Причины возникновения конфликтов между родителями и детьми старшего подросткового возраста

Існує версія, що “конфлікти можуть бути більш або менш інтенсивними, більш або менш насильницькими. Допускається, що обидві сторони перемінні, змінюються незалежно одна від одної.” Залежно від соціальної ролі в літературі має місце поділ конфліктів за сферами. Так, наприклад: конфлікти у сфері сім’ї, конфлікти у сфері освіти, у сфері виробництва, конфлікти у фаховій сфері, конфлікти армії [14].

Такий підхід виправданий, оскільки виконання соціальних ролей  накладає специфічні обмеження і  зумовлює свою роль в проблемі. Значення типології конфліктів важливе для  їх вирішення, профілактики, запобігання, для вивчення та врахування їх функціональної ролі у суспільстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.2. Причини виникнення конфліктів у

дитячо-батьківських відносинах

Сім'я, як явище економічне і соціокультурне, зазнає в сучасних умовах впливу різних чинників. Процес формування і розвитку сучасної сім’ї проходить в складних і суперечливих умовах. Він характеризуються різкою зміною суспільних відносин, економічної функції сучасної сім'ї. Різке погіршення матеріального становища сім’ї є однією з причин, яка призводить до зростання кількості неблагополучних родин. На даний внаслідок багатьох причин існує дефіцит спілкування батьків та дітей в родинному середовищі.

Особливого значення у вихованні підростаючого покоління, формування особистості дитини, зокрема підлітка, набуває виховний потенціал батьків. Основними факторами сімейного життя є: емоційна єдність дитини з батьками; взаємовідносини між членами родини; атмосфера захищеності, бажаності, любові. У процесі спілкування формуються не лише пізнавальні властивості людини, а й інтегральні складові психічного життя: самооцінка, усвідомлення власного “Я”, відчуття його тотожності за будь-яких життєвих обставин, засвоєння прийомів протидії зовнішньому тискові, вироблення критеріїв ставлення до інших людей [7].

Усі сім’ї характеризуються різним виховним потенціалом.

Виділяють:

• сильні, із взаєморозумінням дітей і батьків;
• стійкі;
• нестійкі;
• слабкі, з утратою контактів з дітьми і контролю над ними;
• слабкі, з постійною конфліктною атмосферою;
• слабкі,  з агресивно-негативною атмосферою;
• маргінальні з алкогольною, сексуальною деморалізацією;
• правопорушні, злочинні, психічно обтяжені [37].

Процес дитячо- батьківської взаємодії має системний характер. При цьому система дитячо-батьківських являє собою систему дуальних векторних зв`язків утворюючих її підструктур.

Специфіка вказаних зв`язків полягає у наступному: будь-які зміни на одному із системних рівнів, опосередковані динамікою несвідомих психічних

процесів суб`єктів сімейних стосунків, відбиваються й на інших її рівнях і в цілому впливають на функціонування родинної системи. Цим пояснюється той факт, що велика кількість психічних процесів у душевній сфері батьків у прямій чи інвертованій формі знаходить своє відображення в психіці дитини й опосередковує природний процес її індивідуалізації [15].

При індивідуалізації психіки  дитини якість і зміст фонових умов дитина прямо залежить від пережитого на суб`єктивного рівні (одним чи обома батьками) конфлікту, що координує свідомі і несвідомі тенденції відношення батьків до дитини. Тобто, для гармонічного процесу індивідуалізації важливим є те, як саме відображена дитина в суб`єктивній психічній реальності батьків [22].

Специфічною є практика дискурсу батьків, які описують сприйману ними реальність дитячо-батьківських стосунків. Виявлені в цьому аспекті особливості свідчать про мінімальний ступінь рефлексивності дискурсу щодо реального статусу стосунків з дитиною. Вони демонструють батьківську інтенцію уявляти відносини з дитиною як такі, що мають реальну, але не залежну від них проблему, і так само прагнення батьків уявляти відносини з дитиною у вигаданому континуумі минулого-уявленого (бажаного) майбутнього з мінімальною рефлексивністю їхнього сьогоденного статусу). Це в цілому свідчить на користь наявності конфлікту батьківської психіки, що зазнає дії захисних механізмів, які визначають виявлені особливості дискурса батьків [38].

Пережиті батьками конфлікти, епіфеноменом яких є проблема  стосунків з дитиною, за характером конфліктогенних факторів, що знаходяться у його основі, можуть бути розділені на дві групи:

а) конфлікти, пов'язаниі з переживанням нереалізованих аспектів особистого життя;

б) конфлікти, пов'язані з дезорганізацією  стосунків у сфері подружньої взаємодії. При цьому обидві категорії конфліктів, створюючи специфічні фонові умови, впливають на    процес індивідуації дитячої психіки [17].

