Методи навчання

Методи навчання.

 

 План.

 

1. Сутність і функції  методів навчання.

 

2. Класифікація методів  навчання.

 

3.Методи усного викладу  навчального матеріалу.

 

4.Наочні методи навчання.

 

5. Практичні методи навчання.

 

6.Дидактичні ігри.

 

7.Самостійна робота учнів  як метод навчання.

 

8.Формування в молодших  учнів пошукової діяльності.

 

9. Вибір і поєднання  методів навчання.

 

10.Педагогічні технології.

 

11.Підготовка навчального  обладнання.

 

Сутність і функції  методів навчання

 

У методів навчання як дидактичної  категорії тривала історія розвитку. Сучасне розуміння їх сутності значно відрізняється від того, що було прийнято навіть у по-воєнний час, що зумовлено підпорядкованістю методів цілям і змісту навчання: з їх зміною поступово змі-нюються й існуючі уявлення про методи. Таким чином, можна вважати, що розуміння сутності методів має історичний характер.

 

Термін метод (від грец. — методос) означає спосіб пізнання явищ природи і суспільства.

 

Американський педагог К.Керр виділяє чотири гло-бальні "революції" в галузі методів навчання залежно від того, який засіб навчання переважає (1972). Перша полягає в тому, що замість учителів — батьків навчанням почали займатися вчителі-професіонали. Друга револю-ція полягала в тому, що на зміну усному слову прийшло писемне; третя — ввела у навчання друковане слово; четверта, передбачає част-кову заміну деяких методик комп'ютерними техноло-гіями.

 

Найдавнішою формою передачі соціального досвіду дорослих дітям  був показ зразка дій, багаторазове їх повторення та відтворення, тобто  репродуктивний ме-тод. У ролі вчителів були батьки, дорослі, з якими жила дитина, і навчання відбувалося, як правило, індиві-дуально.

 

З виникненням писемності навчання почало здійс-нюватись у школах переважно через заучування текстів і точне їх відтворення. Такий спосіб навчання пізні-ше дістав назву схоластично-догматичного, а методи, яким воно здійснювалося, — догматичних.

 

В епоху Від-родження гуманістичні ідеали освіти зумовили появу ці-лей розвитку особистості на основі її активності та самодіяльності, виникнення позитивних емоцій від піз-нання. Догматичні методи були непридатні для реа-лізації нових цілей освіти. Тому філософи-гуманісти Ф.Рабле, М.Монтень, Ф.Бекон вважали, що в навчан-ні мають застосовуватися практичні методи та спостереження учнів за природними явищами, так виник експери-мент, щоб діти не просто засвоювали готові знання, а вміли самостійно думати. Спираючись на ці ідеї, Ян Амос Коменський різко критикував словесно-догма-тичні методи навчання і обстоював забезпечення са-мостійного чуттєвого пізнання як основу активності учня.

 

Значний внесок у теорію методів навчання зро-бив КД.Ушинський. Він виділив загальну і часткову теорію методів. Під впливом ідей К.Д.Ушинського та його послі-довників у дореволюційній педагогічній теорії з'явилися дослідження про значення самостійної роботи, прак-тичних завдань.

 

У розвитку теорії методів  кроком уперед були спро-би дидактів розрізнити у методах зовнішню і внут-рішню сторони. На це звернув увагу ще АДистервег. А про внутрішню сутність методів відомий російський педагог П.Ф.Каптерєв (1849 — 1922) писав, що най-істотніше у формах навчання — вид знань, спосіб, в який знання переходять від учителя до учнів.

 

Залежно від характеру  пізнання П.Ф.Каптерєв ви-діляв три форми методів:*

 

догматичну, коли знання передається  в готовому вигляді й відтворюється  без змін;*

 

аналітичну (вчитель розкладає  знання на елементи й показує роль кожного);*

 

генетичну, коли розкривається  процес виникнення знань, їх розвиток і остаточний вигляд.

 

У генетичній формі учений виділяв сократичний метод, коли вчитель розкриває шлях набуття  знань, і евристичний, коли учні самі відкривають знання під керівництвом учителя.

 

 Предметом обговорень  були і лишаються питання визначення  функцій методів навчання, їх  класи-фікації та умов оптимального застосування. У дванадцяти підручниках з пе-дагогіки і монографіях з теорії методів навчання, ви-даних до 1970 року проаналізованих І.Я.Лернером, називалися такі методи: розповідь, пояснен-ня, лекція, бесіда, робота з підручником, книгою, ілюстрації, демонстрації, лабораторні роботи, письмові робо-ти, графічні роботи, самостійні спостереження, робота на ділянці, у майстерні, вправи, розв'язування задач, практичні роботи, екскурсії, повідомлення учнів, заучу-вання, експерименти, вправи на застосування знань у нових умовах, творчі усні й письмові роботи, дослід-ницька робота, програмоване навчання, повторення .

