Фізіологія і психологія

Розділ  ₁

ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ  
І ЗАВДАННЯ КУРСУ  
«ФІЗІОЛОГІЯ І ПСИХОЛОГІЯ  
ПРАЦІ»

 

1.1. Праця як основний  вид людської  
діяльності та її фізіолого-психологічні особливості

Діяльність, її основні форми та види

Діяльність — це форма активного ставлення людини до дійсності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, які пов’язані зі створенням суспільно значущих (матеріальних і духовних) цінностей та засвоєнням суспільного досвіду.

Головними формами діяльності є пізнання, праця, спілкування.

В онтогенетичному плані діяльність людини представлена такими видами, як гра, навчання, праця. Будь-яка діяльність є одночасно «творенням чогось» і проявом позиції, ставлення людини до інших людей, суспільства в цілому. Отже, діяльність має поведінковий аспект.

Праця є  основним видом діяльності, оскільки пов’язана з виробництвом суспільно  корисних продуктів — матеріальних та ідеальних. Вона є вічною необхідною умовою існування людей і розглядається як специфічна видова поведінка людини, що забезпечує її виживання.

Взаємозв’язок мотиву  
та мети трудової діяльності

Трудова діяльність зумовлюється певними мотивами і спрямована на досягнення певної мети.

Мотив — це те, що спонукає людину до праці, а мета — те, чого вона намагається досягти в результаті праці.

Справжньою  основою мотиву є потреба, тобто  об’єктивна необхідність людини в  чомусь. Усвідомлена, відображена у свідомості потреба й називається мотивом.

Отже, джерелом трудової активності людини є потреби, які спонукають її діяти  певним чином і в певному напрямку. Процес задоволення потреб виступає як активний цілеспрямований процес оволодіння тією чи іншою формою діяльності та її реалізації відповідно до рівня  суспільного розвитку.

Праця як діяльність і як процес. 
Характер та зміст праці

Особливістю праці як діяльності є  те, що зміст її не визначається повністю потребою, яка її викликала. Якщо потреба  як мотив спонукає людину до діяльності, стимулює її, то самі форми і зміст  діяльності визначаються суспільними  умовами, поділом праці. Наприклад, мотивом, який змушує верстатника працювати, можуть бути фізіологічні потреби (в  їжі, одязі, житлі), проте сам процес управління верстатом, тобто зміст  діяльності, визначається не цією потребою, а метою — виготовленням конкретної деталі. Отже, спонукання, мотиви діяльності не збігаються з безпосередньою метою  праці. Потреби як джерело активності спонукають людину до праці, а усвідомлювана нею мета є регулятором активності в процесі праці.

Щоб праця була успішною, людина має  оволодіти способами, цілеспрямованими діями з досягнення поставленої  мети. Сама діяльність, в свою чергу, повинна стимулювати й підтримувати активність працівника, яка сама собою  негайно не задовольняє наявні потреби. Це означає, що праця неможлива без  пізнавальних та вольових процесів. Наявність  усвідомлюваної мети завжди лишається  необхідною ознакою праці. Решта  сторін діяльності — мотиви, способи  виконання, добір і переробка  інформації — можуть усвідомлюватися, не повністю усвідомлюватися, усвідомлюватися  хибно або не усвідомлюватися  зовсім. За відсутності усвідомлюваної мети йдеться не про трудову діяльність людини, а про імпульсивну поведінку, керовану безпосередньо потребами  та емоціями.

Отже, праця — це свідома, доцільна діяльність людини, спрямована на виробництво матеріальних і духовних благ, надання різноманітних послуг.

Метою трудової діяльності можуть бути речі, які споживаються людьми, та речі, які  необхідні для виробництва товарів  споживання, — енергія, засоби інформації, ідеологічні продукти, управлінські рішення, послуги тощо. При цьому цілі діяльності конкретного працівника вже не визначаються його особистими потребами, а задаються суспільством. Отже, праця за своєю природою є суспільною, соціально корисною діяльністю. Так само суспільною є праця і за характером, оскільки базується на поділі та кооперуванні, співробітництві та конкуренції, власності на робочу силу, що зрештою визначається системою виробничих відносин. Останні реалізуються не лише методами поєднання робочої сили і засобів виробництва, а й способами розподілу, обміну та споживання створених матеріальних і духовних благ. Трудова поведінка працівника визначається поставленою виробничою метою і його відносинами з іншими людьми у процесі досягнення цієї мети. Це зумовлюється тим, що праця за своїм змістом є матеріальним процесом, який відбувається між людиною і природою, а за своїм характером вона є суспільним явищем, тобто процесом взаємовідносин між людьми в їх спільному впливі на природу. Праця як процес являє собою єдність трьох складників:

• самої праці як доцільної діяльності;
• предмета праці (те, на що спрямована праця);
• знарядь праці (річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці).

