Фізіологія і психологія

Праця як єдиний  
нервово-м’язовий процес

У процесі праці функціональне  напруження людини зумовлюється двома  видами навантажень: м’язовими і нервовими. М’язові навантаження виявляються у вигляді динамічних рухів і статичних напружень, а нервові — у вигляді мисленнєвих, емоційних та сенсорних (на органи чуттів) навантажень.

Залежно від співвідношення м’язових і нервових навантажень всі конкретні види праці поділяються на три групи:

• праця з переважанням м’язових навантажень (фізична);
• праця з переважанням навантажень на кору головного мозку, пов’язаних із вищими психічними функціями — мисленням, пам’яттю, уявою (розумова);
• праця з переважанням навантаження на органи чуттів та емоційну сферу (сенсорно-напружена).

Проте з погляду  фізіологічного підходу такий поділ  є умовним, оскільки будь-яка праця містить усі зазначені компоненти, тобто являє собою єдиний нервово-м’язовий процес.

Зміст праці.  
Особливості фізичної, розумової,  
та сенсорно-напруженої праці

Співвідношення витрат м’язової та нервової енергії, виконавських і творчих  функцій, механічних дій і операцій мислення у трудовому процесі  характеризують зміст праці.

Зміст праці зумовлюється технікою, технологією, організацією виробництва, тобто рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Предмет і зміст праці визначають вимоги до здібностей, спеціальної  підготовки, культури працівника та зумовлюють рівень комфорту умов праці, престижність професії, можливості для самоутвердження  людини. Тому характеристика праці  за її змістом пов’язується також  з оцінкою рівня розвитку працівника.

Отже, зміст  праці відбиває рівень розвитку речових  і особистісних елементів виробничого  процесу. Так, застосування простих  знарядь праці супроводжувалось приведенням їх у дію за допомогою  м’язової сили людини. Це фізична праця, характерною рисою якої є безпосередній  контакт людини з предметом праці  за порівняно простої програми дій  та великого напруження фізичних сил.

При машинному способі обробки предмета праці енергетичні витрати працівника значно зменшуються за рахунок скорочення навантажень на великі м’язові групи. При цьому зростають навантаження на дрібні м’язи, підвищується швидкість  і точність рухів, ускладнюється  програма дій. Суто виконавські функції  доповнюються плануванням, розрахунками, використанням креслень, що висуває  вищі вимоги до кваліфікації працівника.

У напівавтоматизованому виробництві  функції людини обмежуються простими операціями з обслуговування верстатів, машин (наприклад, штампувальні роботи). Характерною рисою таких робіт  є монотонність.

Монотонність  є також наслідком конвеєрно-потокової  організації виробництва, коли кожний робітник виконує окремий цикл обробки  виробів.

Послідовна  автоматизація виробничих процесів приводить до того, що основними  функціями людини стають спостереження, контроль і регулювання на основі сприймання та переробки інформації. Під час контакту з предметом праці інформація безпосередньо надходить до органів чуттів, а управління знаряддям праці зводиться до моторних дій працівника. За дистанційних форм керування між людиною і машиною містяться пристрої, які передають інформацію про реальний стан виробничого процесу, і пристрої для відповідних дій працівника (оператора). Людина-оператор стає складовою ланкою системи «людина — техніка — середовище». Така праця характеризується великими навантаженнями на органи чуттів, вищі психічні функції — пам’ять і мислення, вимагає напруженої уваги та вольових зусиль. Оскільки працівникові доводиться регулювати й контролювати величезні потоки енергії та інформації, складні системи технологічних процесів, то значно підвищується рівень його відповідальності, що посилює нервово-емоційне напруження. Останнє часто може зумовлюватися тим, що швидкість надходження та обсяги інформації перевищують можливості оператора щодо сприймання, переробки, прийняття і реалізації рішення.

Важливою  ознакою розумової праці є  те, що предметами й результатами її є не матеріальні речі, а проекти, плани, програми, ідеї, образи, формули, інформація тощо. Її специфіка полягає  в тому, що виконавцеві немає потреби  інтенсивно використовувати м’язову  енергію, а програма його дій складна  й динамічна. Розумова праця вимагає  напруження уваги, активізації пізнавальних функцій — мислення, пам’яті, уяви. Особливо це характерно для творчої  інтелектуальної праці, завданням  якої є пошук нового, невідомого. Деякі види розумової праці (праця  бухгалтера, коректора, банківського працівника) не спонукають виконавця до нових  думок, відкриттів, винаходів, хоча неможливі  без напруженої уваги, відповідних  знань і вмінь.

