Розвиток кредитування малих форм господарювання

Наприклад: За користування протягом року кредитом в сумі 1000 доларів США, за умови щомісячного повернення частини кредиту, підприємець сплатить проценти в сумі 77 дол. США (415 грн.). При цьому, тільки за реєстрацію договору іпотеки він сплатить (в дужках наведені мінімальні суми за Законом, перед дужками мінімальні тарифи реєстраторів):

-витяг з реєстру обтяжень рухомого майна 70 грн. (34 грн.)-реєстрація в реєстрі заборон 60 грн. (60 грн.)-витяг та реєстрація в реєстрі іпотек 100 грн. (68 грн.)

-витяг та реєстрація в реєстрі правочинів 100 грн. (34 грн.)

ВСЬОГО: 330 грн. (196грн.)

І це, не враховуючи вартість нотаріального посвідчення договору іпотеки та обов’язкового страхування предмету застави. До того ж, в банківській практиці часто трапляються випадки, коли оформлюється декілька договорів застави (різні заставодавці чи предмети застави). Чи коректно, враховуючи наведені цифри, називати головною перешкодою в кредитуванні малого бізнесу високі процентні ставки?

Крім того згідно Постанови Кабінету Міністрів № 830 від 05.07.04 “Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна”, комерційні банки позбавлено права виступати реєстраторами. Сьогодні реєстраторами можуть бути лише державні банки, нотаріальні контори, підприємство “Інформаційний центр” тощо. Таким чином, процедура оформлення застави не лише дорога, але й досить повільна (кредит надається на третій день після оформлення договорів застави).

Шляхом розв’язання цієї проблеми може стати запровадження єдиного реєстру обтяжень майна та реєстрації правочинів, де реєстраторами можуть виступати комерційні банки. [47, c. 349]

Ще однією суттєвою проблемою, яка може бути розв’язана шляхом законодавчих перетворень, є надто довга та трудовитратна, а отже – дорога, процедура списання проблемних кредитів. Особливо це відчувається при роботі приватними фірмами і приватними підприємцями.

Однією з основних, якщо не головною проблемою при кредитуванні малого бізнесу є відсутність у банків дешевих довгострокових ресурсів. Залучення коштів на депозити на строки більше року є надто дорогим та ризикованим з огляду на коливання ставок.

Добре зарекомендували себе міжнародні фонди кредитування малого бізнесу (НУФ, Євразія, ЄБРР), проте останнім часом вони згортають свою роботу в напрямку мікрокредитування. ЄБРР планує для кредитування малого бізнесу перейти на прямі кредитні лінії комерційним банкам.

Взагалі з міжнародними фондами в сфері підтримки малого бізнесу АБ “АЖІО” співпрацює з 1997 року. Ми були одним із перших банків, які розпочали роботу з Німецько-Українським фондом, фондом “Євразія”, ЄБРР. Близько 45% кредитів, наданих банком – це кредити до 5000 доларів США (або в еквіваленті).

Отже, вважаю за необхідне вести постійну роботу на державному рівні, спрямовану на залучення в Україну коштів міжнародних фондів, кредитно-фінансових установ, а також забезпечення доступу до цих ресурсів якнайширшого кола банків, які відповідають критеріям прийнятності даних установ.

Намагаючись розширити спектр банківських послуг та задовольняти зростаючий попит клієнтів на недорогі довгострокові кредити, банк “АЖІО” прийняв рішення про залучення іноземних інвестицій.

Робота із залучення стратегічного інвестора наближається до завершення. Сьогодні банк «АЖІО» підписав угоду по стратегічному партнерству та інвестуванню банку шведською банківською групою SEB ( Skandinaviska Enskilda Banken АВ, Швеція)

SEB – міжнародна банківська група, до складу якої входить 750 філій та дочірніх банків, в т.ч. в США, Німеччині, Великобританії, Франції, Данії, Китаї, Бразилії, Норвегії, Фінляндії, Польщі, Латвії, Литві, Естонії, Сінгапурі та ін. [12, c. 302]

Багато підприємців дорікають на високі вимоги банків щодо забезпечення кредитів. Один з шляхів розв’язання проблеми – страхування фінансових ризиків. Проте, на жаль, такий вид страхування ще дуже слабо розвинутий в Запорізькій області. До того ж, він має й суттєві недоліки, а саме: удорожчує кредитні кошти.

Перспективними шляхами розв’язання проблеми є заснування гарантійних фондів, а також розвиток лізингу (який може стати альтернативою кредитуванню).

Підвищення рівня інформованості суб’єктів малого бізнесу шляхом проведення навчальних семінарів, тренінгів щодо ведення бізнесу: юридичних та економічних аспектів, в т.ч. особливостей роботи з кредитами; проведення рекламної кампанії стосовно загальних умов надання кредитів, вимог банків тощо.

Наприклад, широкому загалу підприємців майже невідомо про існування Програми кредитування малого бізнесу через уповноважені банки, яка здійснюється за участі Українського фонду підтримки підприємництва. На жаль, в 2008 році вона здійснювалась лише через один банк. Досі невідомо чи буде існувати ця програма в 2008 році, чи зможуть приєднатися до неї якомога більше банківських установ.

