Управління крізь призму типології управлінських задач

У розрізі зазначеної проблеми аналізується також можливість отримання інформації через мережу Інтернет з серверів органів державної і регіональної влади, місцевих органів самоврядування, освітянських сайтів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.7. Теоретичне обґрунтування системи цільового інформаційного забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом

Особливості функціонування закладів освіти вимагають наскрізної узгодженості дій по всій вертикалі (від школи до обласного управління освіти і науки відповідно до мети освіти регіону); поєднання зусиль управлінців і виконавців у досягненні спільно окресленої мети  шляхом уключення більшості виконавців в управлінській процес на рівні створення моделей власної діяльності, використання інтуїтивно-емоційної сфери для коригування діяльності управлінського апарату, оптимізації діяльності під час отримання узгодженої настановчої інформації від управлінської підструктури; чіткого аналітично-моніторингового обґрунтування більшості управлінських рішень (прозорість і усвідомлене сприймання управлінських дій по всій вертикалі загальної середньої освіти регіону); оперативного й об’єктивного відстеження позитивних і негативних тенденцій розвитку загальної середньої освіти й оптимального рівня реакції на них, поточного регулювання (саморегулювання) діяльності всіх суб’єктів управлінського процесу, переключення зусиль самих учасників із адміністративно-бюрократичної, пов’язаної з формально-документальним кругообігом поточної інформації, на корекційну, адресну, індивідуально-орієнтовану інформацію щодо регулювання своєї діяльності; активізації процесів рефлексивного саморозвитку і самоорганізації всіх суб’єктів діяльності.

Для здійснення наукового  дослідження у визначеному нами аспекті має бути осмислено теоретичні засади побудови системи цільового інформаційного забезпечення на основі диференціації інформаційних потоків, які функціонують в педагогічних системах.

Головним інструментом у побудові системи цільового  інформаційного забезпечення розглядається  цілеспрямоване формування інформаційних  потоків, які є основним видом  системоутворюючих зв‘язків процесу  управління і дозволяють побачити специфіку закономірностей управлінської діяльності як інформаційної системи.

З огляду на відсутність  у науковій та довідковій літературі тлумачення поняття  “інформаційні  потоки в педагогічних системах”, ми даємо йому таке визначення: ”Інформаційні  потоки – це організований рух інформації, структурованої на підставі змістовно-цільового взаємозв‘язку та впорядкованості, спрямованої від джерела до суб‘єкта-користувача”.

Основними компонентами розробленої системи диференціації інформаційних потоків є задачі управління (управління навчально-виховним процесом, педагогічне керівництво вихованням громадян України, адміністративно-управлінська діяльність, керівництво професійно-творчим розвитком вчителів, господарсько – фінансова сфера), які визначають зміст необхідної прямої й зворотної інформації, та суб^¢єкти управління (керівники, педагоги, учні),  які є основними джерелами та користувачами внутрішньошкільної інформації.

Сутність даної системи  полягає у формуванні інформаційних  потоків на підставі змістовно-цільового взаємозв^¢язку даних, спрямованих від суб^¢єкта-джерела до суб^¢єкта-користувача. Запропонований підхід до диференціації інформаційних потоків дає підставу говорити, що їх типізація носить трьохмірний характер: задача – суб‘єкт–джерело – суб‘єкт-користувач.

Показниками ефективного  використання системи диференціації  інформаційних потоків визначено: максимально можливе залучення  учасників навчально-виховного процесу до збору, обробки, передачі інформації щодо реалізації цілей та завдань педагогічної системи, що, в свою чергу, забезпечить підвищення рівня управління; своєчасне надходження обробленої інформації на відповідний рівень управління; мінімізація витрат часу керівником на одержання необхідної інформації.

Розроблена диференціація  інформаційних потоків за змістом  даних відповідно до цілей та суб‘єктів  управління є основою для побудови системи цільового інформаційного забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом, що в теоретичному плані забезпечує регламентацію інформаційних потоків не лише за спрямуванням, а й за об‘ємом, періодичністю, терміном надходження тощо, а в практичному плані – дозволяє зрозуміти оптимальні умови використання кожного виду інформації, її максимальні можливості, цінність для управління.