Для батьків, які переживають конфлікт, пов'язаний з нереалізованими аспектами індивідуального життя, характерний такий несвідомий сценарій відносин до дитини, реалізація якого дозволяє втілити у вчинках дитини раніше не втілене в їхньому особистому житті. Так батьки реалізують свої фрустровані бажання і потреби. При цьому конфлікт  стосунків з дитиною є наслідком зазначеної інтенції, тому що  в результаті такого відношення до дитини втрачаються конгруентні зв'язки дітей і батьків,  що адекватно враховують щирі бажання і потреби дітей і батьків, і так само способи досягнення індивідуально вагомих цілей. При цьому проблема  стосунків з дитиною, у силу специфіки актуального конфлікту батьківської психіки, компенсується за  алопластичним типом [13].

Для дітей, батьки яких переживають проблему, пов'язану з нереалізованими аспектами особистого життя, характерне переживання конфлікту, заснованого на суперечності власних бажань і потреб та інтроєкованих батьківських очікувань. У такій ситуації дитина пов'язує вираження любові, уваги, необхідну присутність і участь батьків з тими чеснотами і якостями, які хочуть бачити в неї батьки. Зазначені інтроєкти батьківського виховання розглядаються цією групою дітей як неодмінна умова продовження і подальшого розвитку  стосунків з батьками. Це загострює переживання дитиною сепараційної тривоги, яка у кожному індивідуальному випадку приймає свою особливу форму і вираження [15].

Для батьків, що переживають конфлікт, пов'язаний з дезорганізацією  стосунків у сфері подружньої взаємодії, характерний інший несвідомий сценарій взаємин з дитиною. Відповідно до  нього, дитина розглядається одним з батьків як об'єкт, стосунки з яким ілюзорно (на символічному рівні) компенсують фрустровані в цій галузі потреби. Конфлікт потягів lіbіdo і потягів Его (несвідомого бажання і цензури способів його задоволення) у відносинах  з дитиною компенсується за алопластичним типом. У результаті, як і в попередньому випадку, проблема  стосунків з дитиною (помилкові, хибні містифіковані зв'язки, що викривляють справжню близькість у відносинах дітей і батьків) є епіфеноменом конфлікту, який було пережито  на суб'єктивному рівні [16].

Визначені специфікою описаного вище батьківського конфлікту особливості родинної взаємодії, а саме стосунки між батьком і матір'ю, впливають на розвиток установки дитини, що визначає статево-рольову ідентичність. При цьому характер пережитого одним з батьків конфлікту, що визначає специфічне сприйняття і відношення до дитини, є причиною  формування і розвитку компенсаторної (захисної) фемінності- маскулінності. Їхнє формування в значній мірі стає результатом  відсутності чи обмеження підтримуючої і розвиваючої ідентифікації із сильною і вагомою особистістю одного з батьків і (найчастіше) штучно створеної опозиційної установки стосовно  іншого члена сім'ї [7].

Аналітична і корекційна робота психолога з проблемами дитячо-батьківських стосунків, характер яких описано вище, ґрунтується на глибинному аналізі проблем і невирішених конфліктів батьківської психіки, що визначають форму і зміст відношення батьків до дитини. Вона визначається необхідністю виявити тип і форму конфлікту в батьківській психіці в ході аналітичного процесу.

Конфлікт як латентний за своїм характером відіграє роль прихованої першопричини актуальної проблеми  стосунків з дитиною. При цьому виявлення в ході аналітичної роботи латентного конфлікту батьківської психіки дозволяє виробити адекватну стратегію подальшої роботи з дитиною, розвиток психіки якої зазнав впливу фонових умов, створених батьківським несвідомим. Конфлікт висвітлює такі сторони психіки особистості, які в умовах звичайних є непомітними для оточуючих. Поки, що в конфліктологічній літературі, немає універсальної наукової класифікації конфліктів, вона носить, емпіричний характер [10].

 

РОЗДІЛ   ІІ.

Експериментальне  дослідження

дитячо-батьківських взаємин у конфліктній ситуації

2.1. Психодіагностичний аналіз методів дослідження дитячо-батьківських взаємин у конфліктних ситуаціях

З метою перевірки  висунутої нами гіпотези та обґрунтування  висунутих завдань було проведено  дослідження у наступній послідовності:

1) «Діагностика батьківських відносин» А.Я. Варга, В.В. Столін

Мета: виявити відношення батьків, які звертаються за психологічною         

           допомогою з питань виховання  дітей та спілкування з ними;

2) Автопортрет

Мета: виявити тип особистості досліджуваного;

3) «Незакінчені речення»  Сакс і Леві

Мета: виявити у досліджуваного наявність дизгармонічних відносин;

4) «Способи реагування  особистості в конфліктній ситуації»  К. Томас.

Мета: виявити тенденцію відповідних форм поведінки досліджуваного

           у конфліктних ситуаціях.