 

У 80 — 90-х роках вийшло кілька ґрунтовних праць,

 

з теорії методів навчання (А.М.Алексюк, Ю.К.Бабанський, І.ЯЛернер, М.І.Махмутов, М.М.Скаткін).

 

Методи визначити як засоби, за допомогою яких учні під керівництвом учителя ідуть від незнання до знання, від неповного і неточного  знання до повнішою й точнішого. Методи навчання -це способи упорядкованої взаємозв'язаної діяль-ності вчителя й учнів, спрямовані на розв'язання навчально-виховних завдання.

 

Функції методів навчання:

 

-мотиваційна; -навчальна; -розвивальна; -виховна; -організаційна.

 

Взаємозв'язок методів і  прийомів навчання в дидактиці —  рухливий і залежить від функції, яку вони виконують. Тому в педагогічній літературі одні й ті самі поняття  нерідко вживаються як у розумінні "метод", так і в значенні "прийом". Це, стосується аналізу, синтезу, індукції, дедукції, узагальнення, порівняння. У початковій школі порівняння використовується переважно як дидактичний  прийом, як засіб керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів, спрямованою на встановлення в певній послідовності відношень по-дібності, тотожності й відмінності. Питання взаємозв'язку методів і прийомів навчання має не лише теоретичне, а й практичне значення, бо вдосконалення прийомів сприяє і вдосконаленню мето-ду в цілому.

 

Отже, головне в методі навчання — можливості для організації  пізнавальної діяльності учнів; у методі взаємопов'язана й послідовно відбувається спільна діяльність учителя і  учнів, спрямована на досягнення певної навчальної мети.

 

5.2. Класифікація методів  навчання

 

 Питання класифікації  методів навчання має свою  історію. Найдавнішою є класифікація  методів за зов-нішніми діями вчителя та учнів на заняттях. Зокрема, школярі розповідають, слухають, читають, відповідають, розв'язують задачі, пишуть тощо.

 

 Відповідно дидакти описували методи розповіді, бесіди, роботи з книжкою, картиною, методи розв'язування задач, вправлянь то-що. Відомо кілька підходів до класифікації методів.

 

До 70-х років поширеними і визнаними класифікаціями були такі:*

 

за джерелом знань —  словесні, наочні, практичні (Н.М.Верзилін, Є.Я.Голант, Є.І.Перовський);*

 

за основною дидактичною  метою — методи набут-тя нових знань, формування вмінь і навичок, закріп-лення, застосування, перевірки (М.О.Данилов, Б.П.Єсипов);*

 

за ступенем активності учнів  — методи пасивні й активні (Є.Я.Голант).

 

У 80-х роках активно  розвивалась теорія змісту і методів  навчання.

 

Відповідно до цього дидакти розробляли загально-дидактичні методи навчання. За М.М.Скаткіним і І Я.Лернером, до них належать пояснювально-ілюстративний, інструктивно-репродуктивний, метод проблемного навчання, формування творчих можливостей учнів. Ці методи відповідають різним рівням пізнаваль-ної діяльності учнів. Вони охоплюють усі цілі навчання і розвитку, дають змогу побачити навчальний процес цілісно, в системі дій учителя і учнів.

 

Серед відомих класифікацій вирізняється системним підходом класифікація Ю.К.Бабанського. Учений виді-ляє три групи методів навчання, беручи до уваги основні компоненти процесу навчання у взаємозв'язку викла-дання і учіння:

 

1) організація і здійснення;

 

2) стимулювання і мотивація;

 

3) контроль і самоконтроль.

 

 Організація і здійснення  навчальної діяльності передбачають  передачу, сприймання, осмислення, запам'ятовування  інформації та практичне її  застосування. Тому до цієї групи  Бабанський відносить словесні, наоч-ні, практичні методи і методи передачі інформації че-рез різні практичні, трудові та інші дії.

 

Методи організації і  здійснення навчальної пізнавальної діяльності:

 

-Словесні; наочні; практичні; ( аспект передачі і сприймання навчальної інформації);

 

- Індуктивні і дедуктивні; ( логічний аспект);

 

- Репродуктивні і проблемно-пошукові ( аспект мислення );

 

- Методи самостійної роботи  під керівництвом учителя ( аспект  управління учінням ).

 

Методи стимулювання і  мотивації навчально-пізнавальної діяльності, виходячи з наявності  двох великих груп мотивів, Ю.К.Бабанський розподіляє на методи:

 

-стимулювання і мотивації інтересу до учіння (пізнавальні ігри, дискусії, емоційне переживання тощо) і методи стимулювання та мотивації обов'язку і відповідальності в учінні (заохочення, осуд тощо).

 

 

 

5.3. Методи усного викладу  навчального матеріалу

 

До групи пояснювально-ілюстративних  методів нав-чання входять словесні, наочні і практичні методи. Словесні методи включають усний виклад нав-чального матеріалу самим учителем (розповідь, вик-лад, пояснення, лекція) і діалогічну форму (різні форми бесіди).

