Програми виховання і навчання «Дитина»

У контексті такого підходу  вважаємо за можливе запропонувати  працівникам дошкільної установи у  спілкуванні з представниками сімей  поряд з розповідною, окличною і заперечною формами речень використовувати запитальну. Психологічно вона більш виграшна, оскільки лишає за батьками право на розмірковування, узагальнення, а за вихователем — право на сумнів: самовпевненість гальмує професійне і особистісне  удосконалення.

Налагодженню ділового й особистісного спілкування з батьками сприятиме усвідомлення ними своїх прав і обов'язків. Слід визнати, що подекуди така робота навіть не передбачена. Звідки батькам дізнатись про те, що повинно передбачатись системою договору з ними і базуватись на юридичних засадах? Якщо про коло своїх обов'язків батьки ще можуть здогадатись, аналізуючи словесні вимоги .представників адміністрації і вихователів (хоча і ці відомості несистематизовані, уривчасті, не позбавлені суб'єктивного забарвлення), то з приводу своїх прав батькам майже  нічого   сказати.

Доцільно чітко визначити права, якими можуть скористатися   батьки   під   час   перебування   малюка  в

дитячому садку, і коло їхніх обов'язків по відношенню до своєї дитини і дошкільної установи. Якщо такий   документ   існує,   пропонуємо:

= переглянути його положення, орієнтуючись на вимоги часу. В разі необхідності внести в нього корективи;

=> подбати про забезпечення  діалектичної єдності прав   і  обов'язків   батьків;

=> забезпечити   доступність   документа  для   батьків;

=> використати наочність  в ознайомленні батьків зі своїми  правами   і   обов'язками;

=> відобразити провідні  положення у батьківських куточках (відмовитись від форми сухої  настанови), супроводжувати їх чіткими  коментарями. Можна використати гумор, жартівливі ілюстрації, проблемні запитання   тощо;

=> зробити положення  документа предметом обговорення, знайти можливість з'ясувати у батьків, наскільки документ задовольняє їх, охоплює всі аспекти взаємодії.

Це надасть взаєминам  батьків з працівниками дошкільної установи певності, сприятиме підвищенню відповідальності обох партнерів, зробить природними взаємоконтроль  і   взаємозвіт.

У спілкуванні з батьками вихователь повинен виступати у двох гармонічно поєднаних між собою ролях   —   учителя    і    учня   одночасно.

Досвідчений педагог не лише навчає і виховує батьків, а й сам у них вчиться, не лише пропонує їм свої готові оцінки дитини, а й заохочує рідних малюка до вироблення власних оцінних суджень, не тільки створює для батьків певну програму його розвитку і виховання, а й з'ясовує ставлення близьких дорослих до неї. По суті, йдеться про необхідність удосконалення вміння педагога не тільки говорити самому,   а  й   вислуховувати  іншого.

Вихователь для батьків  — не керівник, не наставник, не контролер, а передусім — близька, мудра, терпляча, освічена людина, до якої можна прийти на СПОВІДЬ.  А сповідуватись,  як відомо,   можна лише тому, до кого відчуваєш довіру, кого поважаєш, у порядності кого не сумніваєшся. Готовність більшості батьків сповідуватись вихователю, довірити йому сімейну таємницю, запитати про найінтимніше — один з важливих показників благополуччя у взаємовідносинах  рідних  і  близьких  дитині  дорослих.

Важливим аспектом гуманізації  системи роботи з сім'єю є формування у батьків самоповаги: адже лише той дорослий, який поважає себе, здатний плекати почуття самоповаги у сина чи доньки. На жаль, не завжди вихователі приділяють цьому питанню належну увагу: вдаються до слів неповаги на адресу матері чи батька, коментують за спиною батьків їхні вчинки, виговорюють їм у присутності дітей, низько оцінюють їх батьківські здібності тощо. Це, по-перше, може призвести до зниження самооцінки у батьків, а по-друге, віддаляє батьків від вихователів, формує  у  них упередженість,   невпевненість,   тривогу.

Отже, доцільно частіше говорити батькам про те, що піднімає їх у власних очах, додає почуття впевненості й оптимізму. Це не означає, що не слід об'єктивно оцінювати батьків — їхні слова, вчинки, наслідки певних дій. Йдеться про необхідність надавати перевагу позитивним оцінкам. Мудрість такої позиції педагога не відразу позначиться на його роботі, проте він обов'язково матиме змогу впевнитись у  її доцільності.

З цим аспектом гуманізації  тісно пов'язаний і інший —  розвиток у дошкільників почуття  своєї значущості, самоцінності. Вирішення цього завдання потребує об'єднання зусиль педагогів і батьків: адже саме від них діти одержують першу інформацію про себе, про те, які вони сини і доньки, трудівники, друзі тощо. Дорослі відповідальні перед майбутнім малюків за ті оцінки, які роблять на їхню адресу сьогодні. Вони або живлять дарований дітям природою оптимістичний погляд на себе як на істот розумних, умілих, чуйних, або, навпаки, руйнують його. Тим самим батьки і педагоги або допомагають дошкільникам прийняти власне «я», полюбити себе, радіти власним чеснотам,  або стають на заваді цього,  провокують виникнення конфліктів (зовнішніх і внутрішніх), комплексів,   невротичних  проявів.

