Класифікація фігур і тропів

 

Синій колір належить до опоетизованих  і романтиками, і символістами. Це колір неба, води, повітря, квітів, очей, тобто тих реалій, що часто стають предметом образного мовотворення. Понятійну групу синього кольору  складають лексеми синій, голубий, небесний, бузковий, фіалковий. Наприклад: І хо- див-блукав до ночі синім степом без доріг (О. Олесь); На цямру монастирської  кринички схилила осінь грона  горобин. Сюди колись приходили чернички, блакитну воду брали із глибин. (Л. Костенко); Ти ідеш крізь синю прохолоду, підійнявши місяць на плечі (В. Симоненко). У поезіях  І. Драча слова синій, голубий, блакитний  мають широке тлумачення позитивної оцінки: легкий, ніжний, добрий, лагідний, сумний; тривожні: сині ноти, синій хист, синій крик, синій жаль світився в її очах; сон голубий, голубі пучки, блакитні пригорщі, блакитний музичний вітер.

 

Епітет фіалковий набув  ознаки «імпресіоністичний», тому що цим  кольором щедро користувалися художники-імпресіоністи. В поезії він вживається рідко: Тихо люстри-самоцвіти фіалкову сутінь ллють (О. Олесь). У значенні «очі кольору  фіалок» вжито іменник фіалки, в результаті виник компресований  епітетний образ: Не умруть твої фіалки, доки я тебе люблю. Очі любої русалки  в душу дивляться мою (О. Олесь).

 

У понятійне поле сірого кольору  як проміжного між чорним і білим  входить кілька кольористичних лексем, серед яких основні сірий, сивий, сизий. Слід зазначити, що хоча слово  сизий у практичній мові майже  не вживається, в українському фольклорі  воно є постійним епітетом, як правило, тільки до слів голуб, голубка (сизий  голуб, сиза голубка). Це слово переноситься на кольористичні ознаки інших реалій і є досить продуктивним епітетом: сизі орлиці, сизі гори, сизі отари хмар, сиза мла, сизі хмари, сизий дим. Наприклад: Ліворуч — сиза казка ночі, чиїсь  ласкаві, ніоісні очі (О. Олесь). У  поезії І. Драча: сива земля, сива пам'ять, сиві муки, скорботи сивий крик, сиві птиці чекання, сизий вітер, сиза тиша.

 

Системний характер кольористичних епітетів виявляється в опозиційному протиставленні слів, що означають  основні частини (компоненти) загального кольорового спектра. Можна виділити такі чотири групи лексем кольористичної семантики:

 

Слова на позначення ознак  «гарячого» спектра. Це словосполучення  з кольористичними епітетами: червона  кров; сонце, як серце, криваве; потоком  вогняним, рожевий схід, на крилах золотих, злотна пряжа, злотисті блики, бурштинове пиво, по­жовклий лист, жовті піски, вогняні вії, іскри палкі.

 

Слова, що використовуються на позначення прохолодного спектра. Це кольористичні словосполучення  на зразок: синє море, блакитне небо, фіалкова сутінь, ясно-зелене дно, синьоокі квіти, музика гір блакитнооких.

 

Ахроматичні позначення типу: голубки білокрилі, руки сніжнобілі, ночі сріблясто-блакитні, срібно-білі крила, сизі орлиці, озера срібноводні, зелено-срібна ковила, сірі скелі тощо. До цього типу можна віднести назви  спільної кольорової ознаки (синтезовані) кольору стобарвні, райдужно-веселі мрії тощо.

 

4. Поетичні словосполучення  з семантикою світлопозначень:  день блискучий, листя прозоре,  променистий вінок, світлий храм, у щасті чистім та аналогічні: Голубіє земля, оповита прозорим  серпанком (О. Ольжич).

 

Епітети внутрішньопсихологічного сприймання

 

Це епітети, що передають  відчування ліричного героя, особисті чи суспільні, пережиті ним, що переплітаються з настроями природи або суголосно, або контрастно. На думку М. Грушев- ського, «форма, в котрій вилиті сі ліричні  настрої, значно артистичніша, тонша  і музикальніша»1.

