Програми виховання і навчання «Дитина»

Слоненя  шукає   маму   (3-4   роки)

Прокинулось маленьке слоненя. Потяглося, озирнулося, стало на ніжки, а мами нема. Кликало воно маму, плакало. Потім вирішило йти її шукати. Звірі, яких воно зустрічало, показували малому дорогу, і нарешті на великій галявині слоненя побачило свою  маму.

Як воно зраділо, як стрибало, як вони обіймалися і танцювали разом. Мама протягла синочку оберемок смачних соковитих листочків, які збирала для нього.   Слоненя  їло  і  вдячно   посміхалося.

Неслухняні  ведмежата   (4-5   років)

Ведмедики з'їли смачні, але не миті яблука. У них заболіли  животики.   Ведмежата  плачуть  та  скиглять:

Ой-ой-ой,  живіт  болить!

Йо-йо-йо,   мене  нудить!

Ой,   не  з'їм   нізащо  в світі

більше яблука немиті!

Виразні рухи: брови підняті  й зведені, очі примружені, тулуб  зігнутий, живіт втягнутий, руки притиснуті  до  живота.   Ледь  помітно  розкачуються.

Та ось приходить  лікар, дає їм солодку мікстуру, і  ведмежата  одужують.   Вони  дуже  радіють.

Зайчика  злякались  (5-6  років)

Інсценізація вірша  П. Воронька «Зайчика злякались»:

Ми  ходили  по  гриби,

Зайчика  злякались.

Поховались  за дубки,

Розгубили  всі  грибки,

Потім  засміялись   — 

Зайчика  злякались.

Діти збирають гриби (ходять, нахиляються). З'являється зайчик — малюки верещать і ховаються за стільчики. Зайчик теж тікає. Діти виходять і починають  сміятися:   то  ж  був  лише  зайчик.

Виразні рухи: тримаються за живіт, сідають на підлогу,   показують,   як  вони злякались зайчика.

Острів  плакс  (6-7   років)

Мандрівник приїхав  на казковий острів, де живуть самі плакси. Він намагається втішити то одного, то іншого, але всі діти відштовхують його та продовжують  рюмсати.

Тоді він вирішує, навчити  їх посміхатися — підходить до одного і весело всміхається йому. Той припиняє плакати і теж починає посміхатися. Коли всі діти по черзі змінять сльози на посмішку, мандрівник, розповідає їм, сміючись, як він здивувався, побачивши, що всі плачуть. Діти пригадують і зображують, як вони плакали. Потім весело сміються. Всі разом танцюють  під  музику  В.   Шаїнського   «Чунга-Чанга».

Міміка і виразні  рухи: брови підняті та зведені, рот  напіввідкритий; весела посмішка, стрибки,   сміх.

 

Ігри  на розвиток довільності

Вказані ігри розвивають довільні психічні процеси та здібності. Моделюючи ситуації, в яких дитині необхідно втриматись, зібратись, пригадати, уявити міра вольових зусиль, що докладатиме дитина, має бути чітко дозована згідно з її віком та індивідуальними  можливостями.

Під час проведення цих  ігор особливу увагу слід приділяти  формуванню позитивного ставлення  дошкільнят до вольових зусиль. Якщо необхідність виконувати правила гри, стримувати мимовільні імпульси стане тягарем для дитини — подальший розвиток довільності  гальмується.

Раз-два   (3-4   роки)

Діти стоять у колі. Вихователь подає їм команди: «Ніжками потупали, ручками поплескали, голівкою похитали, пальчиком посварились, пострибали, як зайчики,   присіли,   як  черепахи»   і   т.д.

Кожну команду можна виконувати лише після слів   «раз-два».

Лисичко,  де  ти?   (4-5   років)

Діти стають у коло. Вихователь - у середині. Учасники гри  відвертаються і заплющують очі. В цей час вихователь ходить по колу і обирає Лисичку (доторкнувшись  до  дитини),   всі  інші   —   зайці.

За сигналом усі розплющують  очі. Ведучий кличе перший раз: «Лисонько, де ти?». Лисиця не повинна виявити себе ні словом, ні рухом, так само і другий раз. А на третій вона каже: «Я тут» — і кидається ловити зайців. Зайця, який присів навпочіпки, ловити   не   можна.

Солдатики   (5-6  років)

Олов'яні солдатики  дуже дисципліновані. А справжній солдат перш ніж виконувати наказ командира, обов'язково повторить його. Наприклад, командир каже: «Йди мити руки», а солдат відповідає: «Слухаюсь! Іду мити руки!» — і лише тоді повертається та йде   (віддає   честь,   карбує   кроки).

Діти (солдатики) крокують по залу, зупиняються. Ведучий дає  їм команди: «Рядовий Сашко, принеси  віник!», «Рядовий Наталка, зав'яжи бантик!». Команди можуть бути найрізноманітнішими, але якщо в них присутнє слово «рядовий», то перш ніж виконувати, слід відповісти: «Слухаюсь» — і повторити команду ведучого.

