Сприятлива політична
обстановка, циклічний підйом економіки,
післявоєнна перебудова, зростання
прибутків населення, формування “середнього
класу”, географічне неспівпадіння
центрів виробництва та споживання
туристичних продуктів, скорочення
витрат на перевезення, викликане науково-технічним
прогресом на транспорті, виникнення мережі
міжнародних комунікацій забезпечили
з 1950-х років масовий характер виробництва
і споживання туристичних послуг, а отже
завершилось формування світового ринку
туристичних послуг.
Етапів розвитку світового
ринку туристичних послуг також
пропонується виділяти три:
- перший етап припадає на 1950-60-ті роки. Це період бурного розвитку туризму. Якщо 1950 року кількість туристів становила 25 млн., то 1960 – 71 млн., у середньому щорічно зростаючи на 4-5%. Обсяги надходжень збільшилися майже у три з половиною рази. Вже доведеною закономірністю є те, що по мірі ускладнення виробництва і насичення світового ринку товарами попит зростає передусім на послуги. Основною формою був груповий туризм, на відміну від індивідуального початку ХХ ст. Виникають оптові туристичні підприємства. З 1960-х років створюються великі міжнародні туристичних підприємства, які спільно з транспортними компаніями почали монополізувати світовий туристичний ринок. Період “європоцентризму” у міжнародному туризмі завершився. Значного розвитку він набув у США, Канаді, Японії. Світовий ринок істотно розширився завдяки включенню до нього групи країн, що розвиваються. Розвинені країни почали вкладати капітал у ці країни, оскільки вони володіли привабливими туристичними ресурсами – безліч архітектурних та історичних пам’яток, морські узбережжя, дешева робоча сила. Водночас світовий ринок був біполярним. У соціалістичних країнах основний акцент робився на внутрішній соціальний туризм для широкого кола верств населення та істотно обмежувався міжнародний. Деяке зменшення туристичної активності пов’язане із близькосхідним конфліктом 1967р. (коли Ізраїль повністю захопив Єрусалим – туристичний центр світового значення);
- другий етап охоплює 1970-80-ті роки. 1971 року кількість туристів зросла до 168 млн. Але на другу половину 1970-х початок 1980-х рр.. припадає економічна криза у туристичній галузі. Економічні негаразди, зростання цін на паливо, що викликали скорочення обсягів особистого споживання, падіння курсу долара, призвело до зниження ділової активності в туризмі. Так, наприклад, до Іспанії 1980 р. рівень продажу турів знизився на 23%, Великої Британії – 9%. Це викликало структурні зміни в організації збуту турів. У цей час збанкрутіло багато навіть і потужних турфірм. Наприклад, 1981 р. збанкрутіли британські фірми “Морленд”, “Лейкер Холідейз”, “Клаб 18-30”, “Ерна-Лоу” та ін. Найбільший спад спостерігався 1974 року в країнах ОЕСР (7% за рік). Але абсолютна кількість туристів щорічно зростала в середньому на 5-6% (якщо 1973 – 13%, то 1974 – лише 3%) . Важливу регулятивну роль на світовому ринку туристичних послуг має створення 1975 року Всесвітньої туристичної організації. Водночас цей етап характеризується інтенсивною концентрацією капіталу в туризмі, масованим виходом на світовий ринок туристичних послуг ТНК, які використовуючи сучасні засоби телекомунікацій створили глобальну системи передачі інформації. Шляхом злиття та поглинання туристичних фірм утворилися гіганти туристичної індустрії – німецька TUI (злились турфірми “Хуммель”, “Шарнув”, “Тіггес-Фартен”, “Туропи” та ін.), французька “Accor” (злились турфірми “Новотель” і “Жак Борель Інтернасьональ”, що потім поглинули ще півтора десятки інших турфірм) та ін. Ще одна риса цього етапу – подальше зменшення однорідності світового ринку туристичних послуг, зростання його сегментованості. У 1980-х роках формуються такі нові сегменти, як конгресний туризм, туризм осіб “третього віку”, сільський туризм тощо;
