Розвиток кредитування малих форм господарювання

2.2. Діагностика проблеми ризикованості кредитування

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. У світовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була і лишається одним з основних критеріїв доцільності встановлення кредитних відносин. Кредитоспроможність тлумачиться не лише як можливість повернути основну суму боргу і проценти за ним, а й як бажання клієнта виконати свої зобов’язання. Тому здатність до повернення кредиту пов’язується з моральними якостями клієнта, його репутацією, майстерністю та сферою діяльності, ступенем вкладання капіталу в нерухоме майно, можливістю генерувати грошові потоки у процесі виробництва й обігу.

Процес аналізу та оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів:

оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позички;

прогнозування платоспроможності позичальника на період кредитування.

Оцінюючи кредитоспроможність позичальника, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона візьме на себе, встановлюючи кредитні відносини з цим клієнтом.

Національним банком України в «Положенні про порядок фор­мування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» розроблено методику аналізу фінансового стану позичальника, яка має ураховуватися банками обов’язково. Однак наведені в Положенні вимоги є мінімально необхідними і кожен банк може розробити власний підхід з урахуванням своєї специфіки, основних положень кредит­ної політики та конкретних економічних умов. Отже, кожен банк має право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки, що підвищують вимоги до показників для адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. Крім того, банки самостійно визначають значущість кожного із запропонованих НБУ показників індивідуально для кожної групи позичальників з огляду на галузь економіки, сезонність виробництва, ліквідність балансу, обіговість коштів, становище на ринку. [65, c. 49]

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методика їх визначення документально фіксуються банком в окремому положенні і є невід’ємною частиною його кредитної політики. В методиці слід сформувати ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу. Вибір системи показ­ників і методів залежить, насамперед, від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торговельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові), стратегії та політики банку (надійність, ризикованість, агресивність), рівня кваліфікації кредитних працівників, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку.

У процесі аналізу кредитоспроможності слід керуватися тим, що для кредитора пріоритетне значення має здатність позичальника генерувати грошові потоки. І саме з цих позицій слід аналізувати фінансовий стан позичальника. Наприклад, у міжнародній банківській практиці зафіксовано непоодинокі випадки, коли бан­ки охоче кредитують компанії, котрі за фінансовими звітами збиткові, проте генерують потужний грошовий потік. Прикладом можуть бути авіаційні компанії США, які внаслідок значних амор­тизаційних відрахувань, зумовлених високою вартістю літаків, мають фінансовим результатом збитки. Але на рахунках цих компаній завжди є грошові кошти, що і робить їх вигідними і надійними позичальниками. У вітчизняній практиці частіше буває навпаки — прибуткове підприємство не може розрахуватися за кредитом, оскільки його фінансовий прибуток перебуває у формі прострочених і сумнівних до повернення боргів. Але в будь-якому разі аналіз динаміки грошових потоків позичальника дає банку цінну інформацію щодо його спроможності своєчасно повернути борг.

Методика оцінювання фінансового стану позичальника, перелік аналітичних показників, їхні нормативні значення та значимість (встановлюється за бальною системою з огляду на вагомість кожного показника серед інших) визначаються окремо для кожної групи позичальників. У загальному випадку виокремлюють такі групи позичальників: юридична особа, банк, фізична особа.

У процесі оцінювання фінансового стану позичальника — юридичної особи НБУ рекомендує враховувати та аналізувати в динаміці такі основні економічні показники діяльності:

платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної і загаль­ної ліквідності);

фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних кош­тів, співвідношення залучених і власних коштів);

обсяг реалізації;

обороти за рахунками (співвідношення чистих надходжень за рахунками та суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів);

склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;

собівартість продукції;

прибутки та збитки;

рентабельність;

кредитна історія позичальника. [50, c. 392]

Такі параметри оцінювання фінансового стану позичальника, як платоспроможність, фінансова стійкість, рентабельність харак­теризуються кількома показниками (табл. 2.2).

Таблиця 2.1 Показники фінансового стану позичальника

Зауважимо, що серед запропонованих в Положенні показ­ників оцінювання фінансового стану позичальника такий показник, як собівартість продукції, для кредитора не має самостійного значення, оскільки опосередковано враховується за обчис­лення прибутку. У свою чергу, чистий прибуток і обсяг реалізації впливають на рентабельність, а тому доцільно об’єднати аналіз показників собівартості продукції, прибутків, витрат та рентабель­ності. Показники оборотів за рахунками, склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості є складовими ширшого аналізу грошових потоків позичальника. А кредитну історію позичальника, хоч вона і є важливим індикатором кредитного ризику (але не фінансового стану позичальника), взагалі не можна розглядати як економічний показник.

Отже, групування показників за їх економічним змістом доз­воляє сформувати такі напрями аналізу фінансового стану позичальника:

аналіз грошових потоків — співвідношення чистих надход­жень за рахунками і суми основного боргу за кредитом, склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості, оборотність грошових коштів;

платоспроможність — коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності;

фінансова стійкість — коефіцієнти маневреності та незалеж­ності;

рентабельність — коефіцієнти рентабельності активів, рентабельності реалізації.

Крім перелічених, до уваги можуть братися й суб’єктивні чинники, котрі не завжди мають кількісні характеристики, але важливі для оцінки реальної величини ризику. Серед них такі:

ефективність менеджменту;

ринкова позиція позичальника;

залежність від циклічних та структурних змін в економіці та в галузі;

ділова репутація;

наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника;

професіоналізм керівництва.

