Методи діагностики вихованості

Методи діагностики  вихованості 

Уяву про ступінь  сформованості у школяра необхідних якостей може скласти лише комплекс діагностичних методів. 

Для вивчення інтегральних проявів особистості у поведінці, діяльності педагоги використовують метод  спостереження, за допомогою якого можна побачити ці прояви в цілому, багаторазово, у різних умовах і взаємозв'язках. 

Упродовж останнього десятиліття передова педагогічна  практика створює експериментальні справи і ситуації – обмежені часом  види діяльності учнів, які дозволяють побачити прояви особистості, одержати інформацію, яка потрібна педагогу. 

Виділяють такі види справ: перевірні, виховуючі, контролюючі, закріплюючі. 

Експериментальні  справи і ситуації можуть створюватися як для всього колективу, так і  для окремої особистості. В обох випадках вони результативні лише тоді, коли в їх основі лежать завдання, вирішення яких викликає значний інтерес у вихованців. 

Метод компетентних оцінок рівня вихованості. Суть його полягає в тому, що оцінку вихованості  школярів дають компетентні особи (вчителі, інші класні керівники, адміністрація школи). На основі цієї оцінки класний керівник робить відповідні висновки. 

Близьким до методу компетентних оцінок є рейтинг  – метод діагностики, коли до аналізу  складних явищ виховання залучаються різні педагоги. На основі одержаних даних поглиблюються знання класного керівника про учнів, що допомагає краще їх вивчити й осмислити суть своєї педагогічної діяльності. 

Окремим випадком рейтингу є метод самооцінки. Оцінка людиною власних якостей особистості відіграє суттєву роль у її розвитку. Усвідомлення вихованцем зв'язків між власними вчинками і якостями особистості сприяє осмисленню цих якостей як причини здійснених вчинків. 

Аналіз вихованості  проводиться і за допомогою методу незалежних характеристик, коли окремо один від одного класний керівник, актив класу, сам учень, його батьки, товариші характеризують рівень вихованості за певною програмою. Більш оперативно цю інформацію можна одержати і проаналізувати за допомогою педагогічного консиліуму. 

Для оцінки проявів  вихованості використовуються й  інші практичні методи діагностики: прямі питання типу «Що таке милосердя?», «Для чого людям моральність?» і под. Відповіді на них допомагають вихователю і самому вихованцю краще розібратись у різних якостях особистості, осмислити їх. Для визначення ставлень учнів до тих чи інших фактів, вчинків, дій, подій, використовуються спеціальні питання в усній чи письмовій формі: «Яких людей ти вважаєш порядними?» і под. Вони можуть бути відкритими, що вимагають вільної аргументованої відповіді, або закритими, що передбачають вибір однієї з альтернативних відповідей. 

Для діагностики  оцінних суджень широко практикуються твори на завдану тему: «Толерантність – як я її розумію», «Яким би я хотів бути» і под. Цінність творів у тому, що вони виражають внутрішні позиції школярів, їх сумніви, роздуми, прагнення. 

Діагностичне  значення має і позиція «промовчання», яка характеризує намагання частини учнів залишитись у тіні, відхилитися від прямих відповідей на поставлені питання, зайняти нейтральну чи примиренську позицію. 

Одержані відомості  розширюють і поглиблюють знання класних керівників про вихованців, показують можливі причини, які сприяють закріпленню і розвитку позитивних проявів особистості чи, навпаки, живлять негативні прояви. 

Важливо розпізнавати й аналізувати в єдності ступінь  сформованості всього комплексу  інтегральних проявів особистості, його спрямованість, структуру компонентів, співвідношення зовнішньої регуляції і саморегуляції. 

Узагальнення  даних вивчення особистості, вияв рівнів вихованості окремого учня і колективу  упорядковує діяльність класного керівника, допомагає зіставити результати роботи і цілі виховання; конкретизувати завдання з урахуванням результатів діагностування; відібрати зміст, форми і методи роботи, які змінюють позицію особистості у системі.