- третій, сучасний етап розвитку світового ринку туристичних послуг триває з 1990-х років. Це період інтенсивного розвитку туризму в умовах глобалізації світової економіки, викликаний зростанням насиченості ринку виробниками туристичних послуг, а відтак значним загостренням конкуренції. 1990 року кількість туристів сягнула 400 млн. прибуттів (мал.1.2). Перша половина 1990-х років характеризувалася незначним зростанням прибутків від туристичної діяльності – у середньому щорічно на 2-3%, друга половина – їх незначним збільшенням до 4-5%. В середньому для 1990-х років щорічні прибутки становили 3.7%, хоча за прогнозами ВТО (1990) оцінювалися у 4.2%. Негативно на ринку туристичних послуг позначилися збройні військові конфлікти на Балканах, Близькому Сході (туристичних регіонах загальносвітового значення), а також спалахи коров’ячого сказу та ящуру у Великій Британії, Ірландії, Нідерландах, економічні та політичні кризи у країнах Латинської Америки, природні стихійні лиха у Німеччині, Італії, Чехії та ін. Найбільший спад туристичної активності за весь час існування світового ринку туристичних послуг припадає на 2001 р., що пов’язане із терактами у США та подальшим загостренням палестинсько-ізраїльського конфлікту. Так, якщо у 2000 р. зростання кількості туристів сягнуло 7%, то 2001 року зафіксовано їх зменшення на 1,3% (найбільший спад до цього відмічався 1982 р. – 0,4%). Період 2001-2003 років є суцільною смугою різноманітних несприятливих для розвитку туризму явищ, що призвело до скорочення як кількості туристів, так і надходжень від туризму. Проте вже 2004 року зафіксовано найбільше зростання обсягів туристичної діяльності у світі після 1976 року. Приріст кількості туристів порівняно з 2003 роком становив 10,7% (763 млн. туристів у 2004 проти 689 млн. туристів у 2003), надходжень від туризму – 18,5% (622 млрд. дол. США проти 525) (мал. 1.2). Надходження від одного туриста зросли з 761 до 815 доларів США. Вперше за останні роки позитивний приріст надходжень від туризму зафіксований у США (16%). У першому півріччі 2005 року середні темпи зростання кількості туристів становлять 8%.
Мал. 1.2. Динаміка кількості туристів на світовому
ринку туристичних послуг (Побудовано
за даними: WTO World Tourism Barometer. – Madrid: WTO Publications.
– Vol.3. - №2, June, 2005.)
Як справедливо зазначає І.М.Школа, найбільшого
розвитку міжнародний туризм набув у західноєвропейських
країнах. Частка цього регіону складає
більш як 70% світового туристичного ринку
і близько 60% валютних надходжень. Приблизно
20% припадає на Америку і менше 10% – на
Азію, Африку і Австралію, разом взятих.
У 2004 році провідні позиції на світовому
ринку туристичних послуг за обсягами
міжнародної туристичної діяльності посідають
Франція (75,1 млн туристів та 40,8 млрд дол.США),
Іспанія (53,6 та 45,2 відповідно), США (46,1 та
74,5), Італія (37,1 та 35,7), Китай (41,8 та 25,7), Велика
Британія (27,7 та 27,3), Німеччина (20,1 та 27,7)
.
Світовий ринок туристичних
послуг істотно різниться від
інших світових галузевих ринків.
Його визначальними особливостями
є:
- туристичні послуги на світовому ринку виробляються і споживаються практично одночасно, не підлягають зберіганню, накопиченню, транспортуванню, ґрунтуються на прямих контактах між їх первинними виробниками і кінцевими споживачами;
- світовий ринок туристичних послуг характеризується значною глибиною проникнення, оскільки туризм потенційно є всюди, де живе людина (на відміну від більшості товарних ринків, що детермінуються наявними сировинними ресурсами та спеціалізованими споживачами). Потенційно туристичний продукт можна “створити” з будь-яких ресурсів (наприклад, Чорнобильська зона чи голодуючі люди в Африці як об’єкт екзотичного або екстремального туризму), водночас потенційними споживачами туристичних послуг є все населення світу;
- споживання туристичних продуктів відбувається у країні-виробнику, що з метою пошуку покупців вимагає присутності за рубежем виробників послуг (прямої або через посередників);
- світовий ринок туристичних послуг має комплексний характер, коли поряд із обумовленими контрактами туристичними продуктами за внутрішніми цінами іноземної країни за валюту додатково продаються товари і послуги туристичного попиту;
- світовий ринок при масовому наданні туристичних послуг має індивідуалістичний характер, пов’язаний із суб’єктивністю попиту, оскільки туристичні продукти призначені для задоволення особистих потреб туристів (відповідно до їх доходів, інтересів), мають виключно споживацьке значення. При цьому споживча вартість послуги не має речової форми, а полягає у певному корисному ефекті (враження, пізнання, оздоровлення та ін.).
