Управління крізь призму типології управлінських задач

Послідовність реалізації задачі організації звичайно така:

• визначення цілей, задач  та особливостей спільної діяльності членів організації;

• виявлення потреби  в ресурсах для здійснення цілей  і забезпечення безперебійного постачання цими ресурсами. Тому іноді говорять, що організувати — це спочатку оцінити можливості, а вже потім ставити задачу;

• установлення послідовності  дій виконавців, тривалості та контрольних  строків їхнього виконання;

• вибір способів здійснення необхідних дій і взаємодій людей для досягнення цілей;

• установлення між членами  організації необхідних організаційних відносин (співпідпорядкованості, координації  тощо);

• створення відповідної  мотивації у членів організації  задля досягнення ціннісної мети.

Ключовим моментом реалізації цієї задачі є процес організації взаємодії між підлеглими. У числі принципів ефективної організації взаємодії такі:

• спеціалізація виконавців;

• кількісна та якісна пропорційність частин, що утворять систему;

• паралельність дій;

• ритмічність діяльності.

Після здійснення задачі організації можуть виникнути деякі  невідповідності між усіма елементами створеної системи або механізму  досягнення цілей. У цих випадках з’являється необхідність, по-перше, уточнити характер дій виконавців, зробити їх більш погодженими, гармонічними й ефективними і, по-друге, усунути відхилення від заданого організацією режиму функціонування системи. Таке «тонке налаштовування» системи отримало назву функції координування та регулювання спільної діяльності.

Задача стимулювання містить у собі розробку та використання стимулів до ефективної взаємодії суб’єктів їхньої спільної результативної діяльності. Керівник при здійсненні цієї задачі має дотримуватися ряду принципів:

• залежність величини стимулу  від конкретного внеску підлеглого в загальну справу;

• зв’язок стимулів із цілями діяльності організації;

• єдність інтересів  підлеглого, організації та суспільства  в цілому;

• розумне сполучення моральних і матеріальних стимулів;

• сполучення стимулювання з мірами покарання та примусу.

У числі основних задач управління важлива роль належить задачі контролю, обліку й аналізу діяльності. Зміст цієї функції включає комплексне вивчення діяльності та припускає:

• спостереження за ходом, динамікою та закономірностями розвитку процесів у керованій системі, вимір, реєстрацію та згрупування даних;

• порівняння її параметрів із заданою програмою функціонування;

• кількісну та якісну оцінку ефективності діяльності;

• виявлення відхилень, проблемних місць у розвитку системи;

• виявлення причин реального стану;

• визначення найбільш доцільних  шляхів відновлення працездатності системи.

Процес підготовки та реалізації управлінської задачі передбачає п’ять основних етапів:

1) Орієнтований  етап — виявлення проблемної ситуації та визначення мети рішення.

2) Інформаційний етап — збирання, обробка й аналіз інформації з проблеми, а також визначення тих обмежень, що залежать як від неї самої, так і від конкретної ситуації.

3) Це вироблення  й ухвалення задачі:

• вироблення критеріїв  прийняття рішень (економічність, надійність, оперативність, дизайн тощо);

• формулювання набору альтернативних рішень з можливим залученням виконавців майбутнього рішення. Це важливо  в силу дії так званого закону Р.Лікерта, який говорить, що якість і точність виконання конкретних управлінських рішень тим сильніше, чим більше безпосередні учасники виконання завдань беруть участь у прийнятті рішень;

• оцінка альтернативних рішень за ступенем їхніх достоїнств, недоліків і можливих наслідків;

• вибір оптимального рішення. Тут актуальна проблема співвідношення двох параметрів: часу, протягом якого необхідно прийняти рішення, та якості управлінського рішення. Звичайно оптимальне рішення не приймається внаслідок відсутності необхідного часу для перегляду всіх можливих альтернатив та інформації, пов’язаної з оцінкою кожної альтернативи.

4) Організаційний  етап — доведення прийнятого рішення та строків до виконавців, призначення відповідальних, інструктаж, організація взаємодії.