      5) Методика  Рене Жиля

Мета: виявити соціальне пристосування досліджуваного, а також

           його взаємовідносини з оточуючими.

           6)Тренінг

 Мета: корекція та формування регулятивних, емоційно-вольових

           якостей; оптимізація процесу  міжособистісної взаємодії; 

           сприяння кращому розумінню себе; формування вмінь розуміти   

           інших і конструктивно взаємодіяти  з ними; сприяти усвідомленю

                   життєвих перспектив, цілей та шляхів їх досягнення.                                              

У дослідженнях брали  участь 30 дітей  віком від п`ятнадцяти  до шіснадцяти років, п`ятнадцять осіб жіночої статі та п`ятнадцять  осіб чоловічої статі; та 30 батьків, середній вік, яких становить 38 років. Методики проводились вранці на перших уроках, тому, що продуктивність та результати  дослідження у першій половині дня, більш ефективніші та відповідають дійсності.

Методика  «Діагностика поведінки особистості

в конфліктній ситуації»

В своєму підході до вивчення конфліктних ситуацій К.Томас зробив акцент на зміні традиційного відношення до кінфлікту. Вказуючи що на ранніх етапах їх вивчення широко використовувався термін «вирішення конфліктів», він  підкреслював, що під цим терміном слід розуміти, що конфлікт можна і необхідно вирішувати або елімінувати. Метою вирішення конфліктів, таким чином, був ідеальний стан, де люди працюють в цілковитій гармонії. Однак,  останнім часом відбулися суттєві зміни по відношенню спеціалістів до цього аспекту дослідження конфліктів. Таким чином, на думку автора, наголос має бути перенесено з елімінування конфліктів на керування ними. У відповідності з цим К.Томас вважає за потрібне сконцентрувати  увагу  на  аспектах  вивчення  конфліктів [39].

Для описання типів поведінки  людей в конфліктних ситуаціях  автор вважає доцільним застосувати  двохвимірну модель регулювання  конфліктів, грунтовними змінами  в яких є кооперація, зв`язана увагою людини до інтересів інших людей, залучених в конфлікт, і наполегливість для якої характерний захист особистих інтересів. Відповідно цим двом основним положенням К.Томас виділив наступні способи регулювання конфліктів: [30]

           1) Супернитцтво (конкуренція) – людина намагається задовольнити свої інтереси за рахунок іншого. Вона використовує здібності аргументувати свої суспільні контакти, економічні санкції. Суперництво може означати «стати на захист своїх прав», якщо людина, що вона права;         

2) Пристосування – людина нехтує своїми інтересами, щоб задовольнити інтереси іншого;         

3) Компроміс – це часткове задоволення обох сторін;

           4) Уникнення (втеча) – людина намагається не займатися конфліктом. Втеча може бути фізичною (покинути місце конфлікту, розвернутися й піти) або психологічною (ігнорування конфлікту), дипломатичне ухиляння. Шляхом уникнення можна відкласти справу на зручніший час;

5) Співпраця – процес, який складається з послідовних взаємодій, коли людина прагне брати активну участь у розв`язанні конфлікту й захищати свої інтереси, але ще й бажає співпрацювати з іншими учасниками конфлікту. Це спільна спроба знайти таке рішення, яке цілком задовольнило б вимоги обох сторін [42]. 

В своєму опитувальнику  по дослідженні типових форм поведінки  К.Томас   описує   кожен    з   п`яти     перелічених    можливих   варіантів   12

судженями  про поведінку особистості в конфліктній ситуації. В різних сполученнях вони згруповані в 30 пар, в кожній з яких респонденту пропонується вибрати те судження, яке є найбільш типовим для характеристики його поведінки. Така методика дає змогу виявити один з п`яти основних стилів поведінки особистості в конфлікті.

                      Методика «Незакінчені речення» Сакса і Леві

Тест включає 60 незакінчених речень, які можуть бути розділені на 15 груп, характеризуючих в одній або іншій степені систему відносин досліджуваного до сім`ї, з представниками своєї або протилежної статі, сексуальних відносин, до керівників та підопічних. Деякі групи речень мають відношення до страхів та небезпек, яких людина боїться; до почуття провини, яке досліджуваний признає, засвідчують про його відношення до минулого та майбутнього, торкаються взаємовідносин з батьками та друзями, особистої життєвої цілі [39].

Досліджуванню методом  « незакінчені речення » має попереджати про встановлення контакту з дослідженим для отримання відвертих, звичних відповідей. Та навіть, якщо досліджуваний дивиться на тестування, як на небажану процедуру і намагаючись приховати світ своїх глибоких переживань дає формальні, умовні відповіді. Досвідчений психолог може отримати безліч інформації, яка відображає систему особистісних відносин  досліджуваного [16].