Ці вправи дуже корисні  для організації неуважних  та  інертних  малюків.

Знайди   та  промови   (4-5   років)

Діти заплющують очі, відвертаються, а ведучий ховає хустинку.  Кожен намагається її знайти і не виявити цього перед іншими, а тихенько наблизитися до ведучого і йому на вушко сказати, Де лежить хустинка. Гра закінчується,  коли більшість дітей знайде хустинку.

Цікава   зарядка   (5-6   років)

Діти виконують гімнастичні  вправи, добре їм відомі, але одні з них (наприклад, хлопці) роблять  те, що показує ведучий, а інші (наприклад, дівчатка)   те,   що   він   говорить.

Ведучий нахиляється  вперед, командуючи в цей час: «Нахил назад!» Піднімається на носочки, командуючи:   «Присісти!»

Чортеня   (6-7   років)

Жило на болоті чортеня. Йому дуже подобались люди, і тому, як тільки хтось з людей з'являвся, чортеня залізало у калюжу і починало стрибати. Всі люди лякалися і втікали. Лише один чоловік не злякався. Він покликав чортеня та приколов йому до лахміття чарівну шпильку. І в ту ж мить не стало болота, а чортеня перетворилося на красивого охайного хлопчика. Добрий чоловік запропонував хлопчикові  жити  разом,   і  той  погодився.

Згодом виявилося, що то був хлопчик, який все робив  навпаки. Наприклад, коли названий батько просив його зачинити двері, той навмисне їх відчиняв. Але чоловік не лаявся, а сам почав говорити все навпаки. Коли він хотів, щоб хлопчик вимкнув світло, то просив ввімкнути його. Коли хотів, щоб малий зачесався,   просив  його  розкуйовдити  волосся  і  т.д.

Діти виконують роль чортеняти спочатку по черзі, а  потім  усі  разом.

Команди можуть бути найрізноманітніші: зачинити вікно, не сідати на стіл, не бігати, бігати, покласти  руки  в   кишені  і  т.   ін.

Слухай  музику   (3-4   роки)

Під музику діти крокують, бігають, стрибають, танцюють. У той  момент, коли музика стихне, діти повинні  завмерти.  Починають рух з  початком музики.

Фотографія  (4-5   років)

Ведучий стоїть у центрі кола. Діти відвертаються, а ведучий  приймає якусь нерухому позу і  командує: «Увага, знімаємо!» Діти швидко повертаються і намагаються відтворити позу, що побачили. Тоді ведучий дякує   фотографам  і  каже,   чиї   «знімки»   найточніші.

Довільне  запам'ятовування

Склади  малюнок  (3-4  роки)

Діти стають навколо  столу або стільця та беруть ту частинку (сектор) малюнка чи кубик, який співпадає з їхнім місцем, потім розбігаються. За командою ведучого вони повинні зайняти свої місця, пригадавши, хто за ким стояв, і знову скласти малюнок, який розібрали. Якщо хтось зайняв не своє місце, малюнок  не  складається.

Що   звучить?   (4-5   років)

Вихователь показує  дітям предмети, за допомогою яких можна видавати різноманітні звуки (іграшку-пищик, ключі, банку з горохом і т. ін.), демонструючи звучання кожного. Спочатку «голоси» цих предметів мають бути зовсім різними, а потім можна брати і подібні звуки (гучне та тихе брязкальце, великий та маленький дзвіночок, коробка з олівцями та коробка  з  цвяхами).

Вихователь ховає предмети за ширму. Діти відгадують  їх  за  звучанням.

Таємна  мова  (5-6  років)

Вихователь домовляється з дітьми, на який його жест (одну руку вгору, дві руки вгору, руки схрещені, руки опущені) або на скільки оплесків діти будуть виконувати умовні дії: стрибати, як зайчики, стукати копитом, як коники, задкувати, як раки, стояти на одній нозі, як лелека, та ін. Потім діти повинні без підказок  згадати,   що  означає   кожна  команда.

Варіювати можна не тільки кількість оплесків, а й  їх ритм.

 

Ігри  з  імітацією  полярних поведінкових  проявів

Мета цих ігор —  не осудити дитину за небажані поведінкові  прояви (впертість, жадібність, егоїзм і т.п.), а дати їй можливість в  ігровій ситуації виявити соціально схвальні якості (чемність, щедрість, турботливість). Новий поведінковий досвід, отриманий у грі, закріплюється через схвалення дитини групою та вихователем: всі висловлюють їй своє захоплення, прихильність,   вдячність  тощо.                 

Хочу  (5-6  років)

Антон стояв з мамою  в магазині й роздивлявся навколо. Раптом він помітив, що в однієї жінки  відкрилась сумка, а звідти виглядає щось волохате і прозоре,   майже  невидиме.

