Причины возникновения конфликтов между родителями и детьми старшего подросткового возраста

Індивідуалізація психіки дитини як головний якісний підсумок процесу  взаємодії дітей і батьків  у родинній системі опосередкована фоновими умовами.

 

1.2 Конфлікт у дитячо-батьківських відносинах

старших школярів

1.2.1. Поняття та природа конфлікту

Поняття конфлікту можна визначити як відсутність згоди між двома або більше сторонами, які можуть бути фізичними особами або групами. Кожна сторона робить все можливе, щоб була прийнята її точка зору і заважає іншій стороні робити те саме [20].

 В науці існує  багато визначень конфліктів, запропонуємо  деякі з них. Саме слово “конфлікт” (від лат. konflikt – зіткнення) – означає зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних відносинах індивідів або групи людей, які пов’язані з гострими негативними емоціями, переживаннями [36].

“Генетичний корінь конфлікту  лежить, з одного боку, в соціальній нормативності, а з іншого боку –  він бере свій початок від ядра діалектики” – так стверджують Херсонський і Дворяк.

Арістотель, Платон, Гоббс, Фройд, по суті, першими описали конфлікт, характеризуючи його, як визначений феномен суспільного розвитку та соціальної дії, кожен із авторів виходив із свого власного наукового інтересу.

Конфлікт – це обладнання потужністю та ресурсами, у якої мета опонентів – нейтралізація, нанесення шкоди або усунення супротивника. “Конфлікт – це страхаючий клапан системи – він дозволяє, через необхідні для його вирішення реформи та інтегративні умови, приводити соціальний організм у відповідність до умови, що здійснюється.” [21].

Вітчизняний вчений дав визначення, що конфлікт – вияв неузгодженості  спільної  діяльності  щодо реалізації  інтересів. Мають місце біля ста визначень поняття “конфлікт”, які даються в залежності від сфери діяльності, пізнання цінностей, оцінок в процесі зміни епох та історичних періодів розвитку людського суспільства [32].

Відомий конфліктолог пише: “Сам по собі конфлікт, як відображення

думок, інтересів, бажань людей, не може бути поганим або хорошим, та розглядати його потрібно, відкинувши етичні забобони” [32].

Існують різні  визначення конфлікту, але всі вони підкреслюють наявність протиріччя, яке виникає в процесі соціальної взаємодії, що заключається в протидії суб’єктів конфлікту та супроводжується негативними емоціями. Необхідно відмітити найважливіші положення даного визначення:

– в конфлікті завжди існує протиріччя, зіткнення несполучних  поглядів, інтересів, потреб, цінностей, мотивів. Однак сутність  конфлікту  полягає не стільки у існуванні протиріччя, скільки  в способі його вирішення;

– до конфлікту призводить таке  зіткнення  інтересів, потреб, поглядів, цілей, мотивів, при якому  з’являється  протидія сторін;

– в психологічному плані конфлікт для його учасників завжди супроводжується негативним емоціональним станом, негативним відношенням один до одного [33].

 У конфліктах беруть  участь як окремі особи, так  і групи людей. Учасників конфлікту  називають опонентами, суперниками тощо.

Конфліктна ситуація – це об’єктивна основа конфлікту, яка фіксує виникнення протиріччя в інтересах і потребах сторін. Вона включає:

• учасників конфлікту (сторони конфлікту), якими можуть бути  різні аспекти особистості (внутрішньоособистісний конфлікт), окремі індивіди або різні за масштабами соціальні групи;
• умови протікання (соціально-психологічні);

-  образи конфліктної ситуації [29].

У конфліктній ситуації кожна зацікавлена сторона прагне відстоювати та досягати реалізації власної мети, цілей, думок, завдань, точки зору, при цьому вона наводить аргументи на свою користь, перешкоджає опоненту чинити так само, використовує всі прийнятні у даній ситуації заходи та форми впливу і намагається здолати опір іншої сторони.

Кожна сторона-учасник конфлікту  має внутрішню і зовнішню позицію. Зовнішня позиція – це мотивування участі у конфлікті, яке сторони відкрито демонструють одна одній. Вона може співпадати, але може і не співпадати із  внутрішньою позицією, яка  є набором тих інтересів, мотивів, цінностей, які примушують людину або групу людей включитися в конфлікт. Слід відзначити, що внутрішня позиція дуже часто прихована не лише від супротивника, але й від самого суб’єкта. Розрізнення зовнішньої та внутрішньої позиції учасників конфлікту необхідно для того, щоб знаючи це, намагатися побачити за зовнішнім, ситуативним – внутрішнє, суттєве [20].

