Програми виховання і навчання «Дитина»

3)  поведінку дитини  в ситуації, вибору, необхідності  прийняття  рішення;

4)  кількість звернень  по допомогу дорослого або  інших  дітей;

5)  характер  цих   звернень,   спосіб   виявлення;

6)  кількість ініціативних  дій (пропозицій, ідей, рішень  тощо);

7)  спосіб   вираження   ініціативних  дій;

8)  активність у  ході виконання діяльності, наявність  навичок;

9)  впевненість   в   успіху   розпочатої   справи;

10)  спроби оцінювання себе та інших у процесі діяльності;

11)  досягнення (або  недосягнення) дитиною позитивного   кінцевого  результату.

Отже, дані про поведінку  дітей при зіткненні з труднощами, кількість і характер звертань по допомогу дадуть інформацію про незалежність дошкільнят. Відомості про критичність ви одержите, фіксуючи ступінь упевненості в успіху, спроби оцінювання, та порівняєте їх з реальним результатом дитячої діяльності. А кількість та спосіб вираження ініціативних дій, прояви активності свідчитимуть про такий компонент   самостійності,   як  ініціативність.

Зміст роботи з розвитку самостійності залежить від   індивідуальних  особливостей  дитини.

Розпочати слід з розробки системи позитивних впливів   на   сімейне   виховання.

Насамперед вихователю треба звернутися до батьків   з  такими  порадами:

1.  Поважайте прояви  самостійності дитини, підтримуйте   та  заохочуйте   їх.

2.  Шукайте можливість  для надання дитині права приймати самостійне рішення в грі, побуті, спілкуванні,   навчанні.

3. Надавайте право вибору (діяльності, матеріалів, іграшок) хоча б з двох, а краще — з кількох варіантів.

4.  Обмежуйте себе  в обслуговуванні дитини, не робіть  усе за неї: малюк ніколи  не стане самостійним, якщо   буде  розраховувати  на  вашу  допомогу.

5.  Ваша позитивна оцінка — важливий чинник формування впевненості дитини в собі, віри в свої сили,   бажання діяти самостійно.

У цілому в дошкільному  навчальному закладі для становлення  самостійності дитини слід створювати такі умови:

—  надавати можливість діяти самостійно (у грі, спілкуванні, побуті, навчанні), робити свій власний вибір,   розв'язувати  нескладні  проблемні  ситуації;

—  озброювати дітей  раціональними засобами пошукової та практичної діяльності, вправляти в умінні використовувати   здобуті   вміння   та   навички;

—  забезпечувати можливість для раніше несамостійних дітей продемонструвати свої нові вміння та навички   перед  іншими   дітьми;

—  сприяти визнанню раніше несамостійної дитини в групі  однолітків, підвищенню її статусу, росту впевненості в собі, віри в свої сили. Для цього необхідно зробити самостійні дії дитини значущими для всієї групи;

—  позитивно оцінювати  дії та поведінку дитини тоді, коли вона долає певні труднощі, розв'язує проблемні  для  себе   або   інших  ситуації;

—  надавати дітям  можливість оцінювати свої дії, вчинки,   результати  діяльності  тощо;

—  вводити ті мотиви діяльності, що сприяють підвищенню самостійності: мотиви соціального заохочення   та  соціальної  значущості  дій   і  вчинків;

—  регламентувати допомогу дорослих, забезпечувати оптимальне сприяння дитині, поширювати використання непрямих методів керівництва (навідні питання, поодинокі вказівки, попередні позитивні оцінки тощо).

Широко впроваджуйте методи, що сприяють розвитку  самостійності  як  властивості   особистості.

Метод проб і  помилок — це самостійне вирішення конкретного завдання за допомогою перебору багатьох варіантів рішень з метою визначення найсприятливішого. Він ефективний при наявності невеликої кількості варіантів, в інших ситуаціях потребує багато  часу.

Вправою, що навчає цьому  методу, може бути гра   «Що   буде,   якщо   ...?»

Гра   «Що  буде,  якщо   ...?»

Мета: вчити дітей самостійно знаходити різноманітні варіанти вирішення проблеми; розвивати творче мислення, увагу, виховувати гуманне ставлення   до   довкілля.

Варіант   І

Хід.   Вихователь:   «Що .буде,   якщо   ... ...   сніг   не   розтане?

...   сонце   не  сховається?

...   пташки   не   полетять   на  південь?»

Варіант   II

Вихователь:   «Що   треба  зробити  для  того,   щоб

...   врятувати   зайчика  від вовка?

...   колобка  від   лисиці?

...   захистити   зайчикову хатинку?

...   білочці  підготуватися   до   зими?

...   допомогти   птахам  узимку?»

Суть методу аналізу полягає в тому, що будь-яке завдання розкладається на складові або на ряд характеристик. Після цього даються пропозиції щодо кожної складової, встановлюються взаємозв'язки між ріпними  предметами,   явищами.

Гра   «Зробимо  по-своєму»

Мета: навчити дітей  самостійно розподіляти завдання на складові, поетапно виконувати його; розпивати    просторове    мислення,    виховувати   уважність, самостійність.