Отже, необхідно продовжувати роботу з удосконалення системи підтримки малого бізнесу в Запорізькій області. І це повинна бути саме системна державна програма, спрямована на поліпшення загального економічного середовища.

Зі свого боку, банківська система робить значні кроки на зустріч підприємцям. Сьогодні кредити стали доступнішими. Дедалі довшими стають строки, на які банки готові позичати кошти. Ми розглядаємо практично будь-які види забезпечення (в т. ч. особисте майно, обладнання, товари в обороті). Нарешті, стали доступні кредити і в Запорізькій області.

Лише тісна співпраця державних, суспільних та комерційних установ допоможе подолати кризу, знайти нові, ефективні шляхи для сталого економічного зростання. [19, c. 392]

3.2 Економічне обґрунтування ризику кредитування

Кредитування є пріоритетною економічною функцією банків. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об’єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність.

У структурі банківських активів кредити становлять близько 50—60 % і забезпечують 2/3 усіх доходів. Кредитні операції банку є найбільш дохідними, але разом з тим і найризикованішими. Аналіз сучасних тенденцій розвитку банківської системи Запорізької області свідчить, що обсяги кредитування постійно зростають як в абсолютних, так і у відносних показниках. Кредитна діяль­ність сучасних комерційних банків досить багатогранна і включає різні форми та види позичок, наданих юридичним або фізичним особам для одержання доходів, а також банківські послуги кредитного характеру.

У процесі управління кредитною діяльністю банку об’єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, а й сукупність усіх наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку.

Кредитний портфель — це сукупність усіх кредитів, наданих банком для одержання доходів. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі банківського балансу кредитний портфель розглядається як одне ціле та складова активів банку, котра характеризується показниками дохідності та відповідним рівнем ризику.

Дохідність і ризик — основні параметри управління кредитним портфелем банку. За співвідношенням цих показників визначається ефективність кредитної діяльності банку.

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за допустимого рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків перева­жають споживчі кредити та позички фізичним особам. [18, c. 356]

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

офіційна кредитна політика банку;

правила регулювання банківської діяльності;

величина капіталу банку;

досвід і кваліфікація менеджерів;

рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів.

Одним з головних завдань, що постають перед менеджментом у сфері кредитування, є розробка кредитної політики банку. Кредитна політика охоплює найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в банку, визначає пріоритетні напрями кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля банку. Один і той самий кредит може не відповідати основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком прийнятним для іншого.

Кредитна політика банку регулює кредитну діяльність кожного банку і встановлює правила формування кредитного портфеля. Положення кредитної політики необхідно зафіксувати письмово й затвердити на засіданнях Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. Цей документ має конфіденційний характер, а тому з ним можуть бути ознайомлені лише ті працівники банку, які здійснюють кредитування. Кожному банку необхідно розробити власну кредитну політику, що відбивала б напрями та специфіку його діяльності, можливості цього банку та його клієнтів, рівень допустимого ризику, права й обов’язки кредитних працівників.

Документальне оформлення кредитної політики є обов’язко­вим. Під час перевірки діяльності банків органами нагляду перший крок полягає в тому, щоб з’ясувати, чи відповідає фактичний стан кредитування основним положенням кредитної політики. Якщо банк має високоризиковий кредитний портфель, але це узгоджується з документально зафіксованою кредитною політикою, то органи нагляду не мають права на санкції.

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризикованості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють суттєву роль у процесі формування кредитного портфеля.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) визначається як відношення суми всіх вимог банку (за мінусом фактично сформованих резервів) та всіх позабалансових зобов’язань щодо цього контрагента, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення не має перевищувати 25 % (наведені нормативні значення стосуються універсальних банків, для спеціалізованих банків нормативні значення встановлюються диференційовано).

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) визначається як відношення суми всіх великих кредитів (за мінусом фактично сформованих резервів) до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку, то автоматично підвищуються вимоги до адекватності регулятивного капіталу. Кредитний ризик вважається великим, якщо сума всіх вимог і позабалансових зобов’язань щодо одного контр­агента (або групи пов’язаних контрагентів) становить 10 % і більше від величини регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань щодо цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н9 не має перевищувати 5 %. [19, c. 340]

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), визначається як співвідношення суми сукупних зобов’язань усіх інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і 100 % суми всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, і регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н9 не має перевищувати 40 %.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених і запозичених коштів, а отже, і на обсяг кредитних ресурсів. Показник величини капіталу банку використовується для встановлення лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків, адже всі встановлені Національним банком України нормативи з кредитування розраховуються у відношенні до капіталу банку. Отже, величина капіталу банку визначає обсяг і структуру його кредитного портфеля.

На характеристики кредитного портфеля банку також впливають досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників, адже одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банку не слід надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями.

У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень дохідності кожного виду активних операцій. Проте висока дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому менеджменту банку необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризикованим напрямам розміщення коштів. У такому разі обсяг кредитного портфеля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших активних операцій. [22, c. 348]