 

До епітетів, що відображають внутрішні ознаки і властивості  предметного світу або такі, що уявно «приписуються» природі, речам, предметам, належать слова: бездушний, безсилий, безславний, безсмертний, безпам ятний, безцінний, безщасний, бентежний, бідний, блаженний, буйний, грішний, величний, веселий, всесильний, вогняний, гарячий, гіркий, глибокий, глухий, гнівний, голодний, гордий, дивний, дикий, добрий, дорогий, жалібний, живий, журливий, звірячий, злий, кам'яний, крижаний, крилатий, колючий, коханий, ласкавий, легкий, лукавий, любий, лютий, мертвий, милий, могутній, мовчазний, молодий, невтішний, незабутній, незайманий, неземний, незнаний, несамовитий, нещадний, ніжний, німий, невмирущий, нечуваний, отруйний, палкий, пекельний, пе­кучий, печальний, пишний, побідний, порожній, похмурий, прекрасний, проклятий, променистий, прудкокрилий, п яний, радісний, рідний, розкішний, розпачливий, рясний, самотній, світовий, святий, скажений, сліпий, смертельний, солодкий, сонний, співочий, страшний, сумний, таємний, теплий, терновий, тяжкий, хворий, холодний, чарівний, чудесний, чудовий, чудовний, шалений, широкий, шовковий, щасливий та багато інших.

 

Серед внутрішньочуттєвих епітетів окремо виділяють одо- ративні та емотивні епітети.

 

1. Одоративні епітети —  це ті, що характеризують предмет  за запахом, нюхом, смаком, дотиком:

 

гарячий: молитва гаряча, сльози гарячі, гарячі рани;

 

гіркий: О, не взискуй гіркого  меду слави!

 

(Л. Костенко);

 

колючий', колючі болі;

 

пекучий: пекучий біль; є  слова, як жар, пекучі

 

(О. Олесь);

 

солодкий: солодке забуття, солодкий спокій, туга солодка, солодкі  спогади, в солодке страо/сдання, солодкий чад, сон солодкий, солодке  кохання. Наприклад: І невидимі в  пущах солов ї жагу солодку  в звуки виливають

 

(М. Рильський);

 

хГрушевський М. Поезія Олеся // Українське слово. Хрестоматія української  літератури та літературної критики XX ст. — К., 1994. — С. 261.

 

 

 

тужавий: Б'ються груди  об вітри тужаві, каравела в мандри вируша (В. Симоненко);

 

холодний: чуття холодні, холодні люди, серця холодні, тиша холодна, слово холодне. Наприклад: Чу о/сина — могила, чужина — труна, пустеля безплідна, холодна, нудна (О. Олесь).

 

2. Найбільшу групу серед  внутрішньочуттєвих епітетів становлять  емотивні (почуттєві) епітети. Це  закономірно, оскільки автор не  тільки виражає свої почуття,  а й намагається передати свій  поетичний світ одухотворено  у почуттєвому сприйманні для  інших. Наявність таких епітетів  у поезії створює самодостатню  мистецьку якість, поезію узагальненої  поетичності, коли всі окремо  взяті слова ніби відомі, але  на їх сполучуваності виникає  свіжий образ, наївно прекрасний:

 

байдужий: байдужий холод; час  байдужий; сонце байдуже; скелі байдужі; І хочеться бути дужим, і хочеться так любить, щоб навіть каміння  байдуже захотіло о о/сить і жить\ (В. Симоненко);

 

вільний: дух вільний, Дніпро вільний, сокіл вільний, вільна пісня;

 

веселий: степи веселі, краї веселі, серденько веселе;

 

дивний: дивні дива, дивні  чари, дивний ранок, дивний чарівник, дивний бій, дивні струни, дивні лілеї;

 

дикий: регіт дикий, дикий  шал, дикі половці, гори дикі, дикий  сміх; Місцина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної, задумливої поліської краси (Леся Українка);

 

жалібний: вітри стояли жалібні (О. Олесь);

 

живий: живий туман;

 

—загадковий: Ти брела по струмках щаслива в загадковій своїй  красі (В. Симоненко);

 

ніжний: голубка ніжна, ніжні  хвилі, ніжний слід, ніжний цвіт, ніжне  серце, ніжна журба, акації ніжні; А  ніч така ясна і ніжна (О. Олесь);

 

палкий: палка жага, палке  кохання; Чи чуєш в поклику моїм палке  благання? (О. Олесь) тощо.

