Моральне виховання дошкільників

Діти середнього дошкільного  віку виявляють готовність до засвоєння знань, вирішення пізнавальних завдань, безпосередньо не пов'язаних з умовами їхнього життя та ігровою діяльністю. У цьому віці навчання обслуговує їхні практичні потреби.

У старшому дошкільному  віці діти виявляють здібності до розумових і вольових зусиль. Їх уже не захоплюють прості ігри та іграшки, у них підвищуються допитливість, інтерес до знань і розумової діяльності, з'являється вимогливість до себе та інших. На цій основі формується здатність розв'язувати різноманітні пізнавальні завдання. Це вміння є важливим критерієм успішної навчальної діяльності, воно повинне сформуватися наприкінці дошкільного періоду.

Культура поведінки - це додержання основних вимог і правил людського співжиття, уміння знаходити  правильний тон у спілкування  з іншими, правильно поводитися на одинці із собою.

З погляду психології культура поведінки завжди є сукупністю зовнішніх виявів внутрішнього змісту особистості.

Культура поведінки невід'ємна від норм моралі. Якщо моральні норми  і правила формують зміст людських вчинків,  культура поведінки розкриває  як конкретно втілюються в поведінці норми моралі, який зовнішній вплив поведінки людини.

Ефективність виховання, зокрема  культури поведінки, багато в чому залежить від правильного вибору та оптимального поєднання різних способів, тобто  методів виховання. У педагогіці накопичений багатий арсенал методів формування морального досвіду у дітей різного віку.  Цими проблемами займалися такі теоретики, як Коннікова Т.Є., Богданова О.С. та Петрова В. І.

Розглянемо деякі методи.

Метод репродуктивного пояснення - один з ефективних і економічних за часом. З його допомогою педагог розкриває перед дітьми суттєві властивості етичних понять, розширює їх уявлення. Структура методу пояснення включає такі прийоми, як бесіда, роз'яснення, научіння.

Традиційним методом моральної  освіти є етична бесіда. По суті - це роз'яснення в діалогічній формі принципів і норм моралі. Матеріалом для таких бесід слугують життєві факти, конкретні вчинки дітей, а також художні твори, які вчать розрізняти полярність добра і зла на яскравих художніх образах, які емоційно впливають на дитину. Основне завдання етичних бесід - не тільки накопичити моральну інформацію, а й встановити зв'язок між одержаною інформацією і наступною діяльністю.

Система   словесно-моральних   знань   обов'язково   має  підкріплюватись життєвими ситуаціями колективу, в яких і формується моральний досвід особистості. Цьому сприяють методи привчання і вправлянь.

Серед методичних прийомів можна назвати  доручення, показ, вправи. Вони дають  змогу повторювати однотипні  дії. Виконання яких збагачує власний  досвід і складає практику взаємин (у дверях пропустити старших, допомогти вдягнутися дівчинці, гостям.)

Обмаль досвіду моральних  відносин потребує і створення спеціальних  ситуацій, “запрограмованих переживань”. Отже виділяють метод створення педагогічних ситуацій.  Глибока зацікавленість   дитини   певною   ситуацією,   спонукає   ідентифікуватися з дійовими особами і запропонували свої варіанти поведінки. У ситуаціях морального вибору методи переконання та вправляння максимально наближаються і взаємопроникають. Ситуації морального вибору, що пропонуються, можна згрупувати:

1) пізнавальні; 

2) оціночні;

3) альтернативні; 

4) ситуації абсурду.

Пізнавальні.

Товариш довго хворів. Не ходив  до школи, ви його довго не бачили. Та ось прийшов. Як ви його зустрінете?

Ситуація абсурду.

Із автобуса вийшов дідусь і подав онукові руку, допоміг  йому зійти.

Якщо ти зібрався в гості, одягни робочий одяг, а то ремонтувати  велосипед краще в чистій сорочці.

Беручи до уваги вікові особливості дітей, можна використати  в роботі над ситуаціями картинки гумористичного змісту, оповідання — притчі, вірші — жарти,  жарти - поради, кадри діафільмів, магнітофонні записи діалогів, що відповідають нормам поведінки й ті, що порушують їх.

Прийняті різні види драматизації:

1) сюжетно — рольові ігри ;

2) програвання конкретних  ситуацій;

3) імітування "телефонних  розмов"

4) придумати кінцівку  оповідання.

Коригування індивідуального досвіду  взаємин, поведінки ставлять педагога перед вибором методів стимулювання (заохочення, похвала, подяка, оцінка, нагорода) і інших методів гальмування (засудження застереження)

Зупинимося більш детальніше на деяких методах виховання моральних  основ культури поведінки.