Образи конфліктної  ситуації – це внутрішні картини  ситуації:  уявлення учасників конфлікту  про самих себе, про протилежну сторону, про те, як інший сприймає його, уявлення про середовище та ін.

У кожному конфлікті можна виділити його окремі компоненти (сторони) – пізнавальний, емоційний, вольовий.

Пізнавальний компонент полягає в протиріччі сприймання тих чи інших подій, явищ, фактів його учасниками в існуючій ситуації, викривленні уявлень про індивідуальні особливості кожного та займану позицію, справжні причини напруженості, можливі варіанти вирішення проблеми.

Емоційний компонент конфлікту виявляється як взаємна антипатія чи особлива небезсторонність один до одного, взаємна подразливість та збудливість, агресивність та злобливість, неприйнятність емоційного стану іншої людини, емоційна тупість чи підвищена ранимість, а також як зневажливість, презирство, що підкреслено демонструється у спілкуванні.

Вольовий компонент конфлікту виражається через взаємну демонстрацію суперечливості позицій, непоступливість, негативізм, небажання зрозуміти один одного і розібратися в ситуації, що склалася, затяте нав'язування своєї точки зору [25].

Функції конфліктів  поділяють на дві групи:

• конструктивні
• деструктивні

Конструктивні функції:

1) конфлікт повністю  або частково ліквідує конкретне  протиріччя, яке виникає внаслідок  недосконалості організації діяльності, помилок управління та ін. Він  висвітлює проблемні місця, невирішені  питання;

2) міжособистісні конфлікти  впливають на відносини в колективі в цілому або в тій частині, яка виявилася втягнутою в конфлікт;

3) конфлікт дає можливість  більш глибоко оцінити індивідуально-психологічні  особливості тих, хто прямо  або опосередковано бере в  ньому участь. Це пояснюється  тим, що конфлікт тестує ціннісні орієнтації особи, відносну силу її мотивів, які спрямовані на діяльність, на себе або на відносини, виявляє психологічну сталість до стресових факторів соціальної взаємодії;

4) конфлікт в цілому  справляє позитивний вплив на ефективність сумісної діяльності на колектив, в якому він відбувся, а також на якість індивідуальної роботи. Він сприяє розвитку взаєморозуміння між учасниками сумісної діяльності [11];

5) конфлікт дозволяє  послабити стан психічної напруги,  який є реакцією учасників на конфліктну ситуацію. Конфліктна взаємодія, якщо вона супроводжується сильними емоційними реакціями, рішучими діями, знімає у людини власну емоційну напругу, призводить до природнього подальшого зниження інтенсивності негативних емоцій. Той, хто на конфліктну ситуацію реагує бурхливо, швидко повертається до нормального стану після часткового або повного вирішення конфлікту;

6) конфлікт є важливим джерелом  розвитку особистості, міжособистісних  відносин. Конфлікт, за умови його  конструктивного вирішення, дозволяє людині піднятися вище, розширити та змінити сфери та способи взаємодії з оточуючими [20].

Деструктивні функції:

1. більшість міжособистісних конфліктів здійснюють негативний вплив на психологічний стан учасників конфлікту;
2. у багатьох випадках конфлікт погіршує відносини між учасниками;
3. конфлікти можуть здійснювати негативний вплив на ефективність   діяльності, а також на соціально-психологічний клімат в колективі;
4. конфлікти нерідко негативно впливають на розвиток особистості.

Основними ознаками конфлікту як психологічного феномену є:

1) наявність протиріччя (реального чи уявного, вигаданого), що оцінюється як непереборне і набуває відкритої, демонстративної форми;

2) зміна характеру спілкування в напрямку конфронтації, негативної спрямованості мінімум однієї, а частіше – обох сторін;

3) активність сторін, прагнення до перемоги будь-що, поступове розширення арсеналу використовуваних засобів – осуд, залякування-шантаж, погрози, фізичний вплив тощо;

4) підвищений емоційний фон, загострення негативних емоцій аж до їх повної безконтрольності [30].

