Організація ЗЕД на підприємствах туристичного бізнесу

Національне туристичне законодавство в Україні знаходиться  на стадії формування. Найістотнішим  кроком в цьому напрямку було ухвалення Закону України „Про туризм” 15 вересня 1995 року. Із вступом України до Всесвітньої туристичної організації (1999 р.) в державі було запроваджено засади міжнародної нормативно-правової бази у сфері туризму, зокрема з питань стандартів, сертифікації, ведення статистичної звітності, захисту безпеки туристів.

Нині туристичне законодавство  України складається з двох частин. Перша – Конституція України, закони України, укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, що прямо чи опосередковано стосуються розвитку туристичної галузі. Друга – численні міжнародні договори щодо розвитку туризму, у яких бере участь Україна.

Основним нормативно-правовим документом, що регламентує туристичну діяльність, є Закон України „Про туризм”, прийнятий Верховною Радою України із змінами, що вступили в дію з 1 січня 2004 року і мали на меті вдосконалення законодавчої бази щодо забезпечення безпеки туристів, уточнення прав і обов’язків туристів, туристичних фірм тощо. Цим законом розвиток туризму визнано одним з пріоритетних напрямів господарської діяльності, що передбачає проведення стимулюючої державної туристичної політики.

Закон України „Про туризм”  визначає загальні правові, організаційні  та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України .

Правові засади зовнішньоекономічної діяльності в Україні визначає Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року із змінами та доповненнями, внесеними протягом 1992-2000 років. Він містить визначення основних термінів, декларування принципів, перелік суб’єктів і видів зовнішньоекономічної діяльності, найважливіші питання щодо зовнішньоекономічних договорів, визначення функцій органів державного та місцевого управління ЗЕД, принципи та механізми оподаткування, митного регулювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій, запровадження спеціальних правових режимів ЗЕД, характеристику можливостей економічних відносин України з іншими державами та міжнародними міжурядовими організаціями, розкриття питань щодо захисту прав і законних інтересів держави й інших суб’єктів зовнішньоекономічної і господарської діяльності України, засади відповідальності суб’єктів ЗЕД, а також порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності.

З інших законів України  питань зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму стосуються закони „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 року, „Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 року, „Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24 лютого 1994 року, а також Митний, Цивільний кодекси України.

На  вдосконалення механізмів здійснення туристичної діяльності в країні спрямовано ряд указів Президента України, зокрема: „Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року” від 10 серпня 1999 року; „Про підтримку розвитку туризму в Україні” від 02 березня 2001 року; „Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму” від 14 грудня 2001 року; „Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України” від 11 березня 2003 року.

Для оптимізації  розвитку туристичної галузі в Україні прийнято і низку важливих постанов Кабінетом Міністрів України, зокрема: „Про заходи подальшого розвитку туризму” від 29 квітня 1999 року; „Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 роки” від 29 квітня 2002 року; „Про утворення Наукового центру розвитку туризму” від 17 серпня 2002 року; „Про затвердження заходів щодо підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму” від 12 травня 2004 року; „Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного і внутрішнього туризму” від 27 червня 2003 року. Розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України „Про створення та впровадження єдиної інформаційної системи в туристичній галузі”.

Принципове значення щодо впорядкування управління туристичною  діяльністю в Україні мав Указ Президента України „Про заходи щодо забезпечення реалізації державної  політики у галузі туризму” від 14 грудня 2000 року, відповідно до якого Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму реорганізовано у Державну туристичну адміністрацію України. Згодом ще ряд Указів президента було спрямовано на вдосконалення управління туристичною галуззю в Україні: „Про призначення заступників Голови Державної туристичної адміністрації України” від 15 березня 2002 року, „Питання Державної туристичної адміністрації України” від 11 квітня 2002 року, „Про внесення змін до Положення про Державну туристичну адміністрацію України” від 8 жовтня 2002 року.

На  вдосконалення діяльності центрального органу з управління туристичною  діяльністю спрямовано й Постанови  Кабінету Міністрів України „Про деякі питання Державної туристичної  адміністрації України” від 14 лютого 2002 року та „Про колегію Державної туристичної адміністрації” від 14 листопада 2002 року.

З метою  стимулювання розвитку провідних туристичних  регіонів України прийнято такі нормативні акти: „Про економічний експеримент «Курортополіс Трускавець»” від 18 березня 1998 року, „Про заходи щодо розвитку курортної зони Великої Ялти” від 9 квітня 1997 року, „Про Фонд «Намисто Славутича»” від 27 вересня 1996 року (укази Президента України), „Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»” від 9 серпня 1999 року та „Про затвердження Програми розвитку Криму як цілорічного курортно-рекреаційного туристичного центру” від 29 січня 2003 року.

Опосередковано  питання здійснення зовнішньоекономічних операцій в туризмі регламентують постанови кабінету міністрів України „Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті” від 21 червня 1995 року, „Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” від 29 грудня 1995 року, „Про Положення про порядок організації направлення дітей на оздоровлення за кордоном” від 02 березня 1998 року, „Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в'їзду в Україну” від 20 лютого 1999 року, „Про затвердження тарифів консульського збору, що справляється за оформлення візових документів для в'їзду в Україну” від 9 серпня 1999 року, „Про внесення доповнення до Правил оформлення візових документів для в'їзду в Україну” від 05 травня 2000 року, „Про затвердження переліку органів ліцензування” від 14 листопада 2000 року, „Про забезпечення дотримання законодавства під час надання послуг іноземцям та особам без громадянства” від 17 серпня 2002 року.

