Філософсько психологічний аналіз почуття гумору

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗА ПРИРОДИ  ГУМОРУ………………………………… 

1. Філософське начало у формуванні природи смішного…..……………
2. Психологічний аспект натури гумору ……………... ………………….

Висновок до Розділу 1 ……………………………………………………

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ПРИРОДИ  ГУМОРУ У РОЗРІЗІ ІСТОРИЧНИХ ЕПОХ ..………………………………………………………….

2.1. Античність (Аристотель, Платон)  .………………………………………..

2.2. Доба Просвітництва  (Гоббс, Кант, Шопенгауер)  ..……………………….

2.3. Новий Час (Фрейд,  Бергсон, Спенсер)……………………………………...

Висновок до Розділу 2 ……………………………………………………..

РОЗДІЛ 3. ФІЛОСОФСЬКО-ПСИХОЛОГЧНІ  ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ПРИРОДИ  ГУМОРУ …………………………………...…….

Висновки до Розділу 3 ……………………………………………………..

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………..

ДОДАТКИ ………………………………………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….

 

 

 

 

ВСТУП

Скільки часу людина може прожити  без їжі або води? Проміжки між  прийомами їжі складають кілька годин, але можуть бути розтягнуті, за бажанням, до десятків днів без особливих  побічних ефектів для здоров'я. Людина може не пити тривалий час. Люди можуть обходитися досить тривалий час без  кохання, іноді - по кілька років. Є люди, включаючи найбільших геніїв, які  ніколи в житті не вступали в  стосунки.

Але чи можна знайти людей, які жодного разу в житті не сміялися? Безсумнівно, якщо такі люди і були б виявлені, то в набагато меншій кількості, ніж діви чи святі.

Як часто ми сміємося? Раз на місяць? Раз на тиждень?

Але якщо читач піддає це питання до критичного аналізу,  він безсумнівно виявить помилковість цієї думки, та й питання в загальному.

Люди зіштовхуються зі смішним або самі придумують щось забавне щодня, кілька разів на день, а частіше – десятки разів  на день. Ми приділяємо смішному незрівнянно  більше часу, ніж самим світлим  почуттям або простому прийому їжі. Давати гострі відповіді на питання, ми любимо робити це так часто, як дихати, тобто постійно.

Але дослідженням смішного людина приділила на багато меншу  увагу, ніж написанню книг з кулінарії, або з приготування освіжаючих напоїв та дієт. Але мала кількість, цілком компенсується якістю. Практично  всі великі філософи та психологи  минулого (далекого і не далекого) досліджували питання смішного, питання походження природи смішного у людині. Вони присвятили своєрідному розшифруванню  сміху незліченні години роздумів. Але загадка так і залишилася загадкою. За тисячоліття їм вдалося  лише наблизитися до розгадки, а  рішення проблеми постійно втікало.

Механізм смішного прихований від нас таким же туманом, як для  наших предків. Цілком можливо, що розгадка міститься десь в майбутньому, або  можливо, саме зараз той час, щоб  розгадати питання генезису смішного в людини.

Нам важко зрозуміти, чому одна ситуація або фраза змушує нас  розтягувати рот в усмішку  або дико реготати, а інша, складена з тих же слів і несе точно таку ж інформацію, залишає нас байдужими. Мабуть варто проробити достатній  пласт роботи, аби зрозумівши і  проаналізувавши наявні класифікації смішного і незліченну кількість  жартів, анекдотів, гуморесок, комічних оповідань, карикатур тощо, можна  було б спробувати знайти логіку смішного і прийти до висновку про те, що можливі  його дослідження та оцінка.

Актуальність:  взявши до уваги ту важливу роль, що відіграє на даному етапі існування людства гумор, і який включає до себе сукупну кількість різних видів (форм), та його вплив в сучасному суспільстві; спірні уявлення про дане явище, а також стандарти, що існують в масовій свідомості; дослідження даного питання залишається вкрай поверхневими і стереотипними. Варто зважити і на те, що існування численних праць та наукових досліджень у філософській та психологічній галузях країн близького зарубіжжя, все ж таки заставляє відчувати недостатність методологічного вивчення даного явища у вітчизняних науках. Це багато в чому обумовлено тривалим періодом застою розвитку наукової думки, що перестала приймати актуальність часу, і продовжує повертатись до уроків минулого, яких варто позбутись.

Аналіз стану  розробки проблеми:  дана робота може розглядатися як спроба заповнення значного пробілу у сучасних вітчизняних науках філософії, психології, антропології та лінгвістики спроб щодо вивчення явища гумору та його природи. Стан розробки теми, визначається не тільки її недостатніми дослідженнями в Національному Університеті «Острозька академія», але, і в загальному по всій Україні, та в першу чергу, необхідністю розкрити базові структури природи смішного, виділити загальні та специфічні риси, що будуть  притаманними для об’єкта та суб’єкта наукового дослідження.