Класифікація  конфліктів взагалі може бути зроблена за такими ознаками: видами, типами, об’ємом, тривалістю, ступенем впливу, витоками, змістом, значимістю, типом вирішення, формами прояву, соціально-психологічним ефектом, спрямованістю, мотивами, наслідками, об’ємом впливу, часом протікання, джерелом впливу та іншими підходами. Як бачимо, конфлікти можуть бути класифіковані за різними критеріями [8].

1. За кількістю людей,  які приймають участь в конфлікті, конфлікти можуть поділятися таким чином:

а) внутрішньоособистісні (інтраперсональні);

б) міжособистісні (інтерперсональні);

в) внутрішньогрупові (інтрагрупові);

г) міжгрупові (інтергрупові).

2. В системі управління  конфлікти можуть бути:

а) вертикальні управлінські конфлікти, які виникають між індивідами, що займають різні місця в ієрархії управлінських стосунків.

б) горизонтальні управлінські конфлікти, що виникають між групами  людей.

3. За причинами, що  їх породжують, управлінські конфлікти  можуть бути згруповані:

а) конфлікти ролей 

б) конфлікти бажань

в) конфлікти цінностей  та норм поведінки [8].

Конфлікти класифікують за ступенем тривалості та напруги.

Гострі – довготривалі конфлікти. Виникають такі конфлікти тоді, коли протиріччя досить глибокі, стійкі, важкопримиримі. Конфліктуючі сторони контролюють свої реакції та дії. Такі конфлікти вирішуються досить складно.

Слабовиражені – конфлікти, що проходять мляво. Характерно, що протиріччя носять не дуже гострий характер, або зіткнення, в якому активна лише одна із сторін, друга сторона не прагне виявити чітко свою позицію, або ж, по мірі можливості, уникає гострої конфліктної ситуації. Багато що залежить у вирішенні конфлікту від позиції ініціатора.

Слабовиражений – конфлікт, що має швидкоплинний характер. На перший погляд, це найбільш сприятлива форма зіткнення протиріч. Проте, не завжди так, бо якщо за ним тягнеться ціла низка повторних конфліктів, то може бути поганий кінець [12].

Типологія конфліктів за напрямком комунікацій:

• горизонтальні конфлікти між рядовими членами колективу;
• вертикальні конфлікти між підлеглими і керівником;
• вертикальні конфлікти згори вниз – між керівником і підлеглими.

У межах функціонального  аналізу класифікація конфліктів будується  за принципом їх доцільності –  недоцільності. Розрізняються такі конфлікти: закономірні (неминучі), необхідні,  вимушені, функціонально невиправдані.

З точки зору цілей, які  відстоюють протилежні сторони, можна  говорити про конфлікти, що переслідують цілі: особисті, групові, суспільні.

Залежно від емоційного стану людей конфлікти бувають з високим, помірним емоційним напруженням і без емоційної напруги.

З урахуванням кількості  осіб можна розрізняти:

– діадичні (парні) конфлікти, діють дві людини (керівник-виконавець);

• локальні, що охоплюють невелику кількість членів колективу;
• загальні конфлікти, які залучають майже усіх спільно;
• міжгрупові.

Американський конфліктолог пропонує типологію конфліктів за статтю (між чоловіком та жінкою, хлопцем і дівчиною) та віковою специфікою таких конфліктів [6].

Типологія конфлікту за станом дії:

1. На етапі виникнення  конфлікти діляться на: стихійні, заплановані.

2. На етапі розвитку  – короткострокові, тривалі, затяжні.

3. На етапі усунення  конфліктів їх можна класифікувати  як керовані, погано керовані, тривалі,  некеровані.

На етапі затухання  конфлікти розрізняють, як такі, що:

• спонтанно припиняються;
• припиняються під дією засобів, винайдених самими сторонами;
• вирішується тільки при втручанні зовнішніх сил.

У тактичному плані конфлікти  бувають: виправдані, невиправдані [1].

Першоджерелом конфлікту  або умовою його виникнення вважається конфліктна ситуація – тобто ситуація, у якій одна із складових змінює свої кількісні чи якісні значення, що призводить до загострення стосунків між конфліктуючими сторонами. Конфлікт не виявляється доти, поки існуюча ситуація влаштовує усі сторони, або ж ці сторони ще не в змозі вплинути на розвиток ситуації, не володіють достатнім потенціалом [12].