Радимо вихователям  пильніше придивитись до процесу  оцінювання вчинків, властивостей, продуктів праці дошкільнят, звернути увагу на те, на чому саме вони роблять наголос під час розмов з батьками своїх вихованців — на аналізі чеснот дитини чи на критиці його вад. Корисно періодично запитувати у себе: «Чого чекає від мене мама Катрусі? Чому обминув стороною тато Іванка?» Об'єктивні відповіді допоможуть визначити тактичні помилки, внести в разі необхідності зміни у манеру поведінки, у зміст спілкування.

Пропонуємо вихователю поставити себе на місце батьків, яким майже щовечора кажуть: «Вітя знову бився», «Тетянка, як завжди, не впоралась із завданням», «Ваш Миколка жадібний, з ним не хочуть гратись діти» тощо. Які почуття можуть викликати подібні узагальнення у батьків дошкільників? Важко уявити, що після цього - мати чи батько посміхнуться малюкові  і  скажуть  ніжні  слова.

Отже, оцінка вихователя, висловлена батькам на адресу сина чи доньки, не тільки сприяє (або не сприяє) розвитку самоповаги у малюка, а й впливає на прояви батьківської любові. Легше любити розумного, кмітливого, вмілого, доброго сина, ніж нерозумного, невмілого і злого. Внаслідок дефіциту батьківської любові дитина може замкнутися у собі, втратити почуття захищеності, рівноваги, довіри до дорослих.

Не слід прагнути штучно перетворювати батьків на вимогливих і прискіпливих вихователів, культивувати в них риси суддів власних дітей. Батьки, передусім мати, покликані не стільки вимагати від малюка досконалості, відповідності високим зразкам (це призначення вихователів, учителів), скільки любити мого, приймати таким, яким він є, вболівати за нього, делікатно виправляти його вади. Завдання вихователя — плекати батьківську любов, з допомогою оцінних суджень зводити її в розряд найвищих чеснот.    Цим    самим    педагог   робить    безцінну   послугу дитині — дарує їй батьків, до яких вона зможе прийти із своєю слабкістю, неспроможністю, невпевненістю,   перед  ким   зможе   не  кривити  душею.

Гуманізація роботи з  сім'єю передбачає внесення змін у її зміст. Доцільно поставити акценти  на таких  її  аспектах:

♦  забезпечення умов розвитку життєздатності дошкільника (фізичного і психічного здоров'я, самостійності, оптимізму, впевненості у своїх можливостях,   самоповаги,   вміння  долати  труднощі);

♦  виховання моральності (розвитку у дитини потреби і здатності  бути корисною людям, уміння без спонукань ззовні братись і доводити до кінця справу, звичку виконувати будь-яке завдання якісно, не розраховуючи   на  схвалення  і   заохочення);

♦  статеве виховання (значення психологічних особливостей дівчаток і хлопчиків; виховання у дітей статевої самосвідомості; повага до проявів першої   закоханості  дитини   тощо);

♦  врахування індивідуальних особливостей дошкільників у сім'ї  і в дитячому садку (типологія  дітей, відмінності у підходах до «шустриків» і «мямликів»; особливості спілкування інтровертів і екстравертів  тощо).

Гармонізація   взаємин  педагогів   і  батьків

Гармонізувати взаємини — означає побудувати їх за правилами  гармонії, яка передбачає узгодженість поглядів і поведінки обох сторін, злагодженість, суголосність, розмірність стосунків. По суті, йдеться про необхідність оволодіння партнерами мистецтвом спілкування і наукою бути відповідними, поліфонічними, співзвучними один одному. На жаль, це вдається не  завжди.

Гармонізація взаємин  можлива лише за таких умов:

♦  готовність обох сторін акцентувати увагу на тому,   що  їх  об'єднує,   а  не  роз'єднує;

♦  оволодіння умінням  адекватно реагувати на ситуацію,   вчинок,   слово   іншої  сторони;

♦  здатність педагога і батьків критично переоцінити власне вміння спілкуватись, виявити високу культуру ;

♦  озброєність вихователя знаннями особливостей вихованця (вікових, індивідуальних) і сім'ї (тип, склад, система цінностей, культурний і освітній рівень, матеріальний достаток, віросповідання, стан здоров'я членів   конкретної  родини).

Оскільки означені вище умови дуже важливі, мають свою специфіку, певною мірою визначають успіх справи, зупинимось детальніше на аналізі кожної з них. Аналіз реальної практики взаємин педагога і батьків дає підстави стверджувати, що обом сторонам буває важко дійти згоди, досягти одностайності думок, оцінок, дій, порозумітись одна з одною. І вихователям, і батькам доцільно вдосконалювати своє вміння підтримувати і розвивати діалог, спрямовувати зусилля на пошуки спільних точок відліку, кутів зору, по-цій,   які  їх  зближують.