У дослідженні система цільового  інформаційного забезпечення представлена у вигляді моделі. Завдання моделі полягає у забезпеченні суб‘єктів  управління необхідною інформацією для реалізації визначених задач.

З метою розкриття головних рис, тенденцій і специфіки функціонування моделі цільового інформаційного забезпечення перш за все має бути визначено й обґрунтовано основні принципи, які розглядаються у тісному зв‘язку з загальними принципами соціального управління та освітнього менеджменту. Ці принципи умовно поділено на дві групи: методологічні та організаційні. На методологічному рівні модель інформаційного забезпечення управління характеризується принципами соціально-економічної детермінованості, системності, науковості, відкритості, конкретності, комплексності; на організаційному рівні – принципами відповідності цілям управління, правової пріоритетності і законності, міри, повноти та інтегрального аналізу інформації, інформаційної достатності, зворотного зв‘язку, диференційованості інформаційних потоків.

Зазначені принципи передбачають: врахування об‘єктивних закономірностей  розвитку загальноосвітніх навчальних закладів, об‘єктивізацію управлінської  інформації; необхідність виявлення взаємозалежності компонентів, особливостей інформаційного обміну між частинами в цілісному утворенні, бачення поряд із взаємозв‘язками елементів у самій системі характер її зв‘язків із зовнішнім середовищем; виділення найсуттєвіших складових у комплексі основних інформаційних потоків; узгодженість інформаційних даних з чинним законодавством України і нормативними відомчими документами; необхідність наповнення інформаційних блоків даними для забезпечення та реалізації тактичних і стратегічних цілей; можливість удосконалення моделі, елективність та динамічність щодо її корекції.

Теоретичною основою  моделі є системний підхід до управління, а головним системоутворюючим чинником – задачі, оскільки саме вони визначають зміст та раціональний варіант відбору необхідної  зовнішньої та внутрішньошкільної інформації.

Модель цільового інформаційного забезпечення  управління загальноосвітнім закладом враховує структуру управління, сукупність наявних між її елементами взаємозв‘язків і  взаємозалежностей, спрямованих на реалізацію цілей та завдань педагогічної системи.

 Основними структурними компонентами моделі визначено: задач, суб‘єкти управління, зміст інформації, об‘єкти зворотних зв‘язків, строки та форми збору, виходу і збереження інформації. Приведений комплекс елементів ми розглядаємо як систему,  тому що його характеризує: наявність певної сукупності елементів, які відкривають шлях до пізнання суті моделі; внутрішня організація елементів, кожен з яких актуалізує свої субстратні властивості у взаємодії з іншими складовими; цілісність та  єдність елементів, оскільки взяті самі по собі без зв‘язку і залежності один від одного, вони не мають сенсу або володіють лише потенційними можливостями; особливий взаємозв‘язок, що забезпечує динамічну рівновагу; зв‘язок з середовищем.

Системний характер інформаційного забезпечення визначає, таким чином, чітку методологічну основу побудови всієї роботи керівника з інформацією, що відображає сутність загальноосвітнього навчального закладу та використовується в управлінні.

Модель носить інтегрально-диференціальний характер. У ній враховано рух прямої та зворотної інформації як між керівниками, педагогічним колективом та колективом учнів, що породжує інтегральні інформаційні можливості системи, так і за багаточисельними диференціальними лініями по вертикалі (керівник, педагог, учень).

При розробці моделі має бути виокреслено зміст інформації, яка згрупована в п‘ять блоків відповідно до цілей управління. Визначено відповідальних за  збір та обробку даних, строки збору за місяцями, форми виходу прийнятого управлінського рішення, в які закладено дії щодо збору та аналізу інформації. Сама інформація збирається за допомогою ряду форм і методів, що забезпечують об‘єктивне відображення існуючого різноманіття в цьому процесі. Збір даних здійснюється так, щоб регулярно наповнювати блоки необхідною інформацією.

Умовою ефективного  використання моделі цільового інформаційного забезпечення управління загальноосвітнім закладом є послідовне виконання  таких дій: визначення цілей; виокреслення змісту управлінської інформації; визначення джерел інформації; формування інформаційних потоків; призначення відповідальних за збір, обробку, збереження та передачу інформації; класифікація даних; визначення строків та форм виходу інформації.

