Управління крізь призму типології управлінських задач

Цим наказом  дається дозвіл на проведення експерименту, затверджуються програма дослідно-експериментальної  роботи, кошторис експерименту, надається  статус експериментального загальноосвітньому навчальному закладу (закладам), визначаються юридичні та фізичні особи, які здійснюватимуть наукове керівництво експериментом, забезпечуватимуть його проведення, обсяги та джерела фінансування експерименту, особи, відповідальні за проведення і результати експерименту, їх повноваження щодо контролю за ходом дослідно-експериментальної роботи, порядок і терміни звітування про хід і результати дослідно-експериментальної роботи.

За потреби  цим наказом затверджуються експериментальні навчальні плани, індивідуальний штатний розпис експериментального загальноосвітнього навчального закладу, дається дозвіл на використання в експериментальному загальноосвітньому навчальному закладі експериментальних навчальних програм, підручників та посібників, інших матеріалів, що пройшли відповідну експертизу.

До наказу додаються  програма дослідно-експериментальної  роботи і кошторис експерименту, за потреби - форма звіту про хід  і результати експерименту, перелік  загальноосвітніх навчальних закладів, яким надається статус експериментальних, а також перелік наукових керівників експерименту.

Відповідно  керівництво експериментальним  навчальним закладом потребує більших  навичок менеджменту освіти, оскільки акцент робиться на інноваційних технологіях.

 

 

 

 

 

 

1.5. Структури керівництва школою й специфіка управлінських задач кожної структури

Найбільш простим є  лінійний тип структури управління, у рамках, якого кожен керівник одноосібно очолює доручений йому ділянка  діяльності і самостійно приймає  всі необхідні рішення. Спеціалізація працівників відсутня. Керівники володіють усіма необхідними повноваженнями і несуть повну відповідальність за результати своєї господарської діяльності. Формування структурних підрозділів здійснюється відповідно до виробничої структури об'єкта управління (Рис. 1).

Усі структурні підрозділи є лінійними. Вони утворюють вертикальну  ієрархію, кожна ланка якої має  одного керівника і декількох  підлеглих. Працівники підзвітні тільки своєму безпосередньому керівнику. Між підрозділами встановлюються лінійні  зв'язки, по яких керівники віддають указівки своїм підлеглим, а останні звітують перед ними про свої дії і результати роботи. Горизонтальних зв'язків між рівноправними структурними підрозділами немає.

Лінійний тип організації  управління пред'являє дуже високі вимоги до професійних якостей керівників. Вони повинні бути компетентними в різноманітних питаннях управління, мати глибокі знання і практичний досвід роботи в різних сферах виробничо-господарської діяльності. Лінійні структури управління орієнтують керівників на одержання поточного, оперативного ефекту, відтискуючи на задній план роботи, зв'язані зі стратегічними рішеннями і довгостроковим ефектом.

Д – директор, Рук. – керівник, И – виконувач

Рис. 1. –Лінійний тип  структури управління

В умовах лінійних комунікацій  заохочується уміння працівників беззастережно  підкорятися розпорядженням і наказам, чітко дотримувати встановлені  правила і норми діяльності. Ці комунікації підсилюють твердість структури управління, орієнтують діяльність на одержання поточного ефекту і на підтримку стійкої рівноваги організації.

Даний тип організації  управління різко підвищує рівень виконавської дисципліни, однак не стимулює прояв творчих здібностей працівників. Структури управління мають тенденцію підсилювати свою твердість, у результаті чого втрачається здатність гнучко й адекватно реагувати на зміни виробничо-господарських умов діяльності.

Лінійні структури управління орієнтовані на рішення простих і стабільних задач. Розв’язування комплексних задач у рамках цієї структури є важким через відсутність необхідної гнучкості структури управління і складності координації дій різних підрозділів у процесі управлінської діяльності.

Перевагами структур управління лінійного типу є:

• конкретність завдань і наявність відповідальних виконавців за їхнє виконання;
• збалансованість наданих працівникам повноважень для здійснення управлінської діяльності і відповідальності за її результати;
• твердість структури і простота її побудові.

