Особливості мотивації навчальної діяльності школярів в різних вікових періодах. Курсова робота з педагогічної психології.

   власної  вищості, і це почуття, на  думку Адлера, і є тим, на  досягнення

   чого спрямована  будь-яка поведінка. Також серед активуючих детермінант він

   виділяє  „соціальний інтерес”, який формується  протягом життя, і в більшій

   мірі залежить  від виховання і оточення індивіда  в процесі його розвитку.

   При цьому  Адлер виходить з тих позицій,  що сила мотивів індивідуальна, і

   вводить  поняття ступеня „активності”, яким пояснює ефективність активації

   поведінки. 

                      1.2 Проблема мотиву в біхевіоризмі. 

   Біхевіоризм  можна назвати самим об\\\'єктивним  напрямком в психології з тим

   лише застереженням, що багато категорій психології він взагалі не вважав

   за можливе  вивчати. Як казав засновник  цього напрямку Дж. Уотсон [12]

   „Психологии  человека не удавалось выполнить  требований, предъявляемых к

   ней как  к естественной науке…Она запуталась в спекулятивных вопросах,

   которые  хотя и являются существенными,  но не открываются

   экспериментальному  подходу”. Тому й розробці категорії  мотиву як

   внутрішнього  чинника, що активує поведінку,  не було надано достатньої

   уваги. Класична  формула біхевіористів S->R не залишала місця для

   будь-якого  визначення внутрішніх чинників  діяльності. Активація поведінки

   досліджувалася  виключно як похідна від подразників.  Але з розвитком

   конфлікту  між біхевіоризмом і паралельними  напрямками психології,

   викликаними,  з одного боку неможливістю  прийняття біхевіористами

   неемпіричних  методів вивчення психіки, а  з іншого неможливістю подальшого

   конструктивного  вкладу біхевіоризму в наукову  психологію (а, може й

   небажанням  представників інших напрямків видаляти демаркаційну лінію між

   собою і  тваринами), відбулися зміни в  основних поглядах „психології

   поведінки”. На зміну класичним поглядам  Уотсона прийшли підкріплені  новими

   експериментами  погляди необіхевіористів, яким  все-таки довелося ввести у

   класичну  формулу „чорний ящик” суто  внутрішню детермінанту поведінки.  Тому

   поведінка  стала пояснюватись як реакція,  що опосередкована як зовнішнім

   подразником,  так і внутрішніми властивостями  організму. На мою думку, це  в

   значній мірі було викликано експериментами на латентне навчання, згідно з

   результатом  яких непідкріплене проходження  лабіринту сприяло швидкому

   навчанню  в умовах необхідності. Суть цих  опитів добре викладена Е.Толменом

   [11]. Подальші  зміни в біхевіоризмі дозволили навіть ввести „основні

   інстинкти”. Так, У.Мак-Даугалл зумів навіть  знайти 18 природжених

   інстинктів, які однаково властиві і людині  і тварині, і тепер поведінка

   могла трактуватися  навіть як імпульсивна. До того  ж нове поняття „енергії

   інстинкту” давало можливість варіювати кількісні характеристики зовнішніх

   і внутрішніх  активаторів поведінки. Але подальшого  розвитку цей напрямок

   не отримав. 

   Так, біхевіоризм  в своєму розвитку так і  не дав чіткого визначення  мотиву

   і його  місця в психіці, бо не зміг знайти можливостей об\\\'єктивного

   вивчення  активації поведінки, але розробки  надзвичайно стали у пригоді

   подальшому  розвитку психології. 

              1.3 Трактування мотиву в гуманістичній   психології. 

   В контексті  „мотив і гуманістична психологія” насамперед спадає на думку

   А.Маслоу, як  найвідоміший спеціаліст з ієрархії  потреб. Гуманістична

   психологія, під впливом модного на той  час екзистенціалізму, зверталась

   насамперед  до здорових особистостей, і своєю  первинною задачею бачила не

   пояснення  психічних процесів, а розвиток  особистості. Особливу цікавість

   становить  твердження А.Маслоу [5] про „метапатологію”  - патологію людей з

   Б-цінностями, яка може походити „от постоянного  проживания среди лжецов и

   потери  доверия к людям”. Це свідчить  про науковість підходу А.Маслоу  до

   психології  взагалі і до категорії „мотив”  в частковості. 

   Ще можна  звернути увагу на Г.У.Олпорта,  який вважав, що доросла людина  є

   функціонально  автономною, незалежною від потреб організму, здебільшого

   свідомою, високоіндивідуальною. З цієї безумовно  ідеалістичної точки зору

   він вважав, що мотиви у людини тільки  свідомі, причини всіх дій їй

   зрозумілі,  поведінка ретельно спланована, наслідки всіх дій ясні. В своїй

  диспозиційній теорії особистості Олпорт відштовхувався від думки, що

   диспозиції  в своїй єдності (пропріум) активують  і спрямовують діяльність

   людини  протягом життя. Активують поведінку  індивіда в його теорії

   спрямовані  в майбутнє цілі, з яких неможливо повністю виділити якісь

   ситуативно-варіативні  мотиви, відокремлені від пропріуму,  бо особистість

   знаходиться  в постійному розвитку, який і  слугує головною детермінантою

   поведінки. 