До даної тематики звертались чимало авторитетних науковців, але в більшості випадків закордонних, роботи голосні заяви, про те що серед українських науковців йде робота над даною тематикою, і опрацьовуються пласти матеріалу. Було б не повагою до даного наукового дослідження.

Мета і завдання дослідження:  основною метою роботи є філософсько-психологічний аналіз, що буде включати в себе методику двох наук, явища сміху та власне самої природи гумору у її вимірі та розрізі.

Завдання дослідження:

- визначити загальні параметри  природи гумору і методологічні принципи порівняльного підходу до її вивчення;

- розглянути основні принципи  генезису натури сміху;

- проаналізувати в порівняльному аспекті базові принципи досліджень філософії та психології, щодо гумору;

- описати в компаративному  аспекті структурні риси природи смішного;

- показати зв'язок філософських та психологічних традицій щодо практики вивчення проблематики сміху;

- дослідити специфічні  форми функціонування природи гумору.

Методи дослідження:  метод аналізу і синтезу, що дав можливість визначити спільні та відміні риси обох наук стосовно даного питання та проблематики. Завдяки порівняльно-історичному і емпіричному методу було з’ясовано особливості природи гумору, її зародження та становлення, як невід’ємного об’єкту функціонування людського тіла та душі. Метод компаративістики дав можливість встановити масштаб, характер і напрямок історичних змін в середині гумору.

Наукова новизна  одержаних результатів:  в даний час з'явилася можливість провести повноцінне дослідження походження та становлення природи смішного, заповнити, що утворювались за минулі роки пробіли, використовуючи останні досягнення зарубіжних психологів, філософів, лінгвістів і антропологів сучасності. Цим переважно і визначається наукова новизна звернення до даної теми. Незважаючи на велику кількість зарубіжних досліджень, присвячених даній тематиці, поки залишається нереалізованою можливість дати комплексний розгляд проблематики природи гумору в рамках однієї роботи, зосереджуючись на конкретності і культурних особливостях. Це дозволить нам досягти більш високого рівня інтерпретації і розуміння даного явища.

Практичне значення отриманих результатів:  обумовлена ​​необхідністю глибокого, а точніше конкретизованого дослідження проблемного явища на даному етапі. Висновки, отримані в дослідженні, можуть бути використані у викладанні філософії, психології, культурології, антропології та лінгвістики в рамках вузівських навчальних програм, при підготовці спецкурсів та спецсемінарів.

Структура роботи: наукове дослідження складається зі вступу, висновку, висновків до кожного розділу, трьох розділів, два з яких містять в собі підрозділи; додатків та списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ГЕНЕЗА ПРИРОДИ  ГУМОРУ

Коли людина почала створювати пам'ятники писемності, засобами її відображення були досить дорогі речі на той момент. Наші предки нехтували папірусом, надаючи  більшої уваги глиняним табличкам  і нанесеним на скелі малюнками, що давали нам уявлення тільки про  найважливіші події їхнього життя. Ми вправі були б очікувати, що такий  малозначний предмет, як гумор, залишиться за рамками історії, що дійшла до нас  в писемності. Тоді ми не могли б  зробити, з відсутності письмових  пам'яток достовірний висновок про  те, що було смішно нашим предкам, а  що чуже. [К. Глинка. ТЕОРИЯ ЮМОРА.]

Як не дивно, але такі пам'ятники залишилися і перші з них були датовані періодом єгипетських фараонів. На думку відомої британської  дослідниці Керол Ендрювс, природа гумору древніх єгиптян була схожа на сьогоднішню. Вони так само любили непристойні жарти, у них були присутні: політична сатира, пародії, подібне мультиплікаційне мистецтво (карикатури) і навіть чорний гумор. [К. Глинка. ТЕОРИЯ ЮМОРА.]

Почуття гумору дається людині при народженні, але починає проявлятися  і в подальшому розвивається з  раннього дитинства під впливом  навколишнього середовища. Відсутність  передумов для його розвитку приводить  до формування прямолінійного характеру, людина з таким крайнім типом  особистості може мати проблеми в  соціальній адаптації, і з соціумом взагалі.

Оцінка почуття гумору виходить з точки зору різних наукових дисциплін, таких як лінгвістика, соціологія, психологія, антропологія. Існує близько  сотні теорій гумору. Багато теорії стверджують, що призначення гумору в тому, щоб розряджати напруженість і стрес, а також у тому, щоб  спонукати до пошуку нових інтерпретацій  ситуацій, розвитку абстрактного мислення. Згідно з цими теоріями, кожен жарт супроводжується наростаючою увагою в міру його викладу з подальшою  розрядкою, коли жарт вже був висловлений. Нові інтерпретації виникають тому, що жарт показує несподівану асоціацію незв'язаних або навіть конфліктуючих обставин, так званий – парадокс. Деякі теорії стверджують, що гумор дозволяє розрядити агресію. Однак у багатьох галузях людей (солдати, міліція, кримінальники, лікарі) процвітає особливий гумор, іноді званий чорним. [Юмор//Человек. Философско-энциклопедический словарь.- М: Наука, 2000]

