Організація ЗЕД на підприємствах туристичного бізнесу

У складі місцевих державних  адміністрацій створені відповідні управління туризму або відділи  з питань туризму з метою реалізації державної політики у сфері туристичної діяльності, створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку туризму, розроблення та виконання регіональних комплексних і цільових програм розвитку туризму та курортів, становлення місцевих ринків туристичних послуг з достатнім рівнем конкуренції, розбудови матеріально-технічної бази туристичної галузі, забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, природного й історико-культурного середовища в регіонах, проведення обліку підприємств і організацій, які займаються туристичною діяльністю, здійснення заходів щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для туристичних підприємств, проведення інформаційної, рекламної та видавничої діяльності у галузі туризму, організації та проведення вітчизняних і міжнародних виставок, ярмарків, методичних і науково-практичних семінарів, конференцій тощо.

З метою  створення рівних можливостей суб'єктам  туристичної діяльності на ринку  послуг та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, захисту навколишнього природного середовища, підвищення рівня туристичного обслуговування, згідно чинного законодавства України впроваджено ліцензування туроператорської та турагентської діяльності. Суб'єкти підприємницької діяльності, які отримують ліцензії на туроператорську діяльність, мають виключне право на надання послуг з оформлення документів для виїзду за межі України, можуть здійснювати також і турагентську діяльність без отримання відповідної ліцензії.

В Україні  діє і державна система стандартизації у сфері туристичної діяльності, яка спрямована на захист інтересів  споживачів і держави з питань безпеки туризму, життя і здоров'я  громадян, охорони майна та довкілля, класифікацію туристичних ресурсів України, забезпечення їх охорони, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля, підвищення якості туристичних послуг та супутніх товарів відповідно до потреб споживачів, гарантування безпеки об'єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій тощо.

Наукові дослідження розвитку туризму, що проводяться  з метою наукового забезпечення державної політики в галузі туризму, прогнозування та визначення перспектив його розвитку, встановлення методик класифікації та оцінки туристичних ресурсів, режиму їх охорони, збереження та відновлення, порядку використання, обліку гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля.

Правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму складають міжнародні договори України, укладені відповідно до Закону України „Про міжнародні договори України” – друга складова туристичного законодавства України. Органом державної влади, що забезпечує представництво і реалізацію інтересів України в галузі туризму у відносинах з іншими країнами та з міжнародними туристичними організаціями, є Державна туристична адміністрація, яка у встановленому порядку бере участь в укладенні міжнародних договорів з питань туризму. Україна бере участь у діяльності міжнародних туристичних організацій відповідно до міжнародно-правових зобов'язань та статутних документів таких організацій. Зокрема, Україна є членом Виконавчої ради Всесвітньої туристичної організації (з 1999 року), Міждержавної ради з туризму країн СНД (з 1993 року), Робочої групи по туристичному співробітництву (спеціалізований міжурядовий допоміжний орган) Чорноморського економічного співробітництва ( з 1994 року).

На рівні Кабінету Міністрів України підписано низку двосторонніх міжурядових договорів про співробітництво у сфері туризму, зокрема: з Киргизстаном (1993), Туреччиною (1994), Узбекистаном (1995), Ізраїлем (1995), Болгарією (1996), Хорватією (1996), Грецією (1996), Кубою (1997), Грузією (1997), Туркменистаном (1998), Азербайджаном (1999), Бразилією (1999), Росією (1999), Вірменією (1999), Латвією (2000), В’єтнамом (2000), Македонією (2000), Словаччиною (2001), Китаєм (2001), Республікою Кореєю (2001), Іраном (2002).

На рівні Державної  туристичної адміністрації укладено договори про співробітництво у сфері туризму з Литвою (1993), Білоруссю (1993), Польщею (1994), Естонією (1994), Тунісом (1995), Єгиптом (1995), Фінляндією (2000), Угорщиною (2001).

Ще одну складову організаційно-правових умов зовнішньоекономічної діяльності в галузі туризму становить сукупність міжнародних договорів, укладених українськими туристичними підприємствами з їх іноземними контрагентами.

