Моральне виховання дошкільників

Психологічні  аспекти досліджуваної проблеми встановлено в результаті аналізу  робіт В.Г.Асєєва, Н.О.Головка, А.А.Гусейнова, О.М.Леонтьєва, М.М.Мокроусова, В.Момова, С.Л.Рубінштейна, О.І.Титаренка та інших. З’ясовано, що структура морального вибору включає моральні потреби особистості, спонуки, мотиви, наміри (рішення), вчинок, його результат та оцінку (в тому числі, самооцінку). Названі компоненти, змінюючи один одного, виступають послідовними фазами, або етапами, морального вибору, що надає йому вигляду складного етико-психологічного процесу. Окремий вчинок може бути кваліфікований як втілення морального вибору лише за умови встановлення ціннісного змісту всіх інших структурних одиниць. Особлива роль у цьому процесі належить завершальному його етапу – самооцінці. Вона дозволяє особистості встановити адекватність здійсненного вибору моральним нормам та власним потребам. Внаслідок цього актуалізуються мотиваційні компоненти – перші його етапи. У такій зміні фаз виявляється циклічність морального вибору, яка зумовлює стабільність певних форм поведінки. Отже, ланцюг ціннісно зорієнтованих вчинків, здійснюваних особистістю в проблемних ситуаціях, є оптимальною і необхідною умовою розвитку всіх компонентів процесу морального вибору. Дана ідея узгоджується з положеннями суб’єктно-діяльнісної теорії С.Л.Рубінштейна.

Узагальнення педагогічних праць (Ш.О.Амонашвілі, К.М.Вентцель, Я.А.Коменський, Я.Корчак, А.С.Макаренко, Й.Г.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо, В.О.Сухомлинський, Л.М.Толстой та інші) дало підстави для висновку, що педагогічне стимулювання моральної активності вихованців у процесі їхньої діяльності сприяє розкриттю внутрішнього розвиваючого потенціалу морального вибору і забезпечує самовдосконалення останнього. Найбільш адекватним для цього є метод виховних ситуацій (І.Д.Бех), під час яких дорослий опосередковано впливає на поведінку дитини, спонукає її до самостійного морального вибору.

Аналіз наукових джерел із проблем виховання моральної  поведінки дошкільників засвідчив, що завдяки психологічним дослідженням накопичено достатньо фактів, які  дозволяють розкрити внутрішні механізми  її становлення (Д.Б.Ельконін, О.В.Запорожець, В.К.Котирло, А.Д.Кошелєва, С.Є.Кулачківська, О.І.Кульчицька, Г.П.Лаврентьєва, С.О.Ладивір, В.С.Мухіна, Я.З.Неверович, Л.П.Почеревіна, Ю.О.Приходько, Т.О.Репіна, А.А.Рояк, Р.Б.Стеркіна, Є.В.Суботський, Т.М.Титаренко, С.П.Тищенко, С.Г.Якобсон та інші). Формування моральної поведінки відбувається під час різних видів спільної суспільно-мотивованої діяльності дітей, яка має вільний, самостійний характер і дозволяє їм співпрацювати один з одним. Особливий вплив чинить спілкування з однолітками й дорослими та характер побудови взаємин дорослих і дітей. Пріоритетним є розвиток емоційної сфери та формування усвідомлення себе суб’єктом моральної поведінки.

У дошкільній педагогіці встановлено, що засобами виховання моральної  поведінки дошкільників є зміст різних видів дитячої діяльності, а також ділові та реальні взаємини, які виникають у процесі її виконання. (Л.В.Артемова, З.Н.Борисова, Р.С.Буре, Р.Й.Жуковська, Л.В.Крайнова, Л.П.Князева, Т.О.Маркова, В.Г.Нечаєва, В.О.Павленчик, Т.І.Поніманська та інші). Можливості використання в педагогічних цілях спілкування дошкільників з ровесниками та дорослими розкрито вченими наукової школи Л.В.Артемової (В.Є.Дзигель, Л.В.Лохвицька, В.О.Павленчик, К.І.Стрюк, Н.Є.Химич, В.М.Шевченко, О.Ю.Яницька та інші). Педагогічні умови розвитку окремих аспектів моральної поведінки дітей представлені в роботах Н.М.Горопахи, С.О.Дуднікової, Т.Я.Колесіної, А.Л-Ц.Мондейкене, Т.С.Фасолько та ін. У дослідженнях останніх років (Л.В.Артемова, Л.В.Лохвицька, В.О.Павленчик, Н.Є.Химич, Т.С.Фасолько) увага акцентується на забезпеченні активності кожного вихованця, на необхідності врахування його індивідуальних особливостей і задоволення особистих потреб, на доцільності співпраці й взаємодії дітей і дорослих. Однак, як засвідчив аналіз літератури, в педагогіці не було приділено належної уваги розвитку емоційно-мотиваційних аспектів моральної поведінки дітей, недостатньо висвітлено специфіку побудови взаємин вихователів і вихованців на засадах партнерства, а також не передбачено реалізацію останніми права вибору. На сьогодні результати психологічних досліджень щодо особливостей становлення моральної поведінки дошкільників в педагогіці реалізовано недостатньо.