Елементи  розумової діяльності в різних пропорціях представлені в багатьох видах праці, в тому числі і тих, де застосовуються фізичні зусилля. За ознакою зростання  питомої ваги власне розумової діяльності С. О. Косилов класифікує сучасні види праці так [11]:

• праця перехідної форми, в якій поєднуються елементи розумової і м’язової діяльності (праця верстатників, операторів на нескладних пультах керування);
• розумова праця, в якій є елементи м’язової роботи, але остання не відіграє вирішальної ролі. Ця робота вимагає напруженої уваги і функцій аналізаторів, використання сформованих навичок (контролери на автоматизованих лініях);
• розумова праця, пов’язана з напруженим розподілом уваги, вирішенням нових задач, зміною плану роботи (коректори, стенографісти);
• розумова праця, що вимагає великих знань і творчої діяльності (робота режисерів за пультом керування в студії телебачення, залізничних диспетчерів на великих станціях);
• розумова праця, спрямована на досягнення віддалених цілей (педагоги, вчителі, конструктори, організатори виробництва та ін.).

Види праці. Праця  як потреба  
і як засіб задоволення потреб

З розвитком науково-технічного та соціально-економічного прогресу суттєво змінюються умови, засоби і зміст трудової діяльності, що виявляється у зменшенні навантажень  на м’язи і водночас у збільшенні навантаження на нервову систему, зокрема  на кору головного мозку працівника.

Залежно від співвідношення м’язових і нервових навантажень на працівника всі види праці поділяються на дев’ять  груп:

1) праця, яка вимагає значних витрат енергії та великих м’язових зусиль (ливарники, ковалі, вантажники і т. ін.);

2) праця, що характеризується рухами без значних м’язових зусиль (формувальники, штампувальники);

3) праця, що вимагає значних м’язових зусиль і напруження зорового та рухового аналізаторів (слюсарі-складальники, ремонтні робітники);

4) праця, що вимагає м’язових зусиль середньої інтенсивності, високої координації рухів, точних вимірювань і розв’язання розумових задач (верстатники);

5) праця, що виконується в установленому темпі й супроводжується одноманітними рухами (складальники машин на конвеєрних лініях);

6) праця, пов’язана зі спостереженням за роботою машин або за виробничим процесом (оператори на автоматичних лініях);

7) праця, пов’язана з розв’язанням комплексних завдань налагодження та переналагодження верстатів згідно з наявними програмами (наладчики);

8) праця, пов’язана з переробкою потоків інформації, яка надходить від сигнальних пристроїв, і необхідністю прийняття термінових відповідальних рішень (оператори за пультами керування, керівні працівники);

9) праця, пов’язана з творчою діяльністю.

Розглянуті  види праці ставлять різні вимоги до працівника й зумовлюють істотні  відмінності в його активності на біологічному, психологічному, інтелектуальному рівнях. Так, кожний вид праці характеризується певним рівнем загальної рухової  активності працівника, яка може бути достатньою або недостатньою, тобто  нижчою за біологічну потребу в рухах. Кожний вид праці вимагає вибіркової, специфічної психічної активності працівника, пов’язаної з пізнанням, спілкуванням, ініціативністю, відповідальністю тощо. У творчій діяльності активізація  пізнавальних процесів набуває дослідницького характеру, здійснюється на основі формування нових дедалі складніших програм  і нестандартних стратегій.

Наявність різних рівнів у структурі трудової діяльності свідчить про те, що вона сама є потребою здорової людини і  одночасно задовольняє інші її потреби.

За  сприятливих умов та оптимальних  навантажень праця задовольняє  потребу людини в руховій активності, тренує функціональні системи, розвиває пізнавальні й комунікативні  здібності, сприяє реалізації творчого потенціалу, виконуючи водночас головну  функцію — створення матеріальних і духовних благ для задоволення  відповідних потреб окремої людини й суспільства в цілому.

1.2. Предмет, методологічні принципи  
та методи дослідження у фізіології  
і психології праці

Предмет фізіології і психології праці  
як науки і навчального курсу

Людина  у процесі праці діє як біологічний  організм і як особистість. Як організм вона відчуває навантаження на органи й системи, напруження фізіологічних  функцій, втому. Як особистість працівник  реалізує свідомо поставлену мету, активізує пізнавальні процеси, виявляє вольові якості й творчі здібності, вдосконалює трудові  процеси та умови праці, утверджує  свій соціальний статус і розвиває творчий потенціал.