Розглянемо їх на прикладі українського підприємства ВАТ „Генеральне агентство по туризму «Інтурс-Київ»”, яке створено за рішенням Державного комітету по туризму від 29 грудня 1994 року шляхом перетворення державного підприємства „Генеральне агентство по туризму в місті Києві та Київській області” у відкрите акціонерне товариство з державною формою власності відповідно до Указу Президента України „Про корпоратизацію підприємств” від 15 червня 1993 року. Основним партнером підприємства щодо іноземного туризму є російська фірма „Інтурист Оуверсіз Лтд”, яка є правонаступницею колишнього „Інтуристу” у місті Москва. Їх відносини регулюються відповідним договором від 19 січня 1995 року, за умовами якого „Інтурист Оуверсіз Лтд” замовляє обслуговування туристів через систему електронної пошти і фактично є посередником між іноземними фірмами-замовниками та ВАТ „Інтурс-Київ”. Щодо зарубіжного туризму, то тут структура зв’язків з іноземними партнерами є доволі диверсифікованою. Договірні відносини зв’язують ВАТ „Інтурс-Київ” з такими підприємствами: “OSG reisegienst”, “Kompass-reisen” (Австрія), “Reisebuero Helios Gmbh”, “Mercur reisen Gmbh”, “Reiseagentur Dr Amels gmbh”, “One way reisebuero” (Німеччина), “Ocean House”, “Intourist travel Ltd” (Велика Британія), “Kinissi tour operator” (Греція), „Софінтур” (Болгарія), „Інтурист-Варшава” (Польща), „Вікторія”, „D.S.R.”, „Інтуртрансрашен”, „Інтурист Оуверсіз Лтд” (Росія), “Stars travel bureau” (Ізраїль), “J.S.P. Cargo & travel company” (ОАЕ), “Dnipro Gold” (Бразилія), “Eastern Europe travel bureau” (Австралія) та ін.

Таким чином, створення  розгалуженого та впорядкованого туристичного законодавства України у відповідності до міжнародних принципів і норм у галузі туризму, є важливим позитивним чинником розвитку зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств.

Водночас чинна нормативно-правова  база України створює і певні ускладнення для розвитку міжнародного туризму в державі. Узагальнюючи думки експертів, серед найпроблемніших аспектів туристичного законодавства України можна відзначити:

• перманентне реформування інституційно-організаційної структури управління туристичної галуззю в Україні, що значно ускладнює проведення послідовної туристичної політики і не стимулює приплив капіталовкладень;
• відсутність домовленостей з Європейським Союзом, у межах якого фактично завершено створення єдиної системи туристичного законодавства;
• недосконалість визначення правового статусу іноземних туристів на території України, що регулюється Законом України „Про правовий статус іноземців” і вимагає істотної деталізації;
• наявність значної кількості візових, митних, прикордонних формальностей, що істотно стримує розвиток задекларованого як пріоритетного для України іноземного туризму;
• недосконалість фінансового забезпечення розвитку туристичної галузі, зокрема, необхідність розробки законодавчих актів щодо державних гарантій повернення інвестицій, вкладених у туристичну сферу, зменшення відсотків за надані кредити, надання „податкових канікул” суб’єктам господарювання, що здійснюють будівництво та реконструкцію туристичних об’єктів, на період проведення цих робіт тощо.

2.2. Конкурентоспроможність туристичних підприємств в умовах формування відкритої економіки України

Конкурентоспроможність  національної економіки є одним  з найважливіших об’єктів наукових економічних досліджень. Зарубіжними  та вітчизняними вченими глибоко  обґрунтовано сутність міжнародної конкурентоспроможності на різних рівнях конкурентної боротьби, а також виробничо-інноваційні чинники її досягнення. Проте розвиток процесу глобалізації та інші зміни конкурентного середовища залишають постійно актуальними питання щодо оцінки впливу ринкових факторів конкурентоспроможності різних галузей господарства, зокрема сфери послуг.

Поняття конкурентоспроможності інтерпретується і використовується в економічному аналізі залежно від об’єкта дослідження, а критерії, характеристики і фактори динаміки конкурентоспроможності товару, підприємства, галузі та національної економіки в цілому мають свої особливості.

Конкурентоспроможність  туристичного продукту як товару трактується  як рівень його відповідності умовам певного сегменту ринку туристичних послуг за економічними, технічними та іншими характеристиками; це ті властивості, які відрізняють його від турпродуктів конкурента за ступенем відповідності конкретній суспільній потребі й за витратами щодо її задоволення. Ця категорія включає в себе поняття „технічного рівня” і „якості” туристичних послуг.

Індикаторами оцінки конкурентоспроможності турпродукту  є частка на внутрішньому і світовому  ринках, обсяги продажів, чистий доход  на одного зайнятого, кількість конкурентів  тощо. Конкурентоспроможність турпродукту не є стабільною, а постійно змінюється відповідно до змін зовнішнього середовища.