5) Контролюючий  етап — урахування та контроль виконання рішення. Як правило, доручається тій групі, що готувала рішення. Причому оцінка праці цієї групи не за кількістю перевірок, а за питомою вагою виконаних у строки наказів.

Таким чином, підготовка та реалізація управлінських задач складають важливу сторону управлінської діяльності будь-якого керівника, особливо при здійсненні сучасних форм і структур управління.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

МЕТОДИКА ЕКСПЕРИМЕНТНОГО

ДОСЛІДЖЕННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ЗАДАЧІ ЯК МЕТОДУ УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ

2.1. Мета і  завдання експерименту

Методи управлінсько-педагогічних досліджень – це шляхи, способи пізнання педагогічної дійсності. За допомогою методів педагогіка здобуває інформацію про те чи інше явище, процес, аналізує і обробляє одержані дані, включає їх в систему відомих знань. Тому темп і рівень розвитку управлінської теорії залежить від того, які методи дослідження вона використовує.

Особливості процесу  управління потребують заглиблення  у різні аспекти цього процесу  для ґрунтовного їх дослідження. Управлінські процеси мають неоднозначний  характер. Результати навчання, виховання й освіти залежать від одночасного впливу багатьох причин, зумовлених коректною чи некоректною постановкою управлінської задачі. Достатньо змінити вплив одного фактора, щоб результати процесу суттєво відрізнялись один від одного.

Важливим завданням  дослідження управлінської задачі є виявлення порядку в процесі, що вивчається, тобто встановлення закономірності. Закономірність —  це факт наявності постійного й необхідного  взаємозв'язку між реальними феноменами процесу.

На основі емпіричних закономірностей процесу розкриваються теоретичні закони. Закон — суворо зафіксована закономірність. Сучасна наука визначає його як необхідну, внутрішньо властиву природі явищ тенденцію зміни, руху, розвитку, яка характеризує загальні етапи і форми становлення явищ, процесів, систем, що розвиваються. Закони існують незалежно від того, як повно вони розкриті наукою. Пізнання закону дозволяє зрозуміти його дію і правильно використати в інтересах освіти.

Кінцевою метою дослідження  є виявлення закономірностей і законів.

У наш час дослідження  процесів управління здійснюються за допомогою цілої системи різноманітних  методів. До них належать:

1. Традиційні методи. Традиційними називають методи, які управлінська наука дістала у спадок від дослідників, що стояли біля витоків науки управління закладами освіти. До складу традиційних досліджень входять: спостереження, дослідницька бесіда, вивчення й узагальнення досвіду, першоджерел, вивчення шкільної документації, продуктів діяльності педагогічного колективу.

2. Управлінський експеримент  (лат. experimentum — проба, дослід). Суть  експерименту як методу дослідження  полягає у спеціальній організації  діяльності педагогічного колективу  і учнів, вихователів і вихованців  з метою перевірки й обґрунтування  наперед розроблених теоретичних припущень, або гіпотез. Якщо гіпотеза знаходить своє підтвердження в практиці, дослідник робить відповідні теоретичні узагальнення і висновки [3,71].

Експерименти класифікують за різними ознаками: спрямованістю, об'єктами дослідження, місцем і часом проведення та ін. Залежно від поставленої експериментом мети розрізняють:

а) констатуючий експеримент, що проводиться на початку дослідження  і своїм завданням має з'ясування стану справ у шкільній практиці з тієї чи іншої проблеми;

б) творчо-перетворюючий, коли вчений розробляє гіпотезу, теоретичні основи, здійснює конкретні практичні заходи щодо вирішення досліджуваної проблеми;

в) контрольний, суть якого  полягає в застосуванні апробованої  методики в роботі інших педагогів  та шкіл.

3. Тестування (англ. test – випробовування, перевірка). Тестування – цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, що проводиться в умовах суворого контролю. Від інших способів обстеження тестування відрізняється простотою, доступністю, точністю, можливістю автоматизації. Це дозволяє об'єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчаються.

