Організація ЗЕД на підприємствах туристичного бізнесу

• експортування, коли підприємство організовує надання туристичних послуг іноземним туристам на національній території;
• імпортування, коли підприємство організовує надання туристичних послуг вітчизняним туристам на території інших країн;
• спільне підприємництво, що є непрямою формою виходу на зовнішній ринок, оскільки передбачає залучення іноземного капіталу до країни шляхом створення спільних підприємств за участю іноземних інвесторів, а вже згодом експортування туристичних послуг;
• інвестування, що передбачає вивезення за кордон капіталу з метою налагодження там виробництва туристичних послуг, передусім за рахунок створення змішаних підприємств за участю національного капіталу.

Щодо форм виходу туристичних підприємств на зовнішні ринки, то розрізняють:

• безпосередній вихід на зовнішній ринок шляхом створення власної закордонної філії чи відповідного відділу (управління, департаменту), або
• вихід на зовнішній ринок за допомогою посередників.

Створення власних зовнішньоекономічних служб на туристичному підприємстві є виправданим, якщо у загальному обсязі його господарської діяльності частка експортно-імпортних операцій є значною; якщо зовнішньоекономічні операції здійснюються регулярно; якщо туристичні продукти підприємства мають високий рівень конкурентноздатності або є унікальними, ексклюзивними за своїми характеристиками; якщо на відповідному сегменті світового ринку рівень конкуренції є невисоким; якщо на підприємстві є достатня кількість кваліфікованих фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.

В інших випадках виправданим є  використання вітчизняних або закордонних  посередників, які забезпечують підвищення ефективності зовнішньоекономічних операцій за рахунок кращого знання певного  сегменту ринку туристичних послуг, наявності постійної клієнтури; зниження витрат на транспортні перевезення (передусім за рахунок їх регулярності).

Якщо туристичне підприємство виходить на зовнішній ринок з  високим рівнем конкуренції, доцільніше звертатися до іноземних посередників, які добре знають місцевий ринок  і мають на ньому своє місце (свою “ринкову нішу”). Але, зрозуміло, послуги  іноземних фірм-посередників є дорожчими.

Діяльність туристичних підприємств  на зовнішніх ринках далеко не завжди є стабільною, передбачуваною. Існує  значна кількість факторів, передбачити  вплив яких, особливо за умов глобалізації, наперед важко або навіть неможливо. У такому разі необхідно оцінювати ймовірність настання непередбачуваних ситуацій – визначати рівень безпеки ЗЕД туристичного підприємства з урахуванням наслідків глобалізації світового господарства в цілому та туристичної галузі зокрема.

На рівень економічної безпеки впливають певні загрози – фактори, настання яких спрогнозувати проблематично. Вони виникають внаслідок:

• нестабільності загальноекономічних процесів у цілому, виникнення економічних криз;
• мінливості співвідношення попиту і пропозиції на різних сегментах світового ринку туристичних послуг, різких спадів та підйомів ділової активності;
• обмеженості або неповноти інформації про ситуацію на ринку туристичних послуг, що обумовлюється обмеженістю фінансових, часових, технологічних чи ін. ресурсів туристичного підприємства;
• наявності “штучної” невизначеності середовища, що обумовлюється приховуванням об’єктивної інформації про ситуацію на туристичному ринку;
• відсутності чітко визначених цілей та критеріїв оцінки зовнішньоекономічної діяльності туристичного підприємства.

Логічна схема безпеки зовнішньоекономічної діяльності туристичного підприємства представлена на мал. 1.4.

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.4. Безпека зовнішньоекономічної діяльності туристичного підприємства.

 

Загрози економічної  безпеки пропонується згрупувати таким  чином:

• технологічні загрози, що пов’язані із можливістю виходу конкурентів на ринок з якісно новими туристичними продуктами, які, наприклад, ґрунтуються на „відкритті” нових туристичних регіонів чи запровадженні нових технологій обслуговування туристів (внаслідок чого зменшується кількість потенційних споживачів „технологічно відсталих” туристичних продуктів, або знижується конкурентоспроможність власних туристичних ресурсів в цілому);
• політичні загрози, що пов’язані із можливістю міжнародних політичних або військових конфліктів (які обмежують або унеможливлюють організацію туристичних поїздок до проблемних регіонів), загостренням політичної нестабільності всередині країни, ускладнення візового режиму або обмеження в’їзду-виїзду громадян (внаслідок чого знижується попит на туристичні послуги з боку іноземних громадян);
• фінансові загрози, що пов’язані із можливим зростанням рівня інфляції, істотною зміною валютних курсів, різким зростанням або зниженням цін на складові туристичного продукту, банкрутством або неплатоспроможністю контрагентів (які призводять до фінансових збитків або недоотримання прибутків туристичним підприємствами);
• екологічні загрози, що пов’язані із можливістю виникнення непередбачуваних природних або техногенних катастроф, які істотно обмежують туристичну діяльність у певних регіональних сегментах ринку туристичних послуг.

