Особливості мотивації навчальної діяльності школярів в різних вікових періодах. Курсова робота з педагогічної психології.

   позитивне  відношення до школи, причому  вгасає закономірно, тому що  воно

   вже задоволено. Перебування в школі саме по  собі втрачає для дитини

   безпосередню  емоційну привабливість, він до цього звикає. Розуміння

   соціальної  значимості навчання тепер (в  II-III класах) повинне бути

   підкріплене  інтересом до самого змісту  навчання, до способів добування

   знань. Там,  де вчителеві вдається це зробити,  зниження мотивації навчання

   до кінця  початкової школи не наступає. 

   Все вищенаведене  свідчить про те, що мотиваційна  сфера в молодшому

   шкільному  віці істотно перебудовується:  загальна пізнавальна й соціальна

   спрямованість  дошкільника конкретизується в  «позиції школяра» - прагненні

   відвідувати  школу, потім ця позиція задовольняється  й повинна бути

   замінена  новим типом відносини - учбово-пізнавальними  мотивами й більше

   зрілими  формами соціальних мотивів. До  кінця молодшого шкільного віку  в

   учнів необхідно сформувати, хоча б у першому наближенні,

   учбово-пізнавальний  мотив - інтерес не тільки до  нових знань і навіть не

   тільки  до загальних закономірностей,  а саме до способів добування  нових

   знань. Виховання  цього мотиву необхідно для  підготовки переходу учня в

   середню  школу. Формування цих нових  рівнів мотивації становить істотний

   резерв  виховання позитивного відношення  до навчання в даному віці. 

       3.3. Мотивація навчальної діяльності  в середньому шкільному віці. 

   В середньому шкільному віці суттєво змінюються як навчальна ситуація

   (збільшується  кількість предметів, з\\\'являється  декілька вчителів), так і

   провідна  діяльність дитини (спрямованість  на спілкування), що призводить

   до суттєвих  змін мотиваційної сфери. Першою особливістю є поява стійкого

   інтересу  до окремого предмету, який виникає  поступово, з накопиченням

   знань. Цей  інтерес досить часто існує  на тлі суттєвого зниження  загальної

   мотивації  навчання, починають переважати  мотиви \\\"необхідності\\\"

   відвідування  школи замість бажання. Тобто  у багатьох підлітків починає

   переважати  негативна мотивація. Але є  підстави стверджувати, що

   здебільшого  це пояснюється \\\"мотивіровкою\\\". В цей віковий період дуже

   вираженою  стає потреба в афіліації, яка обумовлює амбівалентне ставлення

   підлітків  до навчання. З одного боку  вони бажають гуляти та розважатися,

   стверджують,  що школа їм набридла, а з  іншого - постаючи в ході

   експерименту  перед такою можливістю - чинять  їй опір. Це можна пояснити

   важливістю  для цього віку оцінки з  боку інших, наявності домінуючої

   потреби  у спілкуванні, в приналежності  до групи. 

   Процес  розвитку самосвідомості, характерний  для підліткового віку,

   захоплює  й мотиваційну сферу. Підліток  впритул підходить до завдання

   усвідомлення  своєї мотивації. Причому спочатку  усвідомлення своїх мотивів

   і цілей  здійснюється через їхнє зіставлення  з мотивами й цілями своїх

   товаришів,  тому так плідні колективні  й групові форми роботи в  цьому віці.

   Підліток  співвідносить, поки що не завжди усвідомлено, свою мотивацію,

   мотивацію  однолітків, а все це, разом узяте,  зі зразками, ідеалами,

   прийнятими  в групі. Усвідомлення підлітком  супідрядності, порівняльної

   значущості  мотивів означає, що в цьому  віці складається усвідомлена

   система,  ієрархія мотивів. До кінця  підліткового віку може спостерігатися

   стійке  домінування якого-небудь мотиву. Підліток, як правило, усвідомлює,

   що їм  рухає кілька мотивів, уміє  їх назвати. 

   Тому можна  стверджувати, що принципові якісні зрушення в підлітковому віці

   мають місце  в так званих вузьких соціальних, тобто позиційних, мотивах

   навчання. Їхній розвиток визначається  прагненням підлітка зайняти  нову

   позицію  (позицію «дорослої людини») у  відносинах з навколишніми -

   дорослими  й однолітками, бажанням зрозуміти  іншу людину й бути понятим,

   оцінити  себе з погляду іншої людини. Мотивом, адекватним навчальної

   діяльності  в середньому шкільному віці, є мотив пошуку контактів і

   співробітництва  з іншою людиною, оволодіння способами налагодження цього

   співробітництва  в навчальній праці. Підліток  у всіх видах діяльності, у

   тому числі  й навчальної, ставить перед собою  питання: «Невже я не такий,

   як всі,  або ще гірше - такий, як всі?»  Цим обумовлений інтерес школяра до

   всіх форм  групової й колективної роботи, де можуть бути реалізовані  його

   соціальні  потреби в дружбі, у спілкуванні  й взаємодії з іншою людиною,  у

   самовираженні  й самоствердженні через відносини  з іншими людьми. Для

   реалізації  цих інтересів ефективні різні форми взаємо- і самооцінки, види

   взаємо- і  самоконтролю школярів, де вчитель  може допомогти підліткові в

   усвідомленні  й оцінці окремих сторін його  навчальної діяльності й

   особистості  в цілому[6]. Підліткові імпонують  такі форми навчальної

   роботи, де  вчитель і школярі спільно,  як «колеги», здійснюють пошук  нового

   знання  й нових шляхів його виявлення.  Разом з тим у порівнянні  з молодшими

   школярами  в підлітків виникає іноді  досить критичний погляд на  вчителя.

