Моральне виховання дошкільників

Мімічні та пантомімічні наслідувальні рухи дітей 2-6-ти місяців відтворюють найпростіші рухи дорослих (відкривання-закривання рота, погойдування головою, плескання в долоні), а також передмовленнєві вокалізації, що моделюють різні сторони мовлення близького дорослого.

Саме ці дії, на думку  Л.П.Обухової, є передумовами первинної орієнтаційної діяльності дитини в мовленнєвих та виразно-емоційних ситуаціях. Автор підкреслює, що наслідування дитиною цього віку експресивних дій дорослих можна пояснити як найперші спроби дитини включитися в побудову специфічно людського способу спілкування.

В ході третьої фази (6–12 місяців) наслідування стає засобом  засвоєння дитиною тих нових  дій, що не були властиві їй самій, тому Л.С.Виготський, Ж.Піаже назвали цю фазу початком “справжньої імітації”. Наслідування на цій стадії виконує дві основні функції, на які вказують багато дослідників:

1) збільшення й ускладнення  засобів спілкування (Е.І. Ісеніна);

2) розвиток предметних  маніпуляцій, що є об’єктивною  передумовою дій з предметами, побудови їх образу (Л.А.Венгер, Ф.І.Фрадкіна).

Крім того, дитина відтворює  і специфічні жести дорослих та окремі дії з предметами. І.В. Шаповаленко називає цю  фазу копіюванням і визначає умови її успішності, серед яких багаторазова демонстрація взірця із словесним підкріпленням, надання дитині того самого “взірцевого” предмета та емоційне підкріплення дій дитини. Але орієнтувальна функція ще належить дорослому, що свідчить про первинну недиференційованість орієнтувальних та виконавських дій і обумовлює “глобальний недиферен-ційований характер наслідувального акту” (Л.П.Обухова), який виконується матеріально з детальним розгортанням суттєвих та несуттєвих рухів.

Другий великий період, що виділяється В.О.Просецьким, є  період простого наслідування у ранньому дитинстві. Імітація тут мало усвідомлена  і  слабко довільна, здебільшого стосується предметних дій та мовлення дорослих. У цьому періоді, як і в першому, також виділяється кілька фаз.

Перша (12–15 місяців) характеризується появою здатності до маніпулювання  не тотожними, а схожими на взірець  предметами, які дитина самостійно знаходить, імітаційні дії поступово переростають у предметно-маніпулятивну гру, що сприяє побудові образів предметів на основі їх безпосереднього сприймання та наочно-дійового мислення. Дорослий тут виступає ще в ролі взірця і контролера [18,81-82].

У наступній фазі (15–18 місяців) дитина вже здатна відтворювати не окремі розрізнені дії, а цілий  ланцюжок таких дій, незмінність  і обов’язковість яких надає наслідуванню ритуального характеру, де необхідним є певний порядок здійснення дій.

Поступово дитина переходить до наступної фази (3-й рік життя), у ході якої фактично змінюється основний зміст моделювання. Зміна соціальної ситуації розвитку, виділення до 3-х  років дорослого зі світу предметів  в окремий світ соціальних стосунків  і “відокремлення” дитини від дорослого впливає на зміст і функції наслідувальної діяльності дітей. Імітація тут здебільшого стосується певних життєвих ситуацій, де відтворюються вже не конкретні дії з предметом, а певні дії дорослого, що відповідають ситуації. Це дає змогу вважати цей етап підготовчим до засвоєння нової провідної діяльності – сюжетно-рольової гри. В періодизації Л.П. Обухової, І.В. Шаповаленко цей період був названий періодом символічного моделювання, оскільки наслідування дитини носить яскраво орієнтувальний характер, здійснюється не з конкретними предметами, а з предметами-замінниками і стосується дій близького соціального дорослого. Як зазначають автори, воно дозволяє дитині заглибитися як у світ предметів, так і в світ соціальних стосунків. Символічне моделювання можливе лише завдяки появі первинної диференціації орієнтувальних і виконавчих дій, хоча вони все ще здійснюються в матеріальному плані і підлягають зовнішньому спостереженню. Проте ці дії набувають вже певної узагальненості та скорочення, що свідчить про перехід на якісно новий рівень розвитку дитини, і наслідування зокрема.