Фундаментальним для фізіології і психології праці  є поєднання у праці двох взаємодіючих аспектів: зовнішнього і внутрішнього. Зовнішній аспект являє собою  процес матеріальних, енергетичних та інформаційних взаємодій суб’єкта з предметом праці. Ці взаємодії  опосередковуються знаряддями праці  відповідно до конкретної технології, організації та умов праці. Суб’єкт  праці виступає як жива машина, що виконує  певні дії, і як організатор процесу  праці.

Внутрішній  аспект праці полягає в суб’єктивному  відображенні працівником зовнішнього  її аспекта, що виражається в плануванні, програмуванні, регулюванні, контролі, оцінюванні, коригуванні трудових рухів, дій, результатів діяльності.

Функції людини як організму у процесі  праці, енергетичні і нервово-психологічні затрати працівника, біомеханічні особливості  трудових рухів вивчає фізіологія праці. Фізіологічні функції під впливом  трудових навантажень, умов та організації  праці зазнають певних змін, які  можуть бути як сприятливими, так і  несприятливими для організму. Тому предметом фізіології праці є життєдіяльність організму людини у процесі праці.

Основним  завданням її є обгрунтування  практичних заходів щодо підвищення працездатності, запобігання перевтомі  працівників і створення умов оптимальної життєдіяльності з  метою підвищення ефективності праці.

Психологія праці вивчає функціонування працівника як особистості. Вона особливу увагу приділяє професійно важливим властивостям особистості, психічним  процесам, образно-понятійним моделям, які формуються в процесі праці  і забезпечують цей процес.

Предметом психології праці є психіка людини в умовах виробництва, закономірності функціонування та формування особистості у процесі праці. Основне завдання психології праці — вивчення потенційних можливостей психіки людини та оптимальна організація трудової діяльності з метою якомога повнішої реалізації творчого потенціалу працівника. Психологія праці вивчає також психологічні особливості різних видів трудової діяльності залежно від конкретних виробничих умов, знарядь і методів праці. Саме психологічні особливості трудової діяльності зумовлюють ті чи інші вимоги до психічних процесів і властивостей працівника.

Предметом курсу «Фізіологія і  психологія праці» є закономірності динаміки фізіологічних і психічних функцій людини у процесі праці.

Методологічні принципи фізіології 
і психології праці

Фізіологія і психологія праці — наукові дисципліни, що виникли й сформувалися на стику наук про працю і наук про людину та особистість. Водночас фізіологія праці є частиною загальної фізіології, а психологія праці — частиною загальної психології. Тому основні методологічні принципи фізіології і психології праці визначаються відповідно загальною фізіологією та загальною психологією.

Фундаментальні  методологічні принципи фізіології і психології праці такі:

• принцип нервізму — провідну роль в організмі відіграє нервова система;
• принцип єдності організму з навколишнім середовищем;
• принцип урівноваження — намагання організму встановити певні відношення з навколишнім середовищем;
• принцип цілісності організму — організм функціонує як єдине ціле, що забезпечується діяльністю нервової системи;
• принцип відображення у свідомості об’єктивної реальності — всі психічні явища є продуктом та умовою відображення;
• принцип суспільно-історичного детермінізму розвитку психіки й свідомості — всі психічні явища причиново зумовлені;
• принцип єдності свідомості та діяльності — свідомість утворює внутрішній план діяльності, її програму;
• принцип розвитку особистості в діяльності; завдяки діяльності особистість стає суб’єктом пізнання та перетворення об’єктивної реальності. Однією з основних ознак розвитку особистості є її здатність до творчості, продуктивної діяльності, досягнення суспільно і особистісно значущих результатів;
• принцип психічної регуляції — виявляється в організації і спрямованості зовнішніх дій, поведінкових реакцій, вибірковості пізнавальних процесів, чіткості психомоторних дій.

У конкретних дослідженнях фізіологія і психологія праці як наука базується на таких  загальнонаукових підходах:

• комплексності — фізіологія і психологія праці входить до комплексу суспільних, технічних та природничих наук, які вивчають трудову діяльність і людину;
• системності — визнаються зв’язки між елементами системи, ієрархія їх рівнів та етапів розвитку, підпорядкованість принципам саморегуляції;
• особистісного — врахування соціально-психологічних та індивідуальних особливостей особистості;
• гуманізму — людина визнається найвищою цінністю;
• єдності наукового дослідження і практики організації трудової діяльності з урахуванням людського фактора.