Можна виділити такі функції світового ринку туристичних
послуг:
- регулятивна, оскільки світовий ринок забезпечує збалансованість попиту і пропозиції, узгодження виробництва і споживання туристичних продуктів в цілому та по окремих сегментах зокрема;
- стимулююча, оскільки світовий ринок забезпечує стимулювання підвищення економічної ефективності виробництва туристичних послуг в умовах конкуренції, з одного боку, та вдосконалення пропозиції відповідно до особливостей попиту в різних міжнародних регіонах, з іншого. Оскільки специфікою туристичного продукту є певною мірою його абстрактність („мрія”, „фантазія” туриста), то саме ринок стимулює пошук нових шляхів максимального наближення туристичних продуктів до такої абстракції;
- оптимізаційна, оскільки світовий ринок оптимізує використання факторів виробництва туристичних послуг, іншими словами, “показує” виробникам які, у якій кількості та для кого необхідно виробляти туристичні послуги;
- інформаційна, оскільки світовий ринок надає інформацію про усереднені параметри сукупних попиту і пропозиції на різні види туристичних послуг, забезпечує встановлення ціннісних еквівалентів для купівлі-продажу туристичних продуктів.
Креативною складовою
світового ринку туристичних
послуг, базовим суб’єктом зовнішньоекономічної
діяльності у сфері туризму є туристичне підприємство
– підприємницька або громадська одинця
чи їх сукупність, яка займається виробництвом,
розробкою, реалізацією туристичних продуктів,
а також організовує їх споживання.
Зазвичай туристичні
підприємства надають не самі послуги, а права (гарантії) їх отримання у
певному місці і часі і певної якості від
іноземних фірм, що мають прямі договірні
відносини не з клієнтом, а лише з туристичним
підприємством.
Основними видами туристичних
підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічні операції, є туроператорські фірми
та туристичні агентства. Туроператорська
фірма (туроператор) – це оптова туристична
фірма, що виступає посередником між підприємствами
туристичної індустрії, з одного боку,
та туристичними агентствами і безпосередньо
туристами – з іншого. У процесі розробки
інклюзив-турів туроператори встановлюють
зв’язки з різноманітними транспортними
підприємствами, закладами харчування
та розміщення, культурно-освітніми установами,
екскурсійними бюро, виступаючи як оптовий
покупець їх послуг. Часто туроператори
укладають лізингові угоди щодо довготермінової
оренди готелів та інших закладів розміщення,
різноманітних транспортних засобів (літаків,
суден, автобусів). Так, наприклад, є туроператорські
фірми, що спеціалізуються на організації
турів з використанням спеціально орендованих
(чартерних) літаків (air tour operator), автобусних
(cоаch tour operator), залізничних (rail operator), морських
(oсеаn operator) екскурсій.
Туристичне агентство
(турагентство) – це роздрібна туристична
фірма, що виступає посередником між туроператорськими
фірмами, з одного боку, і туристами - з
іншого. Звичайно турагентства реалізують
інклюзив-тури, розроблені туроператорами,
хоча при потребі можуть надавати окремі
види послуг, установлюючи безпосередні
зв'язки з транспортними організаціями,
готельними комплексами чи екскурсійними
бюро. Більшість турагентств знаходиться
у сфері впливу великих оптових туристичних
фірм, авіакомпаній, готельних корпорацій,
торгових фірм. Кожна туроператорська
фірма має звичайно значну кількість закордонних
філій і дочірніх компаній, що діють як
турагентства, здійснюючи роздрібний
продаж туристичних послуг (наприклад,
британська компанія “Томас Кук енд Сан”
має понад 400 таких закордонних філій).