Наслідування  в дошкільному  віці у періодизації В.О. Просецького отримало назву ігрового. Воно полягає у відтворенні в іграх різних видів діяльності дорослих, а також подій суспільного життя, що неодмінно пов’язані з перевтіленням в “чуже” Я. Підкреслюється, що моделювання здійснюється на якісно новій основі, що пов’язується із новою соціальною ситуацією розвитку і втілюється в новій провідній діяльності. Дитина імітує вже не конкретного, а соціального дорослого, носія певної суспільної ролі і здійснює це в ході сюжетно-рольової гри. Відбувається перехід до відображення людських взаємин, до моделювання в діях внутрішніх мотивів поведінки дорослих. Таке наслідування сприяє орієнтуванню дитини в об’єктивному і суб’єктивному світі і в кінцевому результаті стимулює розвиток самосвідомості.

Проте вирішальною особливістю  наслідування дошкільників є наслідувальна  дія як узагальнений символ, що полягає  в імітуванні загальних відносин (правил поведінки). Тому цей період у розвитку наслідування був названий узагальнено-символічним моделюванням, яке, власне, дозволяє дитині заглибитися в задачі і мотиви людської діяльності, створює орієнтацію в змістах і характері людських стосунків і у власних переживаннях (Л.П.Обухова). Тобто, відбувається перенос орієнтувальної частини у внутрішній план. Ці зміни відбуваються на фоні подальшого розвитку первинних форм наслідування (емоційне зараження, копіювання, символічне моделювання), які включаються у складніші види діяльності.

У подальшому розвитку особистості  кількісних і якісних змін зазнає і наслідувальна діяльність, яка  стає більш творчою, усвідомленою, вибірковою, цілеспрямованою, поступово трансформується  у творче наслідування, а ще пізніше, за наявності відповідних умов, - у власну творчість. Цей перехід, на думку вчених, відбувається за рахунок розвитку самосвідомості і рефлексії, поява якої залежить від певних особистісних рис і має широкі межі прояву у віковому плані. Існує також припущення, що розвиток і ранні прояви творчих здібностей відбуваються завдяки появі рефлексії на фоні загальної обдарованості в дошкільному віці шляхом наслідування творчих взірців [18,82].

Таким чином, зазначені  вище положення дають змогу зробити  висновки про значення наслідування як специфічної орієнтувальної діяльності дитини; про його взаємозв′язок із соціальною ситуацією розвитку (О.В.Запорожець, С.Л.Новоселова, Ф.І.Фрадкіна). Крім того, наслідувальні дії певних форм є механізмами формування і розвитку провідної діяльності дитини на кожному етапі онтогенезу, а також кожного виду гри. Відповідно до періодизації ігрової діяльності Д.Б.Ельконіна, кожному виду гри (предметному, символічному, знаковому) відповідає певна форма імітаційної діяльності, що допомагає дитині щоразу переходити на якісно нові рівні ігрової діяльності, а відповідно і нових соціальних стосунків, розширюють і поглиблюють соціальний досвід дитини.

Крім того, як зазначалось, механізм наслідування відіграє особливу роль у формуванні особистості дитини на ранніх етапах онтогенезу, оскільки діти наслідують передусім людей, в контактах з якими вони відчувають свою кровну і духовну спорідненість, фізичне та емоційне благополуччя (М.І. Лісіна, Д.Ф. Ніколенко, Л.М. Проколієнко) [18,83].

Доведено, що емоційна близькість та позитивне емоційне підкріплення викликає у дитини прагнення бути в усьому схожою на значимого дорослого, виникає потреба в ідентифікації (В.С.Мухіна, З.Фрейд), що в значній мірі впливає як на поведінку дитини, так і на формування її особистості в цілому.

Наслідування є також  механізмом формування у дитини самосвідомості та самооцінки, оскільки імітуючи, аналізуючи дії інших, дитина пізнає не лише оточуючий  світ, а й саму себе, свої можливості, будує своє бачення світу, включається до системи соціальних стосунків.

Зазначені особливості наслідування в дитячому віці ставлять певні специфічні вимоги перед оточуючими, що полягають  у сприянні розширенню, збільшенню творчих можливостей наслідування дітей в ході онтогенезу.