Необхідна організація  спеціальної роботи, що передбачає пояснення учням моральних правил. Подібну роботу доцільно здійснювати методом переконання - етичних бесід. Мета їх - конкретизація морально - етичних знань дітей та формування умінь керуватися цими знаннями в житті.

Кожна бесіда має включати такі етапи:

1) з'ясування стану  сформованості моральних уявлень і понять в дітей з теми, яка вивчається;

2) аналіз спеціально  дібраних прикладів, що відображають  істотні ознаки моральних понять;

3) наведення   зразків   моральної   поведінки,   взятих   з навколишнього життя, художніх  творів, кінофільмів тощо;

4) узагальнення, висновки, правила моральних норм і понять;

5) зруйнування неправильних  уявлень з метою формування  необхідних моральних знань.

Велике значення для  ефективності бесід має правильний підбір ілюстративного матеріалу. До нього  відносять художні твори, публіцистичні і ділові статті в періодичній пресі, кіно — і діафільми. Яскравий емоційний матеріал не залишить дітей байдужими вони легко залучаються до обговорення актуальних питань.

В кожній етичній бесіді з дітьми здебільшого використовується якесь основне джерело отримання знань про моральні норми, вчинки і поведінку. Згідно цього етичні бесіди можна розділити на:

1. Бесіди за прочитаним  оповіданням

2. Бесіди по обговоренню книги.

3. Бесіди по перегляду  діа- і кінофільмів

4. Бесіди, основний матеріал для яких отримано в результаті цілеспрямованих спостережень самих дітей за явищами суспільного життя.

5. Бесіди за проблемними  питаннями, що пропонують самі  діти.

Добрим матеріалом для  бесіди можуть бути проблемні моральні ситуації, тобто такі коли потрібно здійснити вчинок, пов'язаних з вибором поведінки, оперуючи однаково важливими для дитини цінностями — власними інтересами й інтересами колективу.

Учні колективно розв'язують задачі, запропоновані вихователем.

Етичні бесіди  матимуть належний ефект лише тоді, коли повсякденне життя дитячого колективу будуватиметься відповідно до знань. Зокрема під час розв'язування задач етичного спрямування. Слово й діло мають становити нерозривне ціле. Лише тоді засвоєння знань супроводжуватиметься вихованням в дітей благородних моральних почуттів, тобто перетвориться у процес формування глибоких етичних переконань.

У сюжетно - рольових іграх   стихійно виникають ситуації моральної спрямованості, завдяки чому в грі забезпечується досвід правильних взаємин, закладаються основи моральних знань.

З усієї різноманітної дійсності  взаємин і моральних якостей  людей у ході однієї гри дітям  доступний лише невеличкий сюжет. Але  його треба так використати, щоб  відтворити стосунки широкого спектру, які зрозумілі учням і відображають реальні умови, сприяють формуванню активної життєвої позиції.

Якщо поставити за мету закріпити  норми культурної поведінки, то для 1 класу підходять ігри на теми “Сім'я”, “День народження”, “Магазин”. Сюжети цих ігор засновані на поки ще невеликому досвіді дітей, однак у їх змісті відбиваються взаємини між дорослими і дітьми, а також дітей одного з одним у колі сім'ї, в найближчому для них соціальному оточені - у школі й сфері побутового обслуговування.

Підсумкові епізоди позитивної моральної спрямованості в сюжетно-рольових іграх дітей досить часто виникають самі собою. В них відбувається вияви відчуття, ввічливе ставлення один до одного, увага до людей недужих похилого віку. Бережливе ставлення до результатів чужої праці.

Щоб планомірно збагачувати моральні уявлення і досвід дітей, педагог створює ситуації, що спонукають гравців до позитивних вчинків.   Надати   ігровій   ситуації   позитивної   моральної спрямованості можна, за допомогою звертань до гравців через ролі, призначені лялькам. Звичайно діти надають їм другорядні ролі: учня, глядача, хворого, пасажира. Коли вихователь починає з виконавцями інших ролей діалог від імені ляльки, гравці сприяють її, як реального учасника гри.

Гра має надзвичайно велике значення у вихованні дітей. Гра є відтворенням людської діяльності, правил, норм взаємини між людьми. За великою кількістю ігрових сюжетів криється один і той самий зміст - діяльність людини і її стосунки з іншими людьми в суспільстві. Характер взаємин може бути різним: співробітництва і ворогування; взаємодопомоги і деспотизму; уваги і грубості тощо. Тут все залежить від конкретних соціальних умов, у яких живе дитина

Гра впливає на всебічний  розвиток дитини, формує всі сторони  її особистості — розум, почуття, уяву, мислення, волю, тобто здійснює комплексне виховання дитини [11,72].

Важливо, щоб гра завжди викликала у дітей позитивний емоційний стан, радісні переживання, задоволення від виконання ігрових  правил, ігрових ролей; привчала дітей  в колективі, піклуватися про  інших гравців, узгоджувати свої дії з ними; формувала почуття колективізму, дружби і товаришування; виховувала позитивні якості особистості і чесність, правдивість, ввічливість, рішучість, ініціативність і наполегливість; була неможливою без взаємодопомоги, взаємовиручки.

Отже, ігри слід використовувати як вправи для формування позитивних моральних якостей, а також для перевірки і закріплення засвоєних норм і правил поведінки, формування колективних взаємовідносин, встановлення атмосфери взаєморозуміння і доброзичливості між дітьми і вихователем.

Крім змісту, на моральний  мікроклімат сюжетно-рольової гри  впливають реальні взаємини гравців . З розвитком сюжету  діти просто спілкуються, виявляючи власні особистісні  якості й оцінюючи дії товаришів, удосконалюють досвід встановлення взаємин з навколишнім.

Гра сприяє формуванню вмінь поважати інтереси інших, враховувати спільний задум, уважно ставитись один до одного, бути культурним і ввічливим і  спілкуванні.

 

2.2. Моральні  уявлення та їх вплив на  поведінку в умовах наслідування

Досліджуючи проблеми дитячої психології, неможливо не звернути уваги на феномен наслідування, що є характерною особливістю цього віку. Сутність наслідування полягає у перейманні і відтворенні індивідом нових форм поведінки, способів діяльності оточуючих його людей, особливостей характеру тощо. Завдяки цим особливостям імітаційна діяльність як форма орієнтувальної, на думку багатьох вчених, є одним із найважливіших механізмів формування особистості в дитячому віці. Вивченню цього феномену присвячено чимало робіт, в яких йому відводилась та чи інша роль у розвитку і формуванні особистості дитини. Так, ще Марк Фобій Квінтіліан вважав наслідування одним із провідних методів навчання і виховання. В теорії біхевіоризму та необіхевіоризму імітації відводиться ключове значення в пізнавальному та комунікативному розвитку дитини як механізму засвоєння соціального досвіду.

 Вітчизняні    вчені   також підкреслювали  важливе значення імітації. Л.С.  Виготський  вважав її джерелом  виникнення всіх специфічно людських  властивостей свідомості і видів  діяльності. Крім того, підкреслюється, що наслідування    відіграє   важливу    роль  у    формуванні особистості дитини. В.С.Мухіна розглядає ідентифікацію як механізм власне формування особистості, Е.В.Суботський  вважає наслідування механізмом становлення суб’єктивності, становлення внутрішнього світу.

Проте наслідування є  тим феноменом, який, впливаючи на розвиток різних якостей особистості, одночасно і сам зазнає розвитку, змінюється в кількісному і якісному планах. Особливо інтенсивним цей  розвиток є у дитячому віці, коли імітація є механізмом засвоєння соціального досвіду й одночасно засобом формування особистісних властивостей і якостей дитини.

Розглядаючи проблему динаміки і функцій наслідування в онтогенезі, В.О. Просецький  зазначає, що розвиток здійснюється від нижчих форм до вищих і демонструє певні загальні тенденції і напрями розвитку імітаційної діяльності в онтогенезі (від зовнішнього, безумовнорефлекторного, недовільного, простого, одиничного наслідування немовлят до внутрішніх складних, творчих актів наслідування у юнаків). Таким чином, автор виділяє кілька етапів розвитку імітаційної діяльності [18,80].

Елементарне наслідування немовлят по типу “луни”, основними  характеристиками якого є недовільність, неусвідомлюваність, зовнішнє відтворення  окремих рухів (жестів, виразних рухів), голосів, емоційних реакцій. Цей період І.В. Шаповаленко  поділяє ще на три фази, протягом яких наслідування немовлят зазнає значних змін. Автор відзначає, що до 3-х місяців наслідувальні дії знаходяться у стадії становлення. З 2-3-х місяців в окремих випадках дитина здатна до повторювання рухів, але, за даними Х. Папоушек, М. Папоушек, ці дії є скоріше винятком із правила. Набагато частіше проявляється випереджаюче наслідування матері при безпосередньому емоційному спілкуванні з дитиною. Тому наслідувальні рухи немовлят первинно мають характер емоційного зараження і суттєво впливають на формування емоційного спілкування з дорослими як провідної діяльності немовлят.