 

Методи усного викладу. У  дидактиці визначено такі їх функції:

 

-створення психологічної установки на засвоєння но-вого матеріалу, -мотивація пізнавальної діяльності уч-нів під час вивчення певної теми,

 

-постановка перед учнями проблемної ситуації;

 

-розкриття змісту фактичного матеріалу;

 

-опис природ-ного середовища, певного об'єкта,

 

- повідомлення про події,  явища;

 

-розкриття причинно-наслідкових та інших зв'язків між предметами та явищами навколишнього сере-довища;

 

-зведення знань у певну систему;

 

-інструктування учнів щодо їхньої діяльності .

 

Розповідь — монологічна  форма усного викладу навчального  матеріалу, широко застосовувана в  по-чаткових класах. До розповіді вдаються, коли треба повідомити яскраві, нові відомості; висвітлити події, віддалені в часі; розповісти про те, що діти не можуть спостерігати безпосередньо, або про маловідомі факти. Розповідь — важливе джерело впливу на думку, уяву, емоції молодших школярів, розши-рення їхнього кругозору.

 

У початкових класах використовується переважно три види розповіді: опис, художня розповідь, пояс-нення.

 

Опис передбачає чітку, виразну, образну характеристику предметів, явищ, подій, їхніх ознак, властивостей. Його най-доцільніше використовувати для по-відомлення фактичного матеріалу, наприклад на уроках природознавства, ознайомлення з навколишнім, трудового навчання. Учитель розповідає про зовнішній вигляд тварин, рослин, описує природні зони, водойми, гори тощо.

 

Художня розповідь, як правило, багата на образні засоби мовлення (порівняння, епітети), звернена до уяви та емоцій дітей. Художню розповідь  можна вико-ристовувати на уроках читання (розповіді про письмен-ників, обставини написання творів, особисті враження, спогади).

 

 Пояснення — послідовний,  логічний, чіткий, до-ступний дітям виклад способів дій, складних питань, що поєднується зі спостереженнями учнів за демонструван-ням, дослідом. Пояснення найчастіше застосовують, ознайомлюючи учнів з правилами, способами дій, на уроках математики, мови, художньої праці, фізичної культури, природознавства. Цей метод нерідко поєд-нується з інструкцією щодо способів виконання певних навчальних завдань ( як виконувати вправу, як заучувати вірш, як організувати робоче місце ). Інструкції для молодших учнів мають бути чіткими, включати не більш як 4-5 завдань.

 

Розповідь-пояснення використовується у випад-ках, коли треба не просто передати певну інформацію, а розкрити в логічній послідовності, доказово розповісти про певні причинио-наслідкові зв'язки, залежності між об'єктами, розкрити сутність способів дій, які слід чітко запамятати.

 

Усі види розповідей які  використовуються з навчальною метою, повинні мати чітку структуру: початок, розвиток подій, кульмінаційну і  заключну частини.

 

 Бесіда — метод  навчання, за якого вчитель, спи-раючись на знання та практичний досвід учнів, за допомогою запитань підводить їх до розуміння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого.

 

Бесіда — це діалог: запитання  вчителя й відповіді учнів. Навчання за допомогою запитань і відповідей дуже поширене в початковій школі. Застосування мето-ду бесіди доцільне для засвоєння учнями складного теоретичного матеріалу, коли метод за допомогою запитань поділяється на ряд відносно самостійних елементів, що полегшує шлях пошуку відповіді або набуття но-вих знань.

 

Запитання мають бути короткими, точними, логічно послідов-ними, активізувати різні мислительні операції. Отже, методи усного викладу навчального мате-ріалу в початковій школі застосовують у вигляді різних видів розповідей (опис, художня розповідь, інструкція, доповнення, розповідь-пояснення), бесід (вступна, пояснювальна, підсумкова, контрольно-перевірна). Цю групу методів об'єднує те, що про-відним засобом їх реалізації є голос учителя, а до-датковими — різні види ілюстрацій.

 

5.4. Наочні методи навчання

 

У початкових класах застосування наочності має на меті: збагачення й розширення безпосереднього чуттєвого  досвіду учнів, розвиток спостережливості, пізнання конкретних властивостей предметів  під час практичної діяльності, створення  умов для переходу до абстрактного мислення, опори для самостійного нав-чання й систематизації навчального матеріалу. До наочних засобів належить також інформація, яку учні сприймають за допомогою технічних засобів нав-чання: (кінофільми, діафільми, звукозапис, радіо, теле-передачі). Ці види наочності називають аудіовізуаль-ними, оскільки інформацію вони передають через звук і зобра-ження.

 

У початкових класах застосовується природна, малюнкова, об'ємна, звукова  і символічно-графічна наочність. Вибір  наочності для конкретного уроку  зумовлюється не тільки його навчальною метою, а й іншими чинниками. Зокрема, специфікою мікросередовища школи  та попереднім рівнем готовності дітей, їхнім емоційним станом,:віком, резервом навчального часу. Вчасно використана  виразна наочність — це змістове ) й емоційне підживлення процесів сприймання, мислення, пам'яті молодших учнів.