Розвиток  моральної свідомості дитини відбувається через сприйняття й усвідомлення змісту впливів, що надходять від батьків, педагогів, оточуючих людей, через переробку цих впливів у зв'язку з моральним досвідом індивіда, його поглядами і ціннісними орієнтаціями. У  свідомості дитини зовнішній вплив здобуває індивідуальне значення й у такий спосіб формує суб'єктивне відношення до нього. У зв'язку з цим формуються мотиви поводження, ухвалення рішення і моральний вибір дитиною власних вчинків. Спрямованість шкільного виховання і реальні вчинки дітей можуть бути неадекватними, але зміст виховання і полягає в тому, щоб досягти відповідності  між вимогами належного поводження і внутрішньою   готовністю до цього.

 Якщо дитина включилася в  діяльність, що вимагає   визначеної  напруги сил, і пережив у зв'язку з цим позитивні емоційні стани, тоді вимоги суспільної моралі поступово стають потребою, і тому виробляється визначений автоматизм у  поводженні дитини. «Розвантажуючи» свідомість дитини від необхідності вибору елементарних дій, звичка є показником засвоєних дошкільниками простих норм моральності, що відкриває можливості для рішення нових, більш складних задач. Тут треба особливо підкреслити, що автоматизм, звичка анітрошки  не применшують свідомого моменту  в моральному поводженні дитини. Особистісний зміст моральні норми здобуваються у тому випадку, якщо встановлюються позитивні зв'язки між моральними знаннями і почуттями в процесі діяльності.

Завдяки дослідженням, проведеним швейцарським психологом Жаном Піаже в 20-30-і  роки, ми маємо уявлення про те, як діти різного віку судять про норми моралі, яких морально-оцінних суджень вони дотримуються. Ним установлено, що в період життя від п'яти до дванадцяти років уявлення дитини про моральність міняються від морального реалізму до морального релятивізму. Моральний реалізм, у розумінні Піаже, - це тверде, непохитне й досить однозначне розуміння добра й зла, що розділяє все існуюче на дві категорії - гарне й погане - і не вбачає ніяких напівтіней у моральних оцінках. Моральний релятивізм заснований на переконанні, що кожна людина має право на справедливе й поважне ставлення до себе й у кожному його вчинку можна доглянути виправдане й засуджуване.

Реаліст мислить категоріями авторитету й думає, що закони моральності встановлені  владою й непорушні, що вони абсолютні й не мають виключень. Дитина - моральний реаліст - моральну дилему звичайно вирішує на користь бездумної слухняності й беззаперечного підпорядкування дорослому. Більше старші за віком діти, що піднялися у своєму розвитку до рівня морального релятивізму, думають, що іноді можна зневажити думкою дорослого й надійти відповідно до інших норм моралі. Молодші, наприклад, вважають, що говорити неправду ніколи не можна; старші думають, що в деяких випадках вона припустима.

У період морального реалізму діти судять про дії людей по їхніх наслідках, а не по намірах. Для них будь-який учинок, що привів до негативного результату, є поганим незалежно від того, зроблений він випадково або навмисно, з поганих або гарних спонукань. Діти-релятивісти надають підвищеного значення намірам і по намірах судять про характер учинків. Однак при явно негативних наслідках чинених учинків молодші діти здатні деякою мірою взяти до уваги наміру людини, даючи моральну оцінку його діям.

У сучасній психології загальновизнано, що моральні властивості особистості будуються на основі інтелектуально-емоційних зв'язків, як особистість обов'язковий компонент морального знання і відповідного почуття. Між знанням норм і усвідомленням їх — істотне розходження. Усвідомлення зв'язане з переживанням. А. Н. Леонтьєв підкреслював, що  усвідомлення означає, який зміст сама людина вкладає в дане явище, а не знання їм даного явища.

Необхідна ланка в  процесі морального виховання - моральна освіта, мета як повідомити дитині сукупність знань про моральні принципи і норми  суспільства, якими  вона повинна опанувати. Усвідомлення і переживання моральних принципів і норм прямо зв'язано з усвідомленням зразків морального поводження і сприяє формуванню моральних оцінок вчинків.