Окрім туроператорських
фірм та туристичних агентств зовнішньоекономічні
операції в туризмі здійснюють різноманітні
туристичні клуби, асоціації споживачів,
автомобільні клуби й асоціації.
Регулювати взаємовідносини
країн та окремих суб’єктів ЗЕД
в галузі туризму покликана Всесвітня
туристична організація (ВТО). Для захисту професійних
і галузевих інтересів національних готельних
асоціацій, міжнародних готельних ланцюгів
та окремих готелів створено Міжнародну
готельну асоціацію (МГА).
В сучасних умовах глобалізації
та регіоналізації світової економіки світовий ринок туристичних
послуг також зазнає певних змін. Можна
виділити такі основні тенденції його
розвитку:
- високий динамізм. У 2004 році загальна кількість іноземних туристів сягнула 763 млн. осіб, що у 1,7 рази більше, порівняно з 1990 роком, та у тричі вище за значення 1980 року. Прибуток від іноземного туризму складає 622 млрд. дол., середньосвітовий рівень прибутку від однієї туристичної поїздки – 815 доларів. За останні 20 років середньорічні темпи приросту кількості іноземних туристів становлять 5%, валютних надходжень – 14%. За прогнозами ВТО, до 2010 кількість туристів сягне 1 млрд. чол., до 2020 – 1,6 млрд. осіб;
- розвиток нових форм транснаціоналізації. Поряд із традиційною горизонтальною інтеграцією, що відбувається шляхом злиття, поглинання, відкриття нових філій (т.зв. “щупальця восьминога”), франчайзингу, все більшого поширення набуває вертикальна, коли в єдине ціле об’єднуються туроператори, готелі, автотранспортні підприємства і навіть заклади торгівлі, банки, страхові компанії та ін. Фактично відбувається проникнення до туристичного бізнесу транспортних, банківських, страхових, рекламних, торгівельних, промислових компаній. Так, наприклад, американська авіакомпанія TBA викупила закордонні готелі готельної корпорації “Hilton” і утворила нову компанію “Hilton International” з понад 50 готелями у 36 країнах світу, а французька авіакомпанія “Ер Франс” створила власну туристичну групу “Сотар”. З іншого боку, туристичні фірми теж купують авіакомпанії. Наприклад, британська туроператорська фірма “Томсон Холідей” придбала авіакомпанію “Брітіш Ервейз” .. Також “Accor” створив спільне підприємство з найбільшою французькою мережею незалежних агентів Selectour (500 турагентств).
- подальша монополізація ринку. Так, наприклад, три найбільших туроператори Німеччини (TUI, NUR, ITS) контролюють 70% туристичного ринку країни. Майже половину туристичних ринків Франції та Великої Британії контролюють відповідно три та чотири провідних тур оператори;
- диверсифікація. Потужні туристичні підприємства поряд із наданням туристичних послуг все більше до кола свої інтересів включають суміжні виробництва та послуги. Наприклад, британська корпорація “Holiday Inn“ поряд із готелями та авіакомпанією об’єднує ряд підприємств з виготовлення меблів, кухонного обладнання та посуду, підприємства харчової промисловості, мережу магазинів;
- кооперація малих і середніх роздрібних туристичних підприємств. В умовах витіснення, “виштовхування” малих і середніх фірм зі світового ринку туристичних послуг вони вимушені об’єднуватися з метою вироблення спільної політики та поліпшення умов співпраці з потужними туроператорами. Прикладом такої кооперації є французька фірма “Селектур”, що об’єднує 110 роздрібних турагентств;
- інформатизація світового ринку туристичних послуг, збільшення його “віртуальної” складової. Інформаційні технології привносять в туризм різкі зміни, особливо в області просування, маркетингу, диференціації і спеціалізації турпродуктів. З розвитком нових форм та засобів зв’язку, відеотехніки, електронної торгівлі відбувається формування єдиного інформаційного простору, відкриваються можливості купувати-продавати туристичні продукти одночасно в різних регіонах світу, не виходячи з власного кабінету. Внаслідок цього виникає таке явище, як взаємозалежність ціни на туристичні продукти у всьому світі. 2001 року через Інтернет здійснювалося 15% всіх продажів у сфері туризму. У недалекій перспективі формування єдиного віртуального туристичного ринку. До цього слід додати бурхливий розвиток комп’ютерних систем бронювання /КСБ/ (авіаквитків, місць у готелях і навіть оренди автомобілів – rent-a-car). Лідерами на світовому ринку інформаційних технологій у туризмі є КСБ “Amadeus” (створена 1987 р. авіакомпаніями Air France, Liberia, Lufthansa, SAS, а нині зв’язує майже 64 тис. офісів турагентів та понад 10.5 тис. офісів авіакомпаній практично у всіх країнах світу) та “Galileo International” (у сучасному вигляді створена 1993 р. 11 авіакомпаніями, охоплює 44 тис. агентів у 116 країнах світу), що працюють у режимі реального часу;