Отже, негативними наслідками неврахування загроз економічної безпеки ЗЕД туристичних підприємств у разі їх настання є зниження конкурентоспроможності туристичними послуг, що ними пропонуються на зовнішніх ринках; втрата покупців туристичних продуктів (зменшення кількості туристів, що обслуговуються), фінансові збитки або недоотримання прибутків.

Успішне запобігання  настанню загроз, вдала протидія негативним обставинам забезпечує стійкість зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств, яка виражається у стабільності результуючих показників, зокрема, стабільному зростанні кількості споживачів туристичних послуг, стабільному зростанні прибутків, стабільному нарощуванні туристичних ресурсів.

Стійкість зовнішньоекономічної діяльності туристичного підприємства можна розглядати у цілому та за окремими складовими – стійкість експорту та імпорту, стійкість на окремих сегментах ринку, стійкість у відносинах з різними контрагентами.

Комплексним методом, що забезпечує можливість врахування результатів  оцінки чинників та загроз безпеки зовнішньоекономічної діяльності туристичного підприємства з метою визначення стратегії його поведінки на зовнішніх ринках є SWOT-аналіз (Strengths - сильні сторони, Weaknesses - слабкі сторони, Opportunities – можливості, Threats - загрози)

Механізм реалізації цього методу передбачає здійснення бальної експертної оцінки сильних  і слабких сторін (ресурсів розвитку), можливостей і загроз (умов розвитку) здійснення зовнішньоекономічної діяльності туристичного підприємства. Отримані результати ранжуються за силою їх впливу. Далі визначаються можливі варіанти напрямів розвитку ЗЕД туристичного підприємства. Для цього будуються відповідні сценарії розвитку:

• сценарій шансів, у якому передбачається максимізація використання сильних сторін (конкурентних переваг) та можливостей при мінімізації впливу негативних чинників;
• сценарій загроз, у якому передбачається максимізація впливу слабких сторін (структурних недоліків) і загроз при мінімізації впливу позитивних чинників.

Найбільш прийнятний варіант обирається як базовий і є основою для прийняття управлінських рішень щодо здійснення зовнішньоекономічної діяльності туристичним підприємством.

Отже, глобалізація економічного розвитку є однією з головних ознак  сучасної цивілізації. Вона охоплює  практично всі умови та фактори виробництва туристичних послуг, всі регіони світу. Нині всі країни, хоч і різною мірою, причетні до процесу глобалізації. У такій ситуації економічно слабші країни та їх суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності є надзвичайно вразливими і доволі часто беззахисними перед дією глобальних економічних, фінансових, технологічних та інших чинників. Усе це вимагає своєчасної оцінки чинників та загроз безпеки зовнішньоекономічної діяльності та обґрунтування відповідних механізмів і конкретних заходів, які б пом’якшували негативний вплив глобалізації на економічний розвиток туристичних підприємств.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ  ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТУРИСТИЧНИХ  ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ.

 

 

2.1. Організаційно-правові  умови зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств України

 

Для здійснення успішної економічної діяльності на зовнішніх  ринках в сучасних умовах значного загострення конкуренції, глобалізації та регіоналізації світогосподарських зв’язків туристичним підприємствам недостатньо володіти факторами виробництва. Їх міжнародні конкурентні переваги залежать і від того, у якому середовищі вони функціонують. При цьому туристичні підприємства як суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності повинні бути не тільки інформованими про зовнішнє середовище, але й вміти його аналізувати, оцінювати та враховувати у своїй діяльності.

Важливою складовою  середовища здійснення зовнішньоекономічної діяльності туристичними підприємствами є правові передумови – сукупність міжнародних конвенцій, договорів, чинне національне законодавство країни у сфері туризму, дво- і багатосторонні міжурядові угоди і договори, міжнародні угоди окремих туристичних підприємств, що регулюють їх відносини з іноземними партнерами.

Істотною умовою, що може як активізувати, так і гальмувати розвиток зовнішньоекономічної діяльності туристичної галузі країни, є стан міжнародного та національного законодавства.

