Управління крізь призму типології управлінських задач

Взаємодія адміністрації  школи з учнями має ґрунтуватися на повазі до особистості кожного  учня, захисті його прав та демократичних  свобод, на вимогливості та контролі за психологією стосунків в учнівських колективах, підтримці та допомозі у діяльності учнівських лідерів.

Основними формами співробітництва  адміністрації школи з учнями є такі: загальні збори школярів; спільні засідання адміністрації  школи та органів учнівського самоврядування з питань організації навчально-виховного процесу; делегування адміністрацією учнівським лідерам деяких повноважень: контроль за дисципліною, організованим початком навчального дня, проведення дня учнівського самоврядування; анкетування учнів з актуальних питань шкільного життя, вибору профілю навчання, запровадження курсів за вибором тощо.

Ураховуючи загальні тенденції модернізації освіти, однією з суттєвих складових проведення цих реформ у кожному навчальному  закладі вважаємо формування соціального партнерства учасників шкільної освіти: вчителів, учнів, їхніх батьків. У сучасних умовах неможливо обійтися без підтримки батьківської громадськості, шефів, тому роль батьківських комітетів, піклувальних рад у загальноосвітніх навчальних закладах є ключовою у державно-громадському управлінні сучасною школою.

Таким чином, управлінська діяльність — це особливим чином організований вид трудової діяльності з виконання функцій управління в організації.

Головна її мета — забезпечення цілеспрямованої та скоординованої діяльності керованого колективу задля розв’язання задач, що поставлені перед ним. Продуктом управлінської діяльності є управлінські рішення та практичні дії, необхідні для функціонування організації в необхідному режимі. Оскільки управлінський вплив на всі сфери діяльності здійснюється через членів організації, пріоритетне значення має управління живою працею, тобто доцільною діяльністю своїх підлеглих.

 

1.1.2 Основні методи управлінської  діяльності

Методом управління називається спосіб впливу на учасників управлінського процесу. Існують різні підоди до класифікації методів управління. Розглянемо таку класифікацію методів управління: організаційні, педагогічні, соціально-психологічні, економічні.

Організаційні методи передбачають систему організаційних розпорядчих впливів, спрямованих на досягнення поставленої мети. Це інструктаж, нормування, різні розпорядчі акти.

Метод  інструктування  полягає в ознайомленні з умовами праці,  в роз’ясненні   змісту роботи і можливих труднощів,  у попередженні характерних помилок. Інструктування може мати наочну форму (керівник навчально-виховного закладу сам проводить роз’яснення) чи існувати у формі спеціально розробленої документації (наприклад, інструкція про порядок звільнення від перевідних та випускних екзаменів учнів загальноосвітніх шкіл України).

Регламентування виявляється в  штатному розкладі працівників для  даного навчального заккладу або окремо виданим нормативним документом.

Метод нормування  чітко визначає нормативи навчального навантаження, нормативи витрат (наприклад, сировини, заготовок), чисельності педагогічного і обслуговуючого персоналу та ін.

Розпорядчі  акти (Закон України “Про освіту”, Типовий статут середнього загальноосвітнього навчально-виховного закладу, накази Міністерства освіти, обласного управління освіти, районного (міського) відділу освіти, накази  і розпорядження директора навчально-виховного закладу) передбачають систему організаційних і розпорядчих впливів, що є обов’язковими для даного закладу освіти. Вони можуть бути одноосібними (наказ директора навчально-виховного закладу про організацію літнього  відпочинку учнів),  і ін. (рішення педагогічної ради, резолюція конференції закладу тощо).

До педагогічних методів управління відносять проведення науково-практичних конференцій педагогічних працівників, серпневих нарад учителів, семінарів, диспутів, педагогічних читань і  ін.

Соціально-психологічні методи управління. До цієї групи відносять методи  формування суспільної свідомості, морального стимулювання (заохочення і покарання), методи впливу на педагогічних працівників на основі використання традицій педагогічного колективу (посвячення молодого педагога, звіти творчих учителів), створення нормального психологічного клімату в колективі тощо, а також методи соціологічних досліджень (анкетування, інтерв’ю, тестування, використання різноманітних соціометричних методик і ін), які дозволяють  визначити сформованість громадської думки, рівень задоволення роботою.