- звуження спеціалізації, індивідуалізація надання туристичних послуг, підвищення вимог до їх якості як наслідки всезростаючої конкуренції на світовому ринку. Нині більшість традиційних готелів зі стандартним набором послуг поступаються конкурентам, що використовують вузькоспеціалізовані центри для конференцій, бізнес-клуби, спеціалізовані ресторани, екзотичні бари тощо. Відбувається зміна форм організації туристичних послуг, зокрема зростає частка індивідуальних турів;
- посилення державної підтримки туризму. Іноземний туризм є важливою складовою надходжень валюти до країни, тому більшість держав нині проводять політику максимального сприяння розвитку туристичної галузі шляхом пільгового оподаткування, надання безвідсоткових кредитів, державного субсидування оновлення туристичної інфраструктури тощо.
1.3. Специфіка
зовнішньоекономічної діяльності
туристичних підприємств за умов
глобалізації.
Туристична галузь на
даному етапі розвитку характеризується
значним розвитком процесів глобалізації
та транснаціоналізації, й водночас –лібералізації, послаблення
інституційних бар’єрів, стрімкими розвитком
науково-технічного прогресу (передусім
у сфері поширення інформації та комунікації,
наприклад, електронна торгівля, що істотно
знижує трансакційні витрати зовнішньоекономічних
операцій та полегшує вихід на світовий
ринок). З переходом від індустріальної
до постіндустріальної стадії економічного
розвитку, зростає роль третинного сектору
– сфери послуг. В процесі глобальних
структурних трансформацій, що поступово
поширюються на світовий економічний
простір, перевагу отримують галузі обробної
промисловості та сфери послуг, зокрема,
туризм. Сюди ж здійснюється перелив капіталу
і кваліфікованої робочої сили. Міжнародний
туризм виступає не тільки як джерело
надходження прибутків для продавців
та задоволення духовних і фізичних потреб
покупців, але й як зв’язуюча ланка між
країнами, міжнародними регіонами, діловими
колами різних держав, джерелом поширення
інформації про них на зовнішніх ринках.
Туристичні господарства практично всіх
країн світу так чи інакше залучаються
до процесу глобалізації. Спостерігається
тенденція до формування глобальної цивілізації
зі спільними уподобаннями, цінностями
та суспільною свідомістю, не останню
роль у поширенні яких відіграє туризм.
Український вчений А.С. Філіпенко зауважує, що економічна
складова глобалізації „пов’язана насамперед
із джерелами, факторами, формами господарського
поступу. Йдеться про інвестиції й технології,
робочу силу, інтелектуальні й фінансові
ресурси, менеджмент і маркетинг та ін.
Зростають міжнародна торгівля та інвестиції,
небачених досі масштабів досягла диверсифікація
світових фінансових ринків та ринків
робочої сили, відчутно підвищилася роль
ТНК у світогосподарських процесах, загострилася
глобальна конкуренція, з’явилися системи
глобального стратегічного менеджменту”
.
Глобалізація має багаторівневий
характер. На світовому рівні глобалізація
у сфері туризму проявляється
через зростаючу економічну взаємозалежність
країн та міжнародних регіонів, переплетінням
їх туристсько-господарських систем. Все більше
зростає рівень інтегрованості туристичних
галузей та окремих підприємств з різних
держав, світовий ринок туристичних послуг
стає ціліснішим. Окремі держави навіть
поступово втрачають свої функції щодо
управління туристичною діяльністю національних
підприємств на зовнішніх ринках на користь
зовнішнього контролю наднаціональних
органів.