Психологія бізнесу

    ВСТУП 

    Психологія  бізнесу досить нова дисципліна. Виникла  вона в результаті синтезу трьох  дисциплін: економічної психології, психології праці та психології управління.

    Економічна  психологія як прикладна наука вивчає психологічні аспекти підприємницької, споживацької, інвестиційної і трудової поведінки людей, а також процеси адаптації людини до швидкоплинних умов господарської діяльності.

    Психологія  праці, подолавши еклектичність  свого полімодального спадку, виділила свій предмет і дала імпульс новим  напрямам у вивченні праці — інженерна, авіаційна, космічна психологія, ергономіка, психологія управління. Основні завдання психології праці на сучасному етапі  безпосередньо пов'язані з суспільним завданням удосконалення виробничих відносин і підвищення якості, організації  праці, поліпшення умов життя, усунення аварійних ситуацій, демократизації та формування психологічного типу працівника, який відповідає вимогам суспільства, що розвивається.     

    Психологія  управління — це галузь психології, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності, тобто вплив психології окремої людини та групи на процес управління і, навпаки, вплив управлінських відносин на психологію окремої людини та групи.

    Отже, психологія бізнесу – це наука, яка займається вивченням психологічних закономірностей діяльності підприємця та досліджує поведінку особистості при використанні матеріальних і людських ресурсів, а також міжособистісних стосунків, які складаються  в процесі виробництва і реалізації продукту.

    Теорія  “вроджених здібностей”, згідно з якою генетичну схильність до підприємництва виявляє не більше ніж 5-7 % людей. Хоча інші вчені кажуть, що компенсувати відсутність природної схильності до підприємництва у змозі освітні заходи, системи професійної та психологічної підтримки.

    Теорія  “рис” намагається відкрити і описати окремі особистісні риси, що відрізняють особу підприємця, його поведінку і дії від дій інших категорій людей. Вчені намагаються побудувати психологічний профіль підприємця. Недоліком теорії є те, що розглядаються окремо взяті риси, які не прив’язують до конкретного виду діяльності та не надають значення зв’язкам підприємця з оточуючим світом.

    Психоденамічна  теорії Кедса де Враєса стверджує  те, що формування особистості  підприємця є наслідком трагічного психологічного спадку. Однак, якщо зважати на те, що важке дитинство може виховати схильність до автономності, впевненість у собі, стійкість перед труднощами, навряд чи трагічний життєвий спадок можна вважати передумовою появи мотиву підприємництва.

    Теорія  Девіза Мак-Клелланда аналізує проблему схильності суспільств до підприємництва. Потреба в досягненнях є стійким  чинником, який відповідає за економічне зростання або економічний занепад. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Сутність  спілкування

    Спілкування - це психологічна категорія.

    Існує багато різних визначень і понять "спілкування", перш за все пов'язаних з різними підходами і поглядами  на цю проблему. 
Спілкування - це і умова людського життя, і одна з основних потреб людини. 
Спілкування - це вид психічної діяльності людини і система відносин людини до навколишнього світу. На практиці часто плутають два поняття "спілкування" і "відношення". Ці поняття не збігаються.

    Спілкування є процес реалізації тих чи інших відносин. Отже, спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності і включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.

    Структура спілкування передбачає виділення  трьох взаємопов'язаних сторін цього  процесу: комунікативної, інтерактивної  і перспективної. 
Комунікативна сторона спілкування полягає в обміні інформацією між людьми.

    Інтерактивна  сторона спілкування полягає  в організації взаємодії між  індивідами, тобто в обміні не тільки знаннями і ідеями, але й діями. 
Перспективна сторона спілкування означає процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цьому грунті взаєморозуміння. 

   2.Види  і функції спілкування

   Спілкування розрізняється за видами:

   - Опосередковане  спілкування - передбачає повний  психологічний контакт - по телефону, через Інтернет, у письмовій формі і т.д.

