і у фермерському виробництві. Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” визначив правові, організаційні, економічні і соціальні умови діяльності кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднань. Згідно закону сільськогосподарський кооператив слід розглядати як добровільне об'єднання фізичних і юридичних осіб в іншу юридичну особу на принципах членства, об'єднання пайових внесків, участі в спільній сільськогосподарській виробничій діяльності й обслуговування переважно членів кооперативу. При цьому слід відмітити, що в розвинутих фермерських країнах виробничі кооперативи мало розповсюджені.

Головною метою роботи обслуговуючого кооперативу в сільському господарстві є задоволення потреб його членів найефективнішим, економічним  способом. В умовах аграрних перетворень кооперативну ініціативу в сільському господарстві України доцільно розглядати з позицій організаційних і ринкових чинників. Перші з них пов'язані головним чином із змінами, що відбуваються в організації управління сільським господарством, реформуванням відносин власності, виникненням великої кількості незалежних суб'єктів ринку, демократизацією виробничих відносин. До других варто віднести механізм контролю маркетингового каналу руху продукції, створення конкурентного середовища. І як наслідок цього – зниження частки посередницьких послуг і роздрібних цін на сільськогосподарську продукцію, використання прибутку, що утворився на після виробничій стадії руху продукції, її виробниками.

Особливо важливий процес кооперування в контексті розвитку фермерського руху в Україні. Кооперативи допоможуть не тільки вижити фермерам у складних економічних умовах, але й будуть гарантувати їм захист прав і свобод на ринку продукції та послуг, у сфері їх економічних, політичних, соціальних і правових інтересів. Слід зазначити, що в умовах становлення і подальшого розвитку ринкових відносин, участь фермерів у кооперації дозволить їм безпосередньо брати участь в управлінні діяльністю кооперативів, можливість одержати додатковий прибуток при збуті продукції, оперативно адаптуватися до зміни кон’юнктури ринку тощо.  

 Особливістю сільського  господарства є те, що процес  концентрації виробництва тут  принципово відрізняється від  аналогічного процесу в промисловості. 

Крім того, будь-яке сільськогосподарське підприємство, в тому числі i фермерське, повинно мати внутрішню органiзацiйну гармонію, що полягає в певному спiввiдношенні між основними факторами виробництва  –  землею, працею i капіталом. Будь-яке порушення цієї гармонії  призводить до неминучого зниження ефективності виробництва, оскільки виводить господарство з оптимального спiввiдношення виробничих факторів.

Розрахувавши оптимальну виробничу структуру свого господарства, фермер встановлює надлишок окремих  видів своїх виробничих ресурсів, які не повною мірою задіяні у виробничому процесі. Це може бути надлишок землі, капіталу чи фонду робочого часу. Саме на цій основі і виникають для кооперування з фермерськими, колективними та іншими підприємствами та організаціями окремих видів діяльності  - сільськогосподарського виробництва, переробки продукції сільського господарства, організації різноманітних промислових виробництв і тощо.

Таким чином можна  зробити висновок, що основна мета кооперування – підвищення ефективності фермерських господарств, яке досягається  покращенням використання виробничих ресурсів i зниженням виробничих витрат.

Як засіб підвищення ефективності господарювання фермерське кооперування поширене в розвинутих капiталiстичних країнах. Насамперед, воно проявляється в такому типі організаційної структури, як партнерство, а також у формі корпорацій. Партнерство – це форма кооперування, коли створюється підприємство, яким управляють двоє або більше осіб. Джерелом капіталу для органiзацiї такого типу підприємства є власні кошти фермерів, а також взяті нами позики. Всі управлінські рішення приймаються на основі погодження між партнерами.

Отримані прибутки (збитки) розподіляються між партнерами на попередньо визначеній ними схемі. Як правило, в  основі такої схеми лежить внесок кожного партнера в загальну справу. Внеском є капіталовкладення, праця i управлінська дiяльнiсть.

Корпорація – це підприємство, що ґрунтується на акціонерній власності його учасників. Характерною особливістю корпорації є розмежування права власності і права розпорядження власністю. Фермер може бути співвласником, наприклад, молокозаводу, купивши акції цього підприємства. Він братиме участь в управлінні молокозаводом відповідно до кількості своїх акцій – визначити стратегію розвитку заводу, вибирати директора і спеціалістів, визначити цінову політику та ін. Однак, безпосередньо займатися виробництвом на заводі і здійснювати оперативне управління ним будуть інші люди – залучені директор і спеціалісти. 

