Стратегічне управління в системі менеджменту організації

Зміст

1. ТЕОРЕТИЧНА  ЧАСТИНА

1.1 Стратегічне  управління в системі менеджменту  організації

1.2 Розробка стратегії фірми

1.3 Реалізація  стратегії та стратегічні альтернативи

2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

2.1 Загальна  характеристика тов. «АГРОШЛЯХБУД»

2.2 Аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства

2.3 Аналіз розвитку підприємства «АГРОШЛЯХБУД»

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ТЕОРЕТИЧНА  ЧАСТИНА

 

1.1 Стратегічне  управління в системі менеджменту організації

 

Інтеграція  української економіки у світовий економічний простір, глобалізацій ні процеси поставили господарюючих суб’єктів перед необхідністю діяти за зальними правилами, нормами і принципами підприємницької діяльності, перейматися не лише оперативними, а й далекосяжними проблемами, виробляти, коригувати стратегічні орієнтири, відповідно організовувати свою діяльність. Така практика багатьом підприємствам давалась непросто, оскільки не вистачало досвіду роботи в ринкових умовах і, відповідно, досвіду стратегічного управління. В управлінській культурі домінувала сконцентрованість на розв’язанні поточних проблем.

За даними досліджень, низька якість вітчизняного стратегічного  управління спричинена переконаністю керівників у недоцільності і неможливості його в нестабільному середовищі; недостатнім рівнем підготовки і кваліфікації менеджерів; слабкою теоретичною обґрунтованістю розроблених стратегій; нерозвиненістю стратегічного мислення управлінських кадрів; недостатньою їх обізнаністю в теорії і практиці стратегічного менеджменту.

Безперечно, теоретичні засади стратегічного управління за багатьма параметрами не відповідають реаліям постсоціалістичних країн, оскільки вони зорієнтовані на стабільні економіки, для яких притаманні відносна передбачуваність змін зовнішнього середовища і власних ресурсів, розвинена і збалансована законодавча система, висока інформаційна забезпеченість фахівців, адаптованість населення до ринкових відносин, звичка дотримуватися правил економічної поведінки. Цього не вистачає країнам з перехідною економікою. За таких умов стратегічне управління має враховувати:

1. Циклічність світового економічного розвитку та особливості

трансформацій національної економіки. Як відомо, функціонування економіки підпорядковане багатьом закономірностям, однією з яких є  періодичність піднесень і спадів у виробництві;

2. Перевірені практикою методи, моделі, інструменти та методики. Це є

передумовою ефективного  ситуаційно-ресурсного підходу в  управлінні запасами, оптимізації розподілу  ресурсів тощо. У нестабільному зовнішньому  середовищі, стратегія може бути сформульована тільки у сценарній формі, що дає змогу побачити певну перспективу,ймовірні ризики при прийняті рішень;

3. Особливості макростабілізаційних заходів, від чого залежить

використання  методів та інструментів стратегічного  менеджменту. Країни, які обирають курс на ринкову економіку, використовують структурно-виробничий підхід, який передбачає активну роль держави у фінансовому регулюванні, прямий її вплив на умови і процеси відтворення, управління ключовими секторами економіки, активну структурну та інвестиційну політику тощо.

Технологія  стратегічного управління не може бути використана для обґрунтування  тільки одного рішення. Вона передбачає розгляд кількох альтернатив  поведінки підприємства, на яке впливають  різноманітні зовнішні і внутрішні  фактори. Зосередженість на такому підході є передумовою стабілізації ситуації в національній економіці.

Розвиток ринкової економіки в Україні вимагає  від керівників і менеджерів уміння використовувати сучасні управлінські підходи і технології, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності підприємств. При цьому необхідно враховувати, що жодне підприємство не може досягти переваги над конкурентами за всіма показниками. Тому необхідні вибір пріоритетів, вироблення стратегії, які б максимально відповідали ринковій ситуації і якнайкраще використовували сильні сторони підприємства. Однім із варіантів вирішення цієї проблеми може бути формування і реалізація ефективної бізнес-моделі підприємства – бажаних параметрів стану підприємства, яких воно сподівається досягти у певній перспективі. Бізнес-модель повинна бути адекватною зовнішнім і внутрішнім умовам підприємства, привабливою для інвесторів, забезпечувати на цій основі і підвищення його ринкової вартості. На цій підставі стратегічне управління можна вважати процесом розроблення, реалізації та управління бізнес-моделлю підприємства.