 

Словник української мови подає кілька усталених експресивних виразів з переносним значенням  слова кривавий, що є епітетом: кривава  неділя, кривава оргія, кривавий банкет, кривава комета, криваві сльози, кривавий піт, кривава праця, криваві  мозолі. Але цей ряд у художніх текстах значно ширший: кривавий бій, кривава січа, бенкети криваві, криваві  сльози, кривава мла, години криваві, кривавий звір, страховища криваві, криваві  рани, меч кривавий, ніж кривавий, відблиски криваві, кривавий огонь, кривавий потік, кривава пожез/са, сонце  криваве, шлях кривавий, криваві, /?/к  кривавий, <?шок кривавий, кривава

 

пісня, криваві ріки, криваве  море. Внутрішній контекст поезії засвідчує  образну гіперсемантизацію. Наприклад: Ще рік минув.

 

Проклятий рік змагання, кривавий рік безкровної борьби, глибоких втрат, даремного чекання, терпіння мертвої  юрби (О. Олесь). Вирази криваві ріки, криваве серце, криваві сльози кваліфікуються як фольклоризми, характерні для образної системи українських історичних дум.

 

Семантичний обсяг епітета  крилатий формується за трьома основними  значеннями: а) схожий на крила ( крилаті  брови); б) піднесений, урочистий (крилаті  почуття); в) який поширюється швидко, ніби на крилах (пор. збірку Лесі Українки «На крилах пісень»: крилаті слова, крилата фраза). Натрапляємо на цей  епітет у поезіях Лесі Українки. Наприклад: Фантазіє, богине легкокрила. У поезіях О. Олеся: Душа моя така ж сьогодні крилата, вільна, як і  ти; Крізь дим прорвався дзвін  крилатий; Не слів мені, а стріл крилатих, вогняних.

 

Слово, образну характеристику якому дає епітет, називають дистрибутом. У поетичній мові це переважно  слова край, земля, сторона, душа, пісня, слово, ніч, серце, день, думи, очі, дні, народ, доля, небо, кохання, дух, час, мрія та ін.

 

Низка епітетів, що характеризує слово-дистрибут, становить його парадигму. Так, слово край має таку парадигму: коханий, щасливий, чарівний, нещасний, пустельний, німий, ясний, розкішний, чистий, мертвий, таємний, веселий, зелений, незнаний, рідний, рабський, холодний, святий, далекий, страдний, тісний. До «слова» формувалася  дещо інша парадигма: огняне, любе, чудесне, кам'яне, страшне, прокляте, безсмертне, рідне, гидке, таємне, холоднеє, шовкове  тощо.

 

Граматичне вираження  епітетів

 

Епітет як образний, естетично  маркований атрибут має дві основні  граматичні категорії для свого  формування і вираження: прикметник з граматичною функцією присубстантивного  означення і якісно-означальні прислівники  з граматичною функцією придієслівного означення — обставиною способу  дії. Наприклад: І марили айстри в  розкішнім півсні про трави шовкові, про сонячні дні, — і в мріях  вважалась їм казка ясна, де квіти  не в'януть, де вічна весна...; Ах, пані, пані чарівна, як я люблю, люблю вас  ніжно, прозоро, радісно, безгрішно!

 

(О. Олесь)

 

Визначаючи епітет як образний естетично маркований атрибут і  ширше — як категорію художнього пізнання світу через образні  ознаки, виділяємо й інші граматичні форми і конструкції, які мають  образно-означальне наповнення і відповідають на запитання граматичного означення  який? як? Наприклад: Волосся жмутами  проміння Горить на зеленій траві (О. Олесь); Розтопленим сріблом блищать  річки (Леся Українка).