Оцінка фінансового стану банків-позичальників визначається за такими напрямами:

стан дотримання обов’язкових економічних нормативів, передбачених нормативними актами Національного банку України;

аналіз якості активів і пасивів;

аналіз прибутків і збитків;

інформація про обсяги наданих та отриманих міжбанківських кредитів;

висновки щорічної аудиторської перевірки;

інформація про виконання банком аналогічних зобов’язань у минулому. [56, c. 493]

Для оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи банки встановлюють перелік показників та їх нормативних значень залежно від виду кредиту (на придбання чи будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалого використання, інші потреби), обсягів та строків кредитування, виду забезпечення.

Оцінка фінансового стану позичальника — фізичної особи визначається за результатами аналізу кількісних показників (економічна кредитоспроможність) та якісних характеристик (особис­та кредитоспроможність), підтверджених відповідними докумен­тами і розрахунками. Під час розгляду питання про надання кредиту і надалі в процесі обслуговування боргу банк має обрати для аналізу ті показники, які так чи інакше можуть вплинути на виконання зобов’язань за кредитом. Також слід визначити рівень ймовірного впливу обраних показників на кредитоспроможність позичальника, установивши для кожного з них нормативні значення та відповідні бали значимості (вагові коефіцієнти).

До якісних характеристик позичальника належать:

загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна: нерухомості, цінних паперів, банківських вкладів, транспортних засобів тощо);

соціальна стабільність (постійна робота, сімейний стан, ділова репутація);

вік і стан здоров’я клієнта;

кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами у минулому та своєчасність їх погашення, користування іншими банківськими послугами).

До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи належать:

сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов’язання) та прогноз на майбутнє;

накопичення на рахунках в банку (інформація надається за бажанням позичальника);

коефіцієнти, котрі характеризують поточну платоспроможність позичальника та його фінансові можливості виконати зобов’язання за кредитною угодою: співвідношення сукупних доходів та витрат, сукупного чистого доходу за місяць та щомісячного внеску за кредитом і процентами за ним;

забезпечення (застава рухомого та нерухомого майна, наявність страхових полісів, можливість передавання права власності на об’єкт кредитування) та рівень його ліквідності. [28, c.93]

Під час оцінювання фінансового стану позичальників — фізич­них осіб, які отримують кредит як підприємці, слід також враховувати показники, встановлені для аналізу діяльності юридичних осіб:

менеджмент (рівень менеджменту, ділова репутація та зв’язки в діловому світі, готовність та спроможність нести відповідальність за виконання кредитних зобов’язань);

фактори ринку (вид галузі, привабливість товарів чи послуг, пропонованих клієнтом на ринку, обсяг такого ринку та рівень конкуренції на ньому, тривалість діяльності клієнта на ринку);

прогноз руху грошових потоків (співвідношення власного капіталу та суми кредиту, співвідношення грошових оборотів за місяць та суми кредиту).

Кожен банк має формалізувати процедуру оцінювання фінансового стану позичальників і розробити власні критерії та методику аналізу. Одним з підходів до аналізу кредитоспроможності позичальника — фізичної особи є система кредитного скорингу, яка базується на бальній оцінці факторів кредитного ризику. Кредитний скоринг є різновидом загальнішого методу — рейтингових систем оцінювання кредитоспроможності позичальника.

За результатами проведеного аналізу фінансовий стан позичаль­ника визначається точкою у багатовимірному просторі, параметрами якого є перелічені вище (або ще й додатково встановлені банком) показники. Оскільки працювати з такою кількістю оцінок досить складно, то на наступному етапі проводиться агрегування і за певними критеріями визначається належність кожного позичальника до одного з п’яти класів, позначених літерами: А, Б, В, Г, Д. [50, c. 37]

В процесі ідентифікації класу позичальника банк бере до уваги не лише його фактичний фінансовий стан, але й оцінює перспективи (покращання, погіршення чи підтримка фінансового стану на тому ж рівні). Крім фінансового стану позичальника (контрагента банку), в процесі визначення ризикованості кредитних операцій банку оцінюється ще два параметри — стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентами (комісії чи інші платежі); рівень та якість забезпечення кредитної операції. Процедуру класифікації кредит­них операцій та створення резерву під кредитні ризики докладно викладено в підрозділі 5.5.

Для аналізу банк може використати різноманітні джерела інформації, які в цілому складаються з трьох груп:

інформація, отримана безпосередньо від клієнта;

внутрішньобанківська інформація;

зовнішні (ринкові) джерела інформації.

До першої групи належать:

фінансова звітність;

документація, що підтверджує правовий і юридичний статус клієнта: статут, договір засновників, свідоцтво про реєстрацію, дані про юридичну адресу і т. ін.;

документація, пов’язана з кредитним заходом — техніко-еко­номічне обґрунтування, розрахунки очікуваних надходжень від реалізації проекту, для середньо- і довгострокових кредитів — бізнес-план, копії контрактів, договорів та інших документів щодо реалізації заходу, зобов’язання із забезпечення своєчасного повернення кре­диту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво і т. ін.);

інформація, одержана у процесі попередньої бесіди з майбутнім позичальником, під час якої кредитний працівник має оцінити моральні, етичні та професійні якості працівників підприємства (директора, його заступників, головного бухгалтера), визначити перспективи розвитку та росту, виявити специфічні особливості та деталі даного кредиту, сформувати думку про клієн­та. Усі дані, здобуті під час зустрічі з клієнтом, мають бути занотовані й зберігатися в кредитній справі. У багатьох банках розроб­лено спеціальні формуляри й анкети, які складаються зі стандартизованих запитань до клієнта;