Відповідно  до Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки” та з метою створення якісного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити потреби широких верств населення, забезпечення на цій основі економічного, соціального розвитку регіонів України обласними державними адміністраціями розроблені Програми розвитку туризму до 2010 року, які затверджено обласними радами.

Отже, на сьогодні створено багаторівневу  систему нормативно-правових актів, що регламентують та регулюють зовнішньоекономічну діяльність туристичних підприємств в Україні. На їх основі формується державна туристична політика країни.

Державна туристична політика – це комплекс заходів  правового, економічного і організаційного  порядку, підкріплений відповідними управлінськими інститутами, діяльність яких пронизує всі управлінські рівні і спрямована на узгодження державних, бізнесових і місцевих інтересів на ринках туристичних послуг різного порядку.

Реалізація  державної туристичної політики, згідно чинного законодавства України, здійснюється шляхом: визначення і реалізації основних напрямів державної політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму; визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України, їх використання та охорони; спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму; визначення основ безпеки туризму; нормативного регулювання відносин у галузі туризму (туристичного, готельного, екскурсійного й іншого видів обслуговування громадян); ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу, видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу; встановлення системи статистичного обліку і звітності в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу; організації і здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму; визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму; участі в розробці та реалізації міжнародних програм з розвитку туризму .

Державне  регулювання в галузі туризму  в Україні спрямоване на:

• забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;
• гарантування безпеки туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших суб'єктів туристичної діяльності та їх об'єднань, прав та законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівель та споруд;
• збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини та довкілля, врахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій;
• створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтримку пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

Основними інститутами державного регулювання  туристичної галузі в Україні  є Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Державна туристична адміністрація, а також Верховна Рада та Рада Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи в межах їх компетенції.

Згідно  чинного законодавства України, Кабінет Міністрів України здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики в галузі туризму; розробляє загальнодержавні програми розвитку туризму в Україні і фінансує їх виконання відповідно до бюджетного законодавства; приймає нормативно-правові акти, що регулюють відносини в галузі туристичної діяльності; забезпечує раціональне використання туристичних ресурсів і вжиття заходів для їх збереження; сприяє розвитку туристичної індустрії та створенню ефективної туристичної інфраструктури; вживає заходів щодо забезпечення безпеки туристів, захисту їх прав, інтересів і власності; організовує та забезпечує реалізацію державної інвестиційної політики в галузі туристичної діяльності; готує та подає на розгляд Верховної Ради України як складову частину проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки проектів і програм з розвитку туризму; інформує Верховну Раду України про виконання загальнодержавної програми розвитку туризму в Україні; створює державну систему наукового забезпечення в галузі туристичної діяльності; здійснює міжнародне співробітництво в галузі туризму тощо.

На  сьогодні до функцій Державної туристичної  адміністрації України належать організація та забезпечення реалізації державної політики в галузі туризму; участь у підготовці проектів нормативно-правових актів у галузі туризму, розробка і затвердження нормативно-правових актів (у межах своїх повноважень), узагальнення практики застосування законодавства в галузі туризму, курортно-рекреаційної сфери, внесення пропозицій щодо його удосконалення; забезпечення реалізації загальнодержавних програм розвитку туризму в Україні; організація обліку туристичних ресурсів України, забезпечення їх раціонального використання та охорони; участь у розробці стандартів, діяльності з метрології та сертифікації, у проведенні робіт з підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері; організація здійснення контролю за якістю наданих туристичних послуг; реалізація державної інвестиційної політики в галузі туризму та курортно-рекреаційній сфері; участь в розробці програм облаштування транспортних магістралей об'єктами туристичної інфраструктури, у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації кадрів, визначенні пріоритетних напрямів наукових досліджень в галузі туризму та проведенні науково-дослідних робіт у цій галузі; проведення досліджень туристичного ринку, підготовка і поширення інформації про Україну та її туристичні можливості на світовому та внутрішньому ринку туристичних послуг; розробка, укладання і виконання міжнародних договорів в галузі туристичної діяльності (у межах своєї компетенції), представлення інтересів країни у міжнародних туристських організаціях і на міжнародних заходах щодо туризму; сприяння розширенню міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому ринку туристичних послуг; сприяння координації діяльності виконавчих органів, суб'єктів туристичної діяльності та їх об'єднань, надання їм методичної, консультативної та іншої допомоги; поширення соціальної реклами в галузі туризму тощо.

Місцеві державні адміністрації та Рада міністрів  АРК здійснюють виконавчі та інші організаційно-розпорядчі функції  щодо організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму; розробляють  проекти регіональних програм розвитку туризму і подають їх для затвердження відповідно Верховній Раді АРК, обласним і районним радам; вживають заходів щодо виконання регіональних програм розвитку туризму; сприяють туристичній діяльності у своєму регіоні і створенню сучасної туристичної інфраструктури; розробляють і впроваджують заходи для захисту місцевих туристичних ресурсів; видають дозволи на право здійснення туристичного супроводу; аналізують ринок туристичних послуг у межах адміністративно-територіальних одиниць, представляють центральному органу виконавчої влади в галузі туризму необхідні відомості про розвиток туризму в регіонах; здійснюють соціальну рекламу туристичних ресурсів, утворюють відповідні інформаційні центри; беруть участь у підготовці, перепідготовці і підвищенні кваліфікації кадрів у галузі туристичної діяльності, що фінансуються за рахунок коштів місцевого бюджету; надають суб'єктам туристичної діяльності методичну і консультативну допомогу щодо організації їх діяльності; подають Державній туристичні адміністрації пропозиції стосовно включення заходів з регіональних програм розвитку туризму до загальнодержавних програм тощо.