Ділова гра як метод навчання

Міністерство  освіти і науки України  

Кафедра педагогіки і психології 
 
 
 
 
 
 
 
 

Ділова  гра як метод навчання  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ 

2010 
 
 
 

     ВСТУП 

     Освіта  – розвиток людини в процесі цілеспрямованої  діяльності суспільства. В більш ширшому значенні освіта – це процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, набуття умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду,моральних та інших рис особистості, розвиток творчих сил і здібностей.

     Навчання  – це цілеспрямована взаємодія учня і вчителя, в процесі якої засвоюються  знання, формуються звички.

     Кожен педагог часом відчуває сумніви  щодо вибору стратегії педагогічної діяльності, коливаючись між інформаційним (традиційним) і активним (проблемним) методами навчання. За традиційною  меодикою процес навчання ведеться у  формі монологу або діалогу: пояснює  — учень слухає чи вчитель опитує — учні відповідають.

     У поняття активних методик навчання входять рольові, управлінські та навчальні  ігри, соціально-психологічні, педагогічні  й інші тренінги, комп'ютерні ігри —  все те, що забезпечує максимальну  спільну активність викладача і  учнів — педагогіку співпраці.

     І одними із найважливіших і найпроблематичніших  є методики використання ігрових  ситуацій у навчанні економіці для  того, щоб діти з самого раннього віку змогли шляхом ігрового представлення  входити у складний світ «дорослих» економічних відносин.

     Ця  проблема дуже актуальна для всіх вчителів та викладачів з економіки  і тому у даній роботі буде розглянуте питання щодо впровадження активних методів навчання, а саме методу ділова гра, в систему навчання, та їх використання у навчанні з економіки; суть ігрових методів, що використовуються у навчанні та наведені приклади ігор, що використовуються у навчанні економічним  дисциплінам.

1. Дослідження методу «Ділова гра»

     Одним з видів активних методів навчання, які можливо використовувати  на уроках економіки є ділова гра.

     Ділова  гра – це метод імітації ситуацій, що моделюють професійну або іншу діяльність шляхом гри, за заданими правилами.

     До  ділових ігор не можна відносити  всі нові приймання, що з'являються, і методи навчання й будь-яку навчальну  гру, як це іноді робиться, як у педагогічній практиці, так і в окремих виступах у пресі. Тому такі форми проведення уроків, як урок-концерт, урок-іспит  і урок- змагання, урок- вікторина, імітація пізнавально-розважальних телепередач  на уроках, не належать не тільки до ділової  гри, але й до технології активного  навчання. Ці методи й приймання  активізації пізнавальної діяльності учнів, пожвавлення навчального  процесу за допомогою всіляких ігрових  ситуацій не відповідають тим особливостям і умовам організації, які визначають технологію активного навчання. У  вікторині, змаганні учень може брати  участь, може й не ухвалювати, але  залишиться пасивним учасником- глядачем. Спроби змусити його приведуть до втрати ігрового моменту й позитивної настроєності на діяльність. У технології активного навчання «змушена активність»  учасників обумовлена умовами й  правилами, при яких учень або  бере активну участь, напружено думає, або взагалі вибуває із процесу.

     Правила ділової гри визначаються обраною  діяльністю. Одним з її варіантів  є рольові ігри. Коли діти відіграють в «дочки-матері», вони точно імітують усі вхідні в гру ролі й не можуть від них відступати: так тата роблять, дітям так поводитися не можна, мама повинна... і т.ін. Можливе використання ділової гри й в навчальному  процесі. Наприклад, виходячи із сучасних ринкових умов життя, на заняттях з  світової економіки можна провести ділову гру «Інтеграційні процеси  у світовій економіці», у якій у  процесі програвання ситуацій краще  розуміється й освоюється складна  для завчання термінологія, що вона позначає, сам характер інтеграційних процесів та діяльность інтеграційних об’єднань, їх місце й значення в ринкових відносинах. Така гра може бути організована й на етапі первинного закріплення матеріалу, і як узагальнення, і як певна форма контролю. У цьому випадку мова йде про самий стандартний варіант ділової гри. Такі варіанти, як організаційно-ділові й організаційно-розумові ігри й аналогічні їм, вимагають дуже серйозної спеціальної підготовки їх організаторів.

     Дослідники  встановили, що при подачі матеріалу  в такій формі засвоюється  близько 90% інформації. Активність учнів  проявляється яскраво, носить тривалий характер й «змушує» їх бути активними.

     Педагогічна суть ділової гри на тему «Інтеграційні  процеси у світовій економіці» - активізувати мислення учнів, підвищити  самостійність, внести дух творчості  в навчанні, наблизити їх, підготувати  до практичної діяльності. Головним питанням у проблемному навчанні виступає «чому», а в діловій грі - «що  було б, якби...».

     Ділова  гра відрізняється від ігор-розваг тим, що у неї є «післядія». Коли учнями допущені прорахунки, вони починають  розмірковувати над тим, «що я  не зміг», «чого не розумію». Надзадачею гри є саме досягнення ефекту саморозвитку, самоосвіти, саморегуляції.