Економічні методи управління -  це методи матеріального стимулювання (преміювання, підвищення зарплати за  результатами атестації), економічного планування, бюджетного управління і  ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1.3. Головні задачі управління

Головна задача керівників — загальне управління процесом функціонування та розвитку системи. Специфіка їхньої діяльності в тому, що вони головним чином впливають на працівників, які безпосередньо вирішують ті чи інші задачі управління. Головну свою увагу керівники зосереджують на таких трьох напрямках:

• прийняття рішень з усіх найважливіших, стратегічних принципових питань діяльності;

• здійснення підбору, розстановки, навчання та виховання кадрів;

• координація роботи виконавців, ланок і підрозділів  організації в цілому.

До фахівців апарату  управління стосовно навчального закладу звичайно відносять директорів, їх заступників, організаторів, класних керівників і навіть учителів, вихователів, психологів та ін. Вони покликані розв’язувати три взаємозалежні задачі:

• одержання, обробка  й аналіз інформації про стан справ у організації за своїм конкретним напрямом;

• розробка на основі аналітичних  даних варіантів рішення окремих  функціональних питань; підготовка та розробка конкретних управлінських  рішень;

• контроль ступеня реалізації управлінських рішень за своїми напрямами.

Категорію службовців апарату  управління складають секретарі, друкарки, техніки, лаборанти та ін., тобто  всі ті, хто здійснює поточний облік  і діловодство в апараті управління. Головна їхня задача — інформаційне та технічне обслуговування діяльності керівників і фахівців.

Говорячи про керівників, необхідно розрізняти рівні управлінської  ієрархії, де функції управління специфічні. Так, вища ланка (директори та їх заступники) у більшому ступені визначає загальний  рух організації, її мінливість і  напрями розвитку; середня (наприклад, керівники методичних об’єднань, кафедр тощо) – створює життєздатну структуру, що функціонує в єдності, відносної стійкості та мінливості елементів і зв’язків; низова ланка (класні керівники, учителі як керівники навчально-виховного процесу у класі) забезпечує сталість і відтворення певних заданих параметрів, елементів системи, забезпечуючи їхню стійкість.

Процес підготовки та реалізації управлінської задачі передбачає п’ять основних етапів:

1) Орієнтований  етап — виявлення проблемної ситуації та визначення мети рішення.

2) Інформаційний  етап — збирання, обробка й аналіз інформації з проблеми, а також визначення тих обмежень, що залежать як від неї самої, так і від конкретної ситуації.

3) Це вироблення  й ухвалення задачі:

• вироблення критеріїв прийняття рішень (економічність, надійність, оперативність, дизайн тощо);

• формулювання набору альтернативних рішень з можливим залученням виконавців майбутнього рішення. Це важливо  в силу дії так званого закону Р.Лікерта, який говорить, що якість і точність виконання конкретних управлінських рішень тим сильніше, чим більше безпосередні учасники виконання завдань беруть участь у прийнятті рішень;

• оцінка альтернативних рішень за ступенем їхніх достоїнств, недоліків і можливих наслідків;

• вибір оптимального рішення. Тут актуальна проблема співвідношення двох параметрів: часу, протягом якого необхідно прийняти рішення, та якості управлінського рішення. Звичайно оптимальне рішення не приймається  внаслідок відсутності необхідного  часу для перегляду всіх можливих альтернатив та інформації, пов’язаної з оцінкою кожної альтернативи.

4) Організаційний  етап — доведення прийнятого рішення та строків до виконавців, призначення відповідальних, інструктаж, організація взаємодії.

5) Контролюючий  етап — урахування та контроль виконання рішення. Як правило, доручається тій групі, що готувала рішення. Причому оцінка праці цієї групи не за кількістю перевірок, а за питомою вагою виконаних у строки наказів.

