Фізіологія і психологія

Завдання фізіології і психології праці

Завдання  фізіології і психології праці визначаються об’єктом і предметом дослідження  — закономірностями функціонування людського фактора в процесі  праці.

Основним  завданням фізіології і психології праці є гуманізація праці. Під гуманізацією праці розуміють профілактику перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму та професійній деформації працівника, підвищення змістовності праці, створення умов для всебічного розвитку особистості. Наукову основу гуманізації праці становлять знання:

• про закономірності життєдіяльності людського організму в процесі праці;
• рухову активність працівника;
• зміни працездатності і механізм втоми працівника під впливом різних виробничих і соціальних факторів;
• психофізіологічні принципи та критерії раціоналізації трудових процесів, операцій і рухів, робочої пози, режимів праці і відпочинку залежно від змісту, важкості та інтенсивності праці;
• динаміку психічних процесів, можливості та обмеження щодо сприймання й переробки інформації;
• особистісні властивості працівника та закономірності їх розвитку залежно від вибору професії та засвоєння трудових навичок і вмінь.

Завданнями  фізіології і психології праці є  також розробка практичних рекомендацій з таких питань:

• підвищення працездатності і профілактики перевтоми працівників;
• якомога повніше використання творчого потенціалу працівників;
• запобігання монотонності праці, можливості її збагачення;
• оптимізації виробничого середовища;
• нормування м’язових і нервово-емоційних навантажень;
• організації робочих місць і раціоналізації трудових процесів;
• проектування режимів праці і відпочинку;
• вдосконалення професійної орієнтації, професійного відбору й виробничого навчання;
• стимулювання трудової активності працівників на основі вдосконалення механізму мотивації.

Фізіологія і  психологія праці  
як теоретична основа організації праці

Фізіологія  і психологія праці справедливо  вважається теоретичною основою  організації праці, оскільки дає  теоретичне обгрунтування таких  її напрямків:

• поділ і кооперація праці;
• вдосконалення трудових прийомів і рухів,
• планування та організація робочих місць;
• методи виробничого навчання, формування трудових навичок і вмінь;
• розробка режимів праці і відпочинку;
• нормування праці;
• поліпшення умов праці;
• профорієнтація, вибір професії та розставляння кадрів;
• оплата й стимулювання праці;
• підвищення культури праці.

Досягнення  фізіології і психології праці є  базою для розвитку техніки, технології, економіки й організації виробництва. Так, технічні науки використовують дані фізіології і психології праці  щодо антропометричних, біомеханічних  та психофізіологічних особливостей людини під час проектування знарядь  праці, створення засобів автоматизації  та механізації трудових процесів. Технологічні науки, розробляючи технологічні процеси, керуються даними фізіології і психології праці для обгрунтування  параметрів виробничого середовища з метою створення сприятливих  умов для життєдіяльності працюючої  людини.

Економічні  науки, обґрунтовуючи ефективне  поєднання факторів виробництва  з метою створення конкурентоспроможної продукції на ринку, керуються даними фізіології і психології праці для  встановлення рівня оплати праці  згідно з витратами на відтворення  робочої сили залежно від умов її використання, а також під час  розробки норм і нормативів праці  з огляду на нервово-психічні та м’язові  навантаження на працівника.

Організація праці як колективної діяльності людей грунтується на врахуванні групових соціально-психологічних  процесів, в основі яких лежать потреби, інтереси, мотиви, комунікації, соціальні  норми, соціальний контроль, лідерство  і підпорядкування.

Системний підхід до вивчення фізіологічних і  психологічних закономірностей  функціонування працівника у трудовій діяльності передбачає застосування різних методів дослідження, зокрема фізіологічних, психологічних, статистичних, математичних тощо.

Фізіологічні методи застосовуються для вивчення функціонального стану працівника та оцінювання реакції різних систем організму на виконання конкретної роботи.

Психологічні методи дають змогу простежити динаміку психічних процесів, оцінити рівень розвитку психічних властивостей особистості, провести психологічний аналіз діяльності.