Почуття гумору визначають як здатність людини бачити смішне в оповіданні, оточенні або ситуації. Виділяють також, як здатність, просто жартувати. Це тенденція людини робити гумористичні коментарі або вести  себе смішно в якихось ситуаціях. Дослідники вважають, що гумор є  фізіологічною захисною функцією. [Юмор//Человек. Философско-энциклопедический словарь.- М: Наука, 2000]

Вчені вважають, що сміх викликається, як правило, нісенітницею – помилкою, розбіжністю результату з намірами чи очікуваннями (звідси несподіваний кінець всіх одиниць гумору). Ми сміємося також, щоб вийти зі стресу, щоб  уникнути непорозуміння у спілкуванні  та непотрібних пауз. Частота і  використання сміху змінюються в  залежності від епохи, наприклад  сьогодні люди сміються менше, ніж сто  років тому; від віку – дитина сміється в 20 разів більше дорослого; від національної культури – європейці  сміються менше, ніж африканці; і  нарешті від статі: жінки сміються частіше чоловіків. Як показав американський  гематолог (наука гематологія, див. далі) Роберт Провайн, при розмові між собою жінки сміються більше, ніж при своїй розмові чоловіки. Зате чоловіки більше схильні жартувати, викликати сміх. Відомо, що в кожному шкільному класі є свій блазень – і це завжди хлопчик. І серед професійних комедіантів і гумористів явно переважають чоловіки. [Столович Л. Н. Философия. Эстетика. Смех. СПб.; Тарту: 1999. 384 с.]

Сміх зазвичай сприймається як засіб привернення уваги, до приємної для того хто сміється інформації (гумору або сприятливого вирішення  якогось питання) або як підтвердження  думок, що висловлюються в чужому сміхові.

Навівши приклад «гелатології», вважаю за доцільне розглянути, не розписуючи, а поверхнево, приклади цієї молодої, але досить цікавої науки.

Назва цієї юної науки походить від  грецького слова «геласма», що означає «сміх». Засновники нової науки, Метью Джервез і Девід Уілсон з Бірмінгемського університету, що находиться у Великобританії стверджують, що наші предки почали сміятися ще тоді, коли людина не відокремилася від загального стовбура еволюції з мавпами.

Дослідники вважають, що наші найдавніші предки стали сміятися в період від двох до чотирьох мільйонів  років тому. Сміх тоді звучав як серія  різких коротких видихів, оскільки вимовляти  звуки, що сьогодні є відповідністю  звукам, які стали позначати сміх пралюди ще не вміли. Деякі фахівці  лінгвісти, навіть, вважають сміх першим зачатком мови, що може надати цій молодій  науці посісти авторитетне місце  на олімпі всіх наук, що досліджують  людину, але поки це не можливо, і  залишається питанням часу.

Можна припустити, що початок  сміху був покладений, ще задовго  до того, як наші давні предки робили перші спроби ходити на двох ногах. Але це стало утвердженням і початком природи гумору. Оскільки припустимо, що спочатку вони сміялись над спробами найсміливіших зі своїх побратимів ходити на двох ногах замість чотирьох. Першопрохідці комічно спотикалися  і падали, що викликало сміх у  всіх інших. Зауважимо, і що це зауваження є досить важливим, падіння і зараз  входять в обов'язковий репертуар  клоунів, а безглузде падіння  на вулиці будь-якої людини, якщо не заставить  нас реготати, то усміхнутись точно.

Отож перейшовши до питання  генезису натури гумору, його можна  розглядати в двох формах: філософській і психологічній. Але для початку  варто навести тези, що притаманні для двох наук.

Гумор – явище примітивне. Він доступний кожному, навіть дитині або дикуну. Його природа має, швидше за все, таке ж просте, примітивне пояснення. Саме таке пояснення ми маємо отримати, навіть швидше, не отримати, а не прогледіти. Як буде показано нижче, рішення вже є, воно знайдене нашими попередниками

Сміх – є вираженням задоволення. У чистому випадку  сміху, тобто безпричинному не потрібно шукати загадки, та спів ставляти протиріччя. Це – примітивний, грубий гумор і  секрету для нас ніякого не представляє. Сміх тут виникає від  задоволення чисто агресивних, низинних почуттів, піднесення за рахунок приниження інших. Можна вдавати, що для такого гумору ми не підвладні, що нещастя, що відбуваються з нашими ворогами, приносять  нам виключно неприємні відчуття. Правда, для цього нам доведеться про дещо забути. Забути гучний сміх аудиторії при перегляді комедійних фільмів німого кіно, нашу дитячу радість  при виступі на арені клоунів, які потрапляють у смішні ситуації з падіннями і обливаннями  водою. Забудемо це, як далекий сон  і перейдемо до більш витонченим формам смішного. Їх, згідно з нашою  класифікацією, налічується всього дві: гумор піднесення і змішаний гумор.