Сподіваємось, що у роботі з батьками вихователям стануть  у нагоді узагальнення сучасної психології приводу спілкування як виду діяльності. Отже, взаємини педагога з батьками будуються на трьох принципах — суперництва, компромісу і кооперації. У будь-якому нормальному спілкуванні ні ти якоюсь мірою проявляються. Справа лише в тому, в якій саме дозі: ліки в малій дозі виліковують людину,   у  великій   —   перетворюються  на  отруту.

Чи завжди елемент  суперництва у спілкуванні вихователя  з  батьками   —   явище  негативне?   Безумовно, ні.  Його присутність у малій дозі може виявитись пусковим   механізмом   діалогу,   стимулювати   активність, прояви    творчості,    незалежність    думок.    Наприклад, спілкуючись   з   освіченим,    культурним,    авторитетним батьком,    вихователь    намагається    виявитись    рівним, гідним партнером  —  він орієнтується на високий зразок, контролює   свою  поведінку,   мову,   міміку,   жести. Безумовно,   ні   за яких  умов   суперництво   не   повинно домінувати  у спілкуванні,   інакше  гармонія  буде   порушена,   з'являться   ознаки   відчуженості,    індивідуалізму,   агресивності. Певну роль у спілкуванні, в його гармонізації відіграє компроміс, тобто здатність сторін на основі взаємної домовленості дійти згоди, порозумітись. Це тим важливіше і одночасно складніше, чим більш відмінні, несхожі уподобання, манера поведінки, погляди на життя, система виховання батьків і педагогів. Але ж спілкуватись, домовлятись, обмінюватись думками їм доводиться майже кожного дня. Отже, доцільно вдосконалювати своє вміння відчувати партнера, з повагою і розумінням ставитись до його незгоди з вашою позицією, зупиняти потік негативних почуттів і слів, які лише зашкодять справі. Непоступливість, упертість, демонстративна незгода партнерів не приносять користі жодному з них, не вирішують існуючих проблем, не призводять до ефективного їх розв'язання.

Безумовно, йдеться про  доцільну, розумну, необхідну долю компромісу, без якої буває складно дійти згоди, а не про зайву, бездумну, легку поступливість як відмову педагога чи батька від власної точки зору. Досвід, інтуїція, вміння відчути психічний стан партнера, прогнозування можливих наслідків повинні допомогти вихователю і батькам зробити свій вибір, схилитись до тієї чи іншої тактики поведінки, визначити міру необхідної і доцільної поступливості, здатності   до  компромісу.

Особливу роль у спілкуванні  вихователів з батьками повинна відігравати кооперація, тобто здатність обох сторін до поєднання зусиль, до знаходження спільних, близьких, зрозумілих обом і прийнятних позицій, думок, оцінок. Для цього необхідно виявити зацікавленість у колективному вирішенні проблеми, у знаходженні можливостей щось додати до думки чи дії  партнера,   у  сприянні   сумісництву.

Кооперація як своєрідна  форма організації взаємин вихователів і батьків передбачає участь обох сторін у спільних заходах (проведенні свят, зборів, педрад тощо). Це потребує від них уміння розподілити між собою ділянки роботи і коло обов'язків з урахуванням   бажань   і   можливостей   партнерів. Гармонійності спілкування сприятимуть удосконалення вихователем процесу саморегуляції поведінки, вміння об'єктивно оцінювати факти, ситуації, вчинки батьків  і  відповідно  поводитись.

Гармонійні взаємини з батьками вихователь може налагодити лише за умови, коли він знає вікові й індивідуальні особливості  дошкільників, враховує їх у своїй  педагогічній діяльності, орієнтує на них сімейне   виховання.

Гармонізація взаємин  передбачає інформованість батьків про особливості розвитку дитини. За даними досліджень, поінформованість батьків відносно вікових та індивідуальних особливостей власного сина чи доньки далека від ідеалу. Важко розраховувати на спільність зусиль, якщо вихователь краще орієнтуватиметься у чеснотах і вадах малюка, ніж рідні батьки. Тому ми пропонуємо у практиці роботи використовувати анкетування членів родин, яке актуалізує для них необхідність поглиблення знань про вікові й індивідуальні особливості дитини. Далі наводимо кілька  варіантів   анкет  для  батьків.

 

Анкета   1

{вивчення  ціннісних  орієнтирів  батьків)

1.  Якою   б  Ви   хотіли   бачити   свою   дитину  через кілька  років?

2.  Що  Вас   радує  в  дитині?

3.  Що   найбільше   в   ній  турбує?

4.  За  що  Ви   найчастіше   схвалюєте дитину?

5.  За  що  висловлюєте   їй  невдоволення?