Статистичні та математичні методи застосовуються під час обробки та аналізу результатів спостереження чи показників діяльності працівника, знаходження залежностей між тими чи іншими величинами.

До  найпоширеніших фізіологічних методів належать методи дослідження функціонального стану центральної нервової системи, рухового апарату, м’язової сили й витривалості, дихання й газообміну, стану серцево-судинної системи, аналізаторів [4].

Найдоступнішими для вивчення центральної нервової системи працівника, зокрема мозкової його працездатності, в умовах виробництва  є інтегральні методики, засновані  на різних буквених і цифрових тестах. Серед тестів відомі буквені таблиці Бурдона, Анфімова, А. Г. Іванова-Смоленського, М. Н. Коновалова, а також цифровий тест Грюнбаума, цифрова таблиця К. К. Платонова, кільця Ландольта. Мозкова працездатність за цими тестами оцінюється врахуванням помилок і затрат часу на виконання завдання.

Для оцінювання функціонального стану нервової системи застосовуються також методики вимірювання прихованого часу рефлекторних реакцій. Однією з таких методик  є сенсомоторна аналізаторна рефлексометрія. Відповідні вимірювальні прилади називають хронорефлексометрами. На дію того чи іншого подразника (звук, світло, колір) працівник реагує певним способом, а відліковий пристрій фіксує час рухової реакції. При цьому може вивчатися час простої реакції або час реакції розпізнавання та вибору.

Проста  реакція — це реакція на один відомий сигнал. Реакція розпізнавання  полягає в реагуванні на один з  двох або кількох сигналів. Реакція  вибору характеризується тим, що на кожний сигнал людина відповідає певною дією. Збільшення часу реакції свідчить про  зниження працездатності.

Біоелектричну активність головного мозку вивчають методом електроенцефалографії. Переважання  високочастотних коливань вказує на процес збудження в корі головного  мозку, спричинений психофізіологічним напруженням під час роботи.

Руховий апарат працівника вивчається методами тремометрії, координатометрії, динамометрії, ергографії і т. ін.

Тремометрія полягає в реєстрації мимовільних  коливань окремих ланок тіла працівника за допомогою спеціальних приладів — так званих тремометрів. Вираженість  тремору оцінюється частотою дотиків  стрижня до металічного кільця за одиницю часу та амплітудою. Нормальними  вважаються частоти тремору від 2 до 23 Гц. М’язовий тремор використовується як показник втоми. Координатометрія —  це реєстрація мимовільних відхилень  від певної точки або лінії, якої працівник має додержувати. Відповідний  засіб вимірювання називають  координометром.

Для визначення сили й витривалості окремих  м’язових груп застосовується динамометрія. Основними приладами для вимірювання  м’язової сили є кистевий і становий динамометри.

М’язова витривалість, що характеризується тривалістю витримування певного дозованого зусилля  або зниженням сили за певний відрізок часу, вимірюється динамометром Розенблата.

Для реєстрації виконання дозованої  фізичної роботи окремими руховими ланками  до появи втоми застосовуються ергографи (кистеві, плечові, ніжні). Ергографи  дають змогу записати криву м’язової втоми працівника.

Стан  серцево-судинної системи працівників  досліджують методом пульсометрії та вимірювання артеріального кров’яного тиску. Пульс можна виміряти пальпаторним способом, а тиск — тонометром за методом Короткова. Розрахунками визначаються показники ударного та хвилинного об’єму крові, середньодинамічний тиск і т. ін.

Функціональний  стан органів дихання працівника вивчається методами пневмографії і  спірометрії. За допомогою пневмографа  фіксуються дихальні рухи грудної клітки, а спірометром вимірюють дихальний  об’єм, життєву місткість легень. Маючи такі дані, обчислюють хвилинний  обсяг дихання. За змінами частоти  й глибини дихання можна оцінити  важкість фізичної роботи. Коли відома частота дихання, за емпіричними  формулами розраховують затрати  енергії на виконання роботи.

Основними психологічними методами, що застосовуються у психології праці, є спостереження, опитування, тести та експеримент.