Хід. Діти повинні поетапно переробити предмет, докорінно змінивши його, перетворити на інший. На кожному  етапі діяльності змінюється лише одна ознака. Наприклад: двері переробити на стіл; квітку — на сонечко; склянку — на коробку. Завдання можна виконувати словесно, графічно або за допомогою конструкторів.

Гра   «Як  використовувати?»

Хід. Перед дитиною  ставиться предмет, їй пропонується дати кілька варіантів відповідей щодо способів його використання. Склянка для пиття, для складання предметів, для вимірювання об'єму рідких та  сипучих речовин  тощо.

В основі методу аналогій лежить навчання дитини самостійному пошуку різноманітних аналогій, виділенню   однакових  або  подібних якостей.

Гра   «Мої  добрі   справи»

Хід. Вихователь: «Я сьогодні зробив добру справу — погодував птахів на вулиці». Дитина повинна побудувати аналогічне речення. Наприклад: «Я сьогодні   зробив  добру  справу   —   приніс   бабусі  капці»

Гра   «Продовж   речення»

Мета: навчити дітей  самостійно закінчувати думку, спираючись на аналогічні відповіді ведучого; розвивати уяву, пам'ять; виховувати гуманні почуття, повагу до  оточуючих,   любов  до   природи.

Хід.   Ведучий  називає   початок  речення  і  пропонує   дитині  самостійно  його   закінчити. «Я  думаю,   що   добре,   коли...» «Птахи   відлітають   у   теплі   краї,   тому   що...» «Коли бабуся спить, не можна кричати, тому що...» «Ластівки низько літають над землею,  тому що...»

Метод протиріччя базується на розвитку вміння самостійно виявляти протиріччя, на виділенні протилежних  якостей,   їх  зіставленні  і  поєднанні.

Гра   «Гарно   -   погано»

Мета: розвивати вміння самостійно знаходити протилежні якості предметів та явиш, розвивати увагу, мислення, здатність оцінювати свої дії; виховувати почуття справедливості, вміння розв'язувати проблеми  і   ситуації.

Хід. Організовують дві  команди «Гарно» і «Погано». Ведучий називає предмет або явище. Команди по черзі називають позитивні та негативні його якості. Наприклад, ведучий говорить: «Йде сніг». Команда «Гарно»: «Можна кататися на санчатах». Команда «Погано»: «Але слизько». Команда «Гарно»: «Усім людям весело». Команда «Погано»: «Не можна  сісти на  лаву»   і т.д.

Важливо пам'ятати, що робота з виховання самостійності   —   це   не   «кампанія»,   яку   можна  розпочати і припинити. Це — систематичний, копіткий і довготривалий процес, який потребує постійної уваги. Тільки за такої умови очікування стосовно самостійності малюків реалізуються в конкретних особистісних проявах.

Одним із ключових аспектів особистісного становлення дошкільників є формування в них почуття самоповаги.

Самоповага — це позитивне  емоційно-забарвлене ставлення дитини до самої себе, що складається внаслідок переживання шанобливого ставлення до неї дорослих (батьків, вихователів, родичів) та однолітків. Самоповага — це внутрішнє утворення самосвідомості, що проявляє себе у поведінці, діяльності, взаєминах. Виховувати у дітей самоповагу означає створити для них таке середовище, де б кожна дитина відчула свою цінність у зв'язку з володінням суспільно визнаними якостями. На думку психологів, для дошкільників такими якостями можуть стати: здатність бути незалежними від допомоги інших (ровесників чи дорослих), прагнення реалізуватися через власноручно виготовлений предмет, прояви критичності у самооцінці, готовність до непопулярної поведінки заради збереження хорошої думки про себе дорослих. Міра доброго, шанобливого ставлення педагога до дитини у зв'язку з названими якостями багато в чому визначає особливості  самоповаги  останньої.

Сигналами неблагополучного внутрішнього світу дитини (відчуття мало цінності, невпевненості в собі, незадоволеності  собою)   для  вихователя  можуть  бути:

— надзвичайно висока залежність дитини від оточуючих (інших дітей чи дорослих), коли часто чути від неї «я не можу», «я не вмію», «у мене не вийде». Такі діти претендують на допомогу, ще не спробувавши щось зробити самостійно. І якщо для деяких з них досить підбадьорюючого погляду чи просто постояти поряд, коли вони виконують якесь завдання, то інші почувають себе абсолютно безпорадними без прямої допомоги педагога, їм важко визначитися в ситуації вибору виду і змісту діяльності, тому вони просто  повторюють  вибір  інших.   Невпевненість  у  собі

призводить до того, що ці діти намагаються уникати ситуацій підвищеної уваги до себе, змагальних моментів. Вони вирізняються підвищеною тривожністю, образливістю,   невпевненістю;

—  недбалість при виконанні доручень, нездатність доводити розпочату справу до кінця. Значно рідше, аніж інші, ці діти намагаються привернути увагу до себе через власноручно виготовлений предмет, а потребу у визнанні задовольняють часто неприйнятними способами: кривляються, блазнюють, ігнорують зауваження  дорослих,   обдурюють   тощо;

—  неадекватність самооцінки старшого дошкільника. Прагнення дитини не бачити недоліки своєї роботи, будь-що вважати її найкращою або, навпаки, постійно бути незадоволеною результатами — це ознаки проблемної самооцінки. Тому педагогові необхідно так організувати взаємодію з дитиною, щоб на тлі критичної самооцінки в дитини не знижувалося відчуття власної цінності, отже, не страждала самоповага.