Аспекти праці, її психологічні  
та фізіологічні ознаки

Виготовлення  й застосування знарядь є вирішальною  ознакою праці. По відношенню до речей (знарядь і предметів праці) людина виступає як суб’єкт діяльності, а  стосовно інших людей — як особистість.

Трудові дії працівника, спрямовані на зміну  властивостей предмета праці за допомогою  знарядь праці, називаються предметними  діями.

Предметні дії працівника нерозривно пов’язані  з його фізіологічною активністю та психічною діяльністю, якими вони визначаються та регулюються.

Отже, трудова діяльність виступає в єдності  трьох аспектів:

• предметно-дієвого;
• фізіологічного;
• психологічного.

Предметно-дієвий аспект праці пов’язаний з виконанням певної системи рухів і дій, спрямованих на зміну станів або властивостей предмета праці з метою перетворення його на продукт праці. Предметно-дієвий аспект праці виступає як її зовнішня (фізична) сторона.

Фізіологічний аспект праці виявляється в тому, що вона як соціальне за своєю суттю явище має природну передумову — використання фізіологічних функцій працівника для створення тих чи інших соціальних цінностей. Під час праці до активної діяльності залучаються всі органи й системи організму — мозок, м’язи, судини, серце, легені і т. ін., мобілізуються фізіологічні функції, витрачається нервова та м’язова енергія. Так, для забезпечення робочих рухів і дій енергією використовуються м’язові групи, скорочення яких регулюється процесом збудження, що надходить від нервових центрів. До цих м’язів спрямовується посилений потік крові, який приносить поживні речовини та кисень, забираючи продукти розпаду речовин, що слугують джерелом енергії. Для забезпечення підсиленого кровообігу та обміну речовин і енергії відповідно посилюється робота серця й органів дихання. Всі ці процеси, пов’язані з життєдіяльністю організму працівника, організуються відповідно до вимог і умов праці. За несприятливих, важких умов праці можливі перенапруження фізіологічних систем і патологічні зрушення, тоді як оптимальні умови є фактором підвищення працездатності людини.

Водночас  фізіологічні процеси, підпорядковуючись  вимогам трудової діяльності, зберігають відносну самостійність (добовий біологічний  ритм, швидкість реакцій, м’язова  сила, витривалість і т. ін.) та характерні константи життєдіяльності (гомеостаз).

Отже, процес праці — це фізіологічний процес витрачання людської енергії. Саме він є системоутворюючим фактором праці, що забезпечує цілеспрямоване використання знарядь праці і перетворення предмета праці на корисний результат.

Психологічний аспект праці пов’язаний з тим, що предметні дії працівника визначаються й регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю — пізнавальною, мотиваційною, емоційною. Так, під час праці в людини активізуються такі пізнавальні процеси: відчуття, сприймання, мислення, пам’ять, уява. У процесі праці їй необхідно бути уважною, виявляти вольові якості. Під час виконання роботи працівник може переживати різні психічні та емоційні стани — активність, зацікавленість, зосередженість, ентузіазм, напруження, стомленість, незадоволення, нудьгу і т. ін. У праці реалізуються й одночасно розвиваються професійні здібності, знання, трудові навички та вміння працівника, розкриваються риси його характеру, моральні якості, мотиви діяльності. У праці людина утверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал.

Праця як колективна спільна діяльність людей  неможлива без спілкування. Об’єктивні відносини й зв’язки між працівниками реалізуються як суб’єктивні міжособистісні відносини. Спілкування — це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, зумовлений потребами спільної діяльності. Воно охоплює обмін інформацією, діями й результатами діяльності, а також сприймання людини людиною.

Отже, в єдиному процесі спілкування  працівників вирізняються три аспекти:

• комунікативний — обмін інформацією;
• інтерактивний — обмін знаннями, ідеями, діями;
• перцептивний — сприймання, пізнання, взаєморозуміння.

У єдності  цих трьох аспектів спілкування  є способом організації спільної діяльності та взаємин людей.

