Особливості мотивації навчальної діяльності школярів в різних вікових періодах. Курсова робота з педагогічної психології.

   отрицательно \\\"санкционирования\\\" выполняется  эмоциями по отношению к

   эффектам, заданным мотивом”[4], що в принципі  протирічить загальновизнаним

   поглядам  на активацію поведінки. 

   Тому погляди  А.Н.Леонтьєва на активацію поведінки  стосуються в першу чергу

   загальних  уявлень про мотиви, про їх  причини і особливості формування,

   однак не  пояснює механізму їх виникнення  і функціонування. 

   2. Загальна  характеристика мотивації процесу навчання. 

   Перш ніж  розглядати мотивацію навчання, необхідно визначити, як доцільніше

   визначити  процес навчання та привести  його характерні риси. 

          2.1. Характеристика процесу навчання  як активної діяльності. 

   Задля виконання  цілей даної роботи доцільно розглядати процес навчання в

   контексті  конкретної системи освіти, яка  історично склалася на руїнах

   колишнього  СРСР. Тому і визначення процесу  навчання розумно робити з

   огляду  на радянські підходи до його  змісту, цілей та процесу. Так,

   Д.Б.Ельконін  розглядає навчання як активну  діяльність школярів по

   засвоєнню  знань, способів їх самостійного  придбання. Керування навчанням  -

   це формування  такої діяльності школярів. Головною  особливістю цього

   трактування  навчальної діяльності є той факт, що школяр одночасно є

   об\\\'єктом  та суб\\\'єктом діяльності, по  його суб\\\'єктивні дії спрямовані  на

   перетворення  себе як об\\\'єкту. Таким чином  теорія навчальної діяльності,

   основу  якої розробив Д.Б.Ельконін, трактує  навчальну діяльність як

   соціальну  за змістом (в ній відбувається  засвоєння всього культурного  та

   наукового  досвіду людства), соціальною за  значенням (вона є суспільно

   значущою  та суспільно оцінюваною) та соціальною  за формою свого існування

   (вона можлива тільки в суспільній взаємодії). До того ж навчальна

   діяльність  є спрямованою, вона ставить  своєю ціллю засвоєння узагальнених

   способів  дії в сфері наукових понять. Задля цього в навчальній діяльності

   повинні  бути присутніми всі її компоненти: 

    1. учбова  задача (прийнята або самостійно  поставлена) 

    2. учбові  дії (способи та прийоми учбової  праці) 

    3. дії  контролю (самоконтролю) процесу засвоєння 

    4. оцінювання (самооцінювання) процесу засвоєння  [6]. 

   Відповідно  до цього навчальна діяльність повинна розпочинатися,

   регулюватися  та зупинятися відповідними мотивами. 

                 2.2. Поняття про мотиви навчальної  діяльності. 

   Трактування  мотивів навчальної діяльності  носить в роботах психологів  дуже

   широке  значення, бо під мотивами діяльності взагалі різними психологами,

   навіть  прибічниками \\\"одних шкіл\\\", розуміються достатньо різні  речі. Це і

   мотиви  як потреби, потяги, спонукання, схильності(X. Хекхаузен)[15]; і як

   психічні  процеси, стани, властивості особистості (К.К.Платонов)[6]; і як

   предмети  зовнішнього світу (А.М.Леонтьєв); і як наміри, уявлення, ідеї,

   почуття,  переживання (Л.І.Божович)[6]. Тому  розумно буде визначити мотиви

   навчальної  діяльності як всі фактори,  що обумовлюють прояви навчальної

   активності (Є.П.Ільін)[2], або як спрямованість  учня на різні сторони

   навчальної  діяльності (А.К.Маркова)[6]. Відповідно  до такого широкого

   визначення  доцільно мотиви класифікувати,  щоб можна було прослідити  їх

   динаміку. 

       2.3. Класифікація та характеристики мотивів навчальної діяльності. 

   На думку  А.К.Марковой [6], мотиви можна поділити  на дві великі групи:

   пізнавальні  та соціальні. Пізнавальні мотиви  безпосередньо пов\\\'язані з

   навчальною  діяльністю, нею генеруються та первинно в неї закладені. Ця

   група мотивів  може бути поділена на декілька  підгруп: 

   1) широкі  пізнавальні мотиви, які складаються  з орієнтації школярів на

   оволодіння  новими знаннями. Вони також різняться  по рівнях. Ці рівні

   визначаються  глибиною інтересу до знань. Це може бути інтерес до нових

   цікавих  фактів, явищ, або інтерес до істотних  властивостей явищ, до перших

   дедуктивних  висновків, або інтерес до закономірностей  у навчальному

   матеріалі,  до теоретичних принципів, до  ключових ідей і т.д.; 

   2) учбово-пізнавальні  мотиви, які складаються з орієнтації  школярів на

   засвоєння  способів добування знань: інтереси  до прийомів самостійного

   придбання  знань, до методів наукового  пізнання, до способів саморегуляції

   навчальної  роботи, раціональної організації своєї навчальної праці; 

   3) мотиви  самоосвіти, які складаються зі  спрямованості школярів на

   самостійне  вдосконалювання способів добування  знань. 