   - Безпосереднє - спілкування "обличчям  до обличчя", при контакті візуальному.  Формальне спілкування - ділове, рольове, функціональне. Це спілкування завжди передбачає виконання певної соціальної ролі, наприклад, спілкування за типом "експерт - атестується".

   - Неформальне спілкування - довірче, товариське, інтимне.

   - Діалогічне спілкування - спілкування між двома людьми.

   - Групове - спілкування в групі  людей.

   - Масове спілкування.

    Передача  будь-якої інформації можлива лише через знакові системи. Залежно  від знакових систем можна виділити вербальну комунікацію (знаковою системою є мова) і невербальну комунікацію (використовуються немовні знакові  системи).

    Вербальна комунікація  – комунікація за допомогою усної і письмової мови.

    Психологи виділяють такі функції мови у  спілкуванні:

• засіб існування, передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду;
• засіб інтелектуальної діяльності (сприймання, пам’ять, мислення, уява);

• засіб комунікації.

    Ефективність  вербальної комунікації ділової  людини залежить від рівня її культури мовлення.

    Невербальна комунікація – комунікація за допомогою немовних засобів (жести, міміка, паузи, манери, зовнішність).

    Психологами встановлено, що у процесі взаємодії  менеджера до 80% комунікації здійснюється за рахунок невербальних засобів. А  австралійський спеціаліст “з мови рухів  тіла” А. Піз стверджує, що за допомогою  слів передається лише 7% інформації, тоді як за допомогою звукових засобів (тон голосу, інтонація тощо) – 38%, а за допомогою міміки, жестів, пози – 55%.

    Спілкування як живий процес безпосередньої комунікації  виявляє емоції тих, хто спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією. Засоби невербальної комунікації  як “мова почуттів” значно посилюють  смисловий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин можуть її замінювати.  У діловій розмові вони мають часом більше значення, ніж слова. Для ділової людини винятково важливо, з одного боку, уміти контролювати свої рухи і міміку, а з іншого боку – розуміти мову жестів і міміку співрозмовника, правильно інтерпретувати їх. Неувага до невербальних засобів у діловому спілкуванні може дезорієнтувати співрозмовника, якщо неправильно сприймати його міміку, жести, поведінку у типових ситуаціях або необачно самому поводитися.

    До  невербальних засобів вчені відносять  рухи тіла, жести (рухи рук, ніг), просторове поле між співрозмовниками, вираз  очей та неправильність погляду, вираз  обличчя, акустичні засоби (пов’язані  з мовою і непов’язані з  нею), тактильні засоби (потиск рук, поцілунки), посмішка, косметика, реакції  шкіри (почервоніння, збліднення), запахи (парфуми, алкоголь), одяг та його колір, манери та ін.

    За  спорідненими ознаками ці засоби класифікують :

    - Акустична:  

    а) праксодика – невербальні засоби, що стосуються голосу та його вокалізації (інтонація, гучність, тембр, тональність тощо);

    б) екстралінгвістика – вкраплення у голос (сміх, плач, покашлювання, дикція, паузи тощо).

   - Оптична:

    а) кінетика – жести, міміка і пантоміміка, рухи тіла, контакт очима;

    б) проксеміка – система організації простору і часу спілкування (відстань між мовцями, дистанція, вплив території, просторове розміщення співбесідників тощо);

    в) графеміка – почерк, символіка скорочення тощо;

    г) зовнішній вигляд – фізіономіка, тип і розміри тіла, одяг, прикраси, зачіска, косметика тощо.

    -Тактильно-кінетична (таксика) – рукостискання, дотики, поплескування по плечах, поцілунок, посмішка тощо.

    -Ольфакторна (запахи) – запах тіла, запах косметики.

    - Темпоральна (хронеміка ) – час очікування початку спілкування, час

проведений  у спілкуванні, час, протягом якого  триває повідомлення мовця тощо.

    Зупинимось  на деяких рекомендаціях фахівців стосовно оцінки та володіння засобами невербальної комунікації. Найважливішою серед невербальних засобів спілкування вважається кінетика.