 

Епітети, виражені прикметниками

 

Те, що прикметник є основним категоріальним засобом вираження  епітетів, зумовлено двома чинниками: а) його семантикою статичної ознаки (якостей, властивостей, відношень); б) зв'язками з іменником, предметність якого він конкретизує через  свою ознакову (атрибутивну) семантику.

 

Можливості прикметника  виступати епітетом збільшуються за рахунок того, що один і той самий  прикметник може поєднуватися з кількома різними іменниками, а іменник  може мати при собі різні прикметники, конкретизувати свій значеннєвий обсяг  за рахунок прикметника, здатного до розвитку вторинних функцій1.

 

Посилюється епітетна роль прикметника  й тим, що він не тільки лексично, а й синтаксично завжди є атрибутом  до іменника і як тільки зміщує свою ознаку, розвиваючи прямий зв'язок з  іменником або й не розвиваючи, наводить новий, асоціативний зв'язок уже з іншим предметом, — виникає  епітет.

 

Про природну здатність прикметників бути образним означенням — епітетом — свідчить і характер ознак, за яким визначилася загальноприйнята лексико-граматична типологія прикметників. Головним критерієм класифікації прикметників є не ознаки як такі, закладені в  семантичній структурі цих лексем, а міра, інтенсивність та спосіб їх виявлення. Порівняймо визначення якісних  і відносних прикметників: «До  розряду якісних належать безпосередні, прямі, закладені в самій суті предметів ознаки, здатні, як правило, виявлятися з різною мірою або  інтенсивністю.

 

Відносні прикметники  виражають незмінні, сталі щодо міри вияву ознаки предметів і обов'язково через відношення їх до інших предметів  або дій» (виділено нами. — Лет.)1.

 

Отже, якісні прикметники  за комунікативної, зокрема худож- ньо-естетичної, потреби всі можуть бути епітетами  залежно від їх сполучуваності з  іменником, тобто якщо позначувана  ними ознака буде для предмета не постійною  прямою, а приписуваною, привнесеною, перехідною: голий хлопчик і голе дерево (безлисте), холодний день і холодний погляд, німа людина і німа душа.

 

У складі якісних прикметників виділяються окремі групи, які також  по-своєму входять в образну функцію  епітета. Так, найдавнішу за походженням  групу в українській мові складають  первинні, непохідні (з погляду сучасного  стану української мор-

 

'Див.: Грищенко А. П.  Прикметник в українській мові. — К., 1978. — С. 7.

 

2Сучасна українська літературна  мова / За ред. А. П. Грищенка. — К., 1997. _ с. 367.

 

феміки) якісні прикметники: білий, босий, бистрий, гарний, гордий, голий, дикий, добрий, довгий, дорогий, дужий, о/сивий, жовтий, зелений, карий, кислий, крутий, лівий, лисий, лихий, мудрий, німий, новий, повний, правий, прямий, русий, рудий, сивий, сирий, сліпий, скупий, сухий, тихий, тонкий, хворий, хитрий, чорний, чужий, ясний та ін. Тривала традиція образного використання їх у практичній (живій народній) мові, а особливо у фольклорі і художній літературі витворила з них постійні епітети, які у стилістичній системі сучасної української мови є готовими образними  засобами: бистра вода, білий світ, біла вишня, біла хата, білі руки, битий шлях, босе дитинство, гарна дум­ка, голий  степ, дике поле, добра душа, довгий вік, довгий шлях, жива вода, зелений  гай, зеленая дібровонька, карі очі, лиха доля, лиха година, лиха душа, мудра  порада, німа душа, німий погляд, нові думки, новий світ, повний щастя, прямий характер, руса коса, сира земля, скупі слова, сліпа ненависть, тихий жаль, тонкий голос, хитрі очі, хвора душа, чисте поле, чорний ворон. чорні брови, чорна туга, чужий край, чужа нива, ясний місяць тощо.