Засобом спілкування є мова, тобто система  словесних знаків, які мають змістовну  характеристику, опосередковуючи пізнання навколишнього світу.

Отже, з психологічного боку праця являє собою психічні процеси та психологічні фактори, які спонукають, програмують, регулюють трудову активність людини. Це так звана внутрішня (психічна) діяльність. Будь-яка праця поєднує зовнішню (фізичну) та внутрішню (психічну) сторони.

Як  процес активних перетворень предметів  з метою пристосування їх для  задоволення особистих і виробничих потреб праця з погляду фізіолого-психологічного є формою життєдіяльності людини, що виявляється у функціональних зрушеннях фізіологічних систем і органів, а також у різних формах психічного відображення об’єктивної реальності.

Неодмінні психологічні ознаки праці такі:

• свідоме передбачення результату праці у вигляді образів, моделей, знань;
• усвідомлення працівником обов’язковості досягнення соціально значущої мети внаслідок реалізації засвоєної програми дій та відповідальності за досягнення соціального результату;
• свідомий вибір, застосування, вдосконалення знарядь і методів праці, що вимагає від працівника активізації пізнавальних процесів, професійного зростання, зацікавленості в інноваціях;
• усвідомлення працівником міжособистісних виробничих відносин, які виявляються в організації виробництва, управління та праці, формальних і неформальних комунікаціях, почуттях причетності до організації, розумінні свого місця в реалізації її стратегічних цілей та залежності доходів від вкладеної праці або підприємницьких здібностей.

Згідно  з психологічною теорією трудової діяльності, розробленою С. Л. Рубінштейном, О. М. Леонтьєвим, Г. М. Зараковським, у  структурі останньої, крім мотиву і  мети, виділяють такі складові, як дія, завдання, операція. Дія розглядається  як складна функціональна організація  сукупності пізнавальних, виконавських, емоційно-оцінювальних процесів. Завдання у процесі праці виступає у  вигляді локальної мети, а операція — у вигляді способів, якими  ця мета досягається.

У структурі предметних дій розрізняють  орієнтаційну основу та прийоми їх безпосереднього виконання [22]. Під орієнтаційною основою розуміють сукупність відображених працівником об’єктивних умов, на які він орієнтується при виконанні трудових дій. Орієнтаційну основу трудових дій становлять:

• аналіз заданих характеристик очікуваного продукту (мета діяльності);
• аналіз предмета діяльності та оцінка можливості отримання потрібного продукту;
• аналіз засобів праці, технологічних особливостей обробки предмета праці з метою отримання продукту;
• аналіз складу, послідовності, способів виконання дій;
• контроль і корекція дій у процесі виконання;
• оцінка кінцевого продукту як досягнутої мети.

Сукупність  інформації, яка характеризує предметні  та суб’єктивні умови діяльності відповідно до мети і результату, становить інформаційну основу діяльності.

Виконавську частину трудової дії становлять рухи працівника, що безпосередньо  впливають на предмет праці через  знаряддя праці. Отже, у трудових діях поєднуються психічний та руховий  компоненти. Тому трудові дії називаються  психомоторними діями, або психомоторикою. У цілісних структурах трудової діяльності, трудових діях можливі різні комбінації компонентів, з яких вони складаються, що зумовлюється предметним змістом, метою та завданнями трудової діяльності. При цьому останні визначають, який з компонентів діяльності є домінуючим, системоутворюючим фактором.

Трудовий потенціал  людини

Мета  трудової діяльності реалізується в  результатах праці, які можуть збігатися  або не збігатися з метою, тобто  образом, моделлю. Тому ефективність праці  оцінюється параметрами результатів — кількісними і якісними показниками. Найважливішими з них є продуктивність, якість, надійність, які великою мірою залежать від трудового потенціалу працівника.

Трудовий потенціал людини характеризується її працездатністю, рівнем освіти й професійно-кваліфікаційної підготовки, знаннями, навичками, здібностями, ставленням до праці, ініціативністю, активністю, організованістю, мобільністю.

Потенціальні  ресурси працівника включаються  в дію не автоматично, а свідомо  регулюються самою людиною. Ця регуляція  здійснюється її поглядами, переконаннями, настановами, мотивами, інтересами, які  формують трудову концепцію. Саме трудові  концепції є підгрунтям підвищення конкурентоздатності й мобільності  працівників на ринку праці, свідомого  вибору професії, сфери діяльності та форми зайнятості (за наймом, індивідуальної трудової, підприємницької, повної, часткової  і т. ін.).