1.2. Вікові особливості  розвитку моральної сфери дошкільника

Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини.

     Моральне виховання  передбачає різноманітні впливи  на думки, почуття, соціальну  практику індивіда, його самовдосконалення.  Цей процес поєднує в собі  такі особливості:

— цілеспрямованість (полягає в  чіткій окресленості мети педагогічних впливів);

— багатофакторність (передбачає враховування усіх чинників, які відіграють суттєву  роль у процесі виховання);

— віддаленість у часі результатів  роботи (виховання є тривалим процесом, результати якого не можуть бути досягнутими відразу);

— неперервність (полягає в систематичності  взаємовпливів вихователя і вихованця);

— визначальна роль педагога (педагог  має бути моральним взірцем для  дитини);

— цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх виховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).

Моральне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних  орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Особливо значні зміни відбуваються у мотиваційній сфері дитини-дошкільника, що виявляються у розвитку моральних мотивів поведінки, а на етапі старшого дошкільного віку вони набувають супідрядності — підпорядкованості певній вищій меті. Тому неувага до морального виховання в дошкільному віці не може бути компенсована у подальші роки.

    Моральне виховання тісно  пов'язане з моральним розвитком, оскільки взаємодія між педагогічними впливами і розвитком особистості відбувається через сприймання, усвідомлення, оцінку й перевірку досвідом моральних вимог.

     Дошкільне дитинство  є початковим періодом становлення  особистості, коли формуються  основи характеру, ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засвоюються моральні норми поведінки, важливі для особистісного розвитку якості психіки. Однією з перших моральних потреб є потреба у спілкуванні. Задовольняється вона у процесі взаємодії з дорослими, які добирають педагогічно доцільні зміст і засоби спілкування. У ньому дитина здобуває перший досвід моральної поведінки. Це аж ніяк не означає, що дорослий формує її за власним задумом чи зразком. Дитина розвивається лише тоді, коли сама активно діє. Мистецтво вихователя виявляється у пробудженні і спрямуванні її активності на самовиховання.

    Пластичність нервової  системи дошкільника є передумовою  його високої емоційної активності. Навколишні предмети і явища  завжди викликають у нього  певні емоції. Тому незабутність перших вражень забезпечується не стільки глибиною їх усвідомлення, скільки силою емоційного впливу. У цьому віці динамічно розвивається як характер, так і способи вияву емоцій. У найменших дітей виникає такий настрій, як і в людей, з якими вони спілкуються: дитина неначе “заражається” від них. Високий рівень розвитку емпатії (здатності до співпереживання) є результатом розуміння дитиною емоційного стану іншої людини. Цей стан вона не просто “копіює”, а сприймає душею. Така форма вияву почуттів зумовлена потребою у підтримці з боку іншої людини, в її допомозі, а тому має моральний зміст.

Процес морального формування особистості  відбувається нерівномірно. У кожний період дошкільної пори дитина виходить на якісно нові рівні морального розвитку.

Такими рівнями є:

    1. Уявлення про моральні  норми. У молодшому дошкільному  віці виникають перші уявлення  про те, що добре, а що погано. Це відбувається у процесі  формування нового типу стосунків  між дитиною і дорослим. Розвиток  самостійності дитини у цей час супроводжується потребою співучасті в житті дорослих, спільній діяльності з ними. Прагнення до позитивної оцінки, підтримки і схвалення своїх дій сприяє організації процесу засвоєння дитиною моральних норм.

     У середньому дошкільному  віці яскраво виявляється позиція “захисника” норм поведінки, еталоном яких є дорослий. Як правило, у своїх скаргах діти здебільшого повідомляють, що хтось із однолітків не дотримувався вимог дорослого чи правил поведінки. Перший етап формування у дітей уявлень про добро і зло, про те, як потрібно поводитися з іншими людьми, як відноситись до своїх і чужих учинків, пов'язаний із безпосереднім емоційним ставленням до людей, які пред'являють ці вимоги.