Перетворення туризму  на потужну галузь світової економіки  викликало потребу у максимальній уніфікації національних законодавств у цій сфері, а також усунення перешкод на шляху міжнародної торгівлі туристичними послугами, зокрема спрощення візового режиму, митних процедур, удосконалення режиму перетину кордонів та ін. Для України, туристичний потенціал якої використовується лише незначною мірою, таке удосконалення правової бази є актуальним.

Нормативно-правова база, що регламентує здійснення зовнішньоекономічної діяльності, ґрунтується на загальновизнаних принципах, які закріплені у міжнародних  правових документах. Найважливішими міжнародними правовими документами у галузі туризму, в яких сформульовано основні норми та принципи, що мають бути покладені в основу національних туристичних законодавств та використовуватись при підписанні міжнародних угод, є: Загальна резолюція Конференції ООН щодо міжнародного туризму та подорожей (1963); Манільська декларація зі світового туризму (1980); Хартія туризму (1985); Гаазька декларація з туризму (1989); Глобальний етичний кодекс туризму (1999); Осакська декларація тисячоліття (2001).

На  основі цих документів, а також  інших рішень Всесвітньої туристичної  організації (у вигляді численних  міжнародних декларацій та угод) Міжпарламентською  конференцією по туризму підготовлено низку рекомендацій щодо розвитку туризму, які можуть бути покладені в основу при формуванні національних законодавств у цій сфері. Їх можна об’єднати у дві групи.

По-перше, національне туристичне законодавство  повинне мати комплексний характер. З одного боку, нормативно-правові  акти щодо розвитку туризму мають узгоджуватися та враховувати положення інших законодавчих документів, що стосуються технологічно або іншим чином пов’язаних господарських сфер (наприклад, транспортне, медичне обслуговування чи послуги зв’язку). З іншого боку, туристичне законодавство повинне бути цілісним, тобто основні положення не повинні дублюватися при одночасному усуненні всіх існуючих прогалин. Загальним напрямом вдосконалення нормативно-правової бази рекомендується спрощення системи регулювання міжнародного та внутрішнього туризму з урахуванням наявних міжнародних норм. Зокрема, це дозволяє уникнути помилок, що допускалися іншими країнами.

По-друге, в основу туристичного законодавства  мають бути покладені три цільові  положення: захист туристів, захист країни, розвиток туризму. Щодо першого положення, то повинні передбачатись чіткі заходи щодо гарантування безпеки туристів, їх страхування, швидкої репатріації у разі замахів на їх здоров’я чи майно, повернення вкраденого майна тощо. Держава має сприяти формуванню туристичної свідомості, культури гостинності щодо іноземних туристів як працівників туристичних підприємств, так і співробітників митних, прикордонних, імміграційних органів, широкої громадськості. Повинні бути передбачені заходи протидії будь-яким проявам національної, релігійної і т.д. дискримінації. Водночас туристична політика має сприяти розвитку країни, а не створювати небезпеку для її громадян (наприклад, масовий міграційний наплив іноземців під виглядом туристів). Що стосується третього положення, то мають бути ліквідовані всі перешкоди, що уповільнюють чи обмежують розвиток туризму (передусім міжнародного) в країні. Зокрема, Гаазькою декларацією Міжпарламентської конференції з туризму передбачено положення про те, що уряди країн повинні забезпечувати базову інфраструктуру для розвитку туризму і вживати спеціальні заходи з підтримки туристичної галузі, що „зароджується”, особливо малих підприємств та регіонів, що розвиваються. Така підтримка може набувати форми прямих капіталовкладень, фінансових стимулів для приватних інвесторів, а також витрат на рекламно-інформаційну діяльність.

На шляху вступу України  до Світової Організації Торгівлі (СОТ) важливо вже на даному етапі враховувати  положення Генеральної угоди  про торгівлю послугами (GATS), що діє в рамках СОТ. Зокрема, нею передбачено, що іноземні постачальними послуг та самі послуги повинні користуватися тим самим режимом, що й національні; на державному рівні має забезпечуватися режим найбільшого сприяння (за умовами якого кожна із сторін договору зобов’язана надавати іншій стороні, її фізичним і юридичним особам такі ж сприятливі умови в області економічних, торговельних та інших відносин, які вона надає будь-якій третій державі); повинно бути забезпечено відкриту публікацію усіх законів, адміністративних положень і розпоряджень, а також іншої інформації, що стосується регулювання торгівлі послугами; забезпечення постійної лібералізації усіх сфер послуг.