У роботі з дітьми дошкільного  віку слід враховувати наявний рівень самоповаги кожної дитини з тим, щоб створити оптимальні умови для її розвитку. І все ж можна говорити про певні загальні тенденції стосовно будь-якої дитини, на які доцільно орієнтуватися педагогові, виховуючи в дошкільника самоповагу. Наведемо  деякі  з  них.

1. Шанобливе ставлення  вихователя до дітей. Вихователь  для дитини є значущою людиною.  Все, що йде від цієї людини, поступово набуває для дитини  значення «цінності», отже, добре,  шанобливе ставлення не тільки  переконує дитину в її «високій ціні», а й формує спосіб поведінки: шанобливо ставитися до інших людей та приймати від інших лише у достатній мірі шанобливе ставлення. Що означає «шанобливо ставитися до дітей»? Необхідно враховувати дитячі інтереси, потреби, можливості. Для цього частіше надавати змогу вибрати вид діяльності, ступінь складності завдання, спосіб виконання; радитися з нею щодо змісту діяльності, разом складати плани.

Слід враховувати права  дітей. Мова йде про права, що реалізуються у повсякденному житті: право на недоторканість («ніхто не має права бити і ображати інших»), право на приватну власність («ніхто не має права брати без дозволу чужі речі, можна лише попросити»), право на власну думку («кожний має право висловлювати свою думку, погляди, і ніхто не має права їх ігнорувати») тощо. Відчуття задоволення від володіння правами викликає в дитини переживання своєї цінності й значущості. Доцільно залучати дітей до обговорення прав, оскільки свідоме їх вироблення певною мірою гарантує їх дотримання. Паралельно з розмовою про права дітей слід порушити і питання самостійного вироблення дошкільниками правил поведінки. До самостійно вироблених правил інше ставлення, аніж до тих, що нав'язані ззовні. Така позиція щодо дітей не лише перетворює їх на активних суб'єктів життєдіяльності, а й переконує   у  власній   значущості.

Не менш важливим є  прагнення оволодівати культурою спілкування. Елементами такої, що найбільшою мірою впливають на виховання самоповаги, можна вважати силу та інтонацію голосу, лексику, жести, міміку. Не слід кричати, вживати брутальні слова, надмірно жестикулювати, домінувати як у просторі, так  і   психологічно  над  дитиною.

Необхідно забезпечити  індивідуальне спілкування педагога з кожною дитиною протягом дня. Сам  по собі факт індивідуального спілкування додає дитині відчуття ЇЇ значущості. З метою упорядкування періодичності та характеру спілкування доцільно завести спеціальний щоденник. Це допоможе вихователю не тільки краще пізнати кожну дитину і проаналізувати особливості її внутрішнього світу, а й виробити певну стратегію у вихованні. Змістом спілкування може бути настрій дитини, характер її ставлення до людей, подій, до себе, різноманітні ініціювання. Особливу увагу слід звернути на дітей із зниженим рівнем самоповаги, оскільки вони в першу чергу потребують таких індивідуальних контактів. За оптимальну норму контактів дорослого і дитини можна вважати 3—4 протягом  дня. Дуже важливим є виважене ставлення педагога до оцінок. Неприпустимо, коли характер часткового оцінювання визначає і характер сприйняття дитини в цілому. Тому педагог повинен навчитися позитивно, із щирою зацікавленістю ставитися до будь-якої дитини, незважаючи на її успіхи на заняттях, здібності, поведінку. Надзвичайно шкідливим для * самоповаги можна вважати і. оцінювання, що полягає у порівнянні "дітей. Краще не поспішати оцінювати дитину. Відомо, що оцінка дорослого впливає на самооцінку, яка є регулятором дитячої поведінки. Часто досить доброзичливого погляду і посмішки, щоб дитина зрозуміла, що до неї добре ставляться, її «приймають». Це активізуватиме її життєдіяльність. Корисно ширше залучати дітей до самооцінювання; ініціювати дитину до роздумів щодо докладених зусиль при виконанні діяльності, результатів зробленого нею, можливих змін, доцільності чи недоцільності власної поведінки тощо. Не треба лякатися, що діти спочатку виробляють неадекватну самооцінку. Це процес тривалий. Поступово вони навчаться зіставляти свої результати з результатами інших дітей, із запропонованими взірцями, зрозуміють, що висловлена вголос критична самооцінка не знижує доброго ставлення до них педагога. Так складається оптимістична, достатньо критична самооцінка.