Виходячи з  того, що стратегічний потенціал підприємства є системним відображення його внутрішнього середовища і складається з системи  ресурсів, джерел їх поповнення, можливостей  та управлінських здібностей, то в основі формування вищеописаних груп стратегій, має лежати стратегія його розвитку. В стратегічному управлінні стратегія розглядається як довгостроковий якісно визначений напрямок розвитку підприємства, який стосується сфери його діяльності, системи внутрішніх зв’язків, розвитку відносно зовнішнього середовища та ін., що приводить підприємство до цілей. Вибір стратегії й в цілому успішність діяльності підприємства в значній мірі залежить від його стратегічної позиції.

Сучасне розуміння  стратегії виходить з необхідності збереження максимальної еластичності фірми. Стратегія стосується лише формування загальної ідеї майбутнього, не зачіпаючи його деталей і компонентів. Вона не ув'язується жорстко із структурою і станом наявних ресурсів, оскільки неминучі зміни. Організаційним втіленням стратегії є стратегічне планування. Стратегічне планування — це документальне підтвердження вибраної стратегії розвитку фірми.

Головною умовою ефективного стратегічного управління розвитком підприємства є передбачення майбутніх змін і їх якісна ідентифікація з метою інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень щодо розвитку підприємства.

Слово «стратегія»  походить від грецького strategos - «мистецтво полководця». Військове походження цього терміна не дивно. Саме завдяки «мистецтву полководця» Олександр Македонський завоював світ.

Стратегія - об'ємний  всеохоплюючий комплексний план, що розробляється з тим, щоб забезпечити  виконання місії та досягнення цілей  організації. Загальний стратегічний план слід розглядати як основну програму, але при цьому слід пам'ятати, що через конкуренцію та частих змін ділового та соціального середовища постійні коригування цього плану неминучі.

Узагальнення  стратегій Г. Мінцбергом, яке містить п’ять понять стратегій ():

• Стратегія як план – система послідовних дій;
• Стратегія як позиція – визначення становища організації в зовнішньому середовищі та стосовно своїх головних конкурентів;
• Стратегія як «влучний прийом», який спонукає конкурентів затратити час та кошти
• Стратегія як принцип поведінки;
• Стратегія як перспектива.

Ці визначення дають початкове уявлення про  значення та місце стратегії в  діяльності організації.

 

 

Рис.1 Основні  етапи розробки стратегічного плану  компанії

 

На малюнку  показаний зв'язок зі стратегічним аналізом і механізмом реалізації стратегії (механізм управління розвитком). Етапи розробки стратегічного плану визначаються відповідно до його форматом. В якості формату стратегічного плану можна вибрати наступний:

• місія компанії;

• стратегічна  концепція розвитку;

цілі; стратегія;

• стратегічні  завдання; опис стратегічних завдань.

Аналіз літератури по стратегічному плануванню в західних фірмах показав, що і кількість і  вміст етапів складання стратегічного  плану, а також сама його форма  можуть істотно варіюватися і залежать від багатьох чинників, серед яких основними є:

1. Форма власності  підприємства.

2. Тип підприємства (специалізоване або диверсифіковане) 

3. Галузева належність  підприємства.

4. Розмір підприємства (велике, середнє або мале

Так само не існує єдиного горизонту стратегічного планування. У Європі часто зустрічаються довгострокові, 10-річні плани, американці використовують 5-річні плани, а японці взагалі 3-річні..

Процес розробки стратегії бізнес-одиниці в середньому займає близько 2-3 місяців. Його основні етапи представлені на рис. 2.