Висока ефективність лінійних структур управління досягається  за рахунок простоти організаційної побудови, якісних комунікацій, конкретності завдань і чіткій персональній відповідальності працівників за результати їхньої діяльності.

Недоліками лінійних структур управління є:

• дуже високі вимоги, пропоновані до кваліфікації керівників;
• орієнтація на одержання негайного ефекту на шкоду рішенню стратегічних задач;
• недостатня гнучкість структур управління, що утрудняє діяльність в умовах господарських задач, що динамічно змінюються.

 

На зміну лінійним прийшли функціональні структури  управління.

Відмінною рисою цих  структур управління є спеціалізація  керівників і структурних підрозділів  на різних функціях і конкретних ділянках управлінської діяльності. Відокремлення функцій управління і конкретних ділянок діяльності приводить до формування цілого ряду структурних підрозділів, що мають власні задачі діяльності і локальні критерії оцінки одержуваних результатів. Функціональні підрозділи спеціалізувалися на виконанні окремих видів управлінської діяльності. Їхнє виникнення пояснюється тим, що лінійні керівники мали потребу в професійній кваліфікованій допомозі фахівців у конкретних областях управлінської діяльності [6, 25].

Ці обов'язки були покладені  на функціональні підрозділи, що мали забезпечувати кваліфіковане рішення окремих складових частин загальної управлінської задачі. Управління виробничою організацією було розчленовано на великі ділянки діяльності (функції управління) і за ними були закріплені різні структурні підрозділи. Кожне з них повинно було опанувати ефективними формами і методами рішення поставлених перед ними задач. Спеціалізація працівників на виконанні окремих конкретних видів робіт сприяла поглибленню їхніх знань і накопиченню досвіду, дозволяла значно підвищувати професійний рівень рішення окремих управлінських задач. Функціональні підрозділи одержали право керувати діяльністю всіх нижчестоящих структурних підрозділів з питань, що входять у їхню безпосередню компетенцію. При цьому вони не відповідали за загальні результати діяльності, а несли відповідальність лише за виконання доручених їм функцій управління. Це привело до того, що коло повноважень, наданих функціональним підрозділам, виявився значно ширше, ніж сфера їхньої безпосередньої відповідальності.

У структурах управління функціонального типу знайшли застосування лінійні і функціональні підрозділи. Лінійні розташовувалися на різних рівнях ієрархії управління й одержували статус вище- і нижчестоячих, а функціональні концентрувалися на одному рівні ієрархії, будучи рівноправними. Між структурними підрозділами встановлювалися лінійні і функціональні зв'язки (Рис. 2).

Д – директор, ФН – функціональний керівник, И – виконувач

Рис. 2. – Функціональний тип структури управління

Використання структур управління функціонального типу прийняло до висування на перший план інтересів  окремих елементів організації в противагу інтересам організації як єдиного цілого. Функціональні підрозділи, що здійснюють керівництво нижчестоящими лінійними підрозділами, піклуються в першу чергу про виконання покладених на них обов'язків і вирішують свої проблеми без належного обліку можливостей та інтересів інших служб. Тому численні указівки функціональних підрозділів підлеглим нерідко бувають суперечливими. У цих умовах нижчестоячі лінійні підрозділи змушені самі взаємозв’язувати такі вказівки.

Така ситуація досить типова для функціональних структур управління, і лінійним керівникам доводиться нерідко розв’язувати, що виконувати негайно, а що відкласти. Однак це практично не завжди можливо. Непогодженість указівок, що надходять, не тільки значно знижує загальну ефективність управлінської діяльності, але і видає виконавцям “індульгенцію” на низькі результати роботи.

При функціональній структурі  управління до кваліфікації лінійних керівників висуваються помірні вимоги. Звуження сфери діяльності розширює рамки для зростання професійної майстерності і просування кадрів. Їм характерна більш висока задоволеність змістом роботи й оцінкою її результатів. Функціональні структури управління створюють сприятливі умови для виявлення і заохочення ініціативних працівників, дозволяють їм реалізовувати в роботі свої професійні можливості і задовольняти соціально-економічні потреби.