                 1.4 Погляди на мотив в когнітивній  психології. 

   Когнітивний  напрямок в психології може  похвалитися самими складними

   теоріями, бо всі прибічники цієї школи  спиралися на вивчення пізнавальних

   процесів  психіки, і в трактуванні будь-якої  категорії спирались на

   інтелект. 

   Без всякого  сумніву первинним розробником поняття мотиву з точки зору

   когнітивного  напрямку належить Л.Фестингеру. Саме його теорія когнітивного

   дисонансу  стала відправною точкою багатьох  досліджень активації поведінки,

   що надзвичайно  сприяло великій кількості нових відкриттів ефектів та

   закономірностей.  Під когнітивним дисонансом Фестингер  розумів розходження

   між двома  або більше когніціями, які становлять  з себе будь-які знання або

   переконання  у самому широкому розумінні  цих понять. Це можуть бути  і

  уявлення людини про себе і про зовнішній світ, незалежно від того, чи були

   вони інтеріорізовані,  чи продукувалися самою людиною.  Внутрішній світ

   людини, як  вважали всі представники когнітивного  напрямку, підпорядкован

   на сам  перед чіткім законам логіки, і при їх порушенні виникає дисонанс,

   що переживається  людиною як дискомфорт. Логічність  понять же викликає

   почуття  норми, до якої людина і прямує, при чому коли результати дій

   людини  співпадають з планами, то виникає  емоція задоволення. Тому і в

   теорії  когнітивного дисонансу можна  побачити трактування чіткого

   підпорядкування  поведінки принципу задоволення/незадоволення.  Але чіткого

   трактування  подібного принципу Фестингер  так і не висунув. На його  думку

   людина  прямує до консонансу, несперечливості свого внутрішнього світу, і

   активує  поведінку для встановлення когнітивної  гармонії. 

   В результаті  цих теоретичних розробок було  сформульовано декілька правил

   стосовно  когніцій і їх вплива на  поведінку людини. Якщо когніції

   суперечать поточній поведінці, то це викликає дисонанс, для редукції якого

   людина  повинна, при неможливості зміни  поведінки, змінити когніції. Таким

   чином пояснюється  зміна переконань, понять і уявлень  внаслідок дії

   зовнішніх  факторів або неузгодження когніцій, що дозволяє простежити зміну

   мотивів  діяльності. Також цікавий факт  підвищення внутрішнього значення

   окремих  дій людини під впливом прийняття  складних рішень з багатьма

   рівнозначними  можливостями. Після прийняття людиною  рішення, значення його

   для людини  підвищується, що впливає на вибір  подібного рішення в

   подальшому, бо це сприяє зниженню когнітивного  дисонансу, який виникає

   після вибору, якщо альтернативні рішення були  не менш привабливими. 

   Теорія  когнітивного дисонансу дозволила в значній мірі пояснювати

   утворення  та зміну мотивів складних  видів діяльності, до того ж  підвести

   під ці  пояснення експериментальну основу, що звичайно сприяло розвитку

   дійсно  наукових понять в психології. Але в подальшому представники

   когнітивної  школи почали надзвичайно ускладнювати  свої теорії введенням

   великої  кількості нових понять, що не  дає можливості їх адекватного

   трактування  і практичного застосування для  отримання емпіричного знання,

   хоч і  сприяло розвитку соціальної і педагогічної психології. 

            1.5 Розробка категорії мотиву  в вітчизняній психології. 

   Під тиском  комуністичної влади вся радянська  психологія була переважно

   зосереджена  на вивченні пізнавальних процесів, тому категорію „мотив”

   старалися розробляти тільки в контексті з концепцією Ф.Енгельса. Тому

   практичних  розробок в цій галузі майже  не було. Виділити можна лише

   О.М.Леонтьєва,  який визначає тільки механізми  загального розвитку

   мотивації  людини в її діяльності. Леонтьєв  визначає мотив як опредмечену

   потребу,  тому його утворення можливе  тільки після визначення предмету

   задоволення  потреби, яке в свою чергу  може виникнути тільки внаслідок

   діяльності. „До своего первого удовлетворения  потребность \\\"не знает\\\"

   своего предмета, он еще должен быть обнаружен.”[4]. До того ж він

   стверджує,  що з розвитком образа світу,  відображенням більшої кількості

   предметів,  пізнанням їх розвиваються і  потреби, а відповідно і мотиви. Ще

   для Леонтьєва  характерний різкий поділ мотивів на біологічні і соціально

   детерміновані,  при чому останнім він приділяє  значно більше значення і

   вважає  їх домінуючими у поведінці  людини, особливо коли критикує

   біхевіористичні  і гедоністичні погляди на  мотив. Також цікава його думка

  по поводу детермінації емоцій мотивами: „роль положительного или