    Кінетика  є “мовою тіла” (будь-який рух тіла або його частин), за допомогою якої людина свідомо чи несвідомо передає  зовнішньому світу своє емоційне послання.  Жести, поза співрозмовника виражають внутрішній стан людини. Їх, як і інші компоненти невербального спілкування, не завжди можна інтерпретувати однозначно. Багато чого залежить від загальної атмосфери і змісту бесіди, а також від індивідуальних особливостей співрозмовника. Значну роль також відіграє самовладання і ступінь володіння невербальними засобами спілкування. Так, адвокати, актори, політики і т.д. або взагалі відмовляються від жестикуляції, або спеціально відпрацьовують міміку, жести і пози, що змушують вірити тому, що вони говорять. Проте, можна навчитися досить точно розпізнавати внутрішній стан співрозмовника. На думку психологів, вимовляючи що-небудь, людина, сама того не усвідомлюючи, робить певні рухи.  
 
 
 
 
 

3. Способи пливу людей в процесі спілкування 

    До  способів спілкування, як зазначалося відносять також способи впливу однієї людини на іншу,коли ми прагнемо “спровокувати” її поведінку в потрібному нам напрямі, знайти в системі її діяльності “слабкі місця”, визначити фактори, що керують нею, і намагаємося змінити їх. Отже, будь-який вилив здійснюється з метою формування, закріплення або зміни установок, поглядів, взаємин, почуттів, дій тощо. Психологічні механізми різних за природою видів впливу не однакові. Кожний з них специфічний і застосовується за певних умов.

    До  групи психологічних способів впливу на людей належать навіювання, наслідування, психічне зараження і т. ін. Це механізми, які діють насамперед на несвідоме. Існує ще такий важливий спосіб впливу, як переконання. На відміну від попередніх його використовують тоді, коли хочуть вплинути на свідомість людини. Якщо дія  трьох перших механізмів пов’язана  переважно з некритичним ставленням людей до інформації, поведінки, емоцій тих, хто діє на них, то переконання  передбачає логічне мислення, критичний аналіз цих сигналів.

    Переконання — це спосіб впливу, коли людина звертається  до свідомості, почуттів і досвіду  іншої людини з тим, щоб сформувати в неї нові установки. Переконання  впливає не тільки на розум, а й  на почуття, якщо звернення до інших  супроводжується емоціями. Отже, переконання  — це такий вплив однієї людини на іншу або на групу людей, який діє на раціональне та емоційне в  їхній єдності, формує нові погляди, відносини, що відповідають вимогам суспільства.

    Переконання не дасть належного результату, якщо його підмінено моралізуванням. Тому краще не вживати слів типу “мусиш”, “зобов’язаний”, “як не соромно” та ін. Така форма сприймається як формальна  і до неї ставляться іронічно, а то і з презирством.

    Перекопувати  словом — це велике мистецтво, яке  потребує знань психології людей, законів  етики й логіки. Саме про це писав  відомий вчений Блез Паскаль: “Кожний  знає, що поняття потрапляють у  душу двома шляхами: через розум  і волю. Шлях розуму найбільш природний, оскільки не можна погоджуватися  ні з чим, окрім доведених істин. “Проте найбільш звичним є шлях волі… Це шлях низький…, через це всі проти нього”.

    Мистецтво переконувати полягає як у тому, щоб бути приємним, так і в тому, щоб логічно обґрунтовувати свою позицію й переводити мислення в  мовлення. Наведемо приклад переконання, яке ґрунтується на законах логіки і спрямоване до розуму людини, яку  хочуть переконати. В Ермітажі є  картина Рембрандта “Поклоніння  волхвів”. Тривалий час її вважали  копією. Потім спеціалісти змогли довести, що це оригінал, аргументуючи свою думку так: якщо на нижніх прошарках  картини є пошуки композиції, то така картина, як відомо, є оригіналом; на картині Рембрандта в Ермітажі з допомогою рентгенівської установки  знайшли пошуки композиції; звідси дійшли висновку: ця картина — оригінал. Такі аргументи впливають на розум  людини і тому стають ефективними.