Основними перевагами структур управління функціонального типу є:

• поглиблення спеціалізації управлінської діяльності і створення тим самим сприятливих умов для підвищення рівня прийнятих рішень;
• значне зростання професійної кваліфікації працівників;
• можливість управління багатоцільовою виробничо-господарською діяльністю. 
          Недоліками даних структур є:
• невисока координація дій функціональних підрозділів;
• незбалансованість прав і відповідальності керівників;
• відсутність конкретних працівників, відповідальних за кінцеві результати роботи;
• конфлікти між функціональними підрозділами і їхньою орієнтацією на досягнення власних локальних цілей у противагу загальним цілям організації;
• бюрократичні тенденції апарата управління.

Основні проблеми, що виникають  при взаємодії лінійних і функціональних підрозділів, є наслідком того, що лінійні керівники не завжди здатні кваліфіковано розв’язувати задачі, що стоять перед ними, без допомоги функціональних фахівців. Вони випливають їх порадам через те, що значно поступаються їм у глибині спеціалізованих знань. Однак у функціональних служб, як правило, немає належного розуміння загальних проблем управління і того світогляду, який мають лінійні керівники.

У результаті, як відзначалося раніше, вони часто розглядають свої цілі як домінантні і протиставляють їх не тільки цілям інших функціональних підрозділів, але іноді й загальним цілям організації, тому вони нерідко схиляють лінійних керівників до прийняття некомплексних рішень. У результаті цього лінійні керівники втягуються у взаємодію, а іноді й у пряме протиборство функціональних підрозділів, що поглинає велику частину робочого часу керівників, змушує їх втручатися в рішення вузькопрофесійних проблем і відволікає від рішення задач стратегічного характеру.

Спроба розв’язати ці протиріччя на базі сполучення переваг  лінійних і функціональних структур привела до створення структур управління лінійно-функціонального типу (Рис. 3), у рамках якого лінійна організація забезпечує вертикальну ієрархію і єдність цілей структури управління, а функціональні елементи структури дозволяють здійснювати спеціалізацію діяльності і створюють основу для рішення складних багатоцільових задач управління [1, с.28 ].

Основою структур управління лінійно-функціонального типу є  лінійна організація. На всіх рівнях ієрархії управління і на самостійних  ділянках управлінської діяльності виділяються лінійні керівники. Вони одержують право одноосібно керувати виробничо-господарською діяльністю і несуть повну відповідальність за отримані результати.

Для надання кваліфікованої допомоги лінійним керівникам створюються  функціональні підрозділи. Їхньою задачею є підготовка управлінських рішень і професійна консультація лінійних керівників. Кількість функціональних і штабних підрозділів, а також чисельність зосереджених у їхньому складі фахівців залежать від складності, характеру й обсягу управлінської діяльності.

Д – директор; ФН – функціональні начальники; ФП – функціональні підрозділи; ОП – основні виробничі підрозділи

Рис. 3. – Лінійно-функціональний тип структури управління

Лінійна база такої організації забезпечує стійкість структури управління, її чітку цільову спрямованість на рішення навчально-господарських задач, що стоять перед нею, відповідність прав і відповідальності керівників, наявність працівників, що безпосередньо відповідають за результати роботи. Функціональна основа організації дозволяє розв’язувати складні управлінські задачі, забезпечує значний зростання ефективності управління за рахунок його спеціалізації і сприяє зростання професійної кваліфікації працівників управління.

Лінійні керівники в рамках лінійно-функціональних структур управління одержують усі необхідні повноваження для рішення задач, що стоять перед ними. Вони мають кваліфікованих функціональних радників, за допомогою яких приймають рішення з різноманітних питаннях господарської діяльності. З одного боку, їхня діяльність полегшується, тому що вони мають кваліфікованих помічників, з іншого боку — ускладнюється через те, що одержувані поради нерідко бувають суперечливими.

Основною задачею лінійних керівників стає аналіз можливих переваг і недоліків пропонованих варіантів рішень і вибір остаточного рішення.

У структурах управління лінійно-функціонального типу використовуються лінійні, функціональні  підрозділи; між ними встановлюються різноманітні внутрішньоструктурні зв'язки. Збільшення складності управління, постійне виділення нових функцій управління призводять до поглиблення спеціалізації функціональних підрозділів.