 

 

1.2. Модернізація управління в сучасних умовах розвитку освіти й зумовлені цим нові управлінські задачі

З переходом  України до ринкової економіки виникла  нагальна потреба в модернізації системи підготовки керівників навчальних закладів, у створенні команди професіоналів-управлінців у галузі освіти. Це також зумовлено появою нових різноманітних типів загальноосвітніх навчальних закладів. Професіоналізація керівників вимагає особливої уваги за нових умов управління освітнім процесом у сучасній школі, де вони відіграють найважливішу роль у впровадженні інновацій. З огляду на сучасні тенденції розвитку освіти особливого значення набувають професійні громадські організації, прикладом чого є створення та діяльність АКШУ (Асоціації керівників шкіл України), членами якої спільно з вітчизняними і зарубіжними науковцями розроблено Базовий стандарт професійної діяльності директора школи, у якому до основних функцій керівника відносять професійну готовність та культуру (її складовими є: готовність до впровадження інновацій, здійснення управління навчальним закладом на засадах гуманізму, відкритості, толерантності) [9, с.20-22]. Керуючись таким положенням, у Бердянському державному педагогічному університеті з 2003 року здійснюється підготовка керівників-менеджерів із спеціальності 8.000009 – Управління навчальним закладом.

Менеджмент  освіти – це вид управлінської  діяльності, який складається із сукупності засобів, методів та форм впливу на особистості та колектив з метою  ефективного функціонування освітньої  галузі. А людина, яка володіє цими знаннями та вміннями, – це менеджер. У наукових роботах Г.Дмитренка, Л.Каращук, Н.Коломінського, Ю.Конаржевського, В.Коростєльова, В.Крижка, Є.Павлютенкова розкривається сутність освітнього менеджменту та зміст діяльності менеджера освіти. Ґрунтовні дослідження, присвячені проблемі інноваційних підходів до педагогічного менеджменту, належать Г.Єльниковій, Л.Даниленко, Г.Дмитренко, В.Пекельній та іншим.

Під терміном “інновація” – ми розуміємо  нововведення, цілеспрямовану зміну, яка  викликає перехід системи з одного стану до іншого. Інноваційна освітня діяльність відповідає процесам внесення якісно нових елементів в освіту.

Проблемно орієнтований аналіз стану закладу освіти дає  відповідь на питання про види нововведень, які зроблять можливим покращити результати його діяльності. Як свідчить досвід роботи, це можуть бути локальні, поодинокі, не пов’язані між собою зміни; можливо, комплексні, модульні нововведення, які охоплюють діяльність групи педагогів чи паралелі класів, навчальні предмети певного циклу; системні, які охоплюють весь навчальний заклад, усіх учасників навчально-виховного процесу.

На нашу думку, до управлінських інновацій слід віднести сучасні економічні, психологічні, діагностичні, інформаційні технології, які дають змогу створити відповідні умови для оперативного й ефективного прийняття керівником управлінського рішення. У сукупності управлінських інновацій, що впроваджуються у навчальних закладах, виділяються: модернізовані зміст, форми й методи управлінської діяльності керівника школи, громадсько-державні, регіональні, модульні, проектні моделі управління.

Практика  педагогічної діяльності свідчить, що колектив на чолі з керівником має  визначитись, які це будуть зміни  за інноваційним потенціалом: удосконалення, раціоналізація, модернізація, оптимізація; комбінаторні нововведення, які передбачають конструктивне використання елементів різних методик; принципово нові, радикального характеру технології навчання, виховання, розвитку молоді, організації педагогічного процесу, управління закладом освіти.

Поняття “технології” в педагогічних дослідженнях має  різні визначення. Виходячи з етимології слова (з грец. techne – мистецтво, майстерність, уміння і logos – слово, учіння), поняття “навчальна технологія” або “технологія навчання” ми визначаємо як цілісний педагогічний процес засвоєння магістрантами знань. Педагогічні технології досліджували Н.Кузьміна, Н.Тализіна, В.Монахов, М.Кларін, І.Прокопенко, В.Евдокимов.

За визначенням  ЮНЕСКО, технологія навчання – “...це в загальному розумінні системний метод створення, застосування і визначення всього процесу навчання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти” [11, с.331].

Можна виділити такі основні  ознаки поняття технологічності в дидактиці: 1) постановка конкретних цілей, планування та організація їх виконання; 2) використання системи раціональних способів у досягненні поставлених цілей навчання; 3) система науково обґрунтованих дій активних учасників процесу навчання; 4) взаємодія і цілісність трьох компонентів: організаційної форми, дидактичного процесу і кваліфікації викладача; 5) проектування навчального процесу і гарантований кінцевий результат; 6) педагогічна система, яка підвищує ефективність навчання через використання відповідних засобів; 7) системний метод організації процесу навчання й засвоєння знань через взаємодію технічних і людських ресурсів; 8) алгоритмізація спільної діяльності викладача і студентів.