Таким чином, окреслені засади побудови системи цільового інформаційного забезпечення дають можливість оптимально систематизувати всю необхідну для управління і про управління школою інформацію, уникнувши труднощів у впорядкуванні даних, пов‘язаних не лише з багатоструктурністю інформаційних потоків, але і динамічністю та швидкою плинністю інформації про результати навчання, виховання, розвитку школярів. Зміст інформації поступово перетворюється на логічні структури інформаційних потоків, виключається їх повторюваність чи нестача.

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

 

Таким чином, ми констатуємо, що становлення науково обґрунтованої національної теорії управління школою в Україні – надзвичайно важлива педагогічна проблема. Її успішне вирішення обумовлене ефективністю процесу усвідомлення теоретиками і практиками педагогічної науки основних проблем сучасної школи, напрямків і шляхів їх вирішення. Це, в свою чергу, робить необхідним осмислення прогресивних ідей минулих періодів розвитку теорії внутрішкільного управління з погляду сьогодення.

Оскільки період другої половини ХХ ст. багато в чому визначив напрямки і тенденції подальшого розвитку теорії внутрішкільного управління в нашій країні, то саме в цей період визрівають передумови для радикальної зміни управлінської парадигми, які врешті-решт і призвели до початку заміни її в останнє десятиліття ХХ століття.

У цей період розвиток теорії внутрішкільного управління еволюціонував у декількох напрямках: рух до демократизму, колегіальності в управлінні школою;  рух в  бік все більшої науковості (від емпіричного способу здобуття наукових знань до структурно-функціонального, антропологічного, синергетичного підходів, від єдиної концепції впливу до концепції створення умов і концепції роботи на результат).

Дослідження теорії внутрішкільного управління здійснювалось різноманітними методами. Якщо на початку періоду переважаючими були емпіричні методи (вивчення управлінського досвіду, вивчення шкільної документації, спостереження, анкетування вчителів і керівників шкіл), то поступово науковці починають застосовувати все більш науково обґрунтовані методи дослідження (структурно-функціональний аналіз, ранжування, факторний аналіз, моделювання, матричний метод, математичні, статистичні методи тощо).

З отриманням Україною незалежності з’явилася можливість ознайомлення науковців і практиків з різними концепціями управління, що об’єктивно сприяло виникненню різноманітного досвіду внутрішкільного управління.

Аналіз дозволив виявити  тенденції подальшого розвитку теорії внутрішкільного управління в Україні. Ці тенденції лежать в площині, по-перше, гуманізації, по-друге, демократизації, по-третє, алгоритмізації управління. Основною тенденцією розвитку теорії внутрішкільного управління в Україні є розробка різноманітних концепцій управління, що повинні базуватися на різних методологічних підвалинах.

Таким чином, ми встановили, що управлінська діяльність — це особливим чином організований вид трудової діяльності з виконання функцій управління в організації.

Головна її мета — забезпечення цілеспрямованої та скоординованої діяльності керованого колективу задля розв’язання задач, що поставлені перед ним. Продуктом управлінської діяльності є управлінські рішення та практичні дії, необхідні для функціонування організації в необхідному режимі. Оскільки управлінський вплив на всі сфери діяльності здійснюється через членів організації, пріоритетне значення має управління живою працею, тобто доцільною діяльністю своїх підлеглих.

У результаті нашого дослідження  ми маємо констатувати, що до основних задач управлінської діяльності відносять цілепокладання, планування, організацію, координацію (або регулювання), стимулювання та контроль.

Задача цілепокладання полягає у виробленні основних, поточних і перспективних цілей діяльності, коректувати поточні дії та стратегію, тобто переглядати цілі, змінювати їхнє положення в системі цілей.

Задача планування полягає  у виробленні напрямів, шляхів, засобів  і заходів стосовно реалізації цілей  діяльності організації.

Задача організації  передбачає налагоджування процесу, діяльності, спрямованої на упорядкування взаємодії людей, ідей, процесів, певної форми прояву спільної діяльності, об’єднання елементів або частин (людей, ідей, процесів тощо) в системне ціле, у результаті чого утвориться життєздатна, ефективна та стійка система.