 

Рис. 2 Процес розробки стратегії бізнес-одиниці

 

При визначенні стратегії фірми необхідно враховувати  величезне число чинників: цілі, стан ринку, становище на ньому фірми, стратегії конкурентів, потенціал організації, тенденції розвитку технології, особливості продукції (послуг), конкурентні переваги, стадії життєвого циклу продукту, витрати і ін Врахувати всі чинники неможливо, тому підходи при визначенні альтернативних варіантів стратегії залежать від вибору пріоритетного напрямку.

Стратегія —  поняття багатогранне. Як його найважливіші характеристики можна привести наступні визначення, які сповна відповідають суті поняття:

•засіб досягнення кінцевого результату;

•об'єднання  всіх частин організації в єдине ціле;

•обхват всіх основних аспектів діяльності фірми;

•забезпечення сумісності всіх планів фірми;

•план дій;

•прикриття, тобто  розглядається як дії, націлені на перемогу в конкурентній боротьбі;

•порядок дій, тобто план може не реалізовуватися, але порядок дій має бути забезпечений у будь-якому випадку;

•позиція в  довкіллі, що означає зв'язок зі своїм  оточенням;

•перспектива, тобто бачення того стану, до якого  треба прагнути;

•результат  аналізу сильних і слабких  сторін організації роботи у фірмі  і визначення можливостей і перешкод її розвитку;

•заздалегідь  підготовлена реакція фірми на зміни  зовнішнього середовища.

Розробляючи стратегію  розвитку фірми, необхідно добиватися, щоб вона відповідала ряду вимог:

•містила ясні цілі, досягнення яких є вирішальним для загального результату справи;

•було позначено  скоординоване керівництво;

•підтримувала прогресивну ініціативу;

•головні зусилля  мають бути сконцентровані в потрібний  час і в потрібному місці;

•забезпечувала  гарантовані ресурси;

•передбачала гнучкість поведінки в тактичних діях для використання мінімуму ресурсів досягши максимуму результату.

 

1.2 Розробка стратегії фірми

 

Неоднозначність у визначенні поняття «стратегія»  є наслідком великої кількості  класифікацій стратегій діяльності організацій, що пропонуються до розгляду сучасними публікаціями як за кордоном, так і в Україні.

Класифікація  стратегій організацій багато ланцюгова. Це пояснюється тим,що стратегія  є досить складною категорією і її можна розділити на головні та локальні стратегії за різними ознаками. Тому в різних літературних джерелах можна зустріти різноманітні ознаки, за якими проводиться класифікація чисельних стратегій. Розглянемо деякі з них в порівняльному аналізі та в узагальненому вигляді.

Значна більшість  спеціалістів зі стратегічного управління приходять до висновку, що майбутнє організації в конкурентному середовищі можна описати за допомогою ієрархії стратегій, в якій виділяються чотири рівні:

1) корпоративной, 2) деловой, 3) функциональной, 4) операционной.

Корпоративна стратегія фокусується на питаннях взаємодії організації з факторами макросередовища бізнесу та інтеграції її в єдиний ефективний комплекс. Ця стратегія охоплює вибір сфери бізнесу, взаємодіє з групами впливу і є концептуальною основою розвитку організації. При аналізі корпоративних альтернатив автори пропонують вибирати одну із трьох базових стратегій – зростання, обмежене зростання, скорочення.

До корпоративних  стратегій М. Портер відносить стратегій, що мають універсальну можливість застосування, виведені з деяких базових постулатів теорії конкурентних переваг:

• Лідерство в знижені витрат – прагнення до виробництва з більш низькими, ніж у конкурентів, витратами. Основними факторами досягнення такої переваги є: економія на обсягах виробництва, сучасна технологія та доступ до джерел сировини.
• Диференціація – прагнення до унікальності в одному або декількох аспектах діяльності. Унікальність може проявлятися в самій продукції, додаткових послугах, методах доставки, умовах розповсюдження тощо.
• Фокусування – прагнення до фокусування зусиль у вузькій сфері конкуренції в галузі.