    2. Моральні почуття і  мотиви поведінки. У старшому  дошкільному віці моральні почуття і знання пов'язуються з почуттям обов'язку. Дитина у цьому віці здатна усвідомлювати моральний смисл своєї поведінки. Виникають внутрішні моральні інстанції (Л. Виготський) — прагнення поводитися згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають дорослі (батьки, вихователі), а тому, що це приємно для себе й інших.

    Протягом дошкільного  дитинства розвиваються такі  внутрішні моральні якості:

— почуття власної гідності. Дитина відчуває гордість за добре виконану роботу, гідний вчинок, свою поведінку загалом;

— почуття сорому. Виявляється  у ніяковості, яку дитина відчуває від невдалого вчинку, власної  провини — спочатку під впливом  зауважень дорослого (“Як тобі не соромно!”), а в старшому дошкільному  віці воно поєднується з почуттям власної гідності і стає стійким (“Погано чинити не слід не тому, що покарають, а тому, що соромно”). Дитині також соромно, коли принижують її гідність. Щоб уникнути сорому, докорів дорослих, вона може утриматися від учинків, які викликатимуть осуд;

— почуття обов'язку. Виявляється  воно у формі емоційних станів, розвиваючись у діапазоні від  задоволення, яке 3-4-річна дитина відчуває при схваленні дорослим її поведінки, до радості за добрий вчинок, допомогу товаришеві, виконане доручення (у 5-6 років). Як стверджують дослідники, у 6-7-літніх дітей почуття обов'язку є мотивом їхніх учинків, переживається глибоко, стає стійким. Це почуття впливає на поведінку, спонукає до вияву турботи про товаришів, чуйності, симпатії, відповідальності, сприяє подоланню егоїстичних тенденцій у поведінці. Однак у цьому віці воно властиве ще не всім дітям.

    Важливе значення для  засвоєння моральних норм має  така особливість дітей, як  прагнення до контакту з однолітками,  яке можна задовольнити лише  за умови дотримання моральних вимог і правил, орієнтації на можливість бути зрозумілим у колективі. Іноді грубий учинок чи конфлікт може бути спричинений незнанням того, як слід поводитися у конкретній ситуації, чого уникати. Досвід негативної поведінки дитини може призвести до замкнутості, відчуження та інших небажаних наслідків. Більшість “важких” дітей у період дошкільного і молодшого шкільного віку відчували дефіцит уваги, розуміння у спілкуванні з однолітками і тому часто конфліктували з педагогами, батьками, товаришами.

3. Звички моральної поведінки.  Виховання моральної поведінки  означає забезпечення єдності  мотивів і дій особистості.  Моральні мотиви спонукають до  певної дії, надають поведінці  особистісного змісту. У дошкільному  віці починається формування  ієрархії (підпорядкування) мотивів поведінки, які є свідченням моральної вихованості. Адже один і той самий учинок може бути зумовлений різними мотивами і свідчити про різні рівні засвоєння певних норм. Наприклад, одна дитина допомагає однолітку, сподіваючись на його вдячність і підтримку в майбутньому; інша — щоб її добрий учинок помітив і відзначив педагог; третя — тому що у складному становищі опинився її друг; четверта — керуючись почуттям співпереживання.

    Моральне виховання передбачає  становлення у дитини системи домінуючих мотивів, що відповідають моральним нормам і визначають її стосунки з оточуючими людьми. Важливим аспектом розвитку мотивів поведінки у дошкільному віці є підвищення рівня їх усвідомленості: дитина починає розуміти, чим зумовлені її вчинки, як пов'язані вони з наслідками поведінки. Це стає можливим завдяки розвитку в дошкільника самосвідомості — розуміння того, ким він є, якими якостями наділений, як ставляться до нього інші і чим зумовлене це ставлення. Самосвідомість виявляє себе через самооцінку — вміння оцінювати свої досягнення і невдачі, якості і можливості. Розвиток самосвідомості не означає, що дитина вже не потребує виховних впливів дорослого. За твердженням французького психолога Анрі Валлона (1879—1962), для розвитку особистості дитини віком від 3 до 6 років украй необхідна прихильність людей. Без неї дитина може стати жертвою страхів і тривожних переживань, її може вразити психічна атрофія, слід від якої нерідко зберігається протягом усього життя і позначається на смаках і волі індивіда.

    4. Основи соціальної  компетентності. Про розвиток особистості  дитини свідчить зміна її активності  у соціальній ситуації. Йдеться  про вплив середовища і ставлення  до нього дитини. У визнанні  значущості кожного із цих  явищ полягає принципова різниця  між навчально-дисциплінарною та особистісно-орієнтованою (гуманістичною) концепціями виховання. Вихованням свідомого ставлення дитини до явищ дійсності займається гуманістична педагогіка, а навчально-дисциплінарна вирішальну роль відводить формуючим впливам середовища.