     Даний метод розкриває особистісний потенціал  учня: кожен учасник може продіагностувати свої можливості поодинці, а також  й у спільній діяльності з іншими учасниками.

     У процесі підготовки й проведення ділової гри, кожен учасник повинен  мати можливість для самоствердження  й саморозвитку. Викладач повинен  допомогти учневі стати в грі  тим, ким він хоче бути, показати йому самому його кращі якості, які  могли б розкритися в ході спілкування.

     Ділова  гра - це контрольована система, тому що процедура гри готується, і  коректується викладачем. Якщо гра  проходить у планованому режимі, викладач може не втручатися в ігрові відносини, а тільки спостерігати й  оцінювати ігрову діяльність учнів. Але якщо дії виходять за межі плану, зривають мети заняття, викладач може відкоригувати спрямованість гри і її емоційний настрой.

     Управління  діловою грою як психолого-дидактичною  системою має в своїй основі ряд  принципів, наприклад, принцип реалізуємості, який полягає в тому, що керівник гри - вчитель, підкреслюючи складність задачі, повинен запевнити учасників - учнів у їх можливостях досягнення цілі, або принцип управління емоційно-інтелектуальним  фоном, згідно з яким педагог створює  і підтримує емоційно-інтелектуальний  фон на основі урахування особистих  інтересів та різного рівня готовності учасників гри, або принцип мажорності,

     який  вимагає умов для зняття сором'язливості, скутості (умови везіння, жартівливі моменти) та ін. Наприклад, учні вибирають  яку країну вони хочуть представляти на міжнародній арені; визначившись з країною, починається розгляд  основних цілей інтеграційних об’єднань, вирішення основних питань до яких відносяться: створення сприятливого зовнішньополітичного середовища; рішення  завдань торговельної політики; сприяння структурній перебудові економіки; підтримка молодих галузей національної промисловості і т. ін.

     Ділова  гра виконує навчаючі функції. Це форма знаково-контексного навчання, яка відтворює реальну ситуацію діяльності. Ці задачі створюють умови  для зближення теорії з практикою, їх змикання у конкретних «виконавчих» задачах. Гра, як метод навчання, дозволяє ніби прожити конкретну ситуацію, вивчити її в безпосередній дії.

     Весь  процес організації ділової гри  можна розділити приблизно на шість етапів:

     I етап — розробка гри, складання  сценарію (організація гри, написання  плану, розстановка меблів у  класі, за для створення конференц-зали).

     II етап — організаційний: необхідно  роз’яснити учасникам гри цілі  та зміст, ознайомити їх із  програмою та правилами, розподілити  ролі, поставити конкретні задачі, призначити та вибрати експертів  (журі), визначити регламент виступів. Ролі можна розподілити за  бажанням;

     III етап — розігрування ситуацій  і пошук рішення всередині  кожної групи. Робота у групі  може проходити у вигляді «мозкового  штурму», дискусії, тренінгу під  керівництвом ігротехніка, обраного  групою;

     IV етап — міжгрупова дискусія: виступ  учнів, захист ідей, проектів, взаємооцінки, «відкритий мікрофон»;

     V етап — підбиття підсумків:  аналізуються й узагальнюються  результати (це роблять експерти), приймається загальне колективне  рішення. При оцінці гри експерти (керівники) особливу увагу звертають  на актуальність, реальність, економічність,  оптимальність і оригінальність  рішень;

     VI етап досить складний: треба перенести  досвід мислення діяльності із  гри в реальне життя освітньої  установи.

     Для підготовки ділової гри можуть використатися  всі дидактичні методи: пояснювально-ілюстративний (зображення карти світу, ілюстрація аналізу діяльності кожної країни,оголошення виконання бюджету за попередній рік), репродуктивний, частково-пошуковий, дослідницький. Так само слід дотриматися  методичних вимог:

• гра повинна бути логічним завершенням і узагальненням знань з дисципліни «Економіка», розділу «Світова економіка» практичним доповненням вивчення дисципліни в цілому;
• максимальна наближеність до реальних професійних умов;
• створення атмосфери пошуку й невимушеності;
• ретельна підготовка учбово-методичної документації;
• чітко сформульовані завдання; умови й правила гри;
• виявлення можливих варіантів рішення зазначеної проблеми;
• наявність необхідного устаткування.

     У використанні ділової гри можна  відзначити позитивні й негативні  моменти.

     Позитивне в застосуванні ділові ігри: висока мотивація, емоційна насиченість процесу навчання; підготовка до професійної діяльності, формуються знання й уміння, учні вчаться застосовувати свої знання; після ігрове обговорення сприяє закріпленню знань.

     Негативним є: висока трудомісткість до заняття для викладача, він повинен бути уважним і доброзичливим керівником протягом усього ходу гри; більша напруженість для викладача, зосередженість на безперервному творчому пошуку, володіння акторськими даними; неготовність учнів до роботи з використанням ділової гри; труднощі із заміною викладача, що проводив гру.