   Ці підгрупи  можуть мати як позитивний, так  і негативний зміст, тобто бути

   як соціально-корисними (досягнення нових обріїв для людства, нових

   наукових  знань) так і нейтральними, майже  негативними (з боку розвитку

   людства)  самостійне оволодіння знаннями  як для задоволення пізнавальної

   потреби,  так і задля домінування над іншими з боку самооцінки. 

   В свою  чергу соціальні мотиви також  розпадаються на декілька підгруп: 

   1) широкі  соціальні мотиви, що складаються  в прагненні одержувати знання,

   щоб бути  корисним Батьківщині, суспільству,  бажанні виконати свій

   обов\\\'язок, у розумінні необхідності вчитися й у почутті відповідальності.

   Тут велике  значення мотивів усвідомлення  соціальної необхідності,

   повинності. 

   До широких  соціальних мотивів може бути  віднесене також бажання гарно

   підготуватися  до обраної професії; 

   2) вузькі  соціальні, так звані позиційні  мотиви, що складаються в

   прагненні  зайняти певну позицію, місце  у відносинах з навколишніми,

   одержати  їхнє схвалення, заслужити в  них авторитет. 

   Ці мотиви  пов\\\'язані із широкою потребою  людини в спілкуванні, у прагненні

   одержати  задоволення від процесу спілкування,  від налагодження відносин з

   іншими  людьми, від емоційно пофарбованих  взаємодій з ними. Однією з

   різновидів  таких мотивів уважають так  звану «мотивация благополучия»,  що

   проявляється  в прагненні одержувати тільки  схвалення з боку вчителів,

   батьків  і товаришів (про таких учнів  говорять, що вони працюють тільки  на

   «позитивному  підкріпленні»). Іноді позиційний  мотив проявляється в

   прагненні  учня посісти перше місце, бути одним із кращих, у такому випадку

   іноді говорять  про «престижну мотивацію». Позиційний  мотив може складатися

   також у  спробах різного роду самоствердження  - у бажанні зайняти місце

   лідера, впливати  на інших учнів, домінувати  в групі або колективі й т.д.; 

   3) соціальні  мотиви, названі мотивами соціального  співробітництва, що

   складаються  у тім, що учень не тільки  хоче спілкуватися та взаємодіяти  з

   іншими  людьми, але й прагне усвідомлювати,  аналізувати способи, форми

   свого співробітництва й взаємин із учителем і товаришами по класі,

   постійно  вдосконалювати ці форми. Цей  мотив є важливою основою

   самовиховання,  самовдосконалення особистості. 

   Але й  соціальні мотиви можуть мати  негативну основу, особливо коли  вони

   спрямовані не на здобутки загальних навчальних досягнень класного

   колективу,  а на особистісне домінування  над іншими, бажання привласнити

   собі вищий  соціальний статус. 

   До того  ж важливими є також змістові  характеристики мотивів навчальної

   діяльності: 

   1) наявність  особистісного змісту навчання  для учня. У такому випадку

   говорять, що мотив навчання виконує  не тільки роль побудника, але  і є

   змістоутворюючим  для даного учня, тобто надає  його навчанню особистісний

   зміст; 

   2) наявність  дієвості мотиву, тобто його реального впливу на хід

   навчальної  діяльності й усього поводження  дитини. Дієвість мотиву тісно

   пов\\\'язана  з першою характеристикою - особистісним  змістом навчання. Тому

   що якщо  мотив має особистісну значимість  для школяра, то він, як правило,

   є й діючим. Це проявляється в активності  самого учня, у його ініціативі, у

   зрілості  й розгорненні всіх компонентів  навчальної діяльності. Якщо той

   або інший  мотив не робить реального  впливу на хід навчання, хоча  дитина

   може назвати цей мотив, психологи говорять про «тільки знаний» мотив

   навчання (А.Н.Леонтьєв), так звану \\\"мотивіровку\\\". Найчастіше «знані»

   мотиви  повідомляються школяреві дорослими  - вчителем, батьками, а реально

   діючі мотиви  виникають як результат фактичного включення школяра в різні

   види діяльності; 

   3) місце  мотиву в загальній структурі  мотивації. Кожний мотив може  бути

   провідним,  домінуючим або другорядним, підлеглим.  Звичайно, треба прагнути

   до того, щоб домінуючими в школяра  стали зрілі види соціальних і

   пізнавальних  мотивів - мотиви боргу перед  суспільством і оточуючими

   людьми, мотиви  самоосвіти та самовиховання; 

   4) самостійність  виникнення й прояву мотиву. Він  може виникати як

   внутрішній  у ході самостійної навчальної роботи або тільки в ситуації

   допомоги  дорослого, тобто як зовнішній.  Наприклад, у школяра може бути

   присутнім  мотив оволодіння новими способами  добування знань, але він

   актуалізується  тільки при нагадуванні вчителя,  при створенні їм

   відповідних навчальних ситуацій. Необхідно враховувати, що мотив завжди є,

   з одного  боку, внутрішньою характеристикою  свідомості учня, його

   спонукання  до діяльності. З іншого боку, спонукання може виходити ззовні,

   від іншої  людини. Якщо без контролю й  нагадування дорослого мотив учня не