Мета спостереження — виявити професійно важливі особливості психічних процесів, вивчаючи й порівнюючи зовнішні прояви діяльності людини та результати її праці. Спостереження доповнюється об’єктивним реєструванням досліджуваних процесів. Ідеться про фотографію робочого дня, хронометраж, визначення латентних (прихованих) періодів різних сенсомоторних реакцій. Важливе значення під час спостережень має аналіз помилкових дій працівника.

Опитування (усне, письмове, вільне, стандартизоване), що базується на отриманні відповідей на поставлені запитання, має допоміжне значення у психологічному вивченні діяльності. Для точної кількісної або якісної характеристики психічних процесів, оцінювання поведінки працівників використовуються тести.

Тести — це спеціалізовані методи психологічного діагностичного дослідження. Вони поділяються на тести-опитувальники і тести-завдання. Перші містять запитання, відповіді на які дозволяють зробити висновки про психологічні якості працівника. Другі містять серію спеціальних завдань, за результатами виконання яких оцінюється рівень розвитку того чи іншого психічного процесу. Наприклад, увагу вивчають за допомогою червоно-чорних таблиць Шульте—Платонова, методом додавання чисел з переключенням, методом «переплутаних ліній», а пам’ять — методом утриманих членів ряду, методом тотожних рядів тощо. При цьому фіксуються час і якість виконання тестового завдання.

Одним з найпродуктивніших методів  вивчення трудової діяльності є природний експеримент. При цьому працівник не знає, що він є об’єктом дослідження. Вивчатися в такому разі можуть зміни у структурі діяльності, робочій позі, емоційні стани, реакції на зовнішні подразники, мотиви і т. ін., що дає змогу оцінити роль цих факторів в організації праці.

Ефективне вивчення функціонального стану  працівника, його працездатності і  втомлюваності чи професійної придатності  можливе за умови розумного поєднання різних методів дослідження.

1.3. Історія розвитку  та сучасні  
проблеми фізіології і психології праці

Основні етапи розвитку фізіології  
і психології праці

Фізіологія і психологія праці  як самостійні наукові дисципліни почали розвиватися в кінці XІX — на початку XX століть. Передумовами їх розвитку були:

• досягнення досить високого рівня розвитку загальної фізіології і загальної психології, нагромадження значного експериментального матеріалу щодо індивідуальних відмінностей людей за чутливістю аналізаторів, прояву психічних функцій тощо;
• стрімкий розвиток продуктивних сил, впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, зростання аварійності і травматизму працівників, що потребувало раціоналізації трудових процесів, обгрунтованого професійного добору кадрів.

Проте ідеї вивчення методів праці  з урахуванням наукових даних  про людину мають давню історію. Так, ще Галілео Галілей зробив спробу застосувати математичний апарат для вивчення рухів людини.

При цьому він виявив фактор втоми, який ускладнює використання математичних методів під час вивчення трудових процесів.

У 1666 році де ля Гір встановив зв’язок між масою людини та її фізичною силою. Він визначив, що без зашкодження здоров’ю людина може пересувати по горизонтальній поверхні вантаж масою до 65 кг, переносити по похилій площині до 70 кг.

Спробу  вивчати методи праці робили французький  промисловець М. Перроте (1760 р.) та англієць Чарльз Беббідж (1830 р.).

У Франції 1849 року було видано книгу «Керівництво з вибору професії», в якій аналізувалися  професії та властивості, необхідні  людині для успішного оволодіння ними.

Наприкінці XIX — на початку XX століття виходять у світ друковані праці з практичного  використання наукових даних для  організації трудової діяльності та підвищення її продуктивності. Найвідомішими  на той час були дослідження Ф. Тейлора, який поряд з організацією праці та управління розглядав фізіологічні й психологічні питання, зокрема такі: професійний добір, нормування праці, система оплати, пристосування інструмента до працівника. Реалізована на виробництві система Тейлора була спрямована на раціоналізацію трудових рухів, виключення зайвих рухів, підвищення темпу роботи до рівня, який забезпечував би максимальну продуктивність праці.