Конкурентоспроможність  туристичного підприємства розглядається  у фаховій літературі як узагальнююча характеристика стійкості підприємства, що обумовлюється ефективністю використання наявного ресурсного потенціалу, здатністю надавати привабливі за ціновими і неціновими характеристиками туристичні послуги, можливістю адаптуватися до змін динамічного конкурентного середовища. Основними рисами категорії є порівняльність, пов’язаність з певним видовим (регіональним) ринком, динамічність, комплексна оцінка.

Індикаторами оцінки конкурентоспроможності туристичного підприємства є частка підприємства на внутрішньому, регіональному, світовому  ринку туристичних послуг, рівень рентабельності, фінансова стійкість, якість туристичних продуктів, досвід роботи, кваліфікація персоналу, ефективність системи управління, наявність постійних клієнтів та надійних партнерів, стосунки із владою тощо. Поняття конкурентоспроможності туристичного підприємства включає як складову конкурентоспроможність його турпродуктів, що реалізуються на ринку. Як правило, конкурентоспроможним вважається підприємство, яке тривалий час залишається прибутковим в умовах відкритої економіки.

Конкурентоспроможність туристичної галузі країни – це інтегральна характеристика відповідності туристичних послуг, що надаються, потребам ринку в умовах глобалізації та відкритої економіки. Конкурентоспроможна галузь визначає профіль міжнародної спеціалізації країни.

Індикаторами оцінки конкурентоспроможності туристичної  галузі є: частка у світовому експорті послуг в цілому та туристичних зокрема, рівень забезпеченості ресурсним потенціалом  та ефективність його використання, рівень прибутковості галузі, ефективність управління тощо. Поняття конкурентоспроможності туристичної галузі країни включає як складову конкурентоспроможність окремих туристичних підприємств.

На підставі результатів  досліджень компаній різних країн відомий  економіст М. Портер зробив висновок, що міжнародна конкуренто-спроможність підприємства визначається характеристиками національного „даймонду” країни базування, їх динамікою та взаємозалежністю.

 „Даймонд” – це  ідеальна модель конкурентних  переваг підприємств країни, що  включає чотири детермінанти конкурентних переваг та дві додаткові змінні, які сприяють або перешкоджають створенню конкурентного ринку.

Отже, вирішальним фактором міжнародної конкурентоспроможності національних підприємств є їх здатність  ефективно використовувати ресурси, що дислокуються усередині країни. Інтерпретуючи „даймонд” М.Портера до об’єкту дослідження, модель конкурентних переваг туристичних підприємств можна представити у вигляді запропонованої схеми, що представлена на мал.2.1.

Мал. 2.1. Застосування моделі М. Портера до оцінки конкурентних переваг туристичних підприємств при виході на зовнішні ринки.

Розглянемо вплив основних детермінант та додаткових змінних  на конкурентні переваги туристичних  підприємств України з точки  зору їх виходу на зовнішні ринки. По кожній конкурентній перевазі будемо оцінювати позицію національних туристичних підприємств за такими градаціями:

• сильна позиція;
• порівняно сильна позиція;
• нейтральна позиція;
• порівняно слабка позиція;
• слабка позиція.

Найстабільнішою у часі детермінантою конкурентних переваг підприємств є забезпеченість ресурсами – власне туристичними, фінансовими, людськими.

Рівень забезпеченості туристичних підприємств України  туристичними ресурсами для виходу на пізнавально-розважальні сегменти зовнішніх ринків є дуже високим. По-перше, в Україні сконцентрована величезна кількість культурно-історичних ресурсів. Так, Центральна Україна багата на історичні пам’ятки, пов’язані із запровадженням і розвитком української державності та культури, Південна Україна є територією, де виявлено чимало пам’яток античної культури, Західна Україна виділяється етнічними особливостями, пам’ятками фольклору, народної архітектури і т.п. В Україні налічується понад 200 тисяч об’єктів пізнавального туризму, понад 300 музеїв. Всесвітньо відомими є історико-культурні заповідники Києво-Печерський, Луцький, Острозький, Бердичівський, Переяслав-Хмельницький, Хортиця, Поле Полтавської битви; історико-архітектурні заповідники – Львівський, Кам’янець-Подільський, Чернігівський, Новгород-Сіверський, Софіївський (Київ) тощо. Важливе значення мають палацово-паркові комплекси Криму (Воронцовський, Лівадійський та ін.) та Поділля, старовинні замки (Олеський, Мукачівський на Закарпатті, Луцький на Волині), фортеці (генуезькі фортеці Криму – Судак, Ялта, Феодосія; Хотинська на Буковині, Кам’янецька на Поділлі), залишки стародавніх міст – Ольвії (Очаківський р-н), Херсонеса (Севастополь), Неаполя Скіфського (Сімферополь), численні скіфські кургани (напр., Нечаєва могила у Нікополі).