   Вони дуже чутливі до несправедливості вчителя, гуртуються в групи в ході

   конфлікту  із учителем. Дуже часто такі  конфлікти виникають внаслідок

   неможливості  підлітком знайти своє місце  серед однолітків. 

   До того  ж, для цього вікового періоду  зростає значення оцінки - підліток

   бажає зайняти  місце гарного учня, підвищити  в такий спосіб свій соціальний

   статус. Вимоги  до оцінювання вчителем дуже  часто носять необ\\\'єктивний

   характер, навчальна оцінка, яка молодшими  школярами сприймається як оцінка

   зусиль, в  цьому віці сприймається як  оцінка соціального статусу в  класі. 

   Також характерна  для цього віку вже чітка  диференціація школярів на

   успішних  та неуспішних. Найчастіше успішні  учні мають високий рівень

   розвитку  та усвідомлення пізнавальних, позитивних мотивів, мотивів

   досягнення, під час того, як у неуспішних  виражений мотив уникнення

   невдач, та  рівень їх домагань невисокий. 

   Характерною  особливістю мотиваційної сфери  цього віку є нестійкість

   мотивів,  їх залежність від групи. Підліток, змінюючи групу, найчастіше

   змінює  і свої установки. Так, неуспішний, недисциплінований підліток,

   потрапляючи  в дисциплінований класний колектив, виправляє свою поведінку

   відповідно  до вимог класу. Тому дуже  важливо для вчителів формувати в

   класі колективні  відносини, впливати не на окрему  особистість учня, а на

   групу. 

   Підсумовуючи  все вищенаведене, можна сказати,  що характерними для цього

   віку є  соціальні мотиви навчальної  діяльності з виокремленням к  початку

   наступного  вікового періоду вже конкретних пізнавальних мотивів,

   спрямованих  на подальшу профорієнтацію в  залежності від переважаючих

   інтересів. 

             3.4.Мотивація навчальної діяльності  старших школярів. 

   Навчальна  діяльність школярів старшого  шкільного віку тісно пов\\\'язана з

   обиранням  майбутньої професії, становленням  професійних інтересів. Як

   стверджує  Є.П.Ільїн[2], половина випускників  вже має сформований основний

   та резервний  професійні плани. Щоправда, обирання  професії може мати не

   чітко визначене  розуміння свого майбутнього  місця в житті, а відбуватися

   або під  примусом батьків, або з прикладу  товаришів, або під впливом

   тимчасового  інтересу. До того ж, в складних  економічних умовах сьогодення

   обирання  професії може відбуватися або під впливом ситуативних економічних

   факторів (підліток  обирає професію задля скорішого  заробітку), або під

   впливом  \\\"матеріального престижу\\\" конкретної  професії. 

   Відповідно  до цього змінюється і мотивація  навчальної діяльності. Якщо

   підлітки  обирають професію відповідно  до своїх уподобань та інтересів  до

   окремих  навчальних предметів, то молодші  юнаки вже обирають предмети

   відповідно  до майбутньої професії. Таким  чином простежується велика

   вибірковість  пізнавальних мотивів, що може призвести до суттєвого зниження

   інтересу  до окремих предметів на користь  майбутніх спеціалізованих знань. 

   Учбово-пізнавальний  мотив (інтерес до способів  добування знання)

   удосконалюється  як інтерес до методів теоретичного  й творчого мислення.

   Старшокласників  цікавить участь у шкільних  наукових суспільствах,

   застосування  дослідницьких методів на уроках. Разом з тим їх залучають  і

   шляхи підвищення  продуктивності (результативності) пізнавальної

   діяльності, про що свідчить їхній інтерес до посібників про культуру й

   раціональну  організацію розумової праці.  Видимо, у цьому віці можна

   говорити  про появу єдності процесуальної  й результативної мотивації

   навчання. 

   Істотно  розвиваються мотиви й способи  самоосвітньої діяльності. На цьому

   етапі самоосвіти  домінують далекі цілі, пов\\\'язані  з життєвими

   перспективами,  вибором професії й самовихованням. Ці мотиви й мети

   самоосвіти  викликають принципово нові способи  самоосвітньої діяльності:

   усвідомлення  школярем особливостей своєї навчальної діяльності й

   особистості,  співвіднесення їх з вимогами  суспільства, оцінка цих

   особливостей  і їхнє перетворення, пошук і  вироблення нових способів

   пізнавальної  діяльності, вироблення нових особистісних  позицій,

   усвідомлення самоосвіти як особливої діяльності, співвідношення завдань і

   способів  самоосвіти, розгорнуті самоконтроль  і самооцінка, що виражаються