До переваг корпорації можна віднести: обмежену відповідальність (відповідають тільки сумою коштів, що вкладена в акції, а не своїм майном, як при партнерстві); безперервність функціонування підприємства (корпорація не припиняє своєї діяльності в разі хвороби  смерті власника акцій); простоту у передачі власності – акції легко можуть продаватися іншим особам.

До основних узагальнюючих  принципів сільськогосподарської  кооперації варто віднести: демократичне управління, обслуговування за собівартістю, пропорційність, членський контроль, обмежений дивіденд на пайовий капітал, одержання економії, сприяння освіті тощо. У функціональному плані кооперативи в сільському господарстві можна розділити на маркетингові, постачальницькі, сервісні і багатофункціональні.

Деякі кооперативи варто  розглядати як багатофункціональні, тобто  вони були одночасно задіяні й у маркетингу, і постачанні, і у наданні послуг. Такі кооперативи формуються як союзи для надання різнобічних послуг первинним сільськогосподарським кооперативам і сільському населенню. З погляду географічного охоплення серед них виділяють місцеві, регіональні, міжрегіональні і національні, міжнародні. До найбільш поширених типів кооперативів варто віднести централізовані, регіональні і змішані. Сільськогосподарські кооперативи можуть також брати участь у роботі інших кооперативів, мати свої дочірні, холдингові компанії, утворювати спільні підприємства, спільні ринкові агентства.

Одним з ключових напрямів удосконалення підтримки малих  форм господарювання у сільському господарстві є розвиток обслуговуючих кооперативів. Проблема розвитку кооперації є однією з ключових не тільки для ефективного ведення малих господарських формувань у сільському господарстві, але і для всього АПК України. Як відомо, значних успіхів у розвитку кооперативного руху досягла Англія. Саме ця країна своєю господарською діяльністю виявила значні потенційні можливості кооперації, після чого ця форма співробітництва швидко поширилася в інших країнах та континентах і стала світовим надбанням майже у всіх сферах функціонування людського суспільства.

Потреба в кооперативах у розвитку різних форм господарювання в сільському господарстві за сучасних кризових умов відчувається досить гостро. Особливо це має значення для реалізації потенційних можливостей розвитку господарських формувань, утворених в результаті реформування АПК. Труднощі в організації кооперативів полягають у першу чергу в нестачі обігових коштів для забезпечення їх функціонування. Позитивні зрушення у цьому напрямку уже є. Так, зокрема, при Львівській аграрній палаті в квітні 1999 року створена кредитна спілка. Це неприбуткова громадська організація, яка заснована на внесках членів (налічується понад 1000 осіб), співпрацює з міжнародною організацією з розвитку сільськогосподарської кооперації (ACDI/VOKA) та аграрною страховою компанією "Скарбниця". Згідно з існуючим положенням, мета кредитної спілки полягає у фінансовому та соціальному захисті своїх членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування, фінансової підтримки підприємницьких ініціатив та надання інших фінансових послуг. Для досягнення поставлених цілей сформовано фонди: позичковий і резервний.

Виробничі кооперативи  найбільш вигідні господарствам  фермерського типу чи більшим господарствам  різних організаційно правових форм. Труднощі функціонування таких кооперативних  формувань полягають у тому, що їх важко забезпечити необхідними обсягами робіт протягом року. Це обумовлено об’єктивними чинниками, в першу чергу, сезонністю сільськогосподарського виробництва. Тому при створенні обслуговуючих кооперативів слід враховувати цілий комплекс факторів, вплив яких суттєво визначає раціональне використання техніки, коштів та робочої сили впродовж року.

В першу чергу важливе  значення має з’ясування самої суті того чи іншого формування. Це стосується також кооперативів. Однак, майже  всі сходяться на тому, що кооператив – це основна ланка у функціонуванні різних форм сільськогосподарського виробництва і його суть – в задоволенні потреб тих, хто його створив.

Ефективність функціонування кооперативів у сьогоднішніх умовах значною мірою залежить від того, наскільки реально і об’єктивно проаналізовано розвиток кооперативного руху у минулому, як використано позитивні сторони діяльності колишніх кооперативів у сьогоднішніх умовах.

Як відомо, до 1939 року на території Західної України в сільському господарстві функціонували різноманітні кооперативи, які відігравали позитивну роль в діяльності селянських господарств. З процесами встановлення радянської влади вони припинили своє функціонування. І тому в сучасних умовах мова іде не про зародження кооперативного руху, а про його відновлення з врахуванням позитивних надбань минулого і сьогоднішніх досягнень як вітчизняних, так і зарубіжних форм кооперації.