Хлопчик здивувався: що це може бути? А то була впертість, яку тітонька збирала по всьому світові. Краплина впертості стрибнула з сумки і приліпилася Антонові  до  рукава.   І  що  тут  трапилося!

—  Хочу  той  велосипед,   —   захникав  Антон.

—  Але в мене не вистачить на нього грошей, —  відповіла  мама.

—  А ти  позич. Хочу,  і все,   — репетує Антон.

Мамі стало соромно  за свого сина, і вона потягла хлопчика за руку, щоб скоріше вийти з магазину. Але він упирався, падав на брудну підлогу, тупав ногами, вигинав спину і повторював плаксивим голосом:   «Хочу!  Хочу,   і все!».

Почула це жінка з  сумкою, підійшла до Антона і побачила у нього на рукаві пляму впертості. Стерла її та сунула в кошик. Антон вмить став вихованим хлопчиком, швиденько підвівся, підбіг до мами. (Запитати дітей, що б вони сказали мамі, якщо б були на Антоновому місці). Антон сказав: «Пішли звідси,   будь  ласка,   бо  мені  дуже  соромно».

Мавпяче  люстерко   (5-6   років)

Колись давно один хлопчик знайшов маленьке люстерко. Він подивився в нього і  став кривлякою. Коли хтось чужий  заходив у його кімнату, хлопчик починав кривлятися, як мавпа в зоопарку. Він хотів, щоб   люди   дивились   тільки   на   нього.

Та одного разу до кривляки завітав чарівник. Він попросив у  хлопчика люстерко і викинув його у смітник. Хлопчик одразу став хорошим  і спокійним. Він більше не кривлявся, а привітно звертався до людей,   посміхався  їм,   розмовляв.

Але злий чаклун викрав люстерко і знов підкинув його людям. Підняла  його дівчинка, подивилась і теж  стала кривлякою. (Діти вправляються у зміні виразів обличчя).

Три   настрої   (6-7   років)

Діти слухають три музичні п'єси Д. Кабалевського: «Злюка», «Плакса» і «Пустунка». Разом з вихователем дають моральну оцінку злості та плаксивості, порівнюють ці стани з добрим настроєм пустунки. Троє дітей домовляються, хто який настрій буде зображувати, а інші повинні здогадатися, хто кого грає. Потім  діти   міняються  ролями.

Королівна-Несміяна   (6-7   років)

У королівни трапилось  велике горе — вона розбила свою улюблену ляльку. Відтоді королівна не їсть, не  п'є,   а  все  плаче.

Викликав король усіх добрих людей і просить їх заспокоїти королівну. Один вийшов і почав голосно  сміятися, але королівна ще дужче  заплакала. Другий (клоун) стрибав, кривлявся, падав, ловив свій хвіст, тягав себе за вухо, але королівна тільки образилась (у неї біда, а він тут блазнює). Третій показував різні фокуси: діставав з кишень ляльок, витрушував їх з рукавів, ховав у капелюсі. Але і це лише засмутило  королівну.

Тоді вийшов хлопчик  Івасик зі своїми друзями. Вони сіли коло королівни і почали сумувати разом з нею. Потім співчутливо всміхнулись їй. І відбулося диво!   Королівна  відповіла  посмішкою!

Білоччині  окуляри   (6-7   років)

Мама прийшла за Дмитриком  у дитсадок. Той підскочив до мами і питає: «А що ти мені принесла?» «Нічого, синку», — відповідає мама. «Ах; так, — образився хлопчик, тоді я не піду з тобою додому, доки ти мені чогось не принесеш», — і побіг гратися  далі.

Засмутилася мама, що в  неї виріс син-егоїст, іде собі й плаче. Підбігає до неї білочка  і каже: «Не плач, добра жінко, я тобі допоможу. Дмитрик просто ще не навчився розуміти інших і тому ображає їх. Подаруй йому ці чарівні окуляри — і він одразу навчиться думати про інших, адже він добрий і розумний хлопчик!» Подякувала мама і повернулась до Дмитрика з окулярами. Зрадів хлопчик, надів окуляри і тут побачив, як він свою маму образив. Пригорнувся Дмитрик до мами, взяв її руку і каже: «Мамочко, я ж не хотів тебе засмутити, я тебе дуже  люблю».   Посміхнулась  мама  і  пробачила  синові.

Прийшли вони додому. Бабуся зустріла їх і заходилась поратись на кухні. А Дмитрик подивився крізь чарівні окуляри і каже: «Бабусю, я бачу ти дуже втомилася, сядь, спочинь, а я тобі допоможу на стіл зібрати». Так приємно стало бабусі, що в неї онук чуйний, навіть заплакала вона, сльози фартушком  витирає.

А тут котик прийшов. «Няв», — сказав і сів у куточку. Дмитрик дав йому молочка. Кіт  замуркотів і  вдячно  потерся  об  Дмитрикову  руку.