В управлінській практиці використовуються різні тести: рівня успішності управлінської діяльності, ступеню сформованості управлінських якостей, моніторинги успішності роботи конкретного педагогічного колективу тощо.

4. Кількісні методи. Використовуються  в двох основних напрямках:

а) для обробки результатів  спостережень і експериментів;

б) для моделювання, діагностики, прогнозування, комп'ютеризації навчально-виховного процесу.

До першої групи входить  статистичний метод, у межах якого  здійснюється реєстрація, — виявлення  певних якостей педагогічних явищ, кількісні підрахунки наявних чи відсутніх якісних даних у  певній послідовності, визначення їхнього місцезнаходження серед об'єктів, що вивчаються; шкалування — присвоєння балів чи інших цифрових показників характеристикам, що досліджуються.

Другу групу репрезентує  метод моделювання. Це метод створення  і дослідження моделей. Наукова  модель — уявна чи матеріально реалізована система, яка адекватно відображає предмет дослідження і здатна замінити його так, що вивчення моделі сприяє отриманню нової інформації про цей предмет. Головна перевага моделювання — можливість охопити систему цілісно [17, 198].

Моделювання в науці управління успішно застосовується для вирішення таких завдань, як поліпшення планування навчального процесу, оптимізація структури керівництва навчальним закладом, управління навчальною, організаційною діяльністю, управління навчально-виховним процесом та ін.

Метод моделювання використовується для вияву й класифікації нових  законів, побудови нових теорій та інтерпретації  отриманих даних; для вирішення  обчислювальних завдань з використанням  моделей; для перевірки гіпотези за допомогою тієї чи іншої моделі.

Епоха інноваційного  суспільного розвитку підвищує вимоги до сучасного керівника, потребує постійного вдосконалення його фахової майстерності. Так, Державна програма розвитку освіти на 2006–2010 роки визначає як пріоритетний напрям – інноваційний поступ, що буде результативним за умови впровадження ефективної системи безперервної освіти педагогічних працівників. Така система передбачає впровадження нових форм керівництва навчальним закладом, правильної постановки управлінських задач для створення сприятливої атмосфери в колективі [43,31].

Одним із провідних напрямів інтенсифікації та модернізації керівниктва  навчальним закладом є експериментально-дослідна діяльність закладів освіти.

Відомо, щодо факторів виникнення інновацій відносяться: творча особистість (носій інновації), наукова ідея (ядро інновації) та  експеримент (джерело інновації).

Експеримент – відтворення раніше розробленої методики (технології, моделі) у нових умовах іншими суб'єктами. Експеримент – метод пізнання, за допомогою якого шукається новий спосіб рішення педагогічної задачі, проблеми.

Для розв'язання будь-якої проблеми школи потрібно відібрати  інновації (нові для конкретної школи  або вдосконалені дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, технології) впровадження яких дасть змогу “зняти” визначену проблему і досягти покращення діяльності школи та її результатів. 

Обираючи інновацію слід пам'ятати, що зарадити справі може впровадження лише тієї інновації, яка сприятиме   розв'язанню проблеми саме конкретної школи. Але педагогічні колективи навчальних  закладів освіти як і їх керівники, відчувають серйозні труднощі з питань експериментальної роботи, що пов`язані з недостатньою професійною компетентністю освітян у галузі педагогічної інноватики. 

Як показує досвід організації експериментальної роботи в закладах освіти, це по-перше, проблема ситуативного, теоретично необґрунтованого використання освітянами педагогічних (зокрема, управлінських) інновацій, що призводить до досить серйозних негативних наслідків, а по-друге, це проблема недостатньої професійної компетентності керівників, що виявляється при розв`язанні суперечностей, які виникають під час впровадження будь-яких освітніх інновацій.

Метою експериментального дослідження є розробка, теоретико-методологічне обґрунтування й реалізація моделі моніторингу якості освіти в навчальному закладі через створення системи управлінських задач як чинника підвищення ефективності управління.

Для управління якістю освіти загальноосвітнього навчального закладу  необхідно: