Методи навчання

 

З технічних засобів навчання (ТЗН) у початкових класах найбільш поширені діафільми і діапозитиви.

 

Статичний матеріал діафільму  молодші учні сприй-мають значно легше, ніж динамічний у кінофільмі: вони встигають розглянути деталі зорового ряду, осмислити їх у цілому. Істотну роль тут відіграють яскравість барв і виразність ліній (порівняно з настінними таблицями й роздавальним матеріалом).

 

Діафільми, які можна використати  на уроках у початкових класах, за змістом  поділяються здебільшого на ілюстративні й пояснювальні. Нерідко це ситуативні нариси, екранізації художніх творів. Здебіль-шого діафільми ілюструють текст, допомагають глибше засвоїти його зміст.

 

 Таким чином, наочність  використовується на різ-них етапах навчального процесу, її роль — забез-печити всебічне, образне сприймання, дати опору для мислення учнів.

 

5.5. Практичні методи навчання

 

Ці методи навчання досить поширені у початкових класах. Більш  того, у формуванні різноманітних  умінь і навичок вони є основним засобом. Жоден урок мови, читання, математики, малювання, музики, фізичного виховання  і трудового навчання не можливо  побудувати без застосування цих  методів.

 

 Види практичних методів:

 

-навчальні вправи;

 

-ігрові вправи;

 

-лабораторні досліди;

 

-практичні роботи

 

Практичні методи використовуються у взаємодії сло-ва вчителя з різними видами унаочнення. Основним видом практичних методів у початковій школі є впра-ви — багаторазове повторення навчальних дій з ме-тою формування умінь і навичок.

 

Вправи можуть мати різну  психологічну основу виконання. В одних  домінують розумові дії, в інших  — практичні, одні тренують слухові, інші — зорові або тактильні вміння.

 

Особливість вправ — їх багаторазове виконання. Однак просте відтворення дій, які формують певне  вмін-ня чи навичку, малоефективне й нецікаве для молодших учнів. Педагогічне керівництво виконанням вправ "передбачає: їх мотивацію, доведення до свідомості ди-тини мети виконання певних дій, їх усталеної послі-довності; врахування умов, в яких вони відбуваються; аналіз виконання, виявлення причин допущених поми-лок; пошук можливостей удосконалення вмінь і навичок з урахуванням індивідуальних досягнень учнів.

 

У початковій школі триває цілеспрямований розви-ток процесів слухового і зорового сприймання.

 

Через різноманітне вправляння розвиваються ру-хові вміння і навички учнів. На уроках фізичного виховання чи математики діти із заплющеними очима виконують ігрові вправи на визначення напрямку руху за певним звуком Бють м'яч: зліва, справа, спереду чи позаду, куди пішов учень: до дверей чи до столу? З якого ряду учениця пішла до дошки? До якої парти підійшов учитель? Скільки він зробив кроків? Звідки чути дзвіночок?

 

Розвиток загостреного фонематичного  слуху дітей, який дає змогу вловлювати відмінність у вимові близь-ких звуків, виділяти в слові певні звуки, аналізувати їх, знаходити ті, які частіше чуємо, ті, що відображають певний стан, процеси, — спеціальне завдання уроків мови. Помітне місце належить оволодінню учнями дослід-ницькими та практичними вміннями, необхідними для вивчення природи.

 

У процесі формування й  закріплення природни-чих понять важливий вид практичних вправлянь — схематичне малювання й креслення. Особливо корисна ця робота під час формування понять: план, масштаб, карта, низовина, височина, горб; джерело, струмок, річка, озеро,болото.

 

В 3-класі вивчається тема "Рівнини, яри", мета якої — дати учням уявлення про рівнини та яри й навчити розрізнтяти їх на карті за умовними позначеннями. Наприклад учитель спершу виявляє знання учнів про рівнину та яр опорою на наочність (таблицю й карту). Після цього учні читають статтю "Рівнини", за текстом якої креслять, схеми-малюнки низовини, височини, горба.

 

Учні 2 — 3-х класів можуть за описом у підручнику виконувати нескладні досліди. Наприклад, у 2-му класі вони можуть самостійно проводити  досліди на виявлення властивостей повітря, снігу й льоду, води при  нагріванні та охолодженні; умов, необхідних для життя рослин. У 3-му класі  доцільно проводити досліди на виявлення  властивостей (твердість, колір, блиск  кам'яного вугілля та інших корисних копалин).

 

Формування широкого кола практичних умінь (художніх, конструктивних, креслярських, проектуваль-них) передбачають уроки з художньої праці, образо-творчого мистецтва, малювання, трудового навчання. Сучасні програми з цих предметів (особливо з художньої праці) дають учителям можливість поєднувати різні види навчальної та ігрової діяльності: художнє слово, музику, кольорознавство, ритмічні рухи які в свою чергу формуватимуть практичні уміння.

 

Отже, практичні методи —  важливий і незамінний засіб формування в молодших учнів різноманітних  умінь, навичок, практичних дій. Вони переважно  реалізуються через систему навчальних та ігрових вправ, застосовуваних у  процесі закріплення, повто-рення, а також на предметних уроках та екскур-сіях, під час виконання практичних робіт.

 

5.6. Дидактичні ігри

 

У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах  і змаганнях підростаюче покоління  готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто  гра мала важ-ливі соціальні функції.

 

Сучасна психологія визнає, що гра охоплює всі періоди  життя людини. Це - важлива форма  її життєдіяльності, а не вікова ознака. Розробкою теорії дитячих ігор, з'ясуванням  ролі, структури і значення гри  для виховання і навчання дітей  займалися психологи Ж.Піаже, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, Д.Б.Ельконін та ін.

 

А.С.Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими  для розвитку дитини, як для дорослого  справжню працю. Однак, зазначав він, тільки та гра є педагогічно цінною, в  якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона може грати в  грі різні ролі — бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови  для виявлення своїх здібностей та життєвої активності.

 

Особливо важливе поєднання  гри з навчальною ді-яльністю в початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності — ігрової на навчальну.

 

Структура розгорнутої ігрової  діяльності вклю-чає такі компоненти:

спонукальний — потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання дитини брати участь у  грі;

орієнтувальний — вибір  засобів і способів ігрової діяльності;

виконавський — дії, операції, які дають можливість реалізувати  ігрову мету;

контрольно-оцінний —  корекція і стимулювання ак-тивності ігрової діяльності.

 

Дидактичні ігри — різновид ігор за прави-лами. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф.Фребель і Монтесорі, а для початкового навчан-ня — О.Декролі.

 

Дидакгичні ігри, які використовуються в початко-вій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кміт-ливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мис-лення індивідуальними почуттями, розвиває саморегу-ляцію, тренує вольові якості дитини.

 

 Види дидактичних ігор:

 

-сюжетно-рольові;

 

- ігри-вправи;

 

- ігри-драматизації;

 

- ігри-конструювання.

 

Дидактичні Ігри можуть:

бути тільки в словесній  формі;

поєднувати слово й  практичні дії;

поєднувати слово й  наочність;

поєднувати слово і  реальні предмети.

 

Структурні складові дидактичної  гри — дидактичне завдання, ігровий  задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.

 

Дидактичне завдання гри  визначається відповідно до вимог програми з урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, формування у дітей  математичних уявлень, логічного мислення; розвиток мовлення; фор-мування уявлень про природу, навколишнє середовище; розвиток оцінки та самооцінки, ініціативи, кмітливості, здатності виявляти вольові зусилля для досягнення пос-тавленої мети, довільної уваги, зосередженості.

 

Ігровий задум - структурний  елемент дидактичної гри. Дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді  цікавого ігрового задуму. Дітей приваблюють  відтворення уявно-го сюжету, активні дії з предметами, загадка, таємниця, перевірка своїх можливостей змаганням, рольове пере-втілення, загальна рухова активність, кмітливість.

 

На створення ігрової  атмосфери істотно впливає ігровий  початок. Він може бути звичайним, коли вчи-тель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об'єкти дійсності, та інтригуючим, цікавим, захоплюючим, таємничим.

 

Ігрові дії — засіб  реалізації ігрового задуму і водно-час здійснення поставленого педагогом завдання. Вико-нуючи із задоволенням ігрові дії і захоплюючись ними, діти легко засвоюють і закладений у грі навчальний зміст.

 

Правила дидактичної гри  діти сприймають як умови, що підтримують  ігровий задум; їх невиконання знищує гру, робить її нецікавою. Без заздалегідь  визна-чених правил ігрові дії розгортаються стихійно, і дидак-тичні завдання можуть лишитися невиконаними. Тому правила гри задаються вчителем до її початку і мають навчальний та організуючий характер. Спочатку дітям пояснюється ігрове завдання, а потім спосіб його виконання.

 

Успіх дидактичних ігор значною  мірою залежить від правильного  використання в них ігрового обладнан-ня, іграшок, геометричних фігур, природного матеріалу (шишок, плодів, насіння, листків) тощо.

 

Підбиття підсумків гри  в зв'язку з такою віковою особливістю  дітей, як нетерплячість, бажання дізнатися  про результати діяльності, проводиться  відразу після її закінчення. Це може бути підрахунок балів, визначення команди-переможниці, нагородження дітей, які показали найкращі результати.

 

На уроці доцільно використовувати  такі дидактичні ігри, організація  яких не потребує багато часу на приго-тування обладнання, запам'ятовування складних пра-вил. Перевагу слід віддавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги. На уроках математики це, зокрема, ігри: "Хто швидше?", "Магазин", "Мов-чанка", "Колові приклади", "Відгадай задумане число", "Що потім?", "Геометрична мозаїка", "Де моє місце?", "Домалюй фігуру", "Закінчи приклад", "Луна", "Світ-лофор".

 

Діти дуже добре сприймають ігри на природничу тематику: "Загадай  — ми відгадаємо", "Що спочатку, а що потім?", "Магазин", "Овочі  і фрукти", "Хто де живе?", "Знайти дерево за насінням".

 

Приклад з уроку математики. Учитель несподівано ставить  на стіл іграшкові терези, кладе  кілька яблук, огірків, цукерок і  пропонує пограти "в магазин". "Про-давець" і "покупець" швидко лічать, а діти стежать за правильністю розрахунків. Так у грі малюки тренуються в додаванні й відніманні.

 

Велику розвивальну цінність становлять ігри-вправи на виключення зайвого: "Який предмет зайвий?", "Яка літера заблукала?" тощо. Особливо охоче молодші учні грають у такі ігри, які потребують активної участі всього класу. Наприклад, в ігри-заняття, де передбачаються пересування, рухи за певними правилами.

 

Головні умови ефективності застосування дидактичних ігор —  органічне включення в навчальний про-цес; захоплюючі назви; наявність ігрових еле-ментів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість пра-вил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей).

 

 Коли якусь гру використовують  надто часто, виникає небезпека  втрати інтересу дітей до неї,  бо зникає но-визна. У цьому разі, лишаючи незмінними ігрові дії, в зміст треба вносити щось нове: ускладнювати пра-вила, змінювати предмети, включати елементи змаган-ня, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину.

 

Пояснення вчителя під  час проведення гри має бути лаконічним і зрозумілим, пробуджувати інте-рес.

 

5.7. Самостійна робота  учнів як метод навчання

 

Самостійність учнів у  навчанні — найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вмін-нями й навичками. Часто і правильно застосовувана самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, ви-робляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і формує самостійність як рису характеру. Це зумовлює обов'язковість і різноманітність самостійних робіт.

 

На кожному уроці можуть бути самостійні робо-ти різного дидактичного призначення: перевірні, під-готовчі, навчальні.

 

Самостійна робота на уроці - органічна час-тина навчального процесу. Тому методика її прове-дення визначається специфічними особливостями кожного предмета, змістом теми, рівнем підготов-леності учнів.

 

Плануючи самостійну роботу, вчитель має:

 

І) визна-чити її місце в структурі уроку; 2) знати вимоги до учнів на даному рівні оволодіння матеріалом; 3) перед-бачити труднощі, які можуть виникнути під час роботи у різних групах дітей; 4) правильно визначити зміст і обсяг завдань; форму їх подачі; тривалість самостійної роботи; 5) дібрати потрібний дидактичний матеріал; 6) знайти раціональний спосіб перевірки роботи.

 

Результативність самостійної  роботи залежить і від того, як учитель  зуміє поєднати способи виконання  завдань: усні з письмовими, фронтальні з індивідуаль-ними.

 

Ефективність самостійної  роботи значною мірою залежить від  способу постановки завдання

 

Плануючи завдання для  самостійної роботи, вчитель враховує можливості кожного виду роботи і  його від-повідність мети уроку. Так, коли самостійно виконують-ся тренувальні вправи, доцільно використати підручник чи картки з диференційованими завданнями; а коли йдеться про підготовку до сприймання нового матеріалу з читання, використовується розповідь-бесіда, вправи з дошки тощо.