Моральне виховання носить загальний характер, тому що об'єктом морального регулювання є область відносин особистості і суспільства. Для здійснення будь-якої суспільно корисної діяльності суб'єкт повинний мати сукупність моральних якостей. Підготовка людини до будь-якої діяльності повинна ґрунтуватися на формуванні моральних якостей особистості. Тому моральне виховання в дитячому садочку спрямовано в першу чергу на формування такої сукупності моральних якостей, що необхідна для виконання будь-якої соціальної діяльності, і насамперед навчальної і трудової [14,89].

Виховуючи розум і волю дитини, вихователь весь час повинний мати на увазі і моральний результат  своїх зусиль. Формуючи моральні уявлення і мотиви поводження, систему моральних  цінностей, духовні потреби, педагог разом з тим впливає на всі сторони особистості і вирішує задачі ідейно-політичного, розумового, трудового, естетичного виховання.

Рівень морального розвитку дітей сприяє успішному здійсненню навчальної діяльності. Тому одна з  задач виховання дітей ще в  дошкільному віці складається в моральній підготовці їх до шкільного навчання. Сама навчальна діяльність, етична спрямованість змісту, методів і організації навчального процесу є основним джерелом і засобом морального становлення дітей. Подолання навчальних труднощів вимагає не тільки інтелектуальної напруги, але і моральних зусиль, У процесі навчання відбувається розвиток пізнавальної діяльності, сприйняття, уваги, уяви, мислення, пам'яті. Це дає можливість виховувати в дітей інтерес до явищ громадського життя.

 Опановуючи пізнавальною і  трудовою діяльністю, дитина в  колективі однолітків вчиться  бути трудівником. При виконанні  обов'язків у неї виробляється  трудовий ритм, дисципліна праці,  відповідальність. Але формування  морального досвіду не  може  бути обмеженим тільки їх навчальною діяльністю.

Необхідно продумане, посильне залучення їх у працю дорослих. У дитячих садочках  практикуються  всілякі види суспільно корисної праці.

У спільній діяльності діти вчаться працювати спільно, у  них з'являється потреба поділитися з товаришами своїм досвідом, уміннями, виникають спільні переживання, радість від загального успіху, жаль, засмучення від тимчасових невдач, що дають поштовх  до пошуків нових шляхів для досягнення загальної мети.

Мистецтво впливає на свідомість через сферу почуттів і переживань, формуючи в дитини своєрідне «емоційне мислення». Процес створення малюнка психологічно подібний з поводженням дітей у  грі, у якій «освоєння моральних норм більш ефективно, а самі вони більш зрозумілі, чим обстановка реальних відносин».

Особливість створення  дитячого малюнка складається у  тому, що дитина як  би є спільником у тих подіях, що вона  зображує, вона  як би діє за героя, привласнюючи собі і його моральні якості. Моральний  ідеал для дитини, таким чином, здобуває особистісне значення, індивідуальний зміст.

Заняття образотворчим мистецтвом розвивають спостережливість і уяву  дітей. Педагог націлює увагу  хлопців на прояв людського відношення до навколишнього дійсності, здатність  розуміти і цінувати її.

Створюючи малюнок, дитина використовує образотворчі і виразні засоби; образотворчі передають реальну сторону, виразне-емоційне, оцінне відношення до предмета.

Розвиток здатності  відбивати естетичну оцінку залежить від педагогіч-ного  керівництва  заняттями дітей по образотворчому мистецтву. Ю.А. По-луянов розробив систему завдань з метою розвинути в дітей гуманне відношення до людини, дбайливе відношення до природи, потребу оцінювати навколишнє  життя з позицій естетичних цінностей суспільства, здатність розуміти стан інших людей, вважатися з ними, бачити за предмет-ною діяльністю моральну сторону їх відносин  до життя. Ефективність здійснення цієї мети залежала від актуальності змісту завдань для дітей, від того, наскільки вони торкалися інтересів і почуттів хлопців, як тісно зв'язані з їх життєвим досвідом. Не менш важлива умова — створення установки на естетичну  оцінку зображуваних подій і явищ. Задача педагога-допомогти дитині відбити в малюнку моральне відношення до зображуваного. Відношення дошкільників до навколишнього життя недостатньо стійке, тому роль